Постанова

від 16.02.2011 по справі 7/200-09

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2011 р. Справа № 7/200-09

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Гудак А.В.

суддів Гулова А.Г.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Михайлюк К.В.

розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 акціонерне товариство "Західенерго" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.11.10 р.

у справі № 7/200-09 (суддя Банасько О.О. )

позивач ОСОБА_2 акціонерне товариство "Західенерго" (м.Львів)

відповідач ОСОБА_3 міська рада (Вінницька область)

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Зовнішньоекономічна асоціація "Новостіт ( м.Вінниця)

про визнання права власності

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_4 дов.в справі

відповідача - ОСОБА_5 дов. в справі

від третьої особи - ОСОБА_6 дов. в справі

Запис розгляду справи здійснювався за допомогою технічних засобів - диск СD-R , серійний номер 122LH-14556

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 року у справі 7/200-09 внесено зміни до складу колегії суддів в зв"язку з тимчасовою втратою працездатності судді Сініциної Л.М. Визначено колегію у складі: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Гулова А.Г., суддя Олексюк Г.Є.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарськго суду Вінницької області від 15.11.10 у справі № 7/200-09 відмовлено у задоволенні позову позову ВАТ "Західенерго" до ОСОБА_3 міської ради про визнання договору дарування громадсько-торгівельного центру, що розташований у м.Ладижин, вул.П.Кравчика,4, Вінницької області..

Позивач (ОСОБА_2 акціонерне товаприство - "Західенерго") не погоджуючись з прийнятим рішенням суду подав апеляційну скаргу, вважає його незаконним, необгрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права через неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у ньому обставинам справи. Апелянт відзначає, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не взято як встановлений факт у відповідності до ч.2 ст.35 ГПК України, те , що подання ОСОБА_3 ТЕС від 02.12.2003 року, рішення ОСОБА_3 міської ради від 08.12.2003 року та виконкому від 25.12.03 свідчить про укладання між ОСОБА_3 міською радою та ВАТ "Західенерго" договору дарування шляхом обміну листами в розумінні ст.154 Цивільного кодексу України, як зазначено у висновках судів по справі № 13/245-07-3/31 за позовом ОСОБА_3 міської ради до Відкритого акціонерного товариства "Західенерго" про визнання права власності, яким визнано за ОСОБА_3 міською радою право власності на громадсько-торгівельний цент, що знаходиться за адресою: м.Ладижин, вул.П.Кравчика,4 та складається з літер А,А3,А5,А6,А7, з підвалом літера А (під.-А5) під, та вхідним майданчиком літери а, а1, а6 загальною площею 4552,3 м2. Тобто судом першої інстанці невірно застосовано ч.2 ст.35 ГПК України, щодо оцінки наданих суду доказів , зокрема вищевказаних судових рішень по справі № 13/245-07-3/3, а не як факту, який не потребує доказування. А тому, судом зроблено хибний висновок про те, що договір дарування не є укладеним і в зв"язку із цим відмовлено у задоволенні позову про визнання договору дарування центру громадсько-торгівельного недійсним. Також, апелянт посилається на рішення господарського суду Вінницької області від 19.06.2007 року у справі № 13/245-07, як доказ того, що у володінні перебувала лише частина вказаного приміщення ( ресторан) до грудня 2006 року , а інша частина (промисловий магазин) - до липня 2007 року.

А тому, не відповідає обставинам справи висновок суду про те, що приміщення центру громадсько-торгівельного фактично не передавалось відповідачу, а весь час ( в т.ч. і після грудня 2003 року) перебувало у володінні ВАТ "Західенерго".

Однак, апелянт відзначив що погоджується з висновками суду щодо відсутності повноважень у колишнього директора ОСОБА_3 ТЕС на відчудження майна ВАТ "Західенерго" і відсутності доказів наступного схвалення ВАТ "Західенерго" такої передачі.

А тому, у відповідності до ст. 48 ЦК Української РСР договір дарування центру громадсько-торгівельного, що розташований у м.Лажижин, вул.П.Кравчика,4 має бути визнаний недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону.

Враховуючи викладене, просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 15.11.2010 року по справі № 7/200-09 та ппостановити нове рішення, яким задоволити позов позивача.

Відповідач - ОСОБА_3 міська рада (Вінницька область) відзив на апеляційну скаргу не подала, в судовому засіданні представник відповідача відзначив, що подача відзиву це право сторони, а тому, проти апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції заперечує, просить припинити провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору з огляду на те, що господарським судом м.Києва винесено рішення у справі № 13/245-07-3/31 залишене без змін Київським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України за позовом ОСОБА_3 міської ради до ВАТ "Західенерго" в особі ОСОБА_3 ТЕС, ТОВ "Надія" та Міністерства палива та енергетики про визнання права власності на громадсько-торгівельний центр яким позов задоволено. Відповідач вважає, що під час розгляду справи № 13/245-07-3/31 сторони обґрунтовували свої доводи тими самими доказами, що і під час розгляду справи № 7/200-09. Крім того відповідач посилається на те, що під час розгляду вказаної вище справи суди дійшли висновку про те, що укладений між сторонами договір дарування є дійсним.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Зовнішньоекономічна асоціація "Новостіт ( м.Вінниця) відзив на апеляційну скаргу не подала, в судовому засіданні представник третьої особи відзначив, що подача відзиву це право сторони, а тому в повному обсязі підтримує виступ відповідача щодо припинення провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору, а апеляційну скаргу апелянта просить залишити без задоволення.

Заслухавши представників сторін, третю особу, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що відсутні підстави для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту державної прийомки будівлі 31.12.1975р. була введена в експлуатацію та передана на баланс ОСОБА_3 ДРЕС (правонаступником якої є ВАТ "Західенерго") будівля суспільно-торгового центру. Відповідно до акту державної прийомки суспільно-торговий центр складає окремий об'єкт - будівлю у складі міської ради, РАГС, міліції, аптеки, промтоварного магазину, продуктового магазину, ресторану, телеательє, книжкового магазину.

Указом Президента України від 04.04.1995 року № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", наказом Мінекономіки України від 14.06.1995 року № 75 "Про внесення змін та доповнень до переліків підприємств, що підлягають корпоратизації, та графіків її проведення" та наказом Міненерго України від 15.06.1995 року № 106 комісією з корпоратизації держав ного підприємства "Західенерго" була проведена корпоратизація ДП "Західенерго".

Згідно п.1.1 статуту (в редакції зареєстрованій станом на 13.05.2003 року) ВАТ "Західенерго" є правонаступником Державної акціонерної енергогенеруючої компанії "Західенерго" (а.с.49-75, т.2).

В п.4.1 Статуту вказано, що до складу Товариства входять структурні одиниці, з поміж яких і ОСОБА_3 теплова електростанція.

Пунктом 5.4 Статуту визначено, що Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Рішення про зміни (збільшення або зменшення) статутного фонду Товариства приймається Загальними зборами акціонерів.

Згідно п.п.13.4.4, 13.4.8 ст.13 Статуту Голова правління затверджує Положення про структурні одиниці, які входять до складу Товариства, видає в межах своєї компетенції довіреності іншим особам, у тому числі на укладання договорів.

27.12.2002 року Міністерством палива та енергетики було затверджено перелік об'єктів нерухомого майна (будівлі і споруди), що увійшли до статутного фонду ВАТ "Західенерго" під час корпоратизації станом на 01.07.1995 1995 року згідно якого суспільно-торгівельний центр під інвентарним номером 85010 зазначений як такий, що перебуває в статутному фонді ВАТ "Західенерго" (а.с.39-45, т.3).

Таким чином, суспільно-торгівельний центр на момент передачі позивачу перебував у колективній власності ВАТ "Західенерго" , а отже вибув з державної власності в процесі корпоратизації зазначеного товариства.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист Мінпаливенерго України голові господарського суду Вінницької області № 04/12-1153 від 01.02.2001 року, підписаний заступником Міністра ОСОБА_7, про те, що згідно із актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДАЕК "Західенерго" Міністерством енергетики та електрифікації України в 1995 році увійшли до статутного фонду будинок культури, спорткомплекс, промисловий і продовольчий магазини, їдальня № 3, аптека № 233, адміністративний центр, що розташовані в одній споруді (а.с.47, т.3).

Із положення про ОСОБА_3 теплову електричну станцію слідує, що остання є структурною одиницею ВАТ "Західенерго" без статусу юридичної особи (ст.3 Положення) (а.с.25-32, т.1, а.с.76-90, т.2).

Згідно ст.5 Положення майно ОСОБА_3 ТЕС є власністю ВАТ "Західенерго" і належить їй на праві оперативного управління. Відчуження, продаж, передача в оренду виробничих і невиробничих площ, основних фондів і майна ТЕС, переданих їй ВАТ, а також, отриманих в результаті господарської діяльності, здійснюється за погодженням з ВАТ .

Статтею 6 Положення встановлено, що ОСОБА_3 ТЕС відповідно до діючого законодавства України з дозволу та від імені ВАТ "Західенерго", має право продавати, передавати безкоштовно, давати під заставу, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику майно та майнові права, що закріплені за ОСОБА_3 ТЕС, а також відчужувати їх іншими способами на користь юридичних та фізичних осіб, а також списувати їх з балансу.

В статті 11 Положення, окрім іншого, вказується на те, що директор ОСОБА_3 ТЕС діє на підставі довіреності виданої головою правління.

Як вбачається із матеріалів справи 25.02.2003 року міським головою м.Ладижин спрямовано лист за № 229-476 голові правління ВАТ "Західенерго" з проханням включити до порядку денного зборів акціонерів ВАТ "Західенерго" питання про виключення із статутного фонду "Західенерго" ряду об'єктів, серед яких і громадсько-торговий центр, м.Ладижин, вул.П.Кравчика, 4 (а.с.136, т.2).

В листі від 13.03.2003 року № 1223 адміністрація та профком ОСОБА_3 ТЕС вказали на те, що не заперечують про виключення із статутного фонду ВАТ "Західенерго" і передачі в користування ОСОБА_3 міської ради нежитлових приміщень громадсько-торгівельного центру де розміщений виконком і відділи ОСОБА_3 міської ради і приміщення, де розміщене ОСОБА_3 міське відділення міліції (а.с.137, т.2).

У додатку до вказаного листа вказано приміщення, яке слід передати, а саме: громадсько-торгівельний центр (1991,7 кв.м.), в тому числі міська рада (460,2 кв.м.), міське відділення міліції (644,1 кв.м.), продовольчий магазин (736,1 кв.м.), телеательє (151,3 кв.м.).

В службовій записці на ім'я голови правління ВАТ "Західенерго" вказано перелік об'єктів, які пропонується вилучати із статутного фонду, зокрема по ОСОБА_3 ТЕС частину приміщення громадсько-торгівельного центру (приміщення, яке займає міська рада, міське відділення міліції, продовольчий магазин, телеательє) (а.с.141, т.2).

Із протоколу № 8 від 03.04.2003 року чергових загальних зборів акціонерів ВАТ "Західенерго" вбачається, що згідно п.13 порядку денного на вказаних загальних зборах розглядалось питання про вилучення із статутного фонду товариства деяких об'єктів, що не відносяться до основної виробничої діяльності та заміщення їх вартості власним (додатковим) капіталом, з подальшою передачею цих об'єктів у комунальну власність (а.с.142-150, т.2).

За результатами розгляду вказаного питання загальними зборами акціонерів прийнято рішення про здійснення заміни вартості майна (додаток № 1) на вартість власного (додаткового) капіталу з подальшою передачею цих об'єктів у комунальну власність.

В додатку № 1 (перелік об'єктів, що не відносяться до основної виробничої діяльності, вартість яких вилучається зі статутного фонду) відображено по ОСОБА_3 ТЕС зокрема частина приміщення громадсько-торгівельного центру (приміщення, яке займає міська рада, міське відділення міліції, продовольчий магазин, телеательє) (а.с.151, т.2).

19.05.2003 року ВАТ "Західенерго" листом за № 72-525 звернулось до начальника ДПІ м.Львова з проханням погодити передачу майна об'єктів соціальної сфери у комунальну власність згідно рішення прийнятого 03.04.2003 року на чергових загальних зборах акціонерів (а.с.125, т.2, а.с.58, т.3).

В додатках до вказаного листа міститься перелік об'єктів, що підлягають передачі до комунальної власності, зокрема громадсько-торгівельний центр площею 1991,7 кв.м., в тому числі міська рада (460,2 кв.м.), міське відділення міліції (644,1 кв.м.), продовольчий магазин (736,1 кв.м.), телеательє (151,3 кв.м.) (а.с.74, т.3).

14.08.2003 року ДПІ у м.Львові надано дозвіл на передачу об'єктів соціальної сфери у комунальну власність відповідно до листа від 19.05.2003 року № 72-525 (а.с.124, т.2).

22.08.2003 року ВАТ "Західенерго" листом за № 72-1043 повідомило Ладижинського міського голову про рішення прийняте 03.04.2003 року загальними зборами акціонерів, отримання дозволу від ДПІ у м.Львові та вказало на перелік майна, що може бути передано у комунальну власність, в тому рахунку: частина приміщення громадсько-торгівельного центру (приміщення, яке займає міська рада, міське відділення міліції, продовольчий магазин, телеательє) (а.с.38, т.1).

Листом від 26.08.2003 року за № 72-1056 адресованому директору ОСОБА_3 ТЕС ВАТ "Західенерго" просило розпочати роботу з місцевою владою по передачі об'єктів у комунальну власність (а.с.127, т.2). В додатках до вказаного листа значиться копія дозволу ДПІ у м.Львів від 14.08.2003 року та копія листа до місцевої влади від 22.08.2003 року № 72-1043.

17.10.2003 року ВАТ "Західенерго" листом за № 72F45 зобов'язало директора ОСОБА_3 ТЕС підготувати до одночасної передачі в комунальну власність, крім іншого, частину приміщення громадсько-торгівельного центру (приміщення, яке займає міська рада, міське відділення міліції, продовольчий магазин, телеательє) (а.с.128, т.2).

На виконання вказівки директор ОСОБА_3 ТЕС 27.10.2003 року звернувся з листом № 53-3768 до Ладижинського міського голови з проханням розглянути питання передачі в комунальну власність об'єктів (з поміж яких частина приміщення громадсько-торгівельного центру (приміщення, яке займає міська рада, міське відділення міліції, продовольчий магазин, телеательє)) на сесії міської ради і передачі підписаних актів приймання об'єктів з рішенням на ОСОБА_3 ТЕС (а.с.129, т.2).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.12.2003р. відкрите акціонерне товариство "Західенерго" в особі ОСОБА_3 ТЕС звернулось до міського голови з пропозицією про вирішення на черговій сесії міської ради питання про передачу в комунальну власність об'єктів соціальної сфери, в тому числі, приміщення суспільно-торговельного центру, та надав акт приймання-передачі ( а.с.44, том 2, а.с.34 том.1)

08.12.2003р. 15 сесія 24 скликання ОСОБА_3 міської ради, на підставі вищевказаної заяви ОСОБА_3 ТЕС, своїм рішенням надала згоду на безкоштовну передачу суспільно-торговельного центру в складі приміщень магазину "Лада", ресторану "Електрон", аптеки, міської ради, міського відділу міліції, магазину "Байкал-Вест" в комунальну власність територіальної громади м. Ладижина на баланс міського комунального підприємства "Добробут" (а.с.35, т.1).

Так, по акту приймання-передачі суспільно-торгівельний центр, а саме, в складі приміщень магазину "Лада", ресторану "Електрон", аптеки, міської ради, міського відділу міліції, магазину "Байкал-Вест", 1975 року побудови, корисною площею 4 526,30 м 2 був переданий відкритим акціонерним товариством "Західенерго" ОСОБА_3 міській раді в комунальну власність. Акт приймання-передачі суспільно-торговельного центру був затверджений рішенням виконкому ОСОБА_3 міської ради №700 від 25.12.2003р.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину .

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що- при вирішенні даного спору слід керуватися вимогами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року в редакції, що діяла на час виникнення договірних відносин, оскільки предметом спору є вимога про визнання недійсним договору дарування, який за посиланням позивача було укладено внаслідок дій сторін у вигляді надіслання листів та прийняття відповідних рішень відповідачем протягом грудня 2003 року.

Відповідно до пункту 10 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" у разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

Як вказувалось вище, позивач обґрунтовує недійсність договору тим, що останній укладено з перевищенням повноважень наданих директору ОСОБА_3 ТЕС і в подальшому його не було схвалено ВАТ "Західенерго", що за приписами ст.63 ЦК УРСР є підставою для визнання договору недійсним.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно укладення угод від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Відповідно до ст.63 ЦК УРСР (в редакції на момент вчинення дій сторонами по укладенню оспорюваного правочину) угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють , лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою . Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Тобто, виходячи із наведеної норми лише наступне схвалення угоди особою від імені якої її було вчинено іншою особою з перевищенням повноважень тягне за собою встановлення факту дійсності такої угоди.

З доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що директор ОСОБА_3 ТЕС при подачі листа ОСОБА_3 міській раді від 02.12.2003 року та підписанні акта приймання-передачі затвердженого рішенням виконкому від 25.12.2003 року перевищив надані йому повноваження виключно в частині передачі відповідачу приміщень центру громадсько-торгівельного в яких розміщені аптека, промтоварний магазин, ресторан, книжковий магазин .

В той же час передача центру громадсько-торгівельного площею 1991,7 кв.м., в тому числі міська рада (460,2 кв.м.), міське відділення міліції (644,1 кв.м.), продовольчий магазин (736,1 кв.м.), телеательє (151,3 кв.м.) узгоджується із рішенням прийнятим 03.04.2003 року на загальних зборах акціонерів ВАТ "Західенерго", дозволом від 14.08.2003 року ДПІ у м.Львові, листами ВАТ "Західенерго" від 22.08.2003 року № 72-1043, від 26.08.2003 року за № 72-1056, від 17.10.2003 року № 72F45 тощо.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про схвалення ВАТ "Західенерго" передачі ОСОБА_3 міській раді приміщень центру громадсько-торгівельного в яких розміщені аптека, промтоварний магазин, ресторан, книжковий магазин.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу УРСР , за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. При вирішенні спору про визнання угоди недійсною, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В даному випадку подання відкритого акціонерного товариства "Західенерго" від 02.12.2003р., рішення ОСОБА_3 міської ради від 08.12.2003р. та виконкому від 25.12.2003р. не свідчать про укладання між позивачем та відкритим акціонерним товариством "Західенерго" договору дарування шляхом обміну листами в розумінні ст.154 Цивільного кодексу УРСР, оскільки дані письмові докази не містять істотних умов щодо договору дарування.

Згідно ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , зокрема п.8 визначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено . Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним . Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Позивач в позовній заяві посилається на те, що дії сторін по передачі майна є укладенням договору дарування.

Однак, згідно ст.128 ЦК УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі , якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві , а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровному .

Як вбачається із досліджених судо апеляційної інстанції матеріалів справи передача відповідачу приміщень центру громадсько-торгівельного в повному обсязі від ВАТ "Західенерго" ОСОБА_3 міські раді фактично не відбулась .

Так, із матеріалів інвентаризаційної справи, копії якої долучено до судової справи вбачається, що згідно рішення 15 сесії 24 скликання ОСОБА_3 міської ради від 08.12.2003 року, рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради від 28.12.2003 року № 700, акту приймання-передачі центру громадсько-торгівельного право власності не було оформлено за ОСОБА_3 міською радою, хоча зазначені документи містяться в інвентаризаційній справі.

10.12.2004р. виконком ОСОБА_3 міської ради прийняв рішення №650 "Про оформлення права колективної власності за відкритим акціонерним товариством "Західенерго" на суспільно-торгівельний центр, розташований в м. Ладижин по вул. Кравчика, 4 загальною площею 4552,3 м 2 ". На підставі цього рішення 22.12.2004р. відкритому акціонерному товариству "Західенерго" було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №019344.

Свідченням того, що передача приміщення центру громадсько-торгівельного фактично не відбулась є також листи за підписом Ладижинського міського голови від 24.10.2005 року та від 06.02.2007 року в яких пропонується передати в комунальну власність, з поміж іншого громадсько-торгівельний центр (а.с.92-93, т.1).

26.12.2006р. 8 сесія 5 скликання ОСОБА_3 міської ради скасувала рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради від 10.12.2004р. №650 "Про оформлення права колективної власності за відкритим акціонерним товариством "Західенерго", на підставі якого 22.12.2004р. право власності на суспільно-торговельний центр було зареєстровано за відкритим акціонерним товариством "Західенерго".

Окрім того, позивачем надано суду договори оренди № 211 від 01.06.2002 року, № 680 від 01.12.2005 року, № 681 від 01.12.2005 року укладених між ОСОБА_3 ТЕС ВАТ "Західенерго" та ТОВ "Надія" предметом яких виступали приміщення, що розташовані у суспільно-торгівельному центрі (промтоварний магазин та ресторан) (а.с.7-36, т.3).

Зміст наведених вище листів, укладення між ВАТ "Західенерго" і ТОВ "Надія" договорів оренди, оформлення права власності на центр громадсько-торгівельний за ВАТ "Західенерго" спростовує той факт, що приміщення центру громадсько-торгівельного фактично не передавалось ОСОБА_3 міській раді, а весь час (в тому рахунку і після грудня 2003 року) перебувало у володінні ВАТ "Західенерго" .

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд критично оцінює в якості належного доказу передачі центру громадсько-торгівельного від ОСОБА_3 ТЕС ОСОБА_3 міській раді акт приймання-передачі, що затверджений рішенням виконавчого комітету 25.12.2003 року.

Таким чином, виходячи з того, що передача центру громадсько-торгівельного в зв'язку із діями сторін вчиненими в грудні 2003 року від ВАТ "Західенерго" ОСОБА_3 міській раді фактично не відбулась колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір дарування не є укладеним тобто таким, що відбувся як юридична дія, що породжує права та обов»язки між сторонами.

Сторони посилаються на те, що при розгляді справи № 13/245-07-3/31 було встановлено наявність між сторонами укладеного та дійсного договору дарування, зокрема рішення ОСОБА_3 міської ради від 08.12.2003р. та виконкому від 25.12.2003р. свідчать про укладання між позивачем та відкритим акціонерним товариством "Західенерго" договору дарування шляхом обміну листами в розумінні ст.154 Цивільного кодексу УРСР, як на факт в розумінні ст.35 ГПК України.

Так, рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2007 року залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 11.09.2007 року позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_3 міською радою право власності на окремий об'єкт нерухомого майна (громадсько-торгівельний центр), що знаходиться за адресою: м. Ладижин, вул. П.Кравчика, 4 та включає в себе літери А, АЗ, А5, А6, А7, з підвалом літера А/під-А5/під та вхідним майданчиком літери а, а1, а6, загальною площею 4552,3 м2. Припинено провадження в частині позовних вимог позивача про усунення перешкод в користуванні позивачем належним йому приміщенням шляхом виселення з нього товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" на підставі п.4 ст.80 ГПК України, в зв'язку з відмовою від позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.12.2007 року рішення господарського суду Вінницької області від 19.06.2007 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 11.09.2007 року скасовано в частині позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду міста Києва за встановленою підсудністю. В решті рішення та постанову залишено без змін.

Господарським судом міста Києва прийнято рішення від 10.06.2008 року залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2008 року, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі, визнано за ОСОБА_3 міською радою право власності на громадсько-торгівельний центр, що знаходиться за адресою: м. Ладижин, вул. П.Кравчика, 4 та складається з літер А, АЗ, А5, А6, А7, з підвалом літера А/під-А5/під та вхідним майданчиком літери а, а1, а6, загальною площею 4552,3 м2.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.03.2009 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2008 року залишено без змін.

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження сторін, що вищевказані факти по справі № № 13/245-07-3/31 є преюдиціональними і звільняються від доказування. Суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку твердження сторін є помилковими щодо надання преюдиціонального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні справи № 13/245-07-3/31 за позовом ОСОБА_3 міською радою до до відкритого акціонерного товариства "Західенерго" в особі ОСОБА_3 ТЕС та товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" про визнання права власності на окремий об'єкт нерухомого майна (громадсько-торгівельний центр), що знаходиться за адресою: м. Ладижин, вул. П.Кравчика, 4 та включає в себе літери А, А3, А5, А6, А7, з підвалом літери А/під -А5/під та вхідними майданчиками літери а, а1, а6, загальною площею 4 552,3 м 2 та усунення перешкод в користуванні позивачем належним йому на праві власності нежилими приміщеннями, шляхом виселення відповідача-2. Визнано за ОСОБА_3 міською радою право власності на громадсько-торгівельний центр, що знаходиться за адресою: м. Ладижин, вул. П.Кравчика, 4 та складається з літер А, АЗ, А5, А6, А7, з підвалом літера А/під-А5/під та вхідним майданчиком літери а, а1, а6, загальною площею 4552,3 м2. Припинено провадження в частині позовних вимог позивача про усунення перешкод в користуванні позивачем належним йому приміщенням шляхом виселення з нього товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" на підставі п.4 ст.80 ГПК України, в зв'язку з відмовою від позову, ототожненням фактів, встановлених судом, з їх юридичною оцінкою. При розгляді справи обставини (факти) та письмові докази надані у справі № 7/200-09 не оцінювалися та не досліджувалися при розгляді справи № 13/245-07-3/31 зокрема: подання відкритого акціонерного товариства "Західенерго" від 02.12.2003р., рішення ОСОБА_3 міської ради від 08.12.2003р. та виконкому від 25.12.2003р.в розумінні ст.153, ст.154 Цивільного кодексу УРСР.

Колегія суддів також, не приймає до уваги твердження представника відповідача та третьої особи щодо припинення провадження у справі на підставі п.1.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України в зв»язку з відсутністю спору, оскільки вони спростовуються вищевикладеним.

Окрім того, судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути центр громадсько-торгівельний суд задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Наслідки недійсності угоди (реституція) регламентують приписи ст.48 ЦК УРСР та ст.216 ЦК України. Згідно ст.48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Тобто, у разі визнання господарським судом угоди недійсною обов'язок щодо повернення одержаного за угодою виникає у сторони (сторін) з моменту прийняття відповідного судового рішення. Наслідки недійсності угоди підлягають застосуванню лише стосовно сторін даної угоди, тому на особу, яка не є стороною угоди, не може бути покладено обов'язок щодо повернення майна за угодою, у якій вона не брала участі. Водночас заінтересована особа-учасник визнаної недійсною угоди не позбавлена права вимагати виконаного її контрагентом від третьої . З доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що частина приміщення центру громадсько-торгівельного до подачі позовної заяви ВАТ "Західенерго" була відчужена на користь ТОВ "Надія" (договір купівлі-продажу від 07.07.2009 року), а останнє в свою чергу здійснило відчуження Зовнішньоекономічній асоціації "Нововосвіт" (договір купівлі-продажу від 14.07.2009 року).

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору , який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину . Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову , зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК( п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

. Тобто, застосування наслідків недійсності правочину можливе лише у випадку визнання останнього недійсним з моменту прийняття відповідного судового рішення і може стосуватись лише укладених договорів.

Як свідчать матеріали позовної заяви, предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним договору дарування, який за посиланням позивача було укладено внаслідок дій сторін у вигляді надіслання листів та прийняття відповідних рішень протягом грудня 2003 року, тобто в період дії норм Цивільного кодексу УРСР, але правовідносини продовжили існувати після набрання чинності. ЦК України.

Згідно з п.7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до приписів ст..71 Цивільного кодексу УРСР загальний строу для захисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність), встановлюється в три роки. Статтею 76 цього Кодексу встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно із п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Господарський суд дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що позивач дізнався про наявність договору дарування лише із рішення господарського суду м.Києва від 10.06.2008 року у справі № 13/245-07-3/31, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2008 року.

А тому, позивач звернувся за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони належних доказів, які відповідали нормам цивільного законодавства, що між сторонами укладено договір дарування, якийє предметом судового розгляду не надали.

Враховуючи викладене та з огляду на відповідність висновків господарського суду про відмову в задоволенні позову обставинам справи та чинному законодавству, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність вимог позивача щодо скасування рішення суду.

У зв»язку із відмовою позивачу в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст..49 ГПК України судові витрати по сплаті держмита за апеляційною скаргою покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105, ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Вінницької області від 15.11.2010 року по справі № 7/200-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача -Відкритого акціонерного товариства «Західенерго»без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили після її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.