Постанова

від 03.09.2009 по справі 22/255

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

22/255

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 вересня 2009 р.                                                                                    № 22/255  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Подоляк О.А.

суддів :Грека Б.М.,Капацин Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ЗАТ "Оболонь"

на постанову  Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р.

у справі№ 22/255

за позовомВАТ "Яворівський завод "Металопластмас" (надалі –Підприємство)

доЗАТ "Оболонь" (надалі –Товариство)

простягнення заборгованості та штрафних санкцій

за участю представників:

від позивача- не з'явилися

від відповідача- Місевич Р.О.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2008 року Підприємство звернулося до суду з позовом до Товариства та просило суд, згідно заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з відповідача 45 085,01 грн. основного боргу, 21 410,56 грн. пені, 11 876,04 інфляційних нарахувань, 2 925,14 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 0031-ОПП на поставку товару від 17.01.2008 р. щодо оплати поставленого позивачем товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2009 р. (суддя Самсін Р.І.) позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. (судді: Григорович О.М., Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) рішення господарського суду міста Києва змінено: стягнуто з Підприємства на користь Товариства 37 721,07 грн. основного боргу, 21 410,56 грн. пені, 11 876,04 грн. втрат від інфляції, 2 925,14 грн. 3 % річних.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 17.01.2008 р. між Підприємством (постачальник) та Товариством (покупець) укладено договір № 0031-ОПП на поставку товару (надалі –Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти на своєму складі та оплатити товар: плівка термозбігова, прозора, товщина 85 мк., ГОСТ 25951-83, одиниця виміру товару –метри квадратні; кількість товару –п'ять мільйонів метрів квадратних.

Згідно розділу 2 Договору ціна за одиницю товару –1,006 грн. з ПДВ. Загальна сума –5 030 000 грн. з ПДВ. Ціна на товар може бути змінена в залежності від кон'юнктури ринку та погоджена сторонами у вигляді додаткової угоди до Договору.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що постачальник зобов'язаний поставити товар з 17.01.2008 р. по 31.12.2008 р.

Оплата за товар, відповідно до п. 5.1. Договору, здійснюється в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника по факту поставки протягом 30 банківський днів за кожну поставлену партію товару.

У відповідності з п. 6.4. Договору у разі порушення терміну оплати за товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2 % від суми несвоєчасно сплаченого товару за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Укладений Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами, на виконання умов договору Підприємство поставило Товариству товар на суму 192 819,22 грн. та 216 800,64 грн., що підтверджується відповідними накладними № 683 від 28.05.2008 р. та № 740 від 11.06.2008 р. Натомість, Товариство зобов'язання належним чином не виконало, вартість товару оплатило лише частково, у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість у сумі 45 085,01 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками, платіжними дорученнями та актом звіряння розрахунків за період з 01.01.2008 р. по 28.02.2009 р., підписаний представниками обох сторін, скріплений печатками підприємств.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно розподілили між сторонами обов'язок доказування, тобто визначили, які юридичні факти повинен довести позивач, а які відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен був довести виконання ним поставки товару за Договором, а відповідач –здійснення оплати за поставлений товар.

Проте, відповідачем не надано до суду належних доказів виконання ним грошового зобов'язання у повному обсязі, тобто не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог Підприємства, господарський суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення заборгованості в сумі 45 085,01 грн.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи встановлено, що згідно наданого позивачем до апеляційного суду розрахунку основного боргу та відповідної виписки з банку, у відповідача, на час прийняття рішення апеляційним судом, відсутня заборгованість за поставлений товар за накладною № 683 від 28.05.2008 р., а тому загальна сума основного боргу змінилась та  становить 37 721,07 грн. (за накладною № 740 від 11.06.2008 р.).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 37 721,07 грн.

Також, згідно п. 6.4. Договору та на підставі вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ст. 625 ЦК України, судами правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЗАТ "Оболонь" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. у справі № 22/255  залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і                                                                                          Б. Грек

Н. Капацин