Постанова

від 17.09.2009 по справі 9/144-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

9/144-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 вересня 2009 р.                                                                                    № 9/144-08  

Вищий господарський суд  України у складі колегії суддів :

Головуючий суддяСудді:Борденюк Є.М.Могил С.К.,Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД"

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2009 року

у справі№ 9/144-08 господарського суду Київської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна"

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД"

простягнення 2 758 504, 86 грн.,

за участю представників сторін :

позивача :Волошин О.І., Завальна Л.А.,

відповідача :не з'явились,

В С Т А Н О В И В  :

У березні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" про стягнення 2 758 504, 86 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.07.2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2009 року уточнені позовні вимоги задоволено та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" 437 878, 75 грн. основного боргу, 11 372, 85 грн. пені, 15 115, 82 грн. 30% річних, 318 290, 79 інфляційних витрат, а також судові витрати.  

Не погоджуючись з прийнятими у справі № 9/144-08 судовими актами першої та апеляційної інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2009 року та рішення господарського суду Київської області від 14.07.2008 року, а справу направити на новий розгляд.

Як видно з касаційної скарги, товариство з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" зазначає про те, що судами було неналежним чином досліджено докази, що мало наслідком задоволення судом позовних вимог в обсязі, більшому, ніж підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Проте, як вбачається з тексту касаційної скарги, фактично скаржник не погоджується з судовим рішенням в частині стягнення суми 30% річних, а також з висновками судів про відповідність розрахунку інфляційних витрат, наданого позивачем по справі, вимогам чинного законодавства України.

Заслухавши суддю доповідача по справі, ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет повноти встановлення та надання їм належної юридичної оцінки попередніми судовими інстанціями, перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, а також фактичних обставин справи, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як видно з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, 04.10.2007 року товариством з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" (постачальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД"  (покупець за договором) було укладено договір № 74/7, який за своїми ознаками є договором поставки, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у встановлені строки товар у власність покупця, а покупець прийняти товар та оплатити його вартість.

Сторонами за договором було погоджено, що найменування, кількість, асортимент, ціна та вартість окремої партії товару, що постачається за даним договором, а також умови постачання та оплати кожної окремої партії товару визначаються специфікаціями, які є невід'ємними частинами договору.

На виконання умов укладеного договору та на підставі специфікацій позивачем було поставлено відповідачу соєвий шрот та соєву макуху, які було передано згідно видаткових накладних та отримано за довіреностями на право отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач в порушення зобов'язань за договором, здійснив оплату поставленого товару частково, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, наявність якої відповідач не заперечує.

З матеріалів справи видно, що відповідачем по справі заперечується факт нарахування та заявлення до стягнення 30% річних, а також сума заявленої до стягнення пені та індексу інфляції в частині проведеного позивачем розрахунку.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є  правовідношення,  в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З матеріалів справи видно, що сторонами по справі було укладено договір, який за своїми ознаками та в розумінні ст. 712 Цивільного кодексу України є договором поставки.  

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні  виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо  виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Тотожні вимоги до господарюючих суб'єктів встановлені ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відносно належного доведення факту поставки товару, а також  наявності заборгованість відповідача по оплаті вартості отриманої продукції.

У відповідності до вимог п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є  підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заперечень відповідача відносно стягнення 30 % річних, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 179 Господарського кодексу України при   укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,  звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

З договору укладеного сторонами по справі, а саме п. 7.3. договору, видно, що в разі прострочення оплати вартості товару, сторонами за договором погоджено та встановлено спеціальну вимогу, за якою покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять відсотків річних від простроченої суми.

На думку колегії суддів, сума тридцяти відсотків річних, погоджена сторонами по справі в укладеному договорі, за своєю правовою природою є компенсацією за те, що відповідач безпідставно користувався грошовими коштами позивача, внаслідок чого останній був позбавлений можливості отримати прибуток від обороту грошових коштів, або від перебування їх на депозиті, тобто, дані виплати носять компенсаційний, а не штрафний характер.

Приймаючи до уваги пряму вказівку закону про можливість погодження та встановлення розміру річних сторонами за договором, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення 30% річних, а також суми інфляційних витрат нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України на суму заборгованості за весь час прострочення.

Крім того, за положеннями Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі  порушення боржником зобов'язання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", передбачено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін,  обчислюється від суми простроченого платежу та не може  перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 спірного договору, у випадку прострочення сплати вартості товару, покупець зобов'язується сплатити суму заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період такої заборгованості за кожен день прострочення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

Таким чином, висновки судів щодо стягнення пені відповідають обставинам справи, як такі, що зроблені при повному, всебічному розгляді справи, а тому рішення та постанова попередніх судових інстанцій відповідають вимогам Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.1976 року "Про судове рішення" із змінами та доповненнями і підстави для їх скасування відсутні.  

Керуючись ст.ст. 1115, 1117,  1119, 11111  Господарського  процесуального  кодексу  України,  Вищий господарський суд  України  

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського  міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2009 року - без змін.

Головуючий суддяБорденюк Є.М.

Судді :

Могил С.К.

Самусенко С.С.