Ухвала

від 19.08.2015 по справі 805/1983/15-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Грищенко Є.І.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року справа №805/1983/15-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Жаботинської С.В., Сухарька М.Г., секретаря судового засідання Челахової О.О., за участю представника позивача ОСОБА_2., представника відповідача Васіної Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року у справі № 805/1983/15-а за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.02.2015 року № 3128/10/05-15-15-03-13 та № 3143/10/05-15-15-03-13,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 25.05.2015 року звернувся до суду з адміністративним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону. Позивач зазначив, що він на підставі договорів дарування нежитлового приміщення від 27 грудня 2010 року і 28 грудня 2010 року отримав право власності лише на нежилі приміщення, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2, які є частинами жилих багатоквартирних будинків. Позивач вважає, що за цими договорами він не набув права власності на земельну ділянку, на якій розташовані придбані приміщення. На момент нарахування земельного податку не мав у власності або постійному користуванні земельних ділянок, а отже, на його думку, він не є суб'єктом сплати земельного податку. Крім того, позивач зазначив, що відповідачем була порушена сама процедура нарахування земельного податку, оскільки нарахування має відбуватися виключно відповідно до даних державного земельного кадастру, проте, на його думку вказані вимоги відповідачем дотримані не були. Просив суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 17.02.2015 року за № 3128/10/05-15-15-03-13 та № 3143/10/05-15-15-03-13.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою і просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт посилався на положення ст.ст. 14, 269, 270, 274, 286, 287 Податкового кодексу України, ст.ст. 92-94, 116 Земельного кодексу України та вказував, що, в разі відсутності у державному земельному кадастрі даних щодо землекористувача чи землевласника платника податку, відсутності у податкового органу таких первинних даних із державного земельного кадастру і одночасним застосуванням положень п. 286.6 ст. 286, п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України, без врахування норм п.286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, є порушенням справедливого балансу, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності, гарантованого ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, апелянт зазначив, що він як власник будівель не є землекористувачем, а тому не може бути платником земельного податку.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

27 грудня 2010 року між приватним підприємством "Рент" і ОСОБА_4 укладено договір дарування нежилого приміщення (серія НОМЕР_1), згідно якого приватне підприємство "Рент" передало, а ОСОБА_4 безоплатно прийняв у власність ціле нежиле приміщення магазину, що знаходиться за адресою: Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Ювілейна, будинок 29, загальною площею 1198,1 кв.м., що складається із цегляного нежилого приміщення магазину з підвалом (а.с. 16-17).

28 грудня 2010 року між приватним підприємством "Рент" і ОСОБА_4 укладено договір дарування нежилого приміщення (серія НОМЕР_2), згідно якого приватне підприємство "Рент" передало, а ОСОБА_4 безоплатно прийняв у власність ціле нежиле приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1085,1 кв.м., що складається із цегляного нежилого приміщення магазину з підвалом (а.с. 18-19).

21 січня 2011 року Краматорським міським бюро технічної інвентаризації проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нежиле приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер запису 179-Н/Ф у книзі 1 та державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на нежиле приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер НОМЕР_5, номер запису 88-Н/Ф у книзі 1, що підтверджується Витягами про державну реєстрацію прав № НОМЕР_4 та № НОМЕР_6 від 21 січня 2011 року (а.с. 20, 21).

Державною податковою інспекцією у м. Краматорську ГУ Міндоходів у Донецької області були прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.02.2015 року № 3128/10/05-15-15-03-13, яким ОСОБА_4 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2014 рік у розмірі 21093,33 грн. та № 3143/10/05-15-15-03-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2014 рік у розмірі 8952,23 грн. (а.с. 14, 15 ).

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову правомірним, з огляду на наступне.

Проблемним питання даного спору є правомірність нарахування відповідачем грошових зобов'язань із земельного податку за користування земельними ділянками, що належать позивачу на праві власності.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 01.01.2015 року) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, що діяла до 01.01.2015 року), платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу XIII Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 01.01.2015 року).

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України (в редакції, що діяла до 01.01.2015 року) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України (в редакції, що діяла до 01.01.2015 року) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України, в редакції, що діяла до 01.01.2015 року).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство пов'язує виникнення в особи обов'язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими податкова інспекція оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями нарахувала земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК та положень Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07 липня 2015 року у справі № 826/12388/13-а, де у справі за аналогічним позовом вирішено, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, незважаючи на те, що така особа не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями.

Приписами ч. 1 ст. 244-2 КАС України визначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Перевіривши обґрунтованість здійсненого відповідачем розрахунку податку на землю з фізичних осіб та його відповідність вимогам чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року у справі № 805/1983/15-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 19 серпня 2015 року.

Головуючий суддя Г.М.Міронова

Судді С.В. Жаботинська

М.Г. Сухарьок