Постанова

від 16.09.2009 по справі 37/469-41/77

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

37/469-41/77

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 вересня 2009 р.                                                                                    № 37/469-41/77  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:          

головуючогоГубенко Н.М.

суддівБарицької Т.Л.Мирошниченка С.В.,

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернафтогаз»

на постанову  Київського апеляційного господарського суду

від09.06.2009

та

на рішеннягосподарського суду міста Києва

від23.03.2009

у справі№ 37/469-41/77

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Західнафтосервіс»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтернафтогаз»

простягнення 91 432,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники:- позивача           Лящовський В.Р. (дов. № 39 від 30.12.08) - відповідача       Митрохович К.М. (дов. б/н від 16.01.09)

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Компанія «Західнафтосервіс»(далі –позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Інтернафтогаз»(далі –відповідач) 88 400,00 грн. основного боргу та 3 032,00 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2007 у справі        № 37/469 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 вказане рішення скасовано в частині стягнення 88400,00 грн. і відмовлено позивачу у задоволенні вимоги про стягнення 88400,00 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2008 зазначені судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи № 37/469-41/77 позивач уточнював позовні вимоги і остаточно відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, поданої 30.01.2009, просив стягнути з відповідача на підставі статті 1212 ЦК України суму попередньої оплати 88400,00 грн., яка перебуває у відповідача без належних на те правових підстав, а також відмовився від позовних вимог в частині стягнення пені.

За результатами нового розгляду справи  № 37/469-41/77 господарським судом міста Києва прийнято рішення вiд 23.03.2009, яким позов задоволено: з відповідача стягнуто на користь позивача 88 400 грн. коштів, 884 грн. держмита та 118 грн. витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення судового процесу; на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України припинено провадження у справi в частинi стягнення з відповідача пенi в розмiрi 2 828,51 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 рішення суду першої інстанції від 23.03.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга обґрунтовується тим, що норми матеріального права, що застосовані судами, не мають відношення до обставин справи, що склалися на момент розгляду спору; позивачем для застосування, зокрема, статей 638, 639, 640 ЦК України не надано жодних доказів; судами не було проаналізовано обставини справи; суд частково зібравши докази по справі, не вивчив та не проаналізував їх; отримані від позивача грошові кошти відповідно до чинного законодавства України є річчю, і були перераховані відповідачем третій особі –Концерну «Дніпро Імпекс».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено:

- укладення мiж сторонами 25.05.2007 договору № 07/05/25 на поставку нафтопродуктів шляхом надіслання позивачем на адресу відповідача підписаного зі свого боку проекту договору, та погодженням із запропонованими умовами договору відповідачем з підписанням, скріпленням його печаткою і надісланням його факсограмою позивачу, що відповідає положенням статей 638, 639, 640 ЦК України та статті 181 ГК України;

- ціна одиниці товару та загальна його вартість згідно з пунктом 2.1 договору зазначається в додаткових угодах (специфікаціях, протоколах узгодження ціни і т.п.), які є невід'ємною частиною договору та/або в актах приймання-передачі товару; загальна вартість договору визначається сумарною вартістю усіх партій товару, які поставлялися постачальником і сплачених покупцем протягом строку дії договору згідно з додатковими угодами (специфікаціями, протоколами погодження ціни і т.п.), рахунками-фактурами, видатковими накладними і/або актами приймання-передачі товару (пункт 2.2 договору);

- згідно з пунктом 4.1 договору поставка товару здійснюється партіями на підставі заявки та умовах погоджених сторонами в додаткових угодах (специфікаціях, протоколах узгодження ціни і т.п.), які є невід'ємною частиною договору;

- відповідно до пункту 4.6 договору сторони погодили, що постачальник (відповідач) забезпечує поставку товару (партії товару) протягом десяти днів з дати підписання додаткової угоди (специфікації, протоколу узгодження ціни і т.п.) та надання покупцем підтвердження станції призначення про готовність прийняти вантаж. Інші строки поставки можуть бути погоджені у додатковій угоді;

- пунктом 5.2 договору сторони встановили, що на підставі рахунку-фактури покупець проводить 20% передплату за товар протягом 2 банківських днів з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури і/або підписання сторонами додаткової угоди (специфікації, протоколу, погодження цін, тощо), якщо інше не обумовлено в додаткових угодах (специфікаціях, протоколах погодження цін і т.п.) до даного договору, а 80% після отримання товару на залізничній станції призначення покупця; датою здійснення оплати, за пунктом 5.4 договору вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника;

- згідно з пунктом 10.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2007, а в частині взаєморозрахунків –до повного виконання сторонами своїх зобов'язань;

- у пункті 10.2 договору сторони погодили, що якщо ні одна із сторін за сім днів до закінчення дії договору не повідомить іншу сторону про розірвання договору, він вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік;

- на  виконання умов договору вiдповiдач 25.05.2007 виставив рахунок-фактуру № СФ-08/62 на 120 т дизпалива в сумі 444000 грн., а позивач платiжним дорученням № 271 вiд 25.05.2007 перерахував вiдповiдачу 20% передплати у розмiрi  88 400 грн.;

- незважаючи на вчинені сторонами дії: виставлення відповідачем рахунку-фактури та оплати його позивачем, додаткову угоду, як того вимагають умови договору щодо конкретизації кількості, вартості та строків і місця поставки пального, сторони не уклали, а отже зобов'язання у сторін по договору фактично не виникли;

- відповідач поставку нафтопродуктів позивачу не здійснив, а також не повернув сплачені позивачем в рахунок оплати поставки нафтопродуктів кошти у сумі 88400 грн.;

- на виконання пунктів 10.1 та 10.2 договору позивач у 2008 році звернувся до відповідача з повідомленням, а саме листами № 36 від 19.12.2008 та № 38 від 23.12.2008 про розірвання договору, у зв'язку з чим 31.12.2008 договір припинив свою дію;

- 08.01.2009 позивач надіслав відповідачу вимогу № 1 від 07.01.2009 про повернення сплачених коштів у сумі 88400,00 грн., але відповідач в порушення статті 530 ЦК України в семиденний строк на звернення позивача не відреагував, сплачені ним кошти не повернув.

Приймаючи рішення про задоволення позову, господарський суд першої інстанції, враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства, та статей 530, 1212 ЦК України, а також вчинені сторонами дії, дійшов висновку, що сторони фактично уклали договір, незважаючи на відсутність у позивача його оригіналу, а оскільки на момент винесення рішення суду договір припинив свою дію, кошти які були сплачені позивачем у сумі 88400,00 грн. після 31.12.2008 перебувають у відповідача без належних на те правових підстав.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши та проаналізувавши встановлені місцевим господарським судом обставини справи, погодився з висновками останнього, зазначаючи, що вони є законними, обґрунтованими обставинами та матеріалами справи, а також зауважив щодо тверджень відповідача про не укладення договору між сторонами, що вони є безпідставними, оскільки цей договір підписано сторонами, він містить всі передбачені чинним законодавством істотні умови, доказів визнання його недійсним чи неукладеним у встановленому законом порядку апеляційному суду, як і місцевому не надано. Крім того, наведені доводи відповідача з'явились лише при новому розгляді даної справи, натомість з відзиву на позовну заяву при розгляді справи              № 37/469 видно, що відповідач заперечував проти вимог позивача, посилаючись лише на неповернення йому коштів, в тому числі 88400 грн. передплати контрагентом відповідача –Концерном «Дніпро Імпекс», не спростовуючи при цьому існування між сторонами правовідносин на підставі спірного договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції такими, що прийняті на підставі встановлених обставин справи та відповідно до норм чинного законодавства, виходячи з наступного.

В силу положень статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій сторони фактично уклали договiр № 07/05/25 шляхом надіслання його проекту позивачем на адресу відповідача, який, в свою чергу, узгодив і підписав цей проект договору та надіслав його факсограмою позивачу, що відповідає вищенаведеним нормам закону. Договір містить загальні умови, необхідні для даного виду договору. Позивач згідно з виставленим відповідачем рахунком- фактурою №СФ-08/62 на 120т дизпалива в сумі 444000 грн. здійснив передоплату у розмірі 20%, але відповідач поставку нафтопродуктів позивачу не здійснив і не повернув перераховані позивачем кошти. Згiдно з вимогами пунктів 10.1, 10.2 договору в 2008 році позивач звернувся до вiдповiдача з повiдомленням про припинення договору, що пiдтверджується листами № 36 вiд 10.12.2008 р., № 38 вiд 23.12.2008 р.

Таким чином, суди правомірно дiйшли висновку, що договiр був укладений між сторонами та припинив свою дiю 31.12.2008, а отже з 31.12.2008 сплаченi позивачем кошти в розмiрi 88 400 грн. перебувають у вiдповiдача за вiдсутностi належних  правових пiдстав.

Вiдповiдно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок iншої особи (потерпiлого) без достатньої правової пiдстави (безпiдставно набуде майно), зобов'язана повернути потерпiлому це майно. Особа зобов'язана повернути майно i тодi, коли пiдстава, на якiй воно було набуте, згодом вiдпала. Положення цiєї глави застосовуються незалежно вiд того, чи безпiдставне набуття або збереження майна було результатом поведiнки набувача майна, потерпiлого, iнших осiб чи наслiдком подiї. Положення цiєї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недiйсним правочином; витребування майна власником iз чужого незаконного володiння; повернения виконаного однiєю iз сторiн у зобов'язаннi; вiдшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок iншої особи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи позивачем на пiдставi статей 530, 1212 ЦК України 08.01.2009 надiслано вiдповiдачу вимогу № 1 вiд 07.01.2009 про повернення сплачених ним коштiв у сумi 88 400 грн., але вiдповiдач сплачені позивачем кошти не повернув.

Колегія суддів Вищого господарського суду України з огляду на викладене вважає, що суди попередніх інстанцій відповідно до наявних у матеріалах справи документів та з дотриманням норм матеріального права дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 88400 грн.

Згідно з ст. 1117 ГПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Що стосується посилань відповідача на те, що договір є неукладеним оскільки сторонами не було укладено додаткових угод щодо визначення асортименту, кількості та ціни товару, тобто договір не містить усіх необхідних умов, то вони не заслуговують на увагу, виходячи із змісту договору, дослідженого судами попередніх інстанцій, зокрема, пункту 1.1 де зазначається, що постачальник зобов'язується поставити покупцю, а останній прийняти та оплатити товар –нафтопродукти; відповідно до рахунку-фактури № СФ-08/62 від 25.05.2007 направленого відповідачем позивачу такими нафтопродуктами є дизельне пальне ЕН-590 у кількості 120 т на суму 444000,00 грн. У пункті 2.2 договору зазначено, що загальна вартість договору визначається сумарною вартістю усіх партій товару, які поставлялися постачальником і сплачених покупцем протягом строку дії договору згідно з додатковими угодами (специфікаціями, протоколами погодження ціни і т.п.), рахунками-фактурами, видатковими накладними і/або актами приймання-передачі товару.

Посилання скаржника на те, що отримані від позивача грошові кошти відповідно до чинного законодавства України є річчю, і були перераховані ним третій особі –Концерну «Дніпро Імпекс», з якою відповідач уклав договір для виконання договору № 07/05/25 від 25.05.2007 не приймаються до уваги, оскільки в укладеному між позивачем та відповідачем договорі № 07/05/25  відсутні будь-які посилання на зазначений договір; правовідносини між позивачем та третьою особою не стосуються даного спору і можуть бути предметом іншого позову.

Обґрунтованих доводів про порушення норм процесуального законодавства при оцінці доказів скаржником касаційної скарги не надано.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів обох інстанцій відповідають встановленим ними обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернафтогаз»залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 та рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2009 у справі № 37/469-41/77 залишити без змін.

Головуючий                                                                      Н.М. Губенко

Судді:                                                                                        Т.Л. Барицька

                                                                                          С.В. Мирошниченко