Постанова

від 25.08.2009 по справі 10/207-08(25/210-08)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/207-08(25/210-08)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 25 серпня 2009 р.                                                                                    № 10/207-08(25/210-08)  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючий суддяМуравйов О.В.

суддіПолянський А.Г.

Костенко Т.Ф.

розглянувши

касаційну скаргуУкраїнсько-Ірландського ЗАТ з іноземними інвестиціями "Міжнародний готель"Україна"

на постанову від 21.05.2009 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№ 10/207-08(25/210-08) господарського суду Дніпропетровської області

за позовомУкраїнсько-Ірландського ЗАТ з іноземними інвестиціями "Міжнародний готель"Україна"

До

ТОВ КБ "Земельний капітал"

простягнення 525 000 грн.  

За участю представників сторін:

позивач –Бондаренко О.В. дов. № 01-09 від 28.01.2009 р.

відповідач - не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2009 р. (суддя Кощеєв І.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ КБ "Земельний капітал" на користь Українсько-Ірландського ЗАТ з іноземними інвестиціями "Міжнародний готель"Україна" 500 000 грн. збитків, 25 000 грн. пені, 5 250 грн. витрат по держмиту, 112 грн. 58 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволені вимог повязаних із стягненням з ТОВ КБ "Земельний капітал" суму виконавчого збору у ромірі 25 261,80 грн. відмовлено.

   Постановою від 21.05.2009 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді –Виноградник О.М., Джихур О.В., Герасименко І.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2009 р. скасовано. В задоволені позову відмовлено.

             Не погоджуючись з постановою апеляцйної інстанції, Українсько-Ірландського ЗАТ з іноземними інвестиціями "Міжнародний готель"Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

         Відповідач не скористався наданим процесуальним правом участі у суді касаційної інстанції.

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило.

 Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 21.08.2009 р. у зв'язку з відпусткою судді Фролової Г.М., для перегляду в касаційному порядку справи № 10/207-08(25/210-08) до розгляду на 25.08.2009 р., утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О.В., судді – Полянський А.Г., Костенко Т.Ф.

   Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.   

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарських судів.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення,  в якому повно  відображені обставини,  які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На думку колегії суду оскаржувана постанова вказаним вимогам не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2004 р. між сторонами по справі було укладено два договори № 1411 –на розрахункове обслуговування відповідачем з використанням програмно-технічного комплексу "клієнт-банк" та на відкриття та розрахунково-касове обслуговування поточних рахунків в національній валюті України. Вказані договори регламентували правовідносини сторін при виконанні операцій за банківським рахунком № 2600100101411, як за допомогою програмно-технічного комплексу "клієнт-банк", так і по наданню послуг банком з розрахунково-касового обслуговування вказаного рахунку згідно з Інструкцією "Про відкриття банківських рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженої постановою Правління НБУ.

Відповідно до умов договору від 23.12.2004 р. № 1411 на відкриття та розрахунково-касове обслуговування поточних рахунків в національній валюті, сторони в п.2.4 р.2 договору передбачили, що розрахункові документи (як в електронному вигляді, так і на паперових носіях) та касові документи позивача ("клієнта" за договором) приймаються "банком" (відповідач) протягом операційного дня банку та виконуються в межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня.

          Пунктом 2.7 р.2, п.3.1.5 р.3 договору передбачений обов'язок "банку" видавати за бажанням "клієнта" особам, які зазначені в картці із зразками підписів і відбитком печатки або представникові "клієнта" згідно з дорученням, виписки з рахунку щодо його поточного стану.

Відповідно до п. 3.1.2 р.3 договору сторони визначили обов`язок "банку" своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, затвердженій НБУ, та відповідно до діючого законодавства. В свою чергу, п.3.2.1 р.3 договору "клієнт" зобов'язаний виконувати вимоги діючих нормативних актів НБУ з питань здійснення розрахунково-касових операцій та надання звітності.

У підпунктах 3.3.2 п.3.3  договору сторони передбачили право "банку" у разі оформлення клієнтом розрахункових документів з порушеннями чинного законодавства України, нормативних актів НБУ мотивовано, з посиланням на підстави, передбачені чинним законодавством, повернути їх "клієнтові" протягом 1 робочого дня з моменту надходження.

Також пунктом 4.4 р.4 договору № 1411 передбачено, що за неналежне виконання своїх обов'язків сторони відшкодовують один одному збитки в порядку та розмірах, передбачених чинним законодавством.    

          Судами встановлено, що 01.02.2008 р. між ТОВ "Терра когніта" ("виконавець") та позивачем ("замовник") було укладено договір № 0208-ч відповідно до р.1 якого "виконавець" зобов'язався виконати роботи –чищення килимових покриттів за місцезнаходженням позивача, а останній зобов'язався прийняти та оплатити вартість виконаної роботи та провести з "виконавцем" передбачені договором розрахунки.

Пунктом 2.3 р.2 договору від 01.02.2008 р. сторони передбачили, що моментом виконання робіт є дата підписання акту виконаних робіт.

Умовами договору від 01.02.2008 р. сторони передбачили майнову відповідальність "замовника" перед "виконавцем" за несвоєчасну оплату по наданому рахунку –штраф 200% від вартості суми, від якої було допущено прострочення (п. 7.2 р.7).

27.02.2008 р. між сторонами по договору № 0208-ч було підписано акт виконаних робіт на суму 381 820 грн.

12.05.2008 р. на адресу позивача, ТОВ "Терра когніта" направило претензію з вимогою оплатити 250 000 грн. частки боргу за виконані роботи (з урахуванням здійсненої часткової оплати 02.04.2008 р. за платіжним дорученням № 27), а також 500 000 грн. штрафу на підставі п.7.2 р.7 договору № 0208-ч.

Позивач відповів, що визнає суму 250 000 грн. в частині боргу. Щодо оплати 500 000 грн. штрафу –факт несвоєчасної оплати позивач пояснив неналежним виконанням банком (відповідачем) своїх зобов'язань по перерахуванню коштів за платіжними дорученнями позивача протягом березня-квітня 2008 року.

Судами встановлено, що відповідно до платіжного доручення № 84 від 28.05.2008 р. на суму 500 000 грн., позивач оплатив суму штрафних санкцій TOB "Терра когніта", за несвоєчасну оплату виконаних послуг відповідно договору № 0208-4 від 01.02.2008 р.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути збитки  спричинені відповідачем, внаслідок неналежного виконання договору № 1411 від 23.12.2004 р. в сумі 500 000 грн., сплачених на користь ТОВ "Терра когніта" штрафних санкцій за договором № 0208-ч від 01.02.2008р. в зв'язку з несвоєчасною оплатою послуг пов'язаних з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань по договору № 1411 від 23.12.2004р., а також 25 000 грн. пені за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань відповідачем по договору № 1411 по повному та своєчасному перерахуванню безготівкових коштів з рахунку позивача на підставі платіжних доручень останнього, на користь ТОВ "Терра когніта" та відповідно до уточнення позовних вимог від 05.03.2008 р. просив додатково стягнути з відповідача ще 25 261,80 грн.–суми виконавчого збору, який належить сплатити позивачеві в зв'язку з примусовим виконанням рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2008р. по справі № 11/228-08.

       Приймаючи  рішення про відмову у задоволені позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що строк належного виконання обов'язку по оплаті боргу за договором № 0208-ч був до 28.03.2008 р. включно, а спірні платіжні доручення направлялись до банку лише 26.03.2008 р. та після 29.03.2008 р., відсутність доказів в розумінні ст.ст 32, 33 ГПК України, підтверджуючих факт наявності коштів –250 000 грн. –на розрахунковому рахунку позивача в банку відповідача в період з 28.02.2008 р. по 28.03.2008 р., відсутність доказів, підтверджуючих факт відсутності взагалі грошових коштів у позивача, неможливість виконання зобов'язань перед ТОВ "Терра когніта" через інші установи банку, суд зробив висновок про відсутність причинно-слідчого зв'язку між фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1411 та понесеними збитками позивачем по договору № 0208-ч, а склад цивільного правопорушення, вимоги позивача в частині стягнення збитків такими, що не доведені відповідно до ст. 623 ЦК України та ст. 33 ГПК України.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

  Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка, банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові ( володільцеві рахунка ), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

      Згідно ст. 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

   Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

   Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження ( ч.1 ст. 1071 ЦК України ).

 Судами було встановлено, що відповідач відмовив у виконанні платіжних доручень позивача у зв"язку з наявністю інформації про те, що Голова правління ліквідаційної комісії позивача призначений не легітимно, що унеможливлює прийняття наданих документів, оскільки є порушенням чинного законодавства України.

У зв"язку з цим, позивачем були надані відповідачу докази легітимності печатки товариства та Голови ліквідаційної комісії, а також картки із зразками підписів повноважних осіб та дублікату печатки.

Отримавши вказані документи, Банк в подальшому не виконав зобов'язання за договором від 23.12.2004 р., але при цьому здійснив виконання платіжних доручень позивача : № 1 від 10.01.2008 р. на суму 32 400 грн. та № 2 від 10.01.2008 р. на суму 32 400 грн.

  За таких обставин, в порушеня вимог ст. 526 ЦК України, та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, відповідач не виконав свої зобов"язання.

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник,   який  порушив  зобов'язання,  має  відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір   збитків,   завданих   порушенням    зобов'язання, доказується кредитором.

   Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під  збитками  розуміються  витрати,  зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які  управнена  сторона  одержала  б  у  разі  належного виконання   зобов'язання   або   додержання   правил    здійснення господарської діяльності другою стороною.

     До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:     вартість   втраченого,  пошкодженого  або  знищеного   майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо),понесені   стороною,  яка  зазнала  збитків  внаслідок   порушення зобов'язання другою стороною (ст. 225 ГК України).

 Стягнення збитків є цивільно-правовою відповідальністю. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність всього складу цивільного правопорушення, оскільки вищевказані дії відповідача призвели до того, що позивач поніс збитки у вигляді додаткових витрат, а саме штрафних санкцій у сумі 500 000 грн., сплачених TOB "Терра Когніта" за несвоєчасну оплату виконаних послуг відповідно договору № 0208-4 від 01.02.2008 р.

Натомість, суд першої інстанції, обгрунтовуючи рішення про часткове задоволеня позовних вимог обгрунтовано посилався на п. 1.17. Інструкції НБУ № 22 відповідно до якої Банк здійснює зупинення видаткових операцій за рахунком клієнта лише в разі накладення на кошти арешту відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 3.5 Інструкції НБУ № 22, Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника.

Відповідно до матеріадів справи, платіжні доручення : № 380 від 26.03.2008 р. на суму 250 000 грн., № 416 від 31.03.2008 р. на суму 250 000 грн., № 427 від 10.04.2008 р. на суму 250 000 грн., № 436 від 16.04.2008 р. на суму 250 000 грн. були отримані банком в межах операційного робочого часу.

Пунктом 1.15. Інструкції № 22 передбачено, що доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України. За несвоєчасне списання/зарахування коштів з/на рахунків клієнтів банки несуть відповідальність згідно із законодавством України та укладеними договорами.

Крім того, суд першої інстації обгрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення пені, оскільки згідно з п. 32.2 Закону України "Про платіжні системи" у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Разом з цим, апеляційним господарським судом при розгляді справи не було достатньо враховано вимог законодавства. Як наслідок, прийнята у справі постанова не відповідає ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постановах Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України) та положення п. 6 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України, постанова підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення місцевого господарського суду залишенню без змін.

Відповідно до ст.ст.85, 1115 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою представника позивача оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Українсько-Ірландського Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Міжнародний готель"Україна" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.05.2009 року у справі №10/207-08 (25/210-08) скасувати.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2009 року у справі № 10/207-08 (25/210-08) залишити без змін.

Головуючий    суддя                                                                   Муравйов О.В.

Судді                                                                                            Полянський А.Г.

                                                                                                     Костенко Т.Ф.