20-6/13-08-330
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2009 р. № 20-6/13-08-330
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:Першикова Є.В.,
суддів:Данилової Т.Б.,
Муравйова О.В.
розглянула
касаційну скаргатакасаційну скаргузакритого акціонерного товариства "Ізмаїльський суднобудівельно-судноремонтний завод"
(далі –Завод)Міністерства транспорту та зв'язку України
(далі –Мінтранс)
на рішеннягосподарського суду Одеської області
від09.06.09
у справі№ 20-6/13-08-330
господарського судуОдеської області
за позовом в інтересах держави в особіДунайської транспортної прокуратури
(далі –Прокуратура)Міністерства освіти і науки України (далі –Міносвіти) в особі Державного професійно-технічного учбового закладу "Ізмаїльське вище професійне училище"
(далі – Училище)
доВиконавчого комітету Ізмаїльської міської ради
(далі –Виконком),Заводу,
третя особа:Мінтранс,
провизнання права власності та зобов'язання до вчинення певних дій
В засіданні взяли участь представники:
- Прокуратури:Дубас В.А. (старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення № 172 від 19.10.07);
- Міносвіти:Варламов М.В. (за дов. № 9/5-98 від 24.10.07);
- Училища:Варламов М.М. (за дов. № 295 від 26.08.09);
- Виконкому:не з'явились;
- Заводу:не з'явились;
- Мінтрансу:не з'явились.
Ухвалою від 23.07.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційну скаргу Заводу та касаційну скаргу Мінтрансу було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні. Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
01.09.09 до колегії суддів Вищого господарського суду України надійшла телеграма Заводу в якій ставиться питання про перенесення розгляду справи у зв'язку із знаходженням його представника в іншому судовому засіданні.
У судове засідання 03.09.09 представники Виконкому, Заводу та Мінтрансу не з'явились. Інших клопотань про відкладення розгляду справи, крім відповідного клопотання Заводу, до колегії суддів не надходило.
До початку перегляду справи по суті колегією суддів Вищого господарського суду України було поставлено на обговорення вказане клопотання Заводу. Присутні в судовому засіданні представники зазначили, що вирішення такого клопотання залишають на розсуд суду.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Таким чином, керівник Заводу з урахуванням того, що про дату судового засідання було попереджено заздалегідь, не був обмежений у праві взяти участь у судовому засіданні особисто або надати довіреність іншим особам з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у судовому засіданні касаційної інстанції.
У зв'язку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що у Заводу було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси у судовому засіданні.
З урахуванням зазначеного та тієї обставини, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено про те, що у випадку неявки їх представників справа може бути розглянута за наявними матеріалами справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку про можливість перегляду справи по суті у судовому засіданні 03.09.09.
Про вказані обставини присутніх представників повідомлено на початку судового засідання 03.09.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.09.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 14.07.08 господарського суду Одеської області (суддя Демешин О.А.) позов задоволено.
За Державою в особі Міносвіти визнано право державної власності на об'єкт нерухомого майна –гуртожиток, який розташований за адресою: вул.Корабельна, 3, м.Ізмаїл Одеської області, і знаходиться на балансі Училища.
З Виконкому та Заводу до Державного бюджету України стягнуто по 44,50 грн. державного мита та по 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою від 09.09.08 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Шевченко В.В., суддів –Бєляновського В.В., Мацюри П.Ф.) рішення від 14.07.08 господарського суду Одеської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Заводу –без задоволення.
Постановою від 09.12.08 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Заводу задоволено.
Рішення від 14.07.08 господарського суду Одеської області та постанову від 09.09.08 Одеського апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, рішенням від 09.06.09 господарського суду Одеської області (суддя Щавинська Ю.М.) позов задовольнити частково.
За Державою Україна в особі уповноваженого органу –Міносвіти, визнано право власності на об'єкт нерухомості –будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: м.Ізмаїл Одеської області, вул.Корабельна, 3, загальною площею 1 338,1 м2, що відноситься до об'єктів загальнодержавної власності та знаходиться на балансі Училища, згідно із технічним паспортом від 07.05.09.
З Заводу на користь Державного бюджету України стягнуто 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині вимог про зобов'язання Виконкому винести рішення про реєстрацію права власності за Державою в особі Міносвіти на спірний об'єкт нерухомості провадження у справі припинено з посиланням на п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення судової інстанцій прийнято з посиланням вимоги ст. 392 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" де визначено, що управління об'єктами державної власності здійснює Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а також інші суб'єкти, визначені цим Законом, в частині повноважень щодо реалізації прав держави, як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Також, судом враховано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Крім того, місцевим судом взято до уваги положення п.п. 38 п. 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.12.06 № 1757, згідно яких Міносвіти здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прийнятим під час нового розгляду справи, до Вищого господарського суду України, з касаційними скаргами звернулись Завод та Мінтранс, які просять скасувати рішенням від 09.06.09 господарського суду Одеської області та прийняти по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Свої вимоги скаржники обґрунтовують тим, що при винесені оскарженого судового акту не було враховано вимоги п. 5 ст. 116 Конституції України та ч. 2 ст. 141 Господарського кодексу України щодо управління державним майном.
Крім того скаржники вказують на порушення норм процесуального права, а саме: ст.ст. 12, 33 Господарського процесуального кодексу України щодо подання доказів та підсудності справи.
Також, скаржники вважають, що при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального права, а саме: ст.ст. 256, 257 та 267 Цивільного кодексу України щодо поновлення строку позовної давності, оскільки, на їх думку, відсутні поважні причини для його поновлення.
У своїх відзивах на касаційні скарги Училище, Міносвіти та Прокуратура щодо доводів скаржників заперечують, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просять касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення – без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги, відзиви на касаційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, рішенням від 24.06.65 виконкому Ізмаїльської міської ради депутатів трудящих № 357 було відведено земельну ділянку по вул.Корабельній в районі Фортеці загальною площею 3 692 м2 під будівництво гуртожитку на 96 чоловік.
Суд першої інстанції встановив, що згідно річного звіту про виробничо-фінансову діяльність Заводу за 1965 рік та річного звіту по капітальним вкладенням за 1965 рік з розшифровкою незавершеного будівництва на 01.01.66 (балансовий рахунок № 33) Завод витратив на будівництво гуртожитку на 96 місць у 1965 році 7 104 руб. із запланованих річним планом 7 800 руб.
Також встановлено, що на виконання Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР № 206 від 04.03.66 "Про заходи по розширенню навчання і влаштування на роботу в народне господарство молоді, що закінчує загальноосвітні школи в 1966 році", було прийнято постанову Одеського Обкому КП України і виконкому обласної ради депутатів трудящих № 9/10-3/445 від 14.06.66 "Про відкриття в м.Ізмаїл технічного училища" було відкрито технічне училище для підготовки кваліфікованих робітників Дунайському державному пароплавству в м.Ізмаїлі, а пароплавство було зобов`язано закінчити до 01.09.66 будівництво будівлі гуртожитку, і пристосування його для організації в ньому учбово-виробничих приміщень технічного училища, а також, з метою розширення учбової бази технічного училища, здійснити добудову до корпусу учбових класів, що будується, загальною площею 400 м2. Наказом по управлінню Радянського Дунайського пароплавства № 398 від 17.06.66 "Про відкриття профтехнічного училища Одеського обласного управління профтехосвіти в місті Ізмаїлі на базі Ізмаїльського СРЗ" було зобов'язано закінчити до 01.09.66 будівництво з пристосуванням будівлі гуртожитку, що будується, для організації в ньому учбово-виробничого приміщення технічного училища, а також до 01.05.67 прибудувати до будівлі гуртожитку 2 секції по 11 метрів кожна (у осях гуртожитку, що будується) відповідно до проекту, виданого ПКБ РДП і узгодженого з Облуправлінням профтехосвіти.
Суд першої інстанції на підставі річного звіту по капіталовкладенням за 1966 рік та звіту про виробничо-фінансову діяльність за 1966 рік, пояснювальної записки до звіту, річного фінансового звіту за 1966 рік зробив висновок, що у 1966 році господарським способом було побудовано будівлю гуртожитку, яку за рішенням обкому КПУ передано під профтехучилища. При цьому, встановлено, що фактична вартість будівельно-монтажних робіт склала 49,2 тис.руб. при плановій 50,4 тис.руб., а згідно розшифровки строки 37 форми № 3 у 1966 році було зменшено основні фонди СРЗ (безкоштовне вилучення основних фондів за розпорядженням вищестоящих органів) на
242 396,66 тис.руб., зокрема, ПТУ № 6 передана будівля, на суму 56 141,91 руб.
Згідно з рішенням виконкому Ізмаїльської міської Ради депутатів трудящих № 562 від 30.09.66 було затверджено акт державної приймальної комісії від 29.09.66, яким двохповерхова будівля гуртожитку на 96 чоловік загальною площею 619 м2 та житловою площею 507 м2, що розташована в м.Ізмаїлі (Фортеця) вул.Корабельна прийнята в експлуатацію з оцінкою "добре", та дозволено експлуатацію цієї будівлі, а актом державної приймальної комісії від 26.08.67, який затверджено рішенням Ізмаїльської міської Ради депутатів трудящих від 01.09.67 № 509, з оцінкою "добре" було прийнято в експлуатацію дві секції прибудови до ДПТУ-6 корисною площею 606,2 м2.
Суд першої інстанції врахувавши, пояснювальну записку до річного звіту за 1967 рік, річний фінансовий звіт за 1967 рік, річний звіт по капіталовкладенням у 1967 році, де визначено, що закінчена добудова до гуртожитку (вартість 40 712 руб.), а зазначена будівля передана ДПТУ № 6, що відображено у стр. 37 форми № 3 за 1967 рік, а з моменту прийняття в експлуатацію спірної будови, вона знаходилася на утриманні ДПТУ № 6 (з урахуванням правонаступництва), що також підтверджується довідкою Ізмаїльської ОДПІ про сплату земельного податку за відповідну ділянку, що належить до земель освіти, згідно з державним актом ЯЯ № 205497 від 06.08.08.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу УРСР 1963 року спірна будова гуртожитку та прибудова до нього була передана від однієї державної організації до іншої державної установи, у зв'язку з чим обґрунтовано обліковано на балансі ДПТУ № 6.
Матеріалами справи підтверджено, що 01.09.75 відповідно до Постанови ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР № 344 від 24.07.72 та наказу Держкомітету Ради Міністрів УРСР по профтехосвіті № 23 від 10.03.75, наказу Одеського облуправління профтехосвіти № 76 від 20.04.75 "Про перетворення міських професійно-технічних училищ в технічні училища", Ізмаїльське міське професійно-технічне училище № 6 було перетворено в Ізмаїльське технічне училище № 9, а з 01.08.91 назване училище на підставі наказу Міністерства народної освіти України № 138 від 13.06.91 та наказу обласного управління народної освіти від 01.07.91 було реорганізоване у вище професійно-технічне училище № 9, а наказом Міністерства освіти і науки України № 630 від 01.11.05 "Про перейменування професійно-технічних учбових закладів", Вище професійне училище № 9 (м.Ізмаїл) перейменовано в Державний професійно-технічний учбовий заклад "Ізмаїльське вище професійне училище".
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховуючи встановленні обставини по справі, зокрема, те що спірна будова була споруджена до 1991 року, вважає, що в даному випадку необхідно враховувати, що нормами чинного на час будівництва законодавства, зокрема, Цивільного кодексу УРСР 1963 року, передбачалася наявність соціалістичної власності, якою була: державна (загальнодержавна); колгоспно-кооперативною, а також власність профспілкових та інших громадських організацій.
З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої інстанції не визначився та не надав належної правової оцінки щодо визначення будівлі, як цілісного майнового комплексу, до якого входить гуртожиток та приміщення для навчання (учбового корпусу), що суттєво впливає на визначення предмету спору. Щодо державної власності, то у ст. 21 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року, а також у ст.ст. 89, 91 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, було визначено, що державне майно, яке закріплено за державними організаціями, перебувало у їх оперативному управлінні, відповідно до цілей їх діяльності та призначення майна виникало право володіння, користування і розпорядження ним, а порядок передачі державних підприємств, будівель, споруд, устаткування та іншого майна, віднесеного до основних засобів державних підприємств, іншим державним організаціям, а також колгоспам та іншим кооперативним і громадським організаціям визначався постановою ЦВК і РНК СРСР "Про передачу державних підприємств, будівель і споруд" від 29.04.35, постановою РНК СРСР "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" від 15.02.36 У відповідності до вказаних норм права державні підприємства, будівлі і споруди могли передаватися від однієї державної організації до іншої безоплатно.
Колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що господарським судом вказаним нормам права не було надано належної правової оцінки, зокрема, щодо процедури передачі збудованого Ізмаїльським судноремонтним заводом гуртожитку, згідно встановленого на той час порядку передачі будівель. Діюче законодавство України, в основному, зберегло підходи до розуміння державної власності та держави як відповідного власника, за винятком введено інститут повного господарського відання.
Так, ст. 326 Цивільного кодексу України і ст. 73 Господарського кодексу України визначили, що у державній власності є майно, яке належить державі Україна, закріплене за державним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватись іншими суб'єктами.
Вказані норми права та Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" і Закон України "Про управління об'єктами державної власності" визначають здійснення функцій по управління майном, що є у загальнодержавній власності за Кабінетом Міністрів України, Фонд державного майна України, Міністерства та інші органи виконавчої влади (повноважні органи управління), а також інші господарські структури та уповноважені особи.
Законом України "Про управління об'єктами державної власності" розмежовано компетенцію Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, Міністерств та інших органів виконавчої влади (повноважених органів управління) щодо управління об'єктами державної власності. До компетенції уповноважених органів управління (міністерств) Закон відносить, зокрема, прийняття рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності; затвердження статутів підприємств; здійснення контролю за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.91 № 311 затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), та встановлено, що державне майно України, яке не належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю, а тому суд повинен був встановити до якої власності відноситься спірна будова. Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, та коли право власності на нерухоме майно належним чином не зареєстроване відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд не визначив які права та законні інтереси захищає Прокуратура при зверненні до суду в інтересах центрального органу державної влади,оскільки спір між центральними органами державної влади про визнання права державної власності на майно за одним із таких органів не визначає права таких органів на майно, а повноваження здійснювати управління відповідними об'єктами державної власності, які входять до сфери управління відповідних центральних органів державної влади, реалізуються відповідно до законодавства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що визнання судом права власності за державою в особі центрального органу виконавчої влади у спорі між органами державної влади про належність майна до сфери їх управління не є належним способом захисту. В той же час Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.04, який регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, встановлює, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а тому суду необхідно було з'ясувати, якщо спір виник щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, що є у державній власності, то вказаний спір вирішується виходячи з інших підстав.
Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що єдиним власником державного майна є держава, а у разі виникнення спору між уповноваженими органами управління державним майном щодо належності певного об'єкту нерухомого майна до сфери їх управління, вимога про визнання права власності за одним із них не буде являтися належним способом захисту. Відтак, вимога про визнання права власності за державою в особі уповноваженого органу управління державним майном буде належним способом захисту прав та інтересів держави лише у випадку виникнення спору про належність майна між таким органом (або державною установою, підприємством чи організацією, за яким закріплено державне майно на праві оперативного управління чи господарського відання) та фізичною особою або юридичною особою, що не являється державною установою, підприємством чи організацією. При цьому, зважаючи на встановленні чинним законодавством особливості реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, а саме те, що у реєстраційних та правовстановлюючих документах визначається орган, уповноважений управляти державним майном, вимога про визнання права державної власності на такі об'єкти має бути пов'язана із визначенням конкретного органу уповноваженого управляти державним майном.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній сказі стверджуються факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судове рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Ізмаїльський суднобудівельно-судноремонтний завод" та касаційну скаргу Міністерства транспорту та зв'язку України задовольнити частково.
Рішення від 09.06.09 господарського суду Одеської області у справі № 20-6/13-08-330 господарського суду Одеської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Є.Першиков
судді:Т.Данилова
О.Муравйов
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 03.09.2009 |
Оприлюднено | 08.10.2009 |
Номер документу | 4887203 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Першиков Є.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні