Постанова

від 27.08.2009 по справі 27/22-09(25/157-08(10/53-07))

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

27/22-09(25/157-08(10/53-07))

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2009 року                                    Справа №  27/22-09(25/157-08(10/53-07))

          Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді   Неклеси М.П.(доповідач),  

суддів   Павловського П.П., Швеця В.В.

при секретарі судового засідання  Ревковій Г.О.

За участю прокурора: Зіма В.Б., посвідчення № 117 від 13.08.2007р.

та представників сторін:       

від позивача: Янушкевич Т.В., довіреність № 20 від 05.03.09;

від відповідача:  Скляров Г.С., довіреність № 01-25/01-185  від 22.05.09 р., Васильченко М.П., довіреність № 12/05/09  від 12.05.09 р., Шестіріков В.В., представник, довіреність № 11  від 11.12.08;

від третьої особи-1: Попов О.О.,  довіреність № 14627 від 14.11.08 р.;

від третьої осіби-2: представник у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та апеляційне подання  заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2009 р. по справі № 27/22-09 (25/157-08 (10/53-07))

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

до Дніпропетровського обласного об`єднання профспілок, м.Дніпропетровськ

третя особа-1 Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", м.Дніпропетровськ

третя особа-2  Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ

за участю прокурора Дніпропетровської області

про визнання права державної власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

          В грудні 2006 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось в господарський суд Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок, в якому просило визнати право державної власності  на нерухоме майно – Будинок Союзів, розташований за адресою: м.Дніпропетровськ, пр.К.Маркса, 93.

          Справа розглядалась судами неодноразово.

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2007 р. у справі № 10/53-07, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.07.2007 р., Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській області відмовлено у задоволенні позовних вимог.

          Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2007 р. у справі № 10/53-07 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду по згаданій справі залишено без змін.

          Постановою Верховного Суду України від 19.02.2008 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2007 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.07.2007 р. та постанову Вищого господарського суду України від 19.11.2007 р. справі № 10/53-09 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2008 р. у справі № 25/157-08 (10/53-07), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2009 р., Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській області відмовлено у задоволенні позовних вимог.

          Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2008 р. у справі № 25/157-08 (10/53-07) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2008 р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2009 р. скасовані, справа № 25/157-08 (10/53-07) направлена на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

          При новому розгляді, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2009 р. у справі № 27/22-09 (25/157-08 (10/53-07)) (суддя Татарчук В.О.)   Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській області відмовлено у задоволенні позовних вимог.

          Не погодившись з вказаним рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі –позивач) та Заступник прокурора Дніпропетровської області (далі –прокурор, а разом –апелянти) подали відповідно апеляційну скаргу та апеляційне подання, в яких просять скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2009 р. по справі № 22/27-09(25/157-08(10/53-07)) та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

          Апеляційна скарга та апеляційне подання обґрунтовані тотожними доводами про порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

          Так, апелянти зазначають, що судом порушено вимоги ст.ст. 111-21, 111-12 ГПК України, а саме не виконані вказівки Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу та на апеляційне подання, в якому вимоги викладені у скарзі та поданні вважає необґрунтованими, рішення суду –прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства України. Вважає, що судом не було порушено приписи ст.ст. 111-12 та 111-21 ГПК України, оскільки всі вказівки Верховного суду України та Вищого господарського суду України при новому розгляді справи по першій інстанції судом були виконані.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що позивач не ставив питання про визначення вартості  старої будівлі (чи її частини), вирішення якого є неможливим через її відсутність в натурі, оскільки залишилися тільки елементи старої кладки у підвалі, які не є конструктивними елементами спірної будівлі, що підтверджується окрім іншого і наявними в матеріалах справи актами приймання робіт по влаштуванню в процесі перебудови нових фундаментів, на яких і стоїть спірна будівля.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем та прокурором не наведено аргументів на спростування висновків суду щодо порушення позивачем строку позовної давності. Просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2009 р. залишити без змін, а апеляційне подання та апеляційну скаргу –без задоволення.

Третя особа 1 –Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” відзиву на апеляційну скаргу не надало.

Третя особа 2 - Виконавчий комітет Дніпропетровської міської  ради надав відзиви на апеляційну скаргу та апеляційне подання, в яких зазначає, що рішення господарського суду відповідає усім вимогам чинного законодавства і підстави для його скасування відсутні.

          Третя особа 2 - Виконавчий комітет Дніпропетровської міської  ради надав суду клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.  Колегія суддів вважає  можливим розглянути справу за відсутністю представника третьої особи 2.

          Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, третьої особи-1 та прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги та апеляційного подання, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

          Згідно з реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, виданого Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації від 06.10.1997р. основна будівля літ. «А-5», що розташована в м. Дніпропетровську по пр. К. Маркса №93 зареєстрована за правопопередником відповідача – об'єднанням профспілок Дніпропетровської області –на праві колективної власності. У якості підстави вказаної реєстрації зазначено рішення виконавчого комітету Дніпропетровської ради народних депутатів №420 від 29.06.1979р.

          Реєстраційне посвідчення від 06.10.1997р. щодо реєстрації права власності відповідача на спірне майно було видано Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації з урахуванням Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995р. N56, не скасовувалося та недійсним не визнавалося.

Отримавши державну реєстрацію свого права власності на спірну будівлю, відповідач встановив своє право на майно шляхом підтвердження цього права державою через органи державної реєстрації такого права.

          В судовому засіданні представник 3-ої особи-1 підтвердив, що реєстрацію права власності спірного майна було проведено згідно діючого законодавства, на підставі рішення виконкому, яке є чинним до цього часу.

          Відповідно до п. п. 5, 7 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 01.07.2004 р. № 1952-ІV право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна. Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

          З урахуванням наведених положень закону, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, що зареєстроване право власності відповідача має пріоритет перед незареєстрованим.

          Доводи позивача та прокурора не спростовують правомірності державної реєстрації за правопопередником відповідача –об'єднанням профспілок Дніпропетровської області права власності на будівлю літ. «А-5», що розташована в м. Дніпропетровську по пр. К. Маркса №93.  Про законність державної реєстрації права власності відповідача на спірну будівлю вказують наступні встановлені судом  обставини справи.

          25.01.1972р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради депутатів трудящих було прийнято рішення №39 «Про дозвіл Дніпропетровській обласній раді професійних спілок надбудови 5-го поверху і прибудови до будівлі Будинку Союзів по пр. К. Маркса, 93».

Пунктом 1 наведеного рішення надано дозвіл Дніпропетровській обласній раді профспілок здійснити надбудову 5 поверху будівлі «Будинку Союзів», прибудову до будівлі зали засідань на 450 місць та їдальні на 150 місць та двоповерхову прибудову приміщень товариства охорони природи та служб парку.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради депутатів трудящих №449 від 11.07.1974р. було надано дозвіл Дніпропетровській обласній раді профспілок на знесення житлового будинку місцевих Рад, сараїв та гаражів по пр. К. Маркса, 93.

29.06.1979р. вказаним виконкомом прийнято рішення №420 «Про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію завершеної реконструкцією і розширенням будівлі «Будинку Союзів» по пр. К. Маркса, 93а в Кіровському районі». Відповідно до наведеного рішення, виконком затвердив акт державної комісії від 29.06.79р. про прийняття до експлуатації закінченого реконструкцією та розширенням Будинку Союзів по пр. К. Маркса, №93а, а також дозволив відділу капітального будівництва обласної ради профспілок ввести до експлуатації будівлю «Будинку Союзів»з передачею на баланс обласній раді профспілок.

Оцінюючи зазначені рішення виконкому та акт комісії від 29.06.1979р. колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірна будівля була побудована будівельним управлінням «Металургбуд»тресту «Дніпроважбуд»саме для відділу капітального будівництва Обласної ради профспілок, оскільки саме на Обласну раду профспілок, як на замовника, оформлені зазначені дозволи, а також це вбачається і з п. 1 рішення виконкому № 420 від 29.06.1979 р. Тобто, суб'єктний склад правовідносин, пов'язаних з будівництвом спірної будівлі, був наступний: замовником будівництва виступала Обласна рада профспілок в особі свого структурного підрозділу –відділу капітального будівництва, підрядником –Будівельне управління «Металургбуд»тресту Дніпроважбуд., що у сукупності з плановим призначенням будівлі (саме під «Будинок Профспілок») вказує на відсутність участі держави у будівництві, а також на відсутність зацікавленості держави у подальшій експлуатації та утриманні даної будівлі.

Також є обґрунтованими і висновки господарського суду щодо оцінки вказаного рішення виконкому міської ради №420 від 29.06.1979р. і в частині його п.2, з якого вбачається, що дане рішення стосувалося затвердження акту прийняття в експлуатацію спірної будівлі та дозволу відділу капітального будівництва Обласної ради профспілок передати спірну будівлю на баланс Обласній раді профспілок. Тобто, затверджувався документ, яким підтверджувалася відповідність спірного будинку архітектурно-будівельним нормам і правилам, придатність даної нерухомої речі до експлуатації.

Даний висновок цілком ґрунтується також і на положеннях Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966р. Міністерством комунального господарства Української РСР, яка діяла на час прийняття даного рішення. Водночас вказане рішення виконкому не містить доказів передачі державою в особі будь-якого державного органу на баланс Обласній раді профспілок державного майна. Тому наведене рішення не може розглядатися як доказ перебування будівлі в державній власності та доказ її передачі державою у користування правопопереднику відповідача.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 1315 від 16.07.1998 року “Про надання земельної ділянки по прос. К. Маркса, 93 у постійне користування об'єднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок), код 02657827, по фактичному розміщенню адміністративного будинку” було вирішено надати земельну ділянку площею 8032 кв.м. по прос. Карла Маркса, 93 у постійне користування з видачею Державного акта об'єднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок) для обслуговування адміністративного будинку по його фактичному розміщенню за рахунок земель громадської забудови.

На підставі зазначеного рішення об'єднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок) був виданий Державний акт на право постійного користування землею.

З огляду на викладене доводи апелянтів, щодо необґрунтованості проведення за відповідачем державної реєстрації права власності на спірну будівлю не відповідають обставинам справи та не можуть бути враховані.

          Посилання апелянтів  на невиконання судом першої інстанції вказівок Верховного суду України, викладених у постанові від 19.02.2008р. по даній справі не можуть бути прийняті з огляду на те, що після прийняття Верховним судом України вказаної постанови та направлення справи з вказівками на новий розгляд до суду першої інстанції справа слухалася повторно судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, після чого 03.12.2008 р. Вищим господарським судом України постановлені у ній рішення вдруге були скасовані, а справа була вдруге направлена на новий розгляд, але з інших підстав, аніж невиконання судами попередніх інстанцій вказівок Верховного суду України.

Таким чином, Вищий господарський суд України, не вбачав порушень у висновках судів попередніх інстанцій щодо виконання  вказівок Верховного суду України. А висновки полягали у тому, що нормативні акти, на які посилаються апелянти, з цілого ряду причин до спірних правовідносин застосовуватися не можуть.   

Крім того, перевіряючи доводи апелянтів у цій частині апеляційний суд враховує, що, у відповідності до ч. 2 ст. 111-21 ГПК України, постанова Верховного Суду України за результатами перегляду у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яку норму матеріального чи процесуального права повинно бути застосовано і яке рішення має бути ухвалено при новому розгляді справи.

Таким чином, не можна вважати порушенням ст. 111-21 ГПК України ситуацію, коли суд при новому розгляді справи всебічно перевірив вказані Верховним судом України обставини та можливість застосування до них тих норм, що були вказані у постанові Верховного суду України, але дійшов висновку про неможливість їх застосування до спірних правовідносин сторін.

Щодо постанови Верховної Ради УРСР від 29.11.1990р. №506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР», якою введений мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна, то вона не стосується спірної будівлі, оскільки передбачені мораторієм обмеження стосуються органів державної влади і управління, а сама спірна будівля, виходячи з обставин її створення не була об'єктом державної власності. З урахуванням викладених вище обставин будинок належав до об'єктів права власності профспілок, яке прямо передбачалося нормами ст.10 Конституції УРСР 1978р. та ст.87 і Гл.9 ЦК УРСР ( редакція1963р.)

07.02.1991р. був прийнятий спеціальний закон, що визначав відносини власності –Закон УРСР «Про власність».

Відповідно до ст.20 цього Закону, професійні спілки були визнані суб'єктами права колективної власності, що і обумовило реєстрацію спірного майна за відповідачем під час дії цього закону саме на праві колективної власності (Реєстраційне посвідчення про об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 06.10.1997р.).

З набранням чинності новим Цивільним кодексом України було введено наступні форми власності: власність народу України, право приватної власності, право державної власності,  право комунальної власності.

Отже, власність всіх юридичних осіб приватного права (в т.ч. і профспілок) була визнана приватною (ст.325 ЦК України). Саме на праві приватної власності відповідачу і належить спірне майно на даний час.

Так як дія постанови Верховної Ради УРСР від 29.11.1990р. №506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР»поширювалась лише на державне майно, то відповідний мораторій не розповсюджувався на спірний будинок, який не належав до державної власності.

Крім того, 18.11.1990р. (тобто до прийняття вищенаведених нормативних актів) Загальна Конфедерація профспілок СРСР і Федерація незалежних профспілок України уклали договір, яким закріпили за останньою на праві власності майно згідно переліку (в якому є і спірна будівля). Цим було підтверджено відсутність прав загальносоюзних профспілкових органів на майно українських профспілок.  

Колегія суддів вважає, що не може бути застосовано до спірних правовідносин і Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»від 10.09.1991р. №1540-ХІІ виходячи з наступного.

Даний закон регулює майнові відносини, що виникли у зв'язку з припиненням існування однієї держави (Союзу РСР) та виникненням на частині її території нової держави (України), яка є правонаступницею прав та майна свого правопопередника.

Тобто від моменту проголошення незалежності України згідно даного Закону до України переходить все майно, що раніше належало на праві державної власності вже неіснуючому Союзу РСР та знаходиться на території України (в тому числі майно підприємств, установ та організацій, що знаходилися на території України, але підпорядковувалися напряму союзному керівництву).

Закон не розкриває поняття «підприємства, установи та організації союзного підпорядкування». Однак, при його тлумаченні слід враховувати наступні положення Конституції (Основного Закону) Союзу РСР від 07.10.1977р.

Відповідно до п.7 ст.73 Конституції (Основного закону) Союзу РСР, віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають: керівництво галузями народного господарства, об'єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування;

Частиною 3 статті 77 Конституції (Основного Закону) СРСР встановлено, що діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування координує і контролює у питаннях, що належать до її відання, союзна республіка, тобто УРСР.

Згідно з п.1 ст.131 Конституції (Основного Закону) СРСР Рада Міністрів СРСР є правомочною вирішувати питання державного управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і об'єднаннями, підприємствами транспорту і зв'язку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування.

З урахуванням наведеного, господарський суд дійшов вірного висновку, що під поняттям «підприємства, установи та організації союзного підпорядкування»слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (УРСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності.

Відповідач, як профспілкова організація ніколи не був організацією союзного підпорядкування і його майно ніколи не було державною власністю, на що вказує і викладене вище, а також положення установчих документів радянських профспілок, наданих відповідачем до матеріалів справи, згідно яких профспілки ніколи не підпорядковувалися державі, а тільки взаємодіяли з нею у певних питаннях.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що не можуть застосовуватись до спірних правовідносин постанови Верховної Ради України:

- від 10.04.1992р. №2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР», згідно з якою, до визначення  правонаступників  загальносоюзних  громадських організацій  колишнього  Союзу  РСР  передано тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси  розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій;

- від 04.02.1994р. №3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, якою було встановлено, що тимчасово, до законодавчого  визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій  колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Як вже було зазначено, Об'єднання профспілок Дніпропетровської області, ні взагалі профспілки не є і не були організаціями союзного підпорядкування.

Так, відповідно до Статуту профспілок СРСР, профспілки це масова громадська непартійна організація, що об'єднує на добровільних засадах працівників, осіб, що навчаються у вищих, середніх спеціальних та професійно-технічних навчальних закладах, незалежно від раси національності статі, релігійних переконань. Всі керівні органи профспілок є виборними, а у відносинах з державою профспілки тільки взаємодіють у визначених у Статуті сферах.

Слід погодитись з твердженням відповідача про те, що профспілки в Україні ніколи не підпорядковувалися і не входили до системи загальносоюзних державних органів, а завжди зберігали статус республіканської (Укрпрофрада - нині ФПУ) чи регіональної (міжгалузевої) - Дніпропетровське обласне об'єднання профспілок. Наведене виключає можливість поширення на їх майно правового режиму майна організації союзного підпорядкування чи державного, а також майна загальносоюзної громадської організації.

Згідно з п.1.1 статуту Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок (міжгалузева рада профспілок), воно є добровільним об'єднанням організацій всеукраїнських профспілок, що діють на території області, створене 08.02.1991р. на пленумі облпрофради на основі прийнятої Декларації та є правонаступником обласної ради профспілок.    

Крім того, вищенаведені постанови Верховної Ради України були прийняті пізніше ніж відповідач набув право власності на спірну будівлю (по закінченню будівництва у 1979р., згідно з чинним на той час законодавством) і отже, не мають зворотної дії у часі та не можуть впливати на правовий режим спірного майна.

Судом першої інстанції було встановлено, що предметом заявленого позивачем позову є визнання права державної власності на нерухоме майно –„Будинок Союзів”.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту цивільних прав і інтересів. Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Колегія суддів підтримує позицію місцевого господарського суду та погоджується з тим, що законом встановлені виключні випадки, коли особа, яка вважає себе власником, має право пред'явити позов про визнання за нею цього права. Подаючи позов, регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області вважало, що право власності зареєстроване за відповідачем всупереч чинному законодавству.

Згідно ст. 33 ГПК України,  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, тягар доведення того, що власником спірного майна є держава, покладений на позивача і саме останній повинен довести належність спірного майна до державного майна.

Проте доказів, які достеменно свідчили про обґрунтованість позову, суду надано не було.

Колегія суддів підтримує позицію місцевого суду, що перебування майна на балансі підприємства не може свідчити про відсутність у такого підприємства права власності на дане майно, оскільки баланс суб'єкта є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Майно може перебувати на балансі як у власника, так і у користувача. В даному випадку власником спірної нежитлової будівлі є Дніпропетровське обласне об'єднання профспілок, а перебування будівлі на балансі даної профспілки в будь-якому випадку не є доказом належності будівлі до державної власності.  

Не спростовано позивачем і те, що спірна будівля в процесі реконструкції, яка проводилася за період 1974-1979 років була повністю перебудована, про що свідчить лист державного підприємства „Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва „Дніпроцивільпроект” № 145 від 06.03.2007 року, у якому зазначено, що будівля була перебудована повністю. Факти, викладені у зазначеному листі, підтверджуються технічним висновком оцінки віку будівельних конструкцій, проведеному Придніпровською державною академією будівництва та архітектури 12.03.2007 року, яким встановлено, що з раніше існуючої будівлі залишилися лише деякі елементи старої кладки у підвалі будинку. Доводів, які б вказували про неможливість врахування вказаних листа та технічного висновку апелянтами не наведено.

Висновок академії сумніву  у колегії суддів  не викликає,  оскільки підтверджується іншими доказами по справі та узгоджується з іншими доказами та обставинами справи, а також самим об`єктивним ходом зведенням спірної будівлі.

При таких обставинах колегія суддів погоджується з місцевим судом про відсутність підстав для призначення експертизи на предмет встановлення вартості старої та нової  будівлі та відсотку перебудови будівлі. Тим більше, учасники судового процесу не заявляли клопотання про призначення такої експертизи.

На користь висновку про зведення спірної будівлі повністю за рахунок коштів професійних спілок свідчать і наступні матеріали справи:

Постанова Секретаріату Української республіканської ради профспілок від 24.01.1972р. “Про план нецентралізованих капітальних вкладень на 1972р. по профспілковим організаціям Української РСР та додатком до нього, яким визначено список будівництв, які  фінансуються у 1972р. за рахунок профспілкового бюджету; розшифровка виконання плану капітальних робот за 1972р. по Дніпропетровському облсовпрофу; титульні списки будівництва на 1973р., 1975р., 1976р., 1979р. Української республіканської ради профспілок; довідки про фінансування будівництва та витрат на будівництво на 1973р., 1975р., 1976р., 1977р., 1978р., 1979р.; план нецентралізованих капітальних вкладень на 1974р., 1975р., 1977р. по будівництву та проектуванню об'єктів профспілок Української республіканської ради профспілок; звіти Дніпропетровського облсовпрофу про капітальне будівництво за 1975р., 1976р.; договір № 10096к укладеним між інститутом “Днепрогражданпроект” та Дніпропетровським облсовпрофом на виконання проектних та пошукових робот та додатками до нього; актами приймання будівельних робот та іншими документами (т. 3 а. с. 38-126).

В свою чергу позивачем, всупереч ст. 33 ГПК України,  доказів проведення реконструкції будівлі за рахунок коштів держави не надано.

Відповідно до ст. ст. 332, 345 ЦК УРСР (редакція 1963 р.), саме на замовника покладено обов'язок оплатити виконану роботу, отже фінансування будівництва спірної будівлі було здійснено з профспілкового бюджету, позивачем цей факт не спростовано ні при розгляді справи ані в першій інстанції, ані в апеляційній.

Відповідно ж до Постанови Ради Міністрів СРСР від 08.10.1965 р. № 746 „Про затвердження Правил фінансування будівництва", а саме п. 1 Правил, визначено, що за цими правилами Будбанк СРСР фінансує капіталовкладення державних підприємств, організацій і установ, до яких Обласна рада профспілок не належала, тому дані Правила не поширюються на фінансування будівництва будівлі Будинку Спілок та не спростовують фінансування будівництва спірної будівлі відповідачем. У будь-якому випадку Правилами було передбачено, що фінансування будівництва може бути здійснене безпосередньо зацікавленими організаціями (нецентралізовані капіталовкладення) або через ради депутатів трудящих (державні капіталовкладення). З вищенаведених же матеріалів же справи вбачається, що будівництво здійснювалося з залученням нецентралізованих капіталовкладень (коштів профспілок).

Колегія суддів враховує, що спірна будівля, яка була націоналізована у 20-х роках ХХ століття та знаходилася на місці спірної будівлі „Будинку Союзів” була знесена, отже її не існує в натурі. Тому, наведені позивачем обставини щодо належності раніше існуючої будівлі за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 93 до державної форми власності не впливають на вирішення спору щодо права власності на спірну будівлю.

Колегія суддів також враховує,  що 29.06.1922 року раніше існуючий будинок був переданий Окружній раді профспілок, а підставою такої передачі була постанова ВУЦИК „О предоставлении помещений для “Дворцов Труда” від 12.02.1921 року, яким були зобов'язані всі Губвиконкоми та Уєздвиконкоми надати Губ профспілкам та Уєздпрофспілкам приміщення для „Дворцов Труда”, вполне пригодные и достаточные для удобного размещения в них всех местных профорганизаций”. Крім того, в розвиток постанови від 12.02.1921 року була прийнята постанова Всеукраїнського ЦВК від 05.05.1922 року „Про Палаци Праці, палаци-комуни і Будинки робітників”, якою також передбачена передача цих будинків профспілкам.

08.05.1932 року будинок знову був переданий профспілкам одночасно із земельною ділянкою. Підтвердженням тих обставин, що спірне майно не належить до державної власності є також постанова Федерації професійних спілок України від 29.01.1993 року № К-1-11 „Про власність професійних спілок” і постанова президії Федерації професійних спілок України від 24.03.1993 року № П-3-5 „Про переліки майна профспілок України”. Зазначені постанови не скасовані і недійсними не визнавалися.

Колегія суддів вважає необгрунтованими твердження позивача щодо того, що майно колишніх профспілкових організацій у радянські часи, після 24.08.1991р. і на даний час було та залишається державною власністю, оскільки на його думку до набуття чинності Конституцією України, відповідно до Закону України „Про власність”, державна власність поділялася на загальнодержавну та комунальну власність (власність адміністративно-територіальних одиниць).

Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги це твердження з посиланням на нормативно-правові акти. Так, у ЦК УРСР в редакції 1963 року, який діяв станом на 1979р., коли було затверджено акт введення в експлуатацію будинку, містилася окрема Глава 9 „Власність профспілкових та інших громадських організацій”, де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

Відповідно до ст. 10 Конституції УРСР 1978р., основу  економічної  системи  України  становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне  їм  для  здійснення  статутних завдань.

Отже, Конституція УРСР передбачала наявність лише соціалістичної власності у формі, як державної, так і колгоспно-кооперативної власності, тобто державна та соціалістична власність не є тотожними формами власності, а до складу соціалістичної власності віднесено і майно  профспілкових та інших громадських організацій.  

За ст. 11 Конституції УРСР, державна  власність  -  спільне  надбання  всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі  належать  основні  засоби  виробництва  в  промисловості, будівництві  і  сільському   господарстві,  засоби  транспорту   і зв'язку,  банки,  майно  організованих   державою    торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий  фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Таким чином, ст. 11 Конституції УРСР визначено саме зміст об'єктів державної форми власності та саме основних засобів виробництва, до яких спірна будівля „Будинку Союзів” не може бути віднесена, оскільки не була призначена та не використовувалася як засіб виробництва, а також була та є майном профспілкової організації.

Згідно з ст. 87 ЦК УРСР (редакції 1963р.), норми якого були чинними на час побудови спірного майна, соціалістичною власністю  є:   державна   (загальнодержавна), власність; власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, власність громадських організацій.

За ст. 97 ЦК УРСР, профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Статтею 98 ЦК УРСР, встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є їх підприємства, будівлі, споруди, санаторії, будинки відпочинку, палаци культури, клуби, стадіони та піонерські табори з їх обладнанням, культурно-просвітницькі фонди та інше відповідне меті діяльності цих організацій майно.

Згідно з статутом Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок (міжгалузева рада профспілок) воно є добровільним об'єднанням організацій всеукраїнських профспілок, що діють на території області, створене 08.02.1991р. на Пленумі облпрофради на основі прийнятої Декларації та є правонаступником обласної ради профспілок.    

Суд апеляційної інстанції вважає, що  не можуть бути прийняті і посилання апелянтів на Положення про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979 р., та доводи, висунуті ними на його підставі, що єдиним доказом здійснення передачі спірного майна у власність відповідача має бути передача компетентним державним органом спірної будівлі після реконструкції та добудови.

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що саме назване Положення було прийнято пізніше рішення виконкому № 420 від 29.06.1979 р. і немає зворотної сили в часі. По-друге, посилання позивача на вказане положення безпідставні, оскільки держава не могла передавати профспілкам майно, яке збудоване профспілками за власні кошти і тому державі не належить. Так само не приймаються апеляційним судом і посилання позивача на п. 13 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР, затвердженої Міністерством комунального господарства 31.01.1966р. Так, даний пункт регулює питання передачі у власність будинків та домоволодінь, що належать місцевій раді, державній, кооперативній, або громадській установі чи організації. Однак, як вище зазначалося, спірна будівля від моменту її створення таким суб'єктам не належала, і тому ніким з них і не передавалася. А отже, дані посилання також не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального права.    

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся з даним позовом до суду по закінченню строку позовної давності, який встановлений ст. 71 ЦК УРСР.

Колегія суддів підтримує даний висновок, оскільки згідно з ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Право власності на спірну будівлю було зареєстровано за відповідачем у 1997р., отже позивач як орган уповноважений здійснювати управління державним майном повинен був дізнатися про порушення прав власності держави ще у 1997р. Крім того, згідно з Постановою ВР України від 10.04.1992р. №2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР», до визначення  правонаступників  загальносоюзних  громадських організацій  колишнього  Союзу  РСР   Фонду державного майна України тимчасово передані майно та фінансові ресурси  розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Отже, вже з 1992 р., органи ФДМ України мали звертатися з відповідними позовами, якщо вважали, що володінням та використанням таких об'єктів (в т.ч. спірної будівлі) порушуються їх права. Але позов було пред'явлено лише у січні 2007р. Доказів поважності причин пропуску строку позовної давності суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.   

При цьому, судом першої інстанції було враховано, що відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003р.), правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом

Строк пред'явлення даного позову сплив до набрання чинності ЦК України, тому до цього позову застосовуються правила про позовну давність, що встановлені ЦК УРСР.  

Таким чином підставою для відмови в позові є не тільки фактичні обставини справи, а й перебіг строку позовної давності.

Враховуючи усе вищевикладене, висновок місцевого господарського суду  про те, що відповідач є законним власником нерухомого майна –“Будинку Союзів”, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, прос. К. Маркса, 93, ґрунтується на всебічному розгляді всіх обставин справи, вивченні доказів в їх сукупності та норм вищенаведених законодавчих актів.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду прийнято за повністю дослідженими обставинами справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим передбачені ст. 104 Господарського процесуального кодексу підставі для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.101-103, 105 ГПК  України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та апеляційне подання  заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2009 р. по справі № 27/22-09 (25/157-08 (10/53-07)) залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                              М.П.Неклеса                            

Суддя                                                                      П.П.Павловський                  

Суддя                                                                      В.В.Швець  

З оригіналом згідно

помічник судді                                         О.В.Бушанська