Постанова

від 03.09.2009 по справі 29/255-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

29/255-09

                                 Україна

    Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2009 р.                                                           Справа № 29/255-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя , суддя  

при секретарі Зозулі О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Полякової К.О., довіреність № 1 від  01.07.2009 р.

відповідача -  Овчаренко В.В., довіреність без номера від 22.07.2009 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2282 Х/1-14) на рішення господарського суду Харківської області від 07.07.09 по справі № 29/255-09

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжпромрегіон", м. Запоріжжя

до  товариства з обмеженою відповідальністю  "Пріоритет-ЮС", м. Харків

про стягнення 567999,99 грн.

встановила:

   Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжпромрегіон" звернулось  до господарського суду Харківської області з позовом ( з урахуванням уточнень позовних вимог) до товариства з обмеженою відповідальністю  "Пріоритет-ЮС" про стягнення  144541,99 грн. боргу за поставлений товар  по укладеному між сторонами договору  поставки №  14/03-08 від за  період з 19.03.2008 р. по 22.09.2008 р., 262981 грн.  пені за прострочку  платежу за  наведений  період, 19079,54 грн. інфляційних, 3255,16 грн.-3% річних та 25870,84 грн. штрафної санкції по подвійній  ставці НБУ.

    Рішенням господарського суду Харківської області від  7 липня 2009 року у  справі №  29/255-09 (суддя Тихий П.В.) позов  задоволено частково.З відповідача  на користь позивача стягнуто 144541,99 грн. основного боргу, 32183,82 грн. пені, 19079,54 грн. інфляційних, 3255,16 грн. -3% річних, а також судові витрати: 5680 грн. витрат  по сплаті державного мита та 312,50 грн.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу.В задоволенні частини позовних вимог про стягнення 230798,13 грн. пені та 25870,84 грн. штрафу відмовлено.

   Відповідач  із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну  скаргу, в  якій, посилаючись на неправильне застосування місцевим господарським судом  норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, які  місцевий господарський суд визнав встановленими та невідповідність викладених в  рішенні  висновків, обставинам справи, просить рішення  скасувати та прийняти нове      

рішення.

      Відповідач в  судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

      Позивач у відзиві на апеляційну скаргу  та в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

     Відповідачем заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, у зв"язку з тим, що ним до господарського суду Харківської області подана позовна заява про визнання недійсним договору поставки №  14/03-08 від 14.03.2008 р. та додаткових угод до нього, на які позивач посилається  в підставах позову по даній  справі.

      Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, відмовляє в його задоволенні,

оскільки на даний  час відсутні докази прийняття господарським судом Харківської області  зазначеної позовної заяви ТОВ "Пріоритет-ЮС" до провадження, а тому відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.Крім того  відсутні і  підстави для зупинення провадження у справі, передбачені статтею 79 Господарського процесуального кодексу України.  

     В судовому засіданні було оголошено перерву для виготовлення повного тексту постанови з 02.09.2009 р. до 11 год. 11.09.2009 р.

   Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дішла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

     Між позивачем та відповідачем 14.03.2008р. було укладено договір №14/03-08  на постачання лому та відходів кольорового металу, згідно з предметом якого позивач, постачальник зобов"язався  поставити та  передати у власнітсь відповідача, покупця лом та відходи кольорових металів, а  покупець зобов"язався  прийняти та своєчасно  оплатити цей  товар.

Як передбачено пунктом 4.1 Договору № 14/03-08 від 14 березня 2008 року покупець здійснює оплату товару шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок постачальника протягом трьох днів з моменту постачання товару.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як підтверджується матеріалами справи, а  саме видатковими накладними, довіреностями на отримання товару,  позивачем на підставі  зазначеного договору було поставлено відповідачу  товар за період з 19.03.2008 року по 22.09.2008 року на суму 1 646 251, 46 грн. Проте станом на 01.07.2009р. відповідач зробив часткову сплату за поставлений товар в період з 19.03.2008р по 22.09.2008р. на суму 1 501 709, 47 грн. Оплата проводилась в період з 20.03.2008р по 10.06.2009 р. з прострочкою платежу, що підтверджується банківськими виписками про перерахування грошових коштів та актами звірки розрахунків. Тому  сума заборгованості відповідача по оплаті поставленого позивачем на підставі договору № 14/03-08 від 14 березня 2008 року товару на момент розгляду справи складає 144 541,99 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України  зобов"язання  повинні виконуватися  належним чином  відповідно до умов договору,  закону, інших правових актів.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов"язанні встановлений  строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 144541,99 грн. є обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов*язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.  

Зважаючи на вищевикладене, місцевий господарський  суд також дійшов правильного висновку, що  позовні вимоги позивача в частині стягнення  3255,16 грн. 3% річних та 19079,54 грн. інфляційних підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Згідно з  п.7 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості, не сплаченої продукції.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статтей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.  

Місцевий господарський  суд вірно зазначив, що розмір пені, який  повинен бути   нарахований відповідачу  не повинен перевищувати подвійного розміру облікової ставки НБУ, тоді як позивачем, в  порушення вимог цього Закону пеня нрахована  в  розмірі 0,5% вартості неоплаченого товару.Тому місцевий господарський  суд дійшов  правильного висновку, що стягненню підлягає пеня, обчислена, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла  в  період прострочення, а  саме в розмірі 32183,82 грн., а в стягненні 230798,13 грн. решти суми пені, яка перевищує подвійну облікову ставку слід відмовити.

Відповідач в апеляційній скарзі безпідставно посилається  на те, що місцевим господарським судом в порушення вимог  частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за  прострочення виконання зобов"язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов"язання мало бути виконано,  фактично нараховано пеню за  один рік.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов"язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в  силу яких зобов"язана сторона повинна  вчинити певну господарську дію на користь  другої сторони або утриматися від певної дії, а  управнена  сторона має право вимагати від зобов"язаної сторони виконання обов"язку.

Майнові зобов"язання, які виникають  між учасниками господарських відносин, регулюються цивільним  кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь  другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а  кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Зобов"язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов"язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України та господарських зобов"язань, передбачених  статтею 174 Господарського кодексу України зазначено договір та інші угоди.

В договорі поставки № 14/03-08 від 14.03.2008 р. сторони  зазначили  поставку товара протягом  строку його дії кількома партіями та обов"язок відповідача здійснювати оплату поставленого товару протягом  з-х днів  з моменту  кожної поставки.

Як вже було зазначено вище, на виконання  умов  договору  позивачем у  період з 19.03.2008 р. по 22.09.2008 р. здійснювалась поставка товару відповідачу партіями по окремим  видатковим накладним.

Тому відповідач зобов"язаний  був оплачувати кожну партію товару  на підставі розділу 4  договору поставки № 14/03-08 від 14.03.2008 р.  протягом  трьох днів після дати  кожної поставки.

Зважаючи на наведене, позивач правомірно в розрахунку суми позову зазначав періоди нарахування  пені  за прострочення оплати  поставленого товару по кожній  партії поставки окремо, з урахуванням триденного строку оплати та зазначенням кількості  днів прострочки після настання цього строку.  Як  вбачається  з розрахунку  суми позову та підтверджується  іншими матеріалами  справи, періоди нарахування пені по кожній партії поставки не перевищують встановлений  частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України шестимісячний строк з дня коли зобов"язання  по оплаті  товару мали бути виконані, тобто строк нарахування пені.    На  встановлені  періоди  прострочки позивачем нараховувалась пеня за прострочення оплати вартості товару після закінчення трьох днів від дати кожної  поставки.   

Стосовно позовних вимог про стягнення 25870,84 грн. штрафу, місцевий господарський  суд  дійшов правильного висновку про те, що вони є  небгрунтованими  та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відсутня угода сторін про таку неустойку на випадок порушення зобов"язань з боку відповідача, а посилання  позивача на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", як на підставу, стягнення неустойки є безпідставним, оскільки цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання  грошових зобов'язань та встановлює лише обмеження розміру такої неустойки, яка встановлюється за згодою сторін.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат місцевий господарський  суд  в  мотивувальній  частині вірно зазначив, що відповідно до ч. 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Однак невірно зазначив в  мотивувальній  частині   розмір державного мита, який підлягає стягненню з відповідача, вказавши  1990,61 грн., а   в резолютивній  частині зазначив про стягнення з відповідача  на користь позивача  державного мита в сумі 5680 грн. тобто в  повному  розмірі.

Однак розмір державного мита, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно  розміру задоволених позовних вимог становить 2480,99 грн.

Також місцевий господарський  суд в  порушення ч. 7 статті 49 Господарського процесуального кодексу України , якою передбачено, що  при частковому задоволенні позовних вимог витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог стягнув зазначені витрати з відповідача  в  повному обсязі, а  саме  312,50 грн., тоді  як  пропорційно розміру задоволених позовних вимог зазначені витрати  слід  стягнути з відповідача  на користь позивача в  розмірі 136,49 грн.     

Тому, зважаючи на вищенаведене  оскаржуване рішення в  частині стягнення судових витрат слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 2480,99 грн. державного мита та 136,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а в решті рішення  слід залишити без змін.

Витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги слід залишити

за відповідачем, оскільки за результатами апеляційного перегляду, оскаржуване рішення змінено лише в  частині  судових витрат, а в  частині суми позовних вимог, з якої встановлюється  ставка державного мита,  рішення  залишено без змін.  

Враховуючи вищевикладене та керуючись  статтями 22, 33, 43, 44, 49, 77, 79, 99,  101, п. 1 статті  103,  статтями 104-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів  -

постановила:

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від  07 липня 2009 року у справі №  29/255-09 в  частині стягнення судових витрат змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 2480,99 грн. державного мита та 136,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

В решті  рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом  одного місяця з дня набрання  постановою законної сили.

         Головуючий суддя                              (підпис)                          

                                 Суддя                             (підпис)                          

                                 Суддя                             (підпис)