Постанова

від 02.06.2009 по справі б18/013-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б18/013-09

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 червня 2009 р.                                                                                    № Б18/013-09  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Заріцької А.О.,

Панової І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області

на постанову

від 24.02.2009 рокугосподарського суду Київської області

у справі господарського суду№ Б18/013-09Київської області

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Гранат"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Тригатон"

провизнання банкрутом,

за участю представників сторін:

ТОВ "Гранат" –Шулика К.В. (дов. від 10.03.2009);

встановив:

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.02.2009 за заявою ТОВ "Гранат"  порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Тригатон" у порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Київської області від 24.02.2009 (суддя Кошик А.Ю.) визнаного банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Тригатон", відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, якого письмово повідомити про визнання боржника банкрутом всіх відомих кредиторів, завершено підприємницьку діяльність банкрута,  за результатами роботи надати суду на затвердження свій звіт та ліквідаційний баланс банкрута.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Фастівська ОДПІ звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.  1, 7, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 1, 16-19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", ст.ст. 33, 34 ГРК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

За приписами ст. 107 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст.  4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до ст. 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( ч.1 ст. 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до ч. 5.3.1 ст. 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог ст.17 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч.  1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Даний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (п. 7 ст. 19).

Згідно з ч. 8 ст. 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

                    Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат". Заява мотивована неспроможністю боржника погасити заборгованість у розмірі  211680 грн., що підтверджується  визнаною боржником претензією від 12.05.208 № ВП-0241 (а.с. 14, 15).

          На підтвердження факту відсутності боржника та його керівних органів за юридичною адресою: Київська область, м. Фастів, вул. Толстого, б.8, кв. 56, ініціюючий кредитор посилається на акти про відсутність юридичної особи від 06.10.2008, від 12.11.2008, складені представниками ініціюючого кредитора (а.с. 18,19).

Постановою суду від 24.02.2009 ТОВ "Тригатон" визнано банкрутом з урахуванням особливостей, визначених ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора –ТОВ "Гранат".

Зазначена постанова мотивована тим, що заявлені вимоги ініціюючого кредитора документально підтверджуються, акти 06.10.2008, від 12.11.2008  підтверджують, що боржник за юридичною адресою не знаходиться.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд Київської області при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом належним чином не перевірив належність доказів, які б підтверджували факт відсутності боржника за місцезнаходженням.

          Наявні у матеріалах справи акти від 06.10.2008, від 12.11.2008, складені представниками ініціюючого кредитора (а.с. 18,19) не можуть бути належним доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Таким чином, твердження суду першої інстанції про незнаходження боржника за юридичною адресою, не підтверджено матеріалами справи. Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки відсутності в матеріалах справи  довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що  вищевказані норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Окрім того, ч. 3 ст. 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується, зокрема, дата проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство (частина перша статті 11 Закону). Згідно з вимогами ч. 4 ст. 11 Закону у підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. Отже у підготовчому засіданні суд має перевірити наявність ознак неплатоспроможності боржника, розмір вимог кредитора (кредиторів), який ініціював порушення справи про банкрутство, та безспірність цих вимог.

Застосовуючи зазначені положення Закону, слід виходити із системного аналізу норм Закону, зокрема положень ст. 1, якими дано визначення поняття "безспірні вимоги кредиторів". Такими є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (абзац восьмий статті 1 Закону).

Таким чином, за Законом вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.

Перелік цих документів міститься в п. 8 ст. 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу згідно відповіді на претензію від 12.05.2008  (а.с. 15), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Також господарським судом Київської області не було досліджено наявність інших ознак, які б свідчили  про відсутність підприємницької діяльності боржника, зокрема ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник –ТОВ "Тригатон" знаходиться на податковому обліку у Фастівській ОДПІ з 03.09.2007 за № 4806, вчасно звітує до органів ДПІ, останній звіт було подано за березень 2009 року, тобто після визнання його банкрутом. Підприємство знаходиться в національному плані перевірок Фастівської ОДПІ на 4 кв. 2008 року, у зв'язку з чим директору вручено під розписку направлення № 535 на планову виїзну перевірку очолюваного ним підприємства.

Тобто, факт здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та подання до органів ДПІ звітності взагалі не був предметом дослідження господарським судом Київської області при винесення оскаржуваної постанови, що протирічить приписам ст. 52 Закону.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження, провадження у справі про його банкрутство за спрощеною процедурою було порушено необґрунтовано, а тому визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 12.09.2008 року є незаконним.

Окремої уваги заслуговує твердження заявника касаційної скарги про те, що згідно довідки з ЄДР від 21.04.2009 (долучена до касаційної скарги)  державним реєстратором Харківської міської ради проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи –ТОВ "Гранат", який є ініціюючим кредитором у даній справі, у зв'язку з визнанням його банкрутом (справа № Б-48/68-06 господарського суду Харківської області). Тобто, судом при прийнятті заяви ТОВ "Гранат" до провадження не було виконано вимоги ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки не з'ясовано юридичний статус ініціюючого кредитора –ТОВ "Гранат".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду Київської області від 24.02.2009 про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки на момент порушення провадження ініціюючим кредитором не надані докази безспірності вимог кредитора, підтверджені виконавчими документами, докази відсутності боржника за місцезнаходженням та припинення господарської діяльності боржником, а відтак, суду належить перевірити обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство такого боржника за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області задовольнити частково.

Постанову господарського суду Київської області від 24.02.2009 у справі № Б18/013-09 скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий                                                                             М.І. Хандурін

Судді                                                                                                 А.О. Заріцька

                І.Ю. Панова