Рішення

від 18.08.2015 по справі 317/565/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Є.У.№317/565/15-ц Головуючий у 1 інстанції:Гончаренко П.П

№ 22ц/778/4650/ 2015 р. Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бондаря М.С..

суддів: Подліянової Г.С.

Коваленко А.І.

при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 травня 2015 року у справі за позовом Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» до ОСОБА_3 про поновлення дії договорів оренди землі та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, повернення земельної ділянки власнику, стягнення збитків та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року С(Ф)Г «ОСОБА_4» звернувся до суду з зазначеним позовом в якому просить суд поновити на новий термін - до 20 лютого 2019 року строк дії договорів оренди земельної ділянки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 від 01.08.2008року, укладених між позивачем та ОСОБА_3 посилаючись на те, що 01 серпня 2008р. між С(Ф)Г «ОСОБА_4» в особі керуючого С(Ф)Г ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договори оренди земельних ділянок НОМЕР_1, НОМЕР_2. Договори укладено на п'ять років, строк закінчився 20.02.2014року. Письмове заперечення відповідача протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди (після 20.02.2014 року) - не надійшло.

За викладених обставин Позивач вважає, що зазначені договори оренди підлягають поновленню на новий термін.

17.03.2015 року надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки власнику, стягнення збитків та моральної шкоди в якій зазначив, що 11.12.2013 року він повідомив орендаря про відсутність наміру на поновлення дії даного Договору 1 та Договору 2 на новий строк . Заява-повідомлення ОСОБА_3 була проігнорована орендарем та він продовжував використовувати його земельні ділянки, 12.03.2014 року він направив на адресу орендаря претензію з цього приводу, яка також була проігнорована, тому ОСОБА_3 звернувся за захистом свого порушеного права до правоохоронних органів та органів прокуратури. Вважає, що в рахунок збитків, заподіяних йому позивач повинен понести в еквіваленті до орендної плати в натурі відповідно до номенклатурі за рік незаконного використання земельних ділянок, які належать ОСОБА_3 з 01.01.2014 року по 01.01.2015 рік, яку він отримував за оренду його земельних ділянок, а саме: зерно фуражне 6 000 кг, пшениця або мука 600/300 кг, олія соняшникова 60 кг, солома 10 рулонів. Крім того, незаконними діями, йому заподіяно і моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 1500 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 26 травня 2015 року первісний позов залишено без розгляду. Зустрічні позовні вимоги задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_3, у користуванні земельними ділянками шляхом зобов'язання Селянського (Фермерського) Господарства «ОСОБА_4» повернути на користь ОСОБА_3, вищезазначені земельні ділянки. Стягнуто з Селянського (Фермерського) Господарства «ОСОБА_4» на користь ОСОБА_3, завдані збитки, а саме: зерно фуражне 6 000 кг., пшениця або мука 600/300 кг., олія соняшникова 60 кг., солома 10 рулонів, а також моральну шкоду у розмірі 1500 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4,» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в цій частині та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельних ділянок площею 6, 8621 га та площею 5,9560 га, розташованих на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на підставі державних актів на право приватної власності на землю серія НОМЕР_3 від 09 жовтня 2007 року та Серія ЯГ № 352419 від 09 жовтня 2007 року.

01 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договори земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 строком на п"ять років.

Зазначені договори зареєстровані ЗРФ Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 20 лютого 2008 року за № 040926000056 та № 040926000057.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

ОСОБА_3 неодноразово направлялися директору Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4» заяви про припинення договору оренди землі до закінчення строку його дії (а.с. 50 -53).

Відповідно до п. 3,1 договору оренди після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк та повинен не пізніше, ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Отже, суд обґрунтовано дійшов висновку, що орендар за 60 днів до закінчення строку дії договору письмово не повідомив орендодавця про намір продовжити дію договорів відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі", тому він втратив переважне право поновлення їх на новий строк., тому дія вищезазначених договорів припинилася після закінчення строку, на який їх було укладено, що є підставою для покладення на Селянського (фермерського) господарства «Лещенко Віктор Миколайовича» обов'язку передати земельну ділянку позивачу.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення збитків, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між сторонами договори оренди є припиненим з 31 грудня 2013 року, і правових підстав для користування земельними ділянками після спливу цього строку у відповідача не було. Вважаючи самовільним та незаконним заняття відповідачем з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року земельних ділянок позивача, суд згідно з вимогами ст. 22 ЦК України, ст. ст. 152, 156 ЗК України дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем збитків у еквівалентні до орендної плати в натурі відповідно до номенклатури за рік незаконного використання земельних ділянок, яку він отримував за оренду його земельних ділянок, що складає зерно фуражне 6 000 кг., пшениця або мука 600/300 кг., олія соняшникова 60 кг., солома 10 рулонів,

Як на доказ використання вищезазначених земельних ділянок Селянським (фермерським) господарством «ОСОБА_4» з 01.01.2014 по 01.01.2015 року, суд послався на рішення Запорізького районного суду за позовом прокурора Запорізького району Запорізької області в інтересах інших орендодавців до Селянського(фермерського) господарства «ОСОБА_4» про повернення земельних ділянок, якими позови були задоволенні, рішення набрали законної сили, тому суд прийшов до висновку, що обставини встановлені цими рішеннями також стосуються і ОСОБА_3, а відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням, не доказуються при розгляді інших справ.

З таким висновком суду не можна погодитись..

Предметом спору у справі є вимога ОСОБА_3 про стягнення з Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок самовільного використання земельної ділянки з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року , тобто після спливу строку дії договору.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Доведення факту завдання реальних збитків та втрати доходів, які б особа могла отримати, якщо її право не було б порушено покладається на позивача.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Водночас, факт самовільного використання С(Ф)Г «ОСОБА_4» земельних ділянок з 01.01.2014 року по 01.01.2015 рік , на які має право власності позивач, не підтверджено належними доказами, як то актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства господарством, актом обстеження земельних ділянок відповідними органами з яких би вбачалось, що саме господарство використовувало земельні ділянки у спірному періоді.

Висновок суду про те, що факт використання земельних ділянок позивача за зазначений період встановлена Запорізьким районним судом Запорізької області при ухваленні рішень за зверненням з позовами органів прокуратури відносно інших орендодавців, тому ця обставина не доказується при розгляді цієї справи не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Натомість, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що позов прокурора Запорізького району Запорізької області до Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» про повернення земельних ділянок був пред"явлений в інтересах ОСОБА_3, та що з цього питання було ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, в матеріалах справах міститься акт приймання-передачі земельної ділянки від 25.12.2013 року підписаний Орендарем Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» та ОСОБА_3 з якого вбачається, що у зв"язку із закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки НОМЕР_1 від 01.08.2008 року Орендар Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» передає, а орендодавець ОСОБА_3 приймає земельну ділянку, площею 6, 8724 га, що знаходилася у користуванні Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» на підставі договору оренди земельної ділянки НОМЕР_1 від 01 серпня 2008 року. Спірних питань стосовно цієї земельної ділянки не має ( а.с. 147).

Такий же акт міститься в матеріалах справи і відносно земельної ділянки НОМЕР_2, який підписаний та скріплений печаткою орендаря, проте ОСОБА_3 не підписаний ( а.с. 180).

Позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів наявності реальних збитків, а також упущеної вигоди, яких позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача.

Договором оренди земельних ділянок № НОМЕР_1 та 595 від 01.08.2008 року передбачено фіксований розмір орендної плати, а саме -1065 грн. 64 коп. у грошовій формі. Суд першої інстанції стягуючи продукцію не зазначив з якої вартості продукції він виходив. Зазначені висновки суду не підтверджують факт наявності причинного зв'язку між діями відповідача за зустрічним позовом та визначеною позивачем сумою збитків - зерно фуражне 6 000 кг., пшениця або мука 600/300 кг., олія соняшникова 60 кг., солома 10 рулонів,

Суд першої інстанції також прийшов до висновку, що незаконними діями відповідача ОСОБА_3 заподіяно моральну шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно п. 2 ч. 2 цієї статті Закону, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Тобто, Закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи, коли таке право безпосередньо передбачене Конституцією України, нормами Цивільного кодексу та іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

При цьому, порушення права повинно бути встановлене належним чином наданими позивачем доказами.

Рішення суду не відповідає роз'ясненням п.п.5,9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно з якими, суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Є не правильним висновок про доведення факту спричинення моральної шкоди, протиправності діяння відповідача. Відповідно, немає передбачених нормами ЦК України необхідних складових для позитивного вирішення питання щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.

Отже, доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду обставинам справи та порушення норм процесуального і матеріального права частково знайшли своє підтвердження.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням вимог матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню в частині задоволених зустрічних вимог про стягнення на користь ОСОБА_3 збитків, а саме: зерна фуражного 6 000 кг., пшениці або муки 600/300 кг., олії соняшникової 60 кг., соломи 10 рулонів, моральної шкоди у розмірі 1500 грн. з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 травня 2015 року у цій справі в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про стягнення з Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_4» на користь ОСОБА_3 збитків та моральної шкоди скасувати. В цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: