Постанова

від 17.08.2009 по справі 4/46-11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/46-11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

17.08.09                                                                                           Справа  № 4/46-11

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                  Бойко С.М.,

суддів:                                         Бонк Т.Б.,

                                                    Марко Р.І.,

при секретарі   Гулик Н.,

з участю представників:

від скаржника (відповідача) –   не з”явився,

позивача   -  з»явився,

третьої особи   -  не з»явився,

розглянув апеляційну скаргу Луцької міської ради, м.Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області від 14.04.2009 року, суддя  Слободян П.Р.,  у справі    №4/46-11

за позовом  підприємства «Амексім»у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Луцьк

до відповідача Луцької міської ради, м.Луцьк

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  відкритого акціонерного товариства  «Луцьксантехмонтаж №536»

про визнання недійсним рішення №32/24 від 24.11.2008 року,

                                                         в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Волинської області від 14.04.2009 року задоволено позов   підприємства «Амексім»у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Луцької міської ради  про визнання недійсним рішення Луцької міської ради №32/24 від 24.11.2008р. "Про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою на вул.Дубнівській, 99А".

Рішення суду мотивоване тим, що спірне рішення не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки позбавляє права позивача на користування наданої йому в постійне користування земельної ділянки, а також  прийняте міською радою з перевищенням наданих їй повноважень, що є підставою для визнання його недійсним.

В апеляційній скарзі  скаржник (відповідач) просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, з підстав неповного з”ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що вирішення спірних питань належить до виключної компетенції міської ради, що передбачено п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та ст.12 Земельного кодексу України.

Скаржник покликається на те, що  згідно рішення Луцької міської ради  від 05.04.1996 року №7/9 спірна земельна ділянка не надавалася в постійне користування позивачу, а ТзОВ «Вікторія»ЛТД, а тому виданий позивачу, як правонаступнику ТзОВ «Вікторія»ЛТД, акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки згідно діючих на період видачі оскаржуваного акта  норм законодавства обов»язковою передумовою його видачі було прийняття міською радою рішення, що в спірному випадку відсутнє.

Скаржник вважає, що в розумінні п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України (в редакції 13.03.1992 року) реорганізація ТзОВ «Вікторія»ЛТД шляхом приєднання до позивача  є юридичним фактом  для припинення його права на користування спірною земельною ділянкою, а для його отримання позивач зобов»язаний був звернутися у встановленому діючим законодавством порядку на загальних підставах до міської ради.

Скаржник також зазначає, що спірна земельна ділянка на даний час знаходиться в користуванні  ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536»на підставі договору оренди від 16.05.2008 року, а тому судом безпідставно не залучено вказану особу до участі в справі, оскільки рішення по справі зачіпає її права щодо користування спірною земельною ділянкою.

У відзиві на апеляційну скаргу  позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що  позивач внаслідок використання однієї із передбачених ст.19 Закону України «Про господарські товариства»форм реорганізації, а саме шляхом приєднання  07.06.1996 року став правонаступником усіх майнових прав та обов»язків ТОВ «Вікторія»ЛТД, в тому числі спірного права на постійне користування земельною ділянкою.

При цьому, позивач не погоджується з твердженням апелянта про те, що реорганізація підприємства є юридичним фактом для припинення його права користування  земельною ділянкою, оскільки згідно ст.125 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту його державної реєстрації, а тому таке право у позивача виникло  відповідно до рішення  Луцької міської ради від 05.04.1996 року за №7/9, на підставі якого  позивачу видано державний акт на право постійного користування  землею серії ІІ-ВЛ №000154 від 31.07.1996 року, що свідчить про легітимність права  постійного користування спірною земельною ділянкою позивачем.

В судове засідання представники скаржника та третьої особи не з»явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.

На підставі ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 року на стороні відповідача в якості третьої особи без самостійних вимог залучено ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536», в користуванні якого є спірна земельна ділянка на підставі договору оренди від 16.05.2008 року, оскільки рішення по справі зачіпає її права щодо користування спірною земельною ділянкою.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, який підтримав свою позицію, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що апеляційна скарга відповідача  задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Луцької міської ради №7/9 від 05.04.1996р. підприємству "Амексім" у формі товариства з обмеженою відповідальністю 31 липня 1996 року  видано державний акт серії ІІ-ВЛ №000154 на право постійного користування землею, а саме земельною ділянкою загальною площею 2,7463 гектара, що знаходиться в м.Луцьку по вулиці Дубнівській, 99-а, для обслуговування адміністративних та господарських будівель. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №174.

Разом з тим, 24.11.2008р. Луцькою міською радою прийнято рішення №32/24 "Про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою на вул. Дубнівській, 99-а", згідно якого визнано недійсним державний акт серії ІІ-ВЛ № 000154 від 31.07.1996 р. на земельну ділянку, що знаходиться на вул.Дубнівська, 99-а загальною площею 2,7463 га.

На підставі рішення Луцької міської ради №26/73 від 17.04.2008 року спірну земельну ділянку вирішено надати на умовах оренди ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536»для обслуговування адміністративного та господарських приміщень, в зв»язку з чим в наступному між відповідачем та ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536»укладено договір оренди  на цю земельну ділянку.

Підставою прийняття оскаржуваного рішення №32/24 "Про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою на вул.Дубнівській, 99-а" зазначено той факт, що рішенням Луцької міської ради №7/9 від 05.04.1996 р. спірну земельну ділянку закріплено на праві постійного користування  за ТОВ «Вікторія»ЛТД, а державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою видано позивачу без прийняття міською радою відповідного рішення, що є обов»язковою передумовою оформлення такого права (а.с.9).

Проте, такий висновок відповідача не відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до п.п.4,5 ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні», який діяв на час спірних правовідносин»підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.  При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про господарські товариства»реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством.  При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

З аналізу наведених норм місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що позивач внаслідок використання однієї із передбачених ст.19 Закону України «Про господарські товариства»форм реорганізації, а саме шляхом приєднання  07.06.1996 року став правонаступником усіх майнових прав та обов»язків ТОВ «Вікторія»ЛТД, в тому числі спірного права на постійне користування земельною ділянкою.

Покликання апелянта на те, що реорганізація підприємства є  юридичним фактом для припинення його права користування  земельною ділянкою є безпідставним та не приймається судом до уваги, оскільки згідно вищевказаних норм  позивач став правонаступником усіх прав та обов»язків ТОВ «Вікторія»ЛТД, якому на підставі рішення Луцької міської ради №7/9 від 05.04.1996 р. надано право на оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою. Таким чином, таке право відповідачем було оформлено за позивачем в порядку правонаступництва і 31 липня 1996 року  видано  державний акт серії ІІ-ВЛ №000154 на право постійного користування землею, а саме земельною ділянкою загальною площею 2,7463 гектара, що знаходиться в м.Луцьку по вулиці Дубнівській, 99-а, для обслуговування адміністративних та господарських будівель. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №174.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а згідно ч.3 ст.126 цього Кодексу право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином, правомірність набуття позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою підтверджується виданим позивачу державним актом серії ІІ-ВЛ № 000154 на право постійного користування землею, виданим на підставі рішення Луцької міської ради №7/9 від 05.04.1996р., доказів визнання недійсними яких чи оскарження в судовому порядку сторонами не подано.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами і юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування, а згідно із частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України надання в користування земельної ділянки, що перебуває у власності або в користуванні, здійснюється лише після її вилучення (викупу) в порядку, передбаченому цим Кодексом. Таким чином, надання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється після вилучення цієї ділянки у попереднього користувача.

Ст.141 ЗК України передбачено наступні випадки припинення права  користування земельною ділянкою, зокрема,  добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до норм статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних і інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено наявність визначених вищевказаною нормою підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Крім цього, згідно ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міська рада має право скасувати акти виконавчого органу ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень. Відповідно до ч.10 ст.59 зазначеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Тобто відповідач встановивши, що державний акт на право користування спірною земельною ділянкою виданий позивачу, а рішення ради прийнято щодо позивача до моменту його реорганізації (за іншою назвою значилося підприємство позивача), відповідач міг внести зміни у встановленому законом порядку щодо зміни назви чи звернутися в судовому порядку про відміну рішення ради щодо надання в постійне користування позивачу до його реорганізації.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Що в даному спорі і наявне.

Відповідно до ч.2 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про визнання недійсним рішення Луцької міської ради №32/24 від 24.11.2008р. "Про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою на вул.Дубнівській, 99А", оскільки спірне рішення не відповідає вимогам діючого законодавства, позбавляє права позивача на користування наданої йому у постійне користування земельної ділянки.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103,105 ГПК України, суд,               

                                                      постановив:

рішення господарського суду Волинської області від 14.04.2009 року в справі за номером 4/46-11 - залишити без змін, а апеляційну скаргу  Луцької міської ради –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя:                                              С.М.Бойко

Судді:                                                                      Т.Б.Бонк

                                                                                 Р.І.Марко