Постанова

від 27.03.2013 по справі 2а/1770/4747/2012

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/4747/2012

27 березня 2013 року 15год. 45хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представники ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача: представник ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_5 особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 15.11.2012 року ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1М.) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 15.11. 2012 року.

Усною ухвалою суду від 21.01. 2013 року було допущено заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Рівне, її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Рівному).

Позивач та представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та у їх обґрунтування вказали, що на сторінках 14-16 Акту ДПІ стверджує, що ОСОБА_1 придбав у ПП «Прем'єрпродукт-Львів» молочну продукцію на суму 464332,10 грн. (в тому числі ПДВ 77388,69 грн.). Товарно-транспортні накладні до перевірки не надав. Отже скористався транзитними документами, з метою мінімізації сплати податків до бюджету та здійснив безтоварні операції, чим допустив порушення: ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України В«Про прибутковий податок з громадянВ» № 13-92 від 26.12. 1992 р. зі змінами та доповненнями, пп. 7.1 ст. 7, пп. 9.12.1. п. 9.12. ст. 9 Закону України В«Про податок з доходів фізичних осібВ» № 889-ІУ від 22.05. 2003 р. із змінами і доповненнями та п. 6 ст. 14. Кабінету Міністрів України В«Про прибутковий податок з громадянВ» № 13-92 від 26.12. 1992 р., у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 за платежем: Податок на дохід фізичної особи, що сплачується фізичними особами, на суму 58081,55 грн. Згідно до п. 9.4 Договору № 6 від 31.12. 2009 р. поставка товару (молочної продукції) до позивача здійснювалась за рахунок постачальника. Виявлені порушення полягають у тому, за висновками відповідача викладеними у Акті перевірки № 202/2815116456/17-117 від 27.07. 2010 року позивачем не здійснювалися господарські операції з ПП «Прем'єрпродукт-Львів». Зазначили, що дані судження є недостовірними, абсолютно безпідставними та такими, що суперечать Конституції та чинному законодавству України. Між позивачем та ПП В«Прем'єрпродукт-ЛьвівВ» було укладеного Договір на поставку № 6 від 31.12. 2009 р. Відповідно до п. 9.4. Договору поставка товару (молочної продукції) до позивача здійснювалась за рахунок постачальника, тобто склалися правовідносини поставки, що регулюються відповідним статтями Цивільного кодексу України. Вказаний Договір в судовому порядку не оскаржувався, недійсним визнавався. Відповідно до умов вказаного Договору, ПП «Прем'єпродукт-Львів» зобов'язувалось поставляти продукцію Позивачу. Факт (реальність) поставок, в межах даного Договору, підтверджується належним чином оформленими первинними документами (про, що і зазначається в Акті перевірки ДПІ), а саме: прихідними, розхідними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними. Документи відповідають вимогам визначеним ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», тобто є первинними, а відтак позивач цілком правомірно сформував витрати та податковий кредит. ДПІ у м. Рівне самочинно, в порушення законів України, не звертаючись до суду, визнала правочини між ПП «Прем'єрпродукт-Львів» і ФОП ОСОБА_1 нікчемними. Відповідно до абзацу 1 частини 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його, недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) згідно до ст.ст. 203, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України - органи податкової служби зобов'язані виключно в судовому порядку. На цих позиціях стоїть Верховний Суд України (Постанова Пленуму Верховного Суду України 06.07. 2009 р. № 9). На усі аргументи ДПІ, щодо співпраці ПП «Прем'єрпродукт-Львів» і ПП «СТК Молоко» відповідь дана у Постановах і Ухвалах Львівського та Житомирського окружних адміністративних і апеляційних судів, які працівники ДПІ у м. Рівному відмовились взяти до уваги. В подальшому зазначили, що ДПІ у м. Рівному, в Акті перевірки описує незрозумілі Позивачу відносин, які він не підтримував (ПП «Піщепром», ВАТ «Молочник» і т.д.), описує невідомі кримінальні справи. Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності, підприємець не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті, відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. До перевірки було надано усі первині документи. В Акті перевірки не зазначено, що первинні документи, які поступили від постачальників, виписані контрагентам - кінцевим споживачам продукції, не відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, вказали на безпідставність донарахування податку з доходів фізичних осіб за 4 квартал 2010 року та 2011 рік, а також зменшення податкового кредиту у 2010 році та грудні 2011 року. Просили позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача позовні вимоги, з мотивів викладених у письмових запереченнях, не визнав та вказав, що як свідчать матеріали планової документальної перевірки (акт від 27.07. 2012 р. № 202/2815116456/1716). Перевіркою правильності визначення витрат, відображених у деклараціях про доходи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, з даними про суми витрат, визначеними у ході перевірки за період діяльності з 01.10. 2010 р. по 31.12. 2010 р., встановлено розбіжності на суму 386943,40 грн. Також, перевіркою було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 при визначенні валових витрат за 4 кв. 2010 р. безпідставно завищено собівартість реалізованого товару на загальну суму 12903,77 грн. Крім того, перевіркою за 2011 р. встановлено завищення підприємцем витрат на суму 42053,30 грн. Таким чином, за результатами документальної планової перевірки донараховано основного платежу по податку з доходів фізичних осіб за 2010 р. (по порушеннях 4 кв. 2010 р.) у сумі 59977,00 грн. та за 2011 р. 6308,45 грн. Крім того, в акті перевірки відображено, що в порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 198, п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 завищено податковий кредит з ПДВ в сумі 88838,78 грн. Розбіжності виникла у зв'язку з тим, що ДПІ у м. Рівному надійшов акт позапланової виїзної перевірки ПП «Прем'єрпродукт-Львів» (код за ЄДРПОУ 36587111) з питань взаєморозрахунків з ПП «СТК Молоко» (код ЄДРПОУ 36548926) за період з 01.07. 2010 р. по 31.12. 2010 р. № 676 /23-0/36587111 від 17.05. 2011 р., згідно якого встановлено відсутність у ПП СТК „Молоко» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Таким чином, в ході проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 згідно наявних документів, не виявлено документи, по яких відбувався б рух товару від постачальника до підприємця. В ході проведення перевірки з'ясовано, що операції із придбання підприємцем товарів у ПП «Прем'єрпродукт-Львів» не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не передавався у власність підприємця. Відповідно наданих по перевірки документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з рахуванням оперативності проведення операцій. Отже ФОП ОСОБА_1 відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з ПП «Прем'єрпродукт-Львів» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків. Таким чином, до складу валових витрат підприємця за 4 кв. 2010р. не прийнято витрати, як такі, що не підтверджені документально, не пов'язані з господарською діяльністю підприємця та не приймали участь в податкових операціях звітного періоду. Також в ході проведення перевірки встановлено завищення витрат на придбання товару, а саме платником списано молочну продукцію не пропорційно до отриманого доходу від підприємницької діяльності, тобто ФОП ОСОБА_1 при визначенні валових витрат за 4 кв. 2010 р. безпідставно завищено собівартість реалізованого товару на загальну суму 12903,77 грн., які не були в даному звітному періоді оплачені ФОП ОСОБА_1 постачальникам. Крім того, перевіркою за 2011 р. встановлено завищення підприємцем витрат на суму 42053,30 грн., а саме:

- розбіжність в сумі 12520,00 грн. в порушення пп.. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України виникла в результаті того, що ФОП ОСОБА_1 до складу витрат включено суми затрат за придбання товарів(послухів) у фізичних осіб-підприємців які були платниками єдиного податку. Відповідно до пп. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок.

- у сумі 29388,75 грн. витрати по сплаті податку на додану вартість за ІП-ІУ квартали 2011р., оскільки дані витрати не є операційними витратами та не включаються до складу витрат платником ПДВ. Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України № 2755V від 02.12. 2010 р. із змінами і доповненнями витрати, і що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визначаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Відповідно до пп. 139.1.6 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми податку на додану вартість включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

- у сумі 144.55 грн., в зв'язку з тим, що витрати в даному звітному періоді платником списані не пропорційно до отриманого доходу від підприємницької діяльності та витрати на придбання товару фактично не були в даному звітному періоді оплачені ФОП ОСОБА_1 постачальникам. Відповідно до п. 138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визначаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Також вказав, що у період жовтень-грудень 2010 р. ФОП ОСОБА_1 сформував податковий кредит з податку на додану вартість із взаєморозрахунків з ПП «Прем'єрпродукт-Львів» за молочну продукцію на суму ПДВ 76591,78 грн., по операціях які не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є безтоварними та нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», що привело до завищення податкового кредиту на загальну суму 76592 грн.

Крім того, перевіркою за грудень 2011 р суму податкового кредиту по ПДВ зменшено на 12247,00 грн. В ході перевірки встановлено, що частина придбаного товару, що включений до складу податкового кредиту по ПДВ не реалізований, станом на 31.12. 2011 р. на підставі даних залишків товарно-матеріальних цінностей відсутній, а також не встановлено факту реалізації або використання такого товару у господарській діяльності. В ході перевірки ФОП ОСОБА_1 не надав підтверджуючих документів на використання вище перелічених товарів, а саме накладних, актів списання, інше, отже податковий кредит з ПДВ завищений в сумі 12247 грн. на суму недостачі товарів на складі. Враховуючи наведене, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 особи-підприємця ОСОБА_1 слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 20.03. 2006 року ОСОБА_1 зареєстровано виконавчим комітетом Рівненської міської ради фізичною особою-підприємцем, про що видано Свідоцтво серія В01 № 662309. Позивач є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований відповідно до свідоцтва № 77877426 від 22.03. 2006 року (т. 1 а.с. 9).

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у м. Рівному була проведена планова виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.10. 2010 року по 31.12. 2011 року. По результатам перевірки був складений акт № 202/2815116456/17-116 від 27 липня 2012 року (т. 1 а.с. 10-47).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 від 28 серпня 2012 року.

Позивач у відповідності до ст. 56 Податкового кодексу України, звертався із скаргами на назване податкове повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження. Рішенням про результати розгляду скарг № 21768/10-210/351 від 08.11. 2012 року скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 28.08. 2012 року № НОМЕР_3 в частині визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 22209,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, від 28.08.2012 року № НОМЕР_4 в частині визначення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 31565,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а скарги суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 від 12.09. 2012 року № 3 та від 13.09. 2012 року № 4 в даних частинах задоволено. В інших частинах податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення (т. 1 а.с. 48-54).

На підставі вказаного рішення відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № НОМЕР_1 від 15 листопада 2012 року, яким, із посиланням на пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 198, п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 111048,75 грн., з яких 88839,00 грн. - основного платежу та 22209,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення-рішення форми «Р» № НОМЕР_2 від 15 листопада 2012 року, яким, із посиланням на пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, ст. 13, п. «б» ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян», п. 7.1 ст. 7, пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139, ст. 164, п. 167.1 ст. 167, ст. 176, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 67862,56 грн., з яких 66285,45 грн. - основного платежу та 1577,11 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т. 1 а.с. 55, 56).

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню форми «Р» № НОМЕР_1 від 15 листопада 2012 року, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що спірне грошове зобов'язання в розмірі 76951,78 грн. задеклароване в деклараціях за жовтень-грудень 2010 року сформовано за рахунок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операції з придбання позивачем молочної продукції у ПП «Прем'єрпродукт-Львів».

Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте в цій частині на підставі висновків відповідача про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту з ПДВ, сум по господарським операціям з придбання у ПП «Прем'єрпродукт-Львів» товарів. Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій ФОП ОСОБА_1 з ПП «Прем'єрпродукт-Львів», висновків, викладених у акті перевірки від 17.05. 2011 року за № 676/23-0/36587111, проведеної ДПІ у Жовківському районі м. Львова, щодо контрагента позивача - ПП «Прем'єрпродукт-Львів». Зокрема, у акті перевірки від 17.05. 2011 року за № 676/23-0/36587111, податковим органом, за місцем реєстрації контрагента позивача, вказується, що відповідно до висновків акту документальної невиїзної перевірки ПП «СТК Молоко» № 1090/23-1/36548926 від 13.10. 2010 року, проведеної ДПІ у м. Житомир, правочини, що вчинені між ПП «Прем'єрпродукт-Львів» та ПП «СТК Молоко» є нікчемними. Відповідно до наведено відповідачем зроблено висновок, що ПП «Прем'єрпродукт-Львів» є "транзитером", а отже ФОП ОСОБА_1 - "вигодонабувач". Єдиною метою документування фактично не здійснених господарських операцій по отриманню продукції ПП «Прем'єрпродукт-Львів» - вигодоформуючий суб'єкт, є отримання підприємством податкової вигоди для ФОП ОСОБА_1 - "вигодонабувач", і як наслідок несплата платежів до бюджету.

З такими висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України В«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємцівВ» від 15 травня 2003 року № 755-IV - якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 109294 щодо ПП «Прем'єрпродукт-Львів», вбачається, що контрагент позивача знаходився на момент господарських операцій і досі перебуває в Єдиному державному реєстрі. Крім того, види діяльності ПП «Прем'єрпродукт-Львів»: оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (т. 3 а.с. 209, 210).

Разом з тим, ПП «Прем'єрпродукт-Львів» у встановленому порядку було зареєстроване платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, та мало свідоцтво платника податку на додану вартість за № 100244076, індивідуальний податковий номер 365871113239, видане 10.09. 2009 року ДПІ у Жовківському районі м. Львова. Як вбачається із акту перевірки від 17.05. 2011 року за № 676/23-0/36587111, проведеної ДПІ у Жовківському районі м. Львова, вказане свідоцтво було чинне на день підписання акту (т. 3 а.с. 211).

Вказані обставини доводять, що контрагент ПП «Прем'єрпродукт-Львів» на момент вчинення спірних господарських операцій володів необхідною право та дієздатністю, що ставляться податковим органом під сумнів.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Прем'єрпродукт-Львів» 31.12. 2009 року було укладено договір поставки товару № 6 (т. 1 а.с. 74-78).

На виконання Договору ПП «Прем'єрпродукт-Львів» протягом жовтня-грудня 2010 року поставило позивачу товару на загальну суму 464332,10 грн. у тому числі ПДВ - 77388,69 грн. Згідно даних взаєморозрахунків позивачем сформовано податковий кредит по ПДВ за жовтень-грудень 2010 року на суму 76591,78 грн. Вказані обставини не заперечуються відповідачем та підтверджені долученими до матеріалів справи письмовими доказами (т. 2 а.с. 151-250, т. 3 а.с. 1-108, 144-162).

Придбаний товар був отриманий позивачем та зберігався у орендованих складських приміщеннях.

Розрахунки за отриманий товар були проведені згідно виписок з банків (т. 3 а.с. 116-143).

Перевезення товарно-матеріальних цінностей від ПП «Прем'єрпродукт-Львів» відбувалося згідно умов договору поставки транспортом постачальника та відбувалося попутним транспортом по мірі перевезення товарів до інших дистриб'юторів.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, на яке посилається відповідач, то це свідчить лише про недотримання норм законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства. Згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Оскільки податковим органом в ході перевірки не було взято до уваги пояснення позивача про переміщення товару за рахунок продавця, то відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних за певний період, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.

Більше того, ні в Податковому кодексі України, ні в інших нормативних актах не згадується про товарно-транспортну накладну, як документ на підставі якого податковий орган має право визначати суму податкового зобов'язання або податкового кредиту з ПДВ платнику податків.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.1 п.7.2. ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" визначені обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної.

Законодавством України, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05. 1997 р. № 165 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за №233/2037 (із змінами, далі - Порядок № 165) встановлено вичерпний перелік підстав для встановлення факту недійсності чи фіктивності податкової накладної. Так, відповідно до п. 5 Порядку № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно п. 2 Порядку № 165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі i якій присвоєно iндивiдуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Тобто, єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною, відповідно до положень Закону "Про ПДВ" та Порядку № 165 є випадок, коли така накладна заповнена та видана особою, що не зареєстрована платником ПДВ.

Відповідачем не надано відомостей щодо скасування реєстрації платника ПДВ контрагента Позивача на момент здійснення правочинів.

Отже, доводи Відповідача про те, що Позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з ПДВ не можуть бути взяті до уваги (без інших обґрунтувань, а не простих тверджень Відповідача), оскільки на час здійснення господарських операцій контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та був внесений до реєстру платників ПДВ.

Таким чином, відповідно до положень ст. 7 Закону В«Про податок на додану вартістьВ» , Позивач на підставі проведених оподатковуваних господарських операцій та належним чином оформлених контрагентом-постачальником податкових накладних мав право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, і виходячи з цього, визначати суму свого податкового зобов'язання з ПДВ за звітний період.

Крім того, згідно ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальним фактором, для формування податкового кредиту з ПДВ, є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

Судом встановлено, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаної у ПП «Прем'єрпродукт-Львів» молочної продукції та отримання доходу від її використання, підтверджується долученими до матеріалів справи документами та поясненнями позивача (т. 3 а.с. 231-250, т. 4 а.с. 1-250, т. 5 а.с. 1-250, т. 6 а.с. 1-250, т. 7 а.с. 1-250, т. 8 а.с. 1-228).

Таким чином, придбання позивачем матеріальних цінностей у ПП «Прем'єрпродукт-Львів» здійснювалось для подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Що ж до доводів Відповідача, про те, що правочини Позивача з ПП «Прем'єрпродукт-Львів» порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість та податку на прибуток, внаслідок формування В«штучногоВ» податкового кредиту і В«штучнихВ» валових витрат на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб. Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні діяння яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З матеріалів справи та Акту перевірки Позивача, вбачається, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення не були обвинувальні вироки судів, котрими встановлені обставини щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

Стосовно ж обставин, визнання правочинів, вчинених позивачем із контрагентом ПП «Прем'єрпродукт-Львів», нікчемними, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правова природа договорів поставки визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця - на передачу покупцеві товару, у покупця -на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Наявними первинними документами, долученими до матеріалів справи, що описані вище, підтверджуються обставини реального придбання позивачем, товарно-матеріальних цінностей у ПП «Прем'єрпродукт-Львів», а не лише документальне оформлення господарських операцій з перерахуванням коштів постачальнику, на чому наполягає відповідач.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача про нікчемність договору через неможливість його виконання з огляду на обмеженість персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів у контрагента ПП «Прем'єрпродукт-Львів». Такі, висновки базуються на акті перевірки проведеної щодо вказаного контрагента. На думку суду, такі висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях та аналітичних даних - висновків іншого податкового органу, без встановлення достовірної інформації з компетентних джерел. ДПІ у м. Рівному не надано суду будь-яких доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між позивачем та ПП «Прем'єрпродукт-Львів» та вказували б на те, що дані податкових накладних, виписаних продавцем (постачальником) не відповідають дійсності.

Крім того, ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01. 2009 року у справі В«БУЛВЕСВ» АД проти БолгаріїВ» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не подав звітність, або не знаходиться за місцем своєї реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.

Судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, зменшення податковим органом суми податкового кредиту для ФОП ОСОБА_1 за жовтень-грудень 2010 року на суму 76591,78 грн. є безпідставним, а податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 15.11. 2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 95740,00 грн., з яких 76592,00 грн. за основним платежем та 19148,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зменшення ФОП ОСОБА_1 суми податкового кредиту за грудень 2011 року у розмірі 12247, 00 грн., то суду слід зазначити наступне.

Згідно ату перевірки встановлено, що частина придбаного товару, що включений до складу податкового кредиту по ПДВ не реалізований, станом на 31.12. 2011 р. на підставі даних залишків товарно-матеріальних цінностей відсутній, а також не встановлено факту реалізації або використання такого товару у господарській діяльності.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

В ході перевірки ФОП ОСОБА_1 не надав підтверджуючих документів на використання вище перелічених товарів, а саме накладних, актів списання, інше.

У ході судового засідання, позивач та представники позивача додаткових доказів, що спростовують завищення податкового кредиту не надав, а також визнали вказане порушення та не наполягали на скасуванні податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 15.11. 2012 року в цій частині.

Таким чином, оскільки даний товар не було використано в господарській діяльності платника, то сума податку в розмірі 12247,00 грн., сплаченого у зв'язку з таким придбанням, не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 15.11. 2012 року в цій частині, діяв на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначений чинним законодавством, а вказане податкове повідомлення-рішення є правомірним, таким, що прийняте з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому в задоволенні даної частини позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному форми "Р" № НОМЕР_2 від 15.11. 2012 року, то суду слід зазначити наступне.

Визначення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб ґрунтується на висновках органу державної податкової служби про заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 59977,00 грн. за IV квартал 2010 року внаслідок порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12. 1992 року № 13-92 (далі - Декрет) та ст. 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 16.07. 2003 р. № 352), а саме завищення валових витрат у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у ПП «Прем'єрпродукт-Львів», що не підтверджено необхідними документами та списання платником податків витрат на придбання товару (Масло Наш Молочник 72,6% фасовка 0,2 кг, Сир плавлений «Звенигора») не пропорційно до отриманого доходу від підприємницької діяльності.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позиції органу державної податкової служби та безпідставність визначення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 59977,00 грн.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю регулюється Декретом, положення якого продовжують діяти після набрання чинності Законом України від 22.05. 2003 р. № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб» з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 цього Закону до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ст.13 Декрету оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Крім того, до складу валових витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». ОСОБА_5 особа - суб'єкт підприємницької діяльності не є юридичною особою і платником податку на прибуток, тому формує витрати за переліком статті 5 «Валові витрати» вказаного Закону з деякими особливостями.

Положення статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід. До декларації про доходи, одержані за звітний період, включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат є наявність первинного документа, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені в рамках господарської діяльності.

Як було встановлено судом, поставка молочної продукції для використання у власній господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 від ПП «Прем'єрпродукт-Львів» мала реальний характер і підтверджена належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, тому позивач правомірно та обґрунтовано відніс витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей до складу валових витрат за IV квартал 2010 року (т. 3 а.с. 231-250, т. 4 а.с. 1-250, т. 5 а.с. 1-250, т. 6 а.с. 1-250, т. 7 а.с. 1-250, т. 8 а.с. 1-228).

Щодо тверджень відповідача про відсутність сертифікатів відповідності на придбаний товар та інших супровідних документів, то дане твердження спростовується копіями долучених до матеріалів справи сертифікатів відповідності, декларацій про оптову ціну на продовольчі товари, ветеринарних свідоцтв, товарно-транспортних накладних, посвідчень про якість, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи (т. 2 а.с. 151-250, т. 3 а.с. 1-108).

З приводу списання платником податків витрат на придбання товару (Масло Наш Молочник 72,6% фасовка 0,2 кг, Сир плавлений «Звенигора») не пропорційно до отриманого доходу від підприємницької діяльності, то суду слід зазначити, що даний висновок податкового органу у акті перевірки не містить жодного підтвердження первинними бухгалтерськими документами. Крім того, жодних письмових доказів, на підтвердження вказаного висновку не надано суду представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України № 12 від 21.04. 1993 року (станом на момент виникнення спірних правовідносин) оподаткуванню підлягають доходи, одержані за звітний податковий період фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності отримує інші доходи, ніж визначені у частині першій цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими законом з питань оподаткування доходів фізичних осіб для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеними в додатку N 6 до цієї Інструкції.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств"

Так, витрати ФОП ОСОБА_1 щодо придбання товару, а саме молочної продукції за 4 квартал 2010 року підтверджено позивачем первинними бухгалтерськими документами, а саме видатковими, податковими накладними, видатковими накладними на повернення товару та розрахунками коригування кількісних і вартісних показників (т. 9 а.с. 6-103).

Згідно пояснень представника позивача та відповідно до декларації про одержані доходи ФОП ОСОБА_1 за 2010 рік і виписок з банку за жовтень-грудень 2010 року позивачем кошти сплачені на придбання товарів було віднесено до витрат пропорційно до отриманого доходу від підприємницької діяльності (т. 3 а.с. 110-114, 116-143).

Крім того, вказаний висновок суду підтверджено також табличкою структури витрат на сторінці 17 Акту перевірки (т. 1 а.с. 26).

Таким чином, суд дійшов висновку, що податковим органом безпідставно було зменшено позивачу валові витрати та збільшено чистий дохід на суму 399846,67 грн., у зв'язку з чим, і необґрунтовано донараховано податку з доходів фізичних осіб за 4 квартал 2010 року на суму 59977,00 грн.

Щодо визначення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, який ґрунтується на висновках органу державної податкової служби про заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 1878,00 грн. за 2011 рік внаслідок порушення позивачем пп. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, то суду слід зазначити наступне.

Так, згідно Акту перевірки позивачем безпідставно віднесено 12520,00 грн. до складу витрат суми затрат за придбаний товар (послуги) у фізичних осіб-підприємців, які перебувають на обліку у ДПІ у м. Рівному, як платники єдиного податку.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно з пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпунктом 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (у редакції станом на 11.10. 2011 року) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації.

Разом з тим, згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» від 04.11. 2011 року № 4014-VI, який набрав чинності з 01.01. 2012 року вищезазначений підпункт було виключено.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Оскільки при перевірці податковим органом не визначено витратами якого періоду є вищезазначені суми, то позивач відносячи до складу витрат суми затрат за придбаний товар (послуги) у фізичних осіб-підприємців, які перебувають на обліку, як платники єдиного податку у розмірі 12520,00 грн. при подачі річної декларації, тобто після набрання чинності змін до Податкового кодексу України, діяв у межах визначених чинним законодавством.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податковим органом безпідставно було зменшено позивачу валові витрати на суму 12520,00 грн., у зв'язку з чим донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік на суму 1878,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 469,50 грн.

Щодо визначення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, який ґрунтується на висновках органу державної податкової служби про заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 22,14 грн. за 2011 рік внаслідок порушення позивачем п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, то суду слід зазначити наступне.

Так, згідно Акту перевірки позивачем безпідставно віднесено 144,55 грн. до складу витрат, в зв'язку з тим, що витрати в даному звітному періоді платником списані не пропорційно до отриманого доходу від підприємницької діяльності, тобто безпідставно завищено витрати на собівартість реалізованого товару.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Разом з тим, висновок податкового органу у акті перевірки не містить жодного підтвердження первинними бухгалтерськими документами. Жодних письмових доказів, на підтвердження вказаного висновку не надано суду представником відповідача у судовому засіданні.

Витрати ФОП ОСОБА_1 щодо придбання товару, а саме молочної продукції за 2011 рік підтверджено первинними бухгалтерськими документами.

Згідно пояснень представника позивача та відповідно до декларації про одержані доходи ФОП ОСОБА_1 за 2011 рік позивачем кошти сплачені на придбання товарів було віднесено до витрат пропорційно до отриманого доходу від підприємницької діяльності.

Крім того, вказаний висновок суду підтверджено також табличкою структури витрат на сторінці 21 Акту перевірки (т. 1 а.с. 30).

Таким чином, суд дійшов висновку, що податковим органом безпідставно було зменшено позивачу валові витрати та збільшено чистий дохід на суму 144,55 грн., у зв'язку з чим, і необґрунтовано донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік на суму 22,14 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 05,53 грн.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному форми "Р" № НОМЕР_2 від 15.11. 2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 62352,17 грн., з яких 61877,14 грн. за основним платежем та 475,03 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зменшення ФОП ОСОБА_1 валових витрат у 2011 році на суму 29388,75 грн., то суду слід зазначити наступне.

Згідно ату перевірки встановлено, що проведеною перевіркою до складу витрат фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2011 р. не прийнято витрати на сплату податку на додану вартість за ІІІ-ІУ квартали 2011 р. у сумі 29388,75 грн. оскільки дані витрати не є операційними витратами та не включаються до складу витрат згідно із змінами, внесеними Законом України № 3609-VI до Податкового кодексу України.

Так, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 згідно свідоцтва від 22.03. 2006 року № 77877426 (НБ № 410243) є платником податку на додану вартість.

В І кварталі 2011 р. склад витрат визначався ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В періоді з 01.04. 2011 р. по 05.08. 2011 р. склад витрат включали витрати, які включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III Податкового кодексу України. Тобто це були як операційні так і інші витрати.

З 06.08. 2011 року відповідно до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно переліку вказаних статей Податкового кодексу України витрати на сплату податку на додану вартість не є витратами операційної діяльності.

Крім того, відповідно до п. 177.3 ст. 177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

У ході судового засідання, представник позивача вказала, що не була ознайомлена із змінами чинного законодавства та не наполягала на скасуванні податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 15.11. 2012 року в цій частині.

Таким чином, оскільки позивач є платником податку на додану вартість та витрати на сплату податку на додану вартість не є операційними витратами, то ФОП ОСОБА_1 було безпідставно віднесено до витрат суму податку на додану вартість за ІІІ-ІУ квартали 2011 р. у розмірі 29388,75 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 15.11. 2012 року в цій частині, діяв на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначений чинним законодавством, а вказане податкове повідомлення-рішення є правомірним, таким, що прийняте з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому в задоволенні даної частини позовних вимог слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, у ході судового засідання позивач частково довів суду обґрунтованість позовних вимог, а відповідач частково підтвердив правомірність своїх дій.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження в ході судового розгляду, то поданий позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено. Враховуючи викладене та те, що позов задоволено частково на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити із Державного бюджету України 1576 (одну тисячу п'ятсот сімдесят шість) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого згідно квитанції № 2235.284.3 від 12.12. 2012 р. (а.с. 2).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби № НОМЕР_1 від 15.11. 2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 95740,00 грн., з яких 76592,00 грн. за основним платежем та 19148,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби № НОМЕР_2 від 15.11. 2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 62352,17 грн., з яких 61877,14 грн. за основним платежем та 475,03 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача ОСОБА_5 особи - підприємця ОСОБА_1 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1576 (одна тисяча п'ятсот сімдесят шість) грн. 00 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.