Рішення

від 13.08.2015 по справі 910/10576/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2015Справа №910/10576/15

За позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ - Україна (Група Уралмаш - Іжора)"

про стягнення 544 320, 00 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Клименко Н.С.;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі -позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ - Україна (Група Уралмаш - Іжора)" (далі -відповідач) про стягнення неустойки у розмірі 544 320, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 53-129-01-14-00266 від 17.09.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2015 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.05.2015 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.06.2015 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 09.07.2015 за участю представників сторін.

09.07.2015 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) у вигляді застосування штрафних санкцій на рівні 15 % від нарахованих у позовній заяві.

У судовому засіданні 09.07.2015 оголошувалась перерва до 10.08.2015.

10.08.2015 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав уточнений відзив, в якому повторно просив суд на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) у вигляді застосування штрафних санкцій на рівні 15 % від нарахованих у позовній заяві.

У судовому засіданні 10.08.2015 оголошувалась перерва до 13.08.2015.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, через загальний відділ діловодства суду подав клопотання, в якому повідомив суд про неможливість прибуття у судове засідання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ - Україна (Група Уралмаш - Іжора)".

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 13.08.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2014 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЗ - Україна (Група Уралмаш - Іжора)" укладено договір поставки № 53-129-01-14-00266, умовами якого передбачено, що відповідач зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі поставити комплекси технічних засобів термоконтролю АКВП виробництва ТОВ «Атоммонтажсервіс», Україна, для ВП «Южно-Українська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», а позивач зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Відповідно до п. 3.1. договору, сума договору становить 4 320 000, 00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 720 000, 00 грн.

Згідно п. 4.2. договору, оплата поставленої продукції здійснюється позивачем у наступному порядку:

4.2.1.1. Оплата 85 % вартості продукції, що поставляється згідно зі специфікацією № 1, здійснюється протягом 30 робочих днів після підписання актів приймання-передачі партії поставленої продукції;

4.2.1.2. Оплата 15 % вартості продукції, що поставляється згідно зі специфікацією № 1 здійснюється протягом 30 робочих днів від дати підписання акту приймання продукції в експлуатацію у відповідності до п. 5.13 договору.

4.2.2.1. Оплата 85 % вартості продукції, що поставляється згідно зі специфікацією № 2, здійснюється у 2015 р., але не раніше 15.01.2015 р., при наявності підписаних актів приймання-передачі поставленої партії продукції;

4.2.2.2. Оплата 15 % вартості продукції, що поставляється згідно зі специфікацією № 2, здійснюється у 2015 р., але не раніше 15.01.2015 р., при наявності Акту про приймання продукції в експлуатацію у відповідності до п. 5.13 договору;

4.2.2.3. При виділенні фінансування у 2014 р. оплата може бути змінена.

У відповідності до п. 5.2. договору, строки поставки продукції зазначені в специфікаціях.

Пунктом 5.5. договору визначено, що датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

Умовами п. 6.3.1. договору передбачено, що відповідач зобов'язаний забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

Згідно п. 7.2. договору, за порушення строку поставки продукції за договором відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0, 1 % від вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення (включно з днем фактичної поставки, відповідно до видаткової накладної), але не більше 30 % вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язання.

За прострочення поставки продукції понад 30 днів відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вартості несвоєчасно поставленої продукції.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, а в частині оплати за поставлену продукцію, до повного розрахунку (п. 10.1 договору).

Відповідно до специфікації № 1 до договору поставки № 53-129-01-14-00266 від 17.09.2014 вартість продукції складає 2 160 000, 00 грн.

Термін поставки - вересень 2014 року.

Згідно зі специфікацією № 2 до договору поставки № 53-129-01-14-00266 від 17.09.2014 вартість продукції складає 2 160 000, 00 грн.

Термін поставки - квітень 2015 року.

Як стверджує позивач, відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо поставки продукції у визначені договором строки, у зв'язку з чим неодноразово звертався до відповідача з претензіями про стягнення штрафних санкцій від 02.12.2014 № 11000/51 та від 25.03.2015 р. № 2195/51, в яких повідомляв відповідача, що станом на день направлення претензії продукція на суму 2 160 000, 00 не поставлена, зобов'язання за договором не виконані, строк виконання сплив 30.09.2014, а тому просив відповідача перерахувати на розрахунковий рахунок позивача нараховані згідно п. 7.2. договору штрафні санкції.

Відповідач на зазначені вище претензії відповіді не надав.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тому просить суд стягнути з відповідача 393 120, 00 грн. - пені за період з 01.10.2014 по 01.04.2015 та 151 200, 00 грн. - 7 % штрафу від вартості товару.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 53-129-01-14-00266 від 17.09.2014, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором поставки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, згідно п. 7.2. договору, за порушення строку поставки продукції за договором відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0, 1 % від вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення (включно з днем фактичної поставки, відповідно до видаткової накладної), але не більше 30 % вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язання.

За прострочення поставки продукції понад 30 днів відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вартості несвоєчасно поставленої продукції.

Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 393 120, 00 грн. - пені за період з 01.10.2014 по 01.04.2015 та 151 200, 00 грн. - 7 % штрафу від вартості товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Так, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строку поставки продукції за договором відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0, 1 % від вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення (включно з днем фактичної поставки, відповідно до видаткової накладної), але не більше 30 % вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.09.2005 по справі № 35/475-04.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та штрафу і встановив, що останні відповідають вимогам законодавства, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 393 120, 00 грн. - пені за період з 01.10.2014 по 01.04.2015 та 151 200, 00 грн. - 7 % штрафу від вартості товару.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення в їх сукупності, у задоволенні клопотання відповідача, викладеного у відзиві про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) у вигляді застосування штрафних санкцій на рівні 15 % від нарахованих у позовній заяві, суд відмовляє, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18, визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Таким чином, враховуючи те, що спір у даній справі виник через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, щодо поставки товару у визначений договором строк, а також те, що відповідачем не надано суду належних доказів, які б спростовували вину Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ - Україна (Група Уралмаш - Іжора)" щодо несвоєчасної поставки продукції, суд визнає вимогу відповідача необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ - Україна (Група Уралмаш - Іжора)" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 4, ідентифікаційний код - 37470678) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код - 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 393 120 (триста дев'яносто три тисячі сто двадцять) грн. 00 коп. - пені, 151 200 (сто п'ятдесят одну тисячу двісті) грн. 00 коп. - 7 % штрафу від вартості товару та 10 886 (десять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 40 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 18.08.2015.

Суддя Бондарчук В.В.