Ухвала

від 13.08.2015 по справі 804/2658/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 рокусправа № 804/2658/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі № 804/2658/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євробудінвест-Д» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євробудінвест-Д» (далі - ТОВ «Євробудінвест-Д») 12 лютого 2015 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №000102203 від 03 жовтня 2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №2058/04-62-62-3/34512861 від 28 липня 2014 року (далі-акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючи осіб, які зроблено в акті перевірки про здійснення позивачем операції з експорту товару, яка не мала під собою мети отримання доходу, а була направлена на подальшу мінімізацію сплати ПДВ. Відповідач зазначає, що до перевірки не було надано видаткові накладні, які б засвідчували факт прийому-передачі товару від продавця до покупця та не надано товарно-транспортні накладні.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Євробудінвест-Д» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Альтера Імпекс» за період з 01 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №2058/04-62-62-3/34512861 від 28 липня 2014 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 455905,00 грн., в т.ч. за лютий 2014 р. в сумі 455905,00 грн. (а.с.24-28).

Згідно з актом перевірки відповідач дійшов висновку, що реалізація товару без врахування в ціні продажу всіх понесених витрат дають підстави стверджувати, що купівля товару та його подальша реалізація на експорт згідно з договорами за ціною нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 жовтня 2014 року №0001102203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 455905,00 та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 227952,50 грн. (а.с.46).

Заперечення позивача до акта перевірки відповідачем залишено без задоволення.

Рішенням від 19 грудня 2014 року №1253/10/04-36-10-08-09 про результати розгляду первинної скарги Головне управління ДФС у Дніпропетровській області скасувало податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2014 року №0001102203 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 113773,75 грн. (штрафні санкції), а в іншій частині скаргу залишено без задоволення.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 23 січня 2015 року №1331/6/99-99-10-01-25 податкове повідомлення-рішення з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги - залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з вимогами п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких, передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цьогоКодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст.198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

При цьому будь-яких обмежень щодо віднесення до складу податкового кредиту вартості послуг по операціям, які не призвели до отримання прибутку, стаття 198 ПК України не містить.

Відповідач, стверджуючи про відсутність зв`язку спірної господарської операції з господарською діяльністю позивача, вважає, що необхідною умовою ведення господарської діяльності є отримання прибутку.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пп.14.1.136 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті.

Вірно встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, позивачем у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання з компанією Pelamit INC контракту № 13-02/14 від 14.02.2014 року (а.с.53-54) поставлено на адресу останнього сою українського виробництва урожаю 2013 року.

Реальність вчинення господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини експорту товару, а саме: вантажно-митною декларацією (а.с.56).

Реалізований товар (олійні та зернові культури) було придбано позивачем у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання у письмовій формі з ТОВ Альтера Імпекс» договору купівлі-продажу №8 від 20 лютого 2014 року (а.с.48-49).

Згідно специфікації №1 до зазначеного договору постачальник зобов'язався поставити позивачу сою українського походження врожаю 2013 року у кількості 570 т. на загальну суму (з ПДВ) 2735430,00 грн.

Оплата зазначеного товару позивачем на суму 2735430,00 грн. підтверджується платіжним дорученням (а.с.83).

Крім того, позивачем (замовник) укладено договори про надання послуг:

- з ФОП ОСОБА_2 (виконавець) №06-2014 від 25 лютого 2014 року, предметом якого є надання послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України в митному режимі «експорт», та їх оформлення у Херсонській митниці (м/п «Херсон-Порт»), а також надання інших пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю замовника послуги (а.с.57-58);

- з ПП «Стар Логістик» (виконавець) №25/02 від 25 лютого 2014 року, предметом якого є здійснення в інтересах замовника пошуку вантажопотоків/вантажів, організація та забезпечення здійснення перевалки зовнішньоторговельних та транзитних вантажів замовника через морські та/або річкові порти України на найбільш вигідних, привабливих та логістично оптимальних умовах (а.с.61-66);

- з ФОП ОСОБА_3 (виконавець) №4-14 від 21 лютого 2014 року, предметом якого є надання послуг з транспортного оброблення вантажів, організації експортування товарів замовника до країн Європи та Африки, проходження митного контролю та переміщення товарів замовника через митний кордон України відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с.74-77).

Реальність вчинення зазначених господарських операції згідно з актом перевірки відповідачем не спростовується.

Вартість придбаних товарів з урахуванням витрат на послуги пов'язаних з реалізацією товару на експорт становить 2362883,80 грн., ПДВ в розмірі 471276,76 грн., а сума реалізації позивачем на експорт склала 2484580,98 грн. за нульовою ставкою ПДВ.

Таким чином, виходячи з розрахунку 2484580,98 грн. - 2362883,80 грн. = 121697,18 грн. Отже, реалізація товару на експорт не була збитковою для позивача, а мала прибуток у сумі 121697,18 грн.

Крім того суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Виходячи із змісту цієї норми та норми ч. 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України належно оформлена вантажна митна декларація є допустимим доказом вивезення (експортування) товару за межі митної території України, а відтак і єдиною підставою для застосування платником податку на додану вартість нульової ставки при визначенні податкових зобов'язань з цього податку за експортними поставками.

Відповідно до п.п. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, відповідачем безпідставно враховано у складі собівартості товару суми податку на додану вартість, сплаченого постачальнику, що призвело до безпідставного висновку про збитковість операції з продажу такого товару на експорт.

Не може вважатись обґрунтованим і посилання відповідача на те, що позивач намагався отримати прибуток не за рахунок своєї господарської діяльності, а розраховував отримати державні кошти шляхом повернення ПДВ з державного бюджету.

Такий висновок податкового органу не ґрунтується ні на положеннях чинного законодавства (яким прямою нормою визначено базу оподаткування щодо операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту за нульовою ставкою), ні на встановлених обставинах у справі щодо наявності факту декларування позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, підтверджених належними та допустимими доказами.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

За змістом п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/ послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пп. 14.1.71. п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної і додаткової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно ненадання позивачем до перевірки видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Відповідно до розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 року №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Однак з акта перевірки не вбачається того, що посадові особи відповідача, під час проведення перевірки, вимагали від позивача надати письмові пояснення щодо встановлених порушень (ненадання до перевірки документів), не вбачається того, що позивач відмовився надавати документи, відсутні докази відмови посадових осіб платника надати витребувані документи. Оскільки, відповідачем не надано доказів дотримання вимог зазначено Порядку, в цій частині, то доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки зазначених вище документів, є безпідставними. Та з цих підстав, колегія суддів вважає обґрунтованим дослідження судом першої інстанції усіх наданих позивачем документів в підтвердження правомірності своїх позовних вимог.

Крім того, доводи відповідача про ненадання позивачем товарно-транспортних накладних та як наслідок безтоварності спірних господарських операцій позивача є безпідставними, оскільки згідно з умовами договору купівлі-продажу №8 від лютого 2014 року, товар був переданий у власність позивача на складі ТОВ «Альтера Імпекс» у м. Херсоні, пр. Ушакова, 4, Херсонський морський торговий порт, звідки на умовах контракту № 13-02/14 від 14.02.2014 року був у подальшому реалізований на експорт компанії Pelamit INC, тобто товар до його продажу компанії Pelamit INC не переміщувався.

Що стосується твердження відповідача про відсутність позивача за юридичною адресою, то відсутність платника податку на додану вартість у місці його знаходження на час проведення податковим органом перевірки не є підставою для визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість для позивача.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі № 804/2658/15 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 14 серпня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко