Постанова

від 19.08.2015 по справі 825/2072/15-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2015 року м. Чернігів Справа № 825/2072/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

при секретарі Новик Н.С.,

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Карис» до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Карис» звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 23.01.2015 № НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкового повідомлення-рішення. Зокрема, висновки про порушення позивачем податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ПП «Карис» співпрацювало із ТОВ «АМАТОРГ», ТОВ «ПРОФІТ ПАРТНЕР», ТОВ «ДЖЕКІТ КОНСАЛТИНГ» відповідно до укладених договорів.

Виконання договорів підтверджується актами прийому-передачі наданих послуг, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, наказами на відрядження, посвідченнями на відрядження.

На підставі виписаних податкових накладних, у перевіряємий період сплачена позивачем у ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту.

При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів із контрагентами, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, їх товарності та реальності.

Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах із ТОВ «АМАТОРГ», ТОВ «ПРОФІТ ПАРТНЕР», ТОВ «ДЖЕТІК КОНСАЛТИНГ», а тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (а. с. 87-88), в яких зазначено, що:

- по взаємовідносинах із ТОВ «АРМАТОРГ» не надано документів на підтвердження використання придбаних послуг у власній господарській діяльності та наявність розбіжностей у системі співставлення податкових зобов'язань;

- по взаємовідносинах із ТОВ «ПРОФІТ ПАРТНЕР» відповідач посилається на наявність довідки Броварської ОДПІ щодо зустрічної звірки від 17.10.2014 № 57/10-06-22-04/39207798, наявність акту ДПІ у Печерського району м. Києва від 10.09.2014 № 2795/26-55-22-02/39079984, а також на наявність розбіжностей у системі співставлення податкових зобов'язань;

- по взаємовідносинах із ТОВ «ДЖЕТІК КОНСАЛТИНГ» відповідач посилається на наявність розбіжностей у системі співставлення податкових зобов'язань, не надано документального підтвердження щодо отримання послуг.

Враховуючи вищенаведене, Чернігівська ОДПІ вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ПП «Карис» (ЄДРПОУ 39117212) зареєстроване в якості юридичної особи 28.02.2014, взято на податковий облік 03.03.2014, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 227803 (а с. 9), є платником податку на додану вартість. Ці факти сторонами не заперечуються та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування.

Судом встановлено, що Чернігівською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Карис» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.04.2014 року по 31.10.2014 при проведенні господарських операцій з ТОВ «АРМАТОРГ», ТОВ «ПРОФІТ ПАРТНЕР», ТОВ «ДЖЕТІК КОНСАЛТИНГ», за результатом якої складено акт від 13.01.2015 № 1/22/39117212 (а. с. 27-37).

Актом встановлено, що в ході фінансово-господарських взаємовідносин ПП «Карис» занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, в сумі 48600,00 грн, в т.ч. за травень 2014 року в сумі 11600,00 грн, за червень 2014 в сумі 6500,00 грн, за липень 2014 року в сумі 10500,00 грн, за серпень 2014 року в сумі 3000,00 грн, за вересень 2014 року в сумі 9000,00 грн, за жовтень 2014 року в сумі 8000,00 грн.

Відповідно до висновків акту та викладених у ньому порушень, Чернігівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 № 000022200 (а. с. 12), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 60750,00 грн, у т.ч. за основним платежем 48600,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12150,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивачем було подано скаргу № 4 від 04.02.2015 (а. с. 46-47), за результатами розгляду якої Чернігівською ОДПІ було прийнято рішення від 02.04.2015, яким скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване повідомлення-рішення - без змін.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ПП «Карис» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «АРМАТОРГ», ТОВ «ПРОФІТ ПАРТНЕР», ТОВ «ДЖЕТІК КОНСАЛТИНГ», що підтверджується укладеними договорами між позивачем та його контрагентами, наявність та перевірка яких підтверджується актом перевірки (а. с. 27-37).

Між ПП «Карис» та ТОВ «АРМАТОРГ» було укладено договір про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності й керування № 109 від 05.05.2014 та договір поставки № 110 від 06.05.2014.

Реальність господарської діяльності між підтверджують наступні первинні документи: товарно-транспортна накладна № НОМЕР_2 від 06.05.2014 (а. с. 15), видаткова накладна № 15 від 06.05.2014 на загальну суму 21600,00 грн, в т.ч. ПДВ 3600,00 грн (а. с. 19), податкова накладна № 15 від 06.05.2014 на загальну суму 21600,00 грн, в т.ч. ПДВ 3600,00 грн (а. с. 24), акт прийому-передачі наданих послуг № 228 від 30.05.2014 на загальну суму 48000,00 грн, у т.ч. ПДВ 8000,00 грн (а. с. 16), податкова накладна № 228 від 30.05.2014 на загальну суму 48000,00 грн, в т.ч. ПДВ 8000,00 грн (а. с. 23), видаткова накладна № 9 від 03.06.2014 на загальну суму 27000,00 грн, в т.ч. ПДВ 4500,00 грн (а. с. 17), товарно-транспортна накладна № НОМЕР_3 від 03.06.2014 (а. с. 18), податкова накладна № 9 від 03.06.2015 на загальну суму 27000,00 грн, в т.ч. ПДВ 4500,00 грн (а. с. 22), акт прийому-передачі наданих послуг № 175 від 30.06.2014 на загальну суму 12000,00 грн, в т.ч. ПДВ 2000,00 грн (а. с. 20) податкова накладна № 175 від 30.06.2014 на загальну суму 12000,00 грн, в т.ч. ПДВ 2000 грн (а. с. 21).

Реальність господарської діяльності між ПП «Карис» та ТОВ «ПРОФІТ ПАРТНЕР» підтверджують наступні первинні документи: податкова накладна № 180 від 08.07.2014 на загальну суму 27000,00 грн, в т.ч. ПДВ 4500,00 грн (а. с. 25), видаткова накладна № 180 від 08.07.2014 на загальну суму 27000 грн, в т.ч. ПДВ 4500,00 грн (а. с. 26), товарно-транспортна накладна № НОМЕР_4 від 08.07.2014 (а. с. 86).

Між ПП «Карис» та ТОВ «ДЖЕТІК КОНСАЛТИНГ» було укладено договір про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності й керування № 111 від 24.07.2014.

Реальність господарської діяльності між ПП «Карис» та ТОВ «ДЖЕТІК КОНСАЛТИНГ» підтверджують наступні первинні документи: акт прийому-передачі наданих послуг № 52 від 31.07.2014 на загальну суму 36000,00 грн, в т.ч. ПДВ 6000,00 грн (а. с. 41), податкова накладна № 52 від 31.07.2014 на загальну суму 36000,00 грн, в т.ч. ПДВ 6000,00 грн (а. с. 45), акт прийому-передачі наданих послуг № 188 від 29.08.2015 на загальну суму 18000,00 грн, в т.ч. ПДВ 3000,00 грн (а. с. 40), податкова накладна № 188 від 29.08.2014 на загальну суму 18000,00 грн, в т.ч. ПДВ 3000,00 грн (а. с. 44), акт прийому-передачі наданих послуг № 153 від 30.09.2014 на загальну суму 54000,00 грн, в т.ч. ПДВ 9000,00 грн (а. с. 39), податкова накладна № 153 від 30.09.2014 на загальну суму 54000,00 грн, в т.ч. ПДВ 9000,00 грн (а. с. 43), акт прийому-передачі наданих послуг № 164 від 31.10.2014 на загальну суму 48000,00 грн, в т.ч. ПДВ 8000,00 грн (а. с. 38), податкова накладна № 164 від 31.10.2014 на загальну суму 48000,00 грн, в т.ч. ПДВ 8000,00 грн (а. с. 42).

Крім того, на підтвердження факту реального виконання договорів із контрагентами, позивачем надано наказ про відрядження № 4-В від 06.05.2014 про відрядження до м. Дніпропетровськ на ТОВ «АРМАТОРГ» з метою закупівлі какао-порошку (а. с. 82), наказ № 10-В від 03.06.2014 про відрядження до м. Дніпропетровськ на ТОВ «АРМАТОРГ» з метою закупівлі какао-порошкуна (а. с. 80), наказ № 15-В від 08.07.2014 про відрядження до м. Дніпропетровськ на ТОВ «ПРОФІТ ПАРТНЕР» з метою закупівлі какао-порошку (а. с. 84), наказ про відрядження № 21-В від 30.07.2014 до м. Київ на ТОВ «ДЖЕТІК КОНСАЛТИНГ» з метою участі в практичному навчальному модулі (а. с. 78) та посвідчення про відрядження з підписами та мокрими печатками сторін (а. с. 79, 81, 83, 85),

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача та в повній мірі підтверджують отримання товарів/робіт, послуг від його контрагентів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платником податків, що не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договорів із контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видана ПП «Карис», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нереальності угод позивача із контрагентами відповідач посилається по взаємовідносинах із ТОВ «АРМАТОРГ» на ненадання документів на підтвердження використання придбаних послуг у власній господарській діяльності, та наявність розбіжностей у системі співставлення податкових зобов'язань, по взаємовідносинах із ТОВ «ПРОФІТ ПАРТНЕР» на наявність довідки Броварської ОДПІ щодо зустрічної звірки від 17.10.2014 № 57/10-06-22-04/39207798, на наявність акту ДПІ у Печерського району м. Києва від 10.09.2014 № 2795/26-55-22-02/39079984, на наявність розбіжностей у системі співставлення податкових зобов'язань, по взаємовідносинах із ТОВ «ДЖЕТІК КОНСАЛТИНГ» на наявність розбіжностей у системі співставлення податкових зобов'язань, а також на не надання документального підтвердження щодо отримання послуг.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Суд звертає увагу на те, що зустрічні звірки проводяться в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок».

Зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Отже, зустрічна звірка не є перевіркою в розумінні ПК України, а є лише звіркою даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, а отже не має містити висновків щодо наявності порушень податкового законодавства, а лише встановлювати факт наявності чи відсутності розбіжностей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Доводи відповідача щодо податкової розбіжності між позивачем та його контрагентами, через можливі порушення контрагентами позивача податкового законодавства не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо фіктивності та обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є його контрагентами, та здійснення ними незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Доводи відповідача щодо не надання документів на підтвердження використання придбаних товарів/ робіт, послуг у власній господарській діяльності, було спростовано представником позивача у судовому засіданні тим, що ні у запитах на перевірку, ні під час проведення самої перевірки податковим органом не витребовувались документи на підтвердження використання придбаних товарів/ робіт, послуг у власній господарській діяльності.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначені договори були виконані сторонами у повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людиниВ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі В«БУЛВЕСВ» АД проти БолгаріїВ» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковою накладною, яка відповідає вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований у судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження суми податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «Карис», - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 23.01.2015 № НОМЕР_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Карис» судові витрати у сумі 73 (сімдесят три) грн 08 коп.

Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.

Суддя Д.В. Лобан