Постанова

від 16.09.2009 по справі 6/124пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/124пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 вересня 2009 р.                                                                                    № 6/124пд  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого  судді:Губенко Н.М.,

суддів:Барицької Т.Л.,

Мирошниченка С.В.,

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода"

на постановуЛуганського апеляційного господарського суду від 26.05.2009

та на рішення

господарського суду Луганської області від 13.04.2009

у справі№ 6/124пд

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода"

доЖитлового будівельного кооперативу "Аврора"

проспонукання укласти договір

в судовому засіданні взяли участь  представники:- позивача Шепіль Ю.М. (дов. №2 від 01.20.2008);- відповідача повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 13.04.2009 у справі №6/124пд (суддя Василенко Т.А.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 (судді: Семендяєва І.В., Бойченко К.І., Єжова С.С.) Товариству з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" (надалі позивач/ скаржник) відмовлено у задоволенні позову до Житлового будівельного кооперативу "Аврора" (надалі відповідач) про зобов'язання укласти договір на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи підстави для скасування судових рішень у даній справі, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права,  а саме: ст.ст. 638, 642 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 181 ГК України, ст.ст. 19, 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ст. 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.ст. 4, 20 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків", та ст. 43 ГПК України.

Відповідач відзив на касаційну скаргу позивача не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути оскаржувані судові рішення.

Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутніми у судовому засіданні 16.09.2009.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, предметом даного спору є вимога позивача спонукати відповідача укласти договір на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що ним в порядку, передбаченому законодавством України направлено відповідачу проект спірного договору для підписання, який останнім підписаний не був, примірник договору не повернув, що стало причиною для звернення позивача до суду з такою вимогою.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу та відмовляючи позивачу у задоволенні позову, прийшли до висновку про його безпідставність, оскільки направлений 21.01.2009 позивачем відповідачу проект спірного договору, а саме, додатки до нього, не містить умов, які є обов'язковими для такого виду договорів, а саме: перелік будівель, сукупність яких може бути об'єктом водоспоживання та водовідведення за вказаним договором, ліміти постачання води і прийому стоків на рік, а також розрахунки обсягу споживання. Суди при розгляді даної справи керувалися ст.ст. 179, 180, 181, 187 ГПК України, ст. ст. 19, 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ст.ст. 22, 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Вищий господарський суд України не може погодитися із висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких вказано й договори, визначено статтею 11 Цивільного кодексу України.

Також частиною 2 статті 67 Господарського та статті 627 Цивільного кодексів України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, визначено статтею 179 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 3 цієї статті укладення договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року №190, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Пункт 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 630 від 21.07.2005 року (далі - Правила) встановлює, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Постановою N 630 від 21.07.2005 року Кабінет Міністрів України також затвердив типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Право Кабінету Міністрів України затверджувати типові договори передбачено ч. 2 ст. 179 ГК України.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 цієї ж статті при укладенні господарських договорів сторони мають право визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору.

Отже, виходячи із наведеного випливає висновок, що надання послуг з водопостачання та водовідведення, які є одними із різновидів житлово-комунальних послуг, має відбуватися виключно на договірних засадах; умови ж укладеного договору на водопостачання та водовідведення обов'язково мають відповідати умовам типового договору, тобто умови укладеного між сторонами договору за своїм змістом не мають бути абсолютно тотожними умовам типового договору (законодавець дозволяє сторонам конкретизувати ці умови), проте, мають зберігати загальний зміст типового договору.

Проте, із оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами попередніх інстанцій перевірялись умови спірного договору на їх відповідність типовому договору, тобто, чи відповідають умови запропонованого до укладення позивачем договору умовам типового договору, що свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи та призвело до поспішних висновків, які лягли в основу прийнятих у справі судових рішень.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд  - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій застосували норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; колегія суддів вважає правильним застосування норм вказаного Закону взагалі/ в цілому при вирішенні спорів, що пов'язані із наданням та отриманням житлово-комунальних послуг; проте, перш ніж застосовувати норми даного Закону при вирішенні спорів, суду необхідно достовірно з'ясувати питання чи є сторони спірних відносин у даному випадку учасниками житлово-комунальних послуг (виробник житлово-комунальних послуг, виконавець послуг, споживач, балансоутримувач, тощо).

Стаття 10 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" передбачає перелік видів господарської діяльності, які підлягають обов'язковому ліцензуванню, серед яких і централізоване водопостачання та водовідведення.

Отже, із даної норми слідує, що суб'єкт господарської діяльності, який надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, в обов'язковому порядку повинен мати відповідну ліцензію.

Відповідно до ч.1 ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Отже, вирішуючи спір про зобов'язання укласти відповідача (за проектом договору "Виконавець") із позивачем (за проектом договору "Виробник") договір на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, суди мали з'ясувати (встановити) чи є позивач в розумінні наведених норм виробником такої житлово-комунальної послуги як централізоване водопостачання та водовідведення (тобто, чи має він відповідну ліцензію) та чи є відповідач балансоутримувачем будинку, в який позивач має намір  постачати питну воду та приймати стічні води за договором.

Крім того, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій відмовили у позові з тих підстав, що проект договору (додатки до нього), запропонований позивачем відповідачу для укладення, не містить істотних умов, передбачених Законом України "Про житлово-комунальні послуги", при цьому послались на п. 2.2. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", яким передбачено, що істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Проте, суди не врахували, що даною нормою визначені істотні умови договору на водопостачання та водовідведення, який укладається саме між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, а не між виробником та виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення як передбачено в запропонованому позивачем договорі, що є суттєвим для вирішення такого спору, адже навіть із визначення термінів, встановлених ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач житлово-комунальних послуг та виконавець житлово-комунальних послуг не є однією і тією особою, що свідчить про те, що суди не розібралися у правовідносинах сторін і, відповідно, неправильно застосували норми матеріального права.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції приходить до висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно, є підставою для скасування судових рішень у справі.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити чи є позивач належним виробником послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, чи є відповідач виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення та балансоутримувачем будинку в який позивач має намір постачати питну воду, всебічно і  повно з'ясувати і  перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  і  вирішення  спору  по  суті,  і  в  залежності  від  встановленого,  правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 та на рішення господарського суду Луганської області від 13.04.2009 у справі №6/124пд задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 та рішення господарського суду Луганської області від 13.04.2009 у справі №6/124пд скасувати і справу №6/124пд передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя                                                       Н.М. Губенко

Судді:                                                                           Т.Л. Барицька

                                                                                                  С.В. Мирошниченко