Рішення

від 29.07.2015 по справі 922/2958/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2015 р.Справа № 922/2958/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання П'ятак А.С.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Орджонікідзевського району, м. Харків до Харківської міської ради, м. Харків , ОК "ЖБК "Південний Горизонт", м. Харків 3-тя особа на боці першого відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ "Інвестиційний центр Харківбудкомплекс", м. Харків про визнання незаконним та скасування рішення за участю :

прокурора - Зеленський М.С. - посв. № 032171 від 11.02.2015 р.;

1-го відповідача - ОСОБА_2 за дов. (після перерви не з"явилась);

2-го відповідача - Захаров П,В. за дов. (після перерви не з"явився)

3-я особа - не з"явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Південний горизонт" в якій просить суд визнати незаконним та скасувати п. п. 16.1, 16.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання № 85/09 від 29.04.2009 р. «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів будівництва».

В обгрунтування свого позову, прокурор вказує на те, що вказане рішення прийнято в порушення вимог ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу та Примірного статуту. Під час прийняття вказаного рішення, Харківська міська рада при вирішенні питання про надання ОК «ЖБК «Південний горизонт» безоплатно земельної ділянки зобов'язана була з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту.

Перший відповідач проти позову заперечував, надав відзив на позовну заяву (вх. № 24479 від 16.06.2015), в якому проти позову заперечує, вважає його необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Відзив долучено до матеріалів справи. Також перший відповідач надав заяву про залишення позову без розгляду (вх. № 24480 від 16.06.2015).

Другий відповідач в судовому засіданні 27.07.2015 року подав заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.07.2015 р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи на боці першого відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ "Інвестиційний центр Харківбудкомплекс", представник якої в призначене судове засідання не з"явився, документів, витребуваних попередньою ухвалою, не надав.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

В судовому засіданні 01.07.2015 року оголошувалась перерва до 07.07.2015 року та з 27.07.2015 року по 29.07.2015 року.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого прокурору та відповідачам для підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою для представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь - якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз. 4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №2 «Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі»), У даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями у даному випадку виступає у якості відповідача.

Відповідно до п.2.1. наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.1 1.2012 «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень», пріоритетним напрямом представницької діяльності є захист інтересів держави у сфері земельних відносин.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України, справи у спорах, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

У ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок Харківською міською радою, прокуратурою Орджонікідзевського району м. Харкова встановлено, що рішенням 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів будівництва» від 29.04.2009 №85/09 передано ОК "ЖБК "Південний горизонт" функції замовника на будівництво багатоповерхового житлового комплексу по вул. Велика Кільцева (в районі мікрорайону "Горизонт") та надано йому у власність земельну ділянку площею 6,7700 га за рахунок земель житлової та громадської забудови загальною площею 6,7700 га в межах договору оренди землі від 03.03.2008 р. № 740867100007 для будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового комплексу по вул. Велика Кільцева (а районі макрорайону "Горизонт" з визначенням черг проектування та будівництва. Будівництво зобов"язано виконати до 01.09.2014 р.).

Підставою звернення із даним позовом прокурор вказує те, що вказане рішення прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі - ГІримірний статут).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень Харківської міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками учасників судового процесу, спірна земельна ділянка була безоплатно передана у власність відповідача-2 на підставі положень ст. 41 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

В силу ст. 133 Житлового Кодексу України, ст. 135 Житлового Кодексу України та абз. 1 п. 8 Примірного статуту, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі -ЖБК) і одержати в ньому квартиру; до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до ст. 137 ЖК, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Згідно зі ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п. 5, п. 5, абз. 2 п. 7 абз. 1, п. 45 , абз. 1 п. 74 Примірного статуту, ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу; число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік; до членів ЖБК приймаються особи віком до З0 років; громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов; контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Суд вважає, що при вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватись при створенні Житлово - будівельного кооперативу: ст. 7 Законом України В«Про коопераціюВ» або Житловим кодексом України та Примірним статутом необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (ОСОБА_3 України В«Про коопераціюВ» ) та спеціальний (Житловий кодекс України та Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціальних нормативно-правовових актів.

До аналогічного висновку прийшла колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті рішення від 14.03.2013 у справі № 5002-22/1870-2012.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОК В«ЖБК В«Південний горизонтВ» створено із порушенням вищевказаних норм.

Так, відповідач-2, Обслуговуючий кооператив В«Житлово-будівельний кооператив В«Південний горизонтВ» згідно статуту, створений в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу (п.1.1.).

Відповідно до ст. 2 Закону України В«Про коопераціюВ» , обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Таким чином, ОК В«ЖБК В«Південний горизонтВ» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК України та ст. 41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу.

Стаття 41 Земельного кодексу України, на підставі якої було ухвалене спірне рішення, передбачає можливість надання земельних ділянок не обслуговуючим, а лише житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам.

Як вбачається зі статуту відповідача-2 ОК В«ЖБК В«Південний горизонтВ» та протоколу установчих зборів засновників від 06.04.2009 р., даний кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 ЖК України.

Відповідачі не надали суду жодного доказу того, що члени кооперативу на момент його створення, потребували поліпшення житлових умов, що суперечить вимогам ст. 135 ЖК України та абз. І п.8 Примірного статуту.

Вимога щодо необхідності поліпшення житлових умов повинна бути передбачена у матеріалах реєстраційної справи та статутних документах. Вивчення зазначених документів ОК «ЖБК «Південний горизонт» встановлено, що відповідні відомості у них відсутні.

Всупереч п. 5 Примірного статуту, з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом Харківської міської ради, число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому відповідно до переліку членів кооперативу, затвердженому протоколом установчих зборів засновників від 06.04.2009 р., число його членів - три.

Так, п. 5.1. статуту кооперативу усупереч ст. 133, 135 ЖК та абз. 1 п. 56 Примірного статуту передбачено можливість юридичних осіб бути членам кооперативу, п. 5.2. статуту кооперативу всупереч абз. 1 п. 45 Примірного статуту передбачено можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. Крім того, в статуті ОК "ЖБК "Південний горизонт" всупереч ст. 133 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати в м. Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку). За даними АДБ ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_4, який є засновником ОК "ЖБК "Південний горизонт" станом на 27.04.2015 р. взагалі не зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що спірне рішення (п.п. 16.1, 16.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання В«Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об’єктів будівництваВ» № 85/09 від 29.04.2009) є незаконним.

При цьому суд враховує, що відповідач-1, Харківська міська рада, вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення мала можливість, і в силу покладених на неї публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мала й обов’язок з’ясувати правовий статус, мету та підстави створення відповідача-2, мала переконатись у додержанні відповідачем-2 порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам. Вищевказаного відповідачем-1 Харківської міською радою зроблено не було.

Згідно вимог ч. 1 ст. 317, ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, якими, зокрема, є постанови Кабінету Міністрів України (ч. 4 ст. 4 цього Кодексу). Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963, чинним на час прийняття зазначених актів Кабінету Міністрів України, також передбачалося, що цивільні права й обов’язки виникають, зокрема, з адміністративних актів (ст. 4 цього Кодексу).

В силу приписів ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі доказів на спростування викладених обставин та висновків суду не надали.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для визнання позовних вимог прокурора законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи заяви відповідачів про застосування наслідків пропущення прокурором строку позовної давності, суд керується наступним.

Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 роз’яснено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідно ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У ч. 2 п. 1 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 судам роз"яснено про необхідність мати на увазі, те що, оскільки закон (п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. 21 ЦК України, абз. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в п.п. 3 п. 5 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI).

Відповідно до п.п. 3 ч. 1 п. 5 Прикінцевих та перехідних положення" Закону України від 20.12.2011 № 4176-VI, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

ОСОБА_3 набрав чинності 15.01.2012 р., отже строк позовної давності для звернення із даним позовом закінчився 15.01.2015 р.

Щодо строку позовної давності, прокурор пояснив, що останній дізнався про порушення вимог чинного законодавства лише у квітні 2015 року у ході вивчення даних веб-сайту Харківської міської ради щодо розміщення рішень сесій упродовж 2008-2015 років та ознайомлення з правовстановлюючими документами ОК "ЖБК "Південний горизонт" у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського МУЮ та реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції. Так прокурор пояснив, що початок перебігу позовної давності слід рахувати з моменту, коли органи прокуратури дізналися про факт порушення вимог земельного законодавства. Викладене свідчить про те, що порушення порядку передачі земельної ділянки ОК "ЖБК "Південний горизонт" прокуратурою виявлено у 2015 року. Зокрема, вказані дані отримано з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, органів реєстрації та податкової інспекції у 2015 році. У зв’язку з чим, прокурор просив суд визнанти причини пропущення строку позовної давності поважними.

В силу ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. При цьому, ОСОБА_3 не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Обставини, вказані прокурором у відповідній заяві та обставини, на які прокурор посилається в судовому засіданні, а саме зміни у законодавстві, котрі регулюють спірні відносини; законодавстві котре визначає строки позовної давності за позовами про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування (на момент прийняття оскаржуваного рішення в 2009 році згідно приписів п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Відповідно до п. 2 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р., що набрав чинності 15.01.2012 р., п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України виключено. В той же час, пунктом 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону України передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи) великий обсяг документів, котрі підлягають дослідженню; складнощі пов’язані із створенням відповідачами прокурору штучних перешкод у проведенні відповідної перевірки; велика кількість подібних до спірного випадків із винесенням відповідачем-1 аналогічних рішень на користь інших кооперативів відмінних, але пов’язаних між собою тощо, заслуговують на увагу і свідчать про наявність об’єктивних перешкод, які дійсно заважали подати прокурору позов у визначений строк.

Враховуючи вищевказане, суд задовольняє клопотання прокурора про визнання причин пропущення строку позовної давності поважними.

Стосовно клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду, суд зазначає, що вказані питання вирішуються не за клопотанням учасників судового процесу, а у відповідності до норм ст. 81 ГПК України, що містять вичерпний перелік обставин, за яких суд може залишити позов без розгляду.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою для представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь - якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.

Згідно з частиною 2 статті 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягас порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до п. З Постанови Пленуму ВС'У від 23.03.2012 р. № 7, господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

У разі, коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 29 ГПК України), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абз. 3 і 4 цього пункту постанови; в таких випадках повернення позовної заяви або залишення її без розгляду можливе лише за наявності підстав, зазначених відповідно у п. 1, 2, 3, 5 - 9 ч. 1 ст. 63 або в п. 1, 2, 5, 6 ч. 1 ст. 81 ГПК України. Зазначині підстави в даному віпидку відсутні, отже суд не повертає позовну заяву та не залишає її без розгляду.

Щодо посилання першого відповідача на те, що позивачами за цим позовом повинні бути Державна екологічна інспекця, Державна інспекція сільського господарства та Державного агентства земельних ресурсів, у заяві Харківської міської ради не зазначено, якою саме нормою передбачено подання цими органами позову до суду в даних правовідносинах.

Зокрема, ч. 5 «Положення про Державну екологічну інспекцію» № 454/2011 від 13.04.2011 р., п.1 ч. 4 «Положення про Державну інспекцію сільского господарства» № 459/2011 від 13.04.2011 р., ст. 4 «Положення про Державне агентство земельних ресурсів» № 445/2011 від 08.04.2011 р. визначені основні завдання цих органів, які не передбачають здійснення таких процесуальних прав, про які йдеться у заяві Харківської міської ради. До того ж, Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади, а не органом державного контролю, отже не має права проводити перевірки відповідних органів, виявляти та вимагати усунення виявлених порушень законодавства.

Відтак, у суду немає підстав для залишення позову без розгляду, у відповідності до норм ст. 81 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. Таким чином судові витрати у даній справі, покладаються на відповідачів у розмірі 609,00 грн. з кожного, та підлягають стягненню на користь Державного бюджету України, оскільки прокурор звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 13, 14, 19, Конституції України, ст. ст. 21, 256, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 41, 116 Земельного кодексу України, ст. 94 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України "Про кооперацію", ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 29, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати п.п. 16.1, 16.3 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів будівництва» від 29.04.2009 № 85/09.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 609,00 грн. судового збору.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Південний горизонт" (61005, м. Харків, вул. Сомівська, буд. 12-Б, кімн. 2, код ЄДРПОУ 36372101) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 609,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.08.2015 р.

Суддя ОСОБА_1

справа № 922/2958/15