Ухвала

від 19.08.2015 по справі 817/694/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 року м. Київ К/800/48852/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2014 року

у справі № 817/694/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Поліграф» (далі - позивач, ТОВ «Майстер Поліграф»)

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Рівному)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Майстер Поліграф» звернулось у березні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Рівному про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004942342 від 04.11.2013 року, № 0004932342 від 04.11.2013 року, № 0030001742 від 22.01.2014 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 761/17-16-22-01/34704063 від 18.10.2013 року, яким встановлено порушення позивачем вимог:

пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року, п. 44.1 ст. 44 розділу ІІ, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, пп. 138.8.5 п.138.8, пп. «в» пп. 138.10.2, пп. «д» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме занижено податок на прибуток на загальну суму 453 450,50 гривень;

пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, а саме занижено податок на додану вартість всього у сумі 458 695,00 гривень;

пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, пп. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. «а» п. 17.2 ст. 17, пп. «а» п. 19.2 ст. 19, пп. «а» п. 20.2 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст. 171 ПК України, а саме встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в періоді, що перевірявся, а саме: не утриманий та не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 4043,40 гривні;

пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, п. 54.2, пп. 54.3.5 п .54.3 ст. 54, п. 168.1 ст. 168 та п. 176.2 ст. 176 ПК України, за яким встановлено не своєчасне подання платіжних документів до банку на перерахування належних до сплати, утриманих у відповідних періодах, сум податку на доходи фізичних осіб за термінами сплати: 05.09.2012 року, 05.11.2012 року, 05.12.2012 року;

ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» та п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, по яких встановлено подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ за 3 квартал 2010 року з перекрученням даних;

п. 51.1 ст. 51 глави 2, пп. «б» п. 176.2 ст. 176 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, по яких встановлено подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ за 2, 3, 4 квартали 2012 року не в повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками.

Не погоджуючись з висновками викладеними у акті перевірки № 761/17-16-22-01/34704063 від 18.10.2013 року ТОВ «Майстер Поліграф» направлено до ДПІ у м. Рівному заперечення. Листом № 7817/1716.22-01 від 01.11.2013 року висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення ТОВ «Майстер Поліграф» без задоволення.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0004932342 від 04.11.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 558 573,00 гривні, у тому числі за основним платежем 453 450,50 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 105 122,50 гривні;

№ 0004942342 від 04.11.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 557 965,50 гривень, у тому числі за основним платежем 458 695,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 99 270,50 гривень;

№ 0010101742 від 04.11.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 5591,33 гривня, у тому числі за основним платежем 4065,06 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1526,27 гривень.

ТОВ «Майстер Поліграф» звернулося до Головного управління Міндоходів у Рівненській області зі скаргою № 15/11-13 від 15.11.2013 року про перегляд податкових повідомлень-рішень № 0004932342, № 0004942342, № 0010101742 від 04.11.2013 року.

Рішенням про результати розгляду скарги № 5/10/17-00-10-05-105/320 від 15.01.2014 року податкове повідомлення-рішення від 04.11.2013 року № 0010101742 скасовано в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 586,53 гривень та 146,63 гривень застосованої штрафної санкції. В інших частинах податкові повідомленні-рішення від 04.11.2013 року № 0004942342, № 0004932342 та № 00101742 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 3453,87 гривні та 1379,64 гривень застосованої штрафної санкції залишено без змін, а скаргу директора ТОВ «Майстер Поліграф» без задоволення.

За результатами розгляду скарги ДПІ у м. Рівному прийнято податкове повідомлення-рішення № 0030001742 від 22.01.2014 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 4858,17 гривень, у тому числі за основним платежем 3478,53 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1379,64 гривень.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, наказом № 04 від 01.06.2012 року «Про порядок використання автомобіля ОСОБА_4 в службових цілях» встановлено порядок використання в робочий час автомобіля працівника ТОВ «Майстер Поліграф» - ОСОБА_4 в службових цілях для здійснення службових поїздок по території України, з виплатою щомісячної компенсації за використання автомобіля у розмірі 1150,00 гривень. Згідно з п. 3 вказаного наказу придбання пально-мастильних матеріалів для заправки автомобіля здійснювалося за кошти підприємства.

На підставі наказу № 4 від 01.06.2012 року ТОВ «Майстер Поліграф» уклало з ОСОБА_4 договір про використання його автомобіля у службових цілях від 01.06.2012 року, згідно умов якого працівник використовує за дорученням підприємства власний автомобіль Nissan X-TAIL 2.0 I, державний номер НОМЕР_5, 2010 року випуску, у робочі часи в службових цілях. Термін використання автомобіля визначався строком трудового договору підприємства з працівником. При цьому, згідно з п. 2.1.3 вказаного договору підприємство зобов'язувалося надавати працівникові пально-мастильні матеріали або відшкодовувати працівникові зроблені ним витрати на придбання пально-мастильних матеріалів при використанні власного автомобіля в службових цілях. Судами встановлено, що використання зазначеного автомобіля в господарській діяльності ТОВ «Майстер Поліграф» підтверджено відповідно до листів № 324554 від 28.12.2012 року, № 324542 від 12.10.2012 року, № 324536 від 04.09.2012 року, № 324526 від 02.08.2012 року.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (довіритель) та ТОВ «Депард» (повірений) укладено агентський договір № 01/06-10 від 01.06.2010 року, відповідно до якого повірений за винагороду зобов'язується від імені та за рахунок довірителя протягом дії договору за замовленнями, підписаними сторонами, здійснювати юридичні та фактичні дії на території України, з метою пошуку контрагентів для Довірителя, а саме: проводити необхідну комерційно-маркетингову роботу з метою пошуку контрагентів згідно відповідного замовлення; самостійно проводити всю необхідну переддоговірну роботу з потенційними контрагентами; готувати всі необхідні документи для укладення договору відповідно до умов замовлення; погодити всі істотні умови договору з контрагентом відповідно до замовлення, зокрема: строк дії договору, кількість товару, умови оплати за товар, ціна товару. Відповідно до акту надання послуг № 128 від 24.12.2010 року ТОВ «Депард» надало позивачу агентські послуги за червень-грудень 2010 року на суму 104 000,00 гривень.

Між ТОВ «Майстер Поліграф» (замовник) та ТОВ «Депард» (виконавець) укладено договір № 15/09-10 про надання послуг від 15.09.2010 року, відповідно до якого замовник з метою підвищення попиту на свої товари, збільшення обсягу продажу товарів та отримання максимального прибутку доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику послуги мерчендайзингу товарів. Відповідно до додаткової угоди № 1 від 15.09.2010 року замовник доручає, а виконавець бере на себе, на умовах договору зобов'язання по наданню послуг мерчандайзингу в визначеній кількості місць реалізації продукції (поштові відділення УДППЗ «Укрпошта») у період з 15.09.2010 року по 15.12.2010 року, вартість послуг з разового відвідання 1 місця реалізації складає 16,00 гривень. Судами встановлено, що факт надання послуг мерчандайзингу за вересень-грудень 2010 року підтверджується актом надання послуг № 127 від 15.12.2010 року, який підписаний сторонами, загальна вартість послуг складає 100 088,00 гривень.

Між ТОВ «Майстер Поліграф» та ТОВ «Український комунальний союз» укладені договори № 03-10/11 від 03.10.2011 року щодо надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування, № 16 від 01.11.2011 року щодо надання послуг по підготовці товарів до реалізації та виконання супутніх операцій, № 17 від 01.11.2011 року на виконання робіт, № 18 від 01.11.2011 року на виконання вантажно-розвантажувальних робіт.

Крім цього, судами встановлено, що протягом 2008-2010 років ТОВ «Майстер Поліграф» отримало від ВАТ «Унітел» товари та послуги за первинними бухгалтерськими документами на суму 803 560,65 гривень, які були частково оплачені позивачем в розмірі 227 671,92 гривня. Станом на 30.12.2011 року позивач мав борг перед ВАТ «Унітел» у розмірі 575 888,73 гривень. 30.12.2011 року ТОВ «Майстер Поліграф» списав 7688,73 гривень кредиторської заборгованості перед ВАТ «Унітел», що оформлено бухгалтерської довідкою № 6 від 30.12.2011 року. 30.03.2012 року позивач списав 138 200,00 гривень кредиторської заборгованості перед ВАТ «Унітел», що оформлено бухгалтерською довідкою № 7 від 30.03.2012 року. Вказане списання зумовлене спливом строку позовної давності частини зобов'язань, а також початком ліквідаційної процедури щодо кредитора - ВАТ «Унітел».

Судами встановлено, що факт здійснення, на момент списання, щодо ВАТ «Унітел» ліквідаційної процедури підтверджується копією доданого до даної позовної заяви витягу серії АВ № 582730 від 30.07.2013 року, з якого вбачається, що 10.06.2011 року Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку винесено рішення № 106-КУ-С-А, яким скасовано реєстрацію випуску акцій ВАТ «Унітел», а 06.02.2012 року дане товариство було припинено. При списанні кредиторської заборгованості перед ВАТ «Унітел», позивач відобразив прибутки у відповідних деклараціях по податку на прибуток підприємств.

Також судами встановлено, що між ТОВ «Мекран» та ТОВ «Майстер Поліграф» укладено договір про надання послуг № б/н від 01.02.2011 року та договір про надання послуг № 3/12-3 від 04.01.2012 року, відповідно до умов яких виконавець, тобто ТОВ «Мекран», зобов'язується надавати ТОВ «Майстер Поліграф», послуги, які призначені для використання замовником в ході здійснення ним своєї господарської діяльності, а замовник, відповідно, зобов'язується отримувати такі послуги та оплачувати їх, в порядку і на умовах передбачених цими договорами. Під послугами, що надаються виконавцем за даними договорами розуміються: юридичні послуги, послуги з пошуку та підбору персоналу, інформаційно-консультаційні послуги в сфері управлінського обліку, маркетингові послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, ІТ - послуги, послуги системного адміністратора.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу, згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витратами у податковому обліку визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження (такої) господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. «в» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат, зокрема, відносяться й витрати на придбання пально-мастильних матеріалів.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у позивача були підстави для віднесення затрат на придбання пально-мастильних матеріалів до складу витрат, оскільки автомобіль по вищевказаному договору використовується для здійснення службових поїздок, з метою ведення господарської діяльності ТОВ «Майстер Поліграф», і витрати на придбання пально-мастильних матеріалів підтверджуються відповідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари. Продаж результатів робіт (послуг) - це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.2003 року передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Аналогічна норма викладена в пп. 7.2.4 п. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент вчинення господарських операцій відомості про ТОВ «Депард» були наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відтак, є достовірними та свідчать про наявність у даної особи цивільної дієздатності на здійснення господарської діяльності. ТОВ «Депард» зареєстроване платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 04.09.2009 року № 100243201, а тому суди дійшли вірного висновку, що ТОВ «Майстер Поліграф» правомірно віднесено до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 234 416,00 гривень по податкових накладних отриманих від ТОВ «Депард».

Також колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що податковим органом не надано доказів та не наведено підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між ТОВ «Майстер Поліграф» та ТОВ «ДІЛО», які б свідчили, що правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, судами вірно зазначено, що не надання документів на підтвердження факту транспортування товару, не є підтвердженням нікчемності укладеного правочину між контрагентами.

Щодо операцій позивача з ТОВ «Український комунальний союз», то судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 року по справі № 817/2630/13-а встановлено, що долученими до матеріалів справи первинними документами підтверджується реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Майстер Поліграф» та його контрагентом ТОВ «Український комунальний союз» по договорам № 03-10/11 від 03.10.2011 року щодо надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування, № 16 від 01.11.2011 року щодо надання послуг по підготовці товарів до реалізації та виконання супутніх операцій, №17 від 01.11.2011 року на виконання робіт та № 18 від 01.11.2011 року на виконання вантажно-розвантажувальних робіт. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2013 року постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 року по справі № 817/2630/13-а залишена без змін.

Також судами встановлено, що постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2013 року у справі № 826/8813/13-а визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва по документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Український комунальний Союз», за результатами якої складено акт від 30.04.2013 року № 435/22-3/36019173 та зобов'язано ДПІ у Печерському районі м. Києва вилучити з інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію, внесену на підставі акту від 30.04.2013 року. Рішення суду апеляційної інстанції набрала законної сили.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку підлягають застосуванню положення ч. 1 ст. 72 та ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини і постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб.

Щодо відносин позивача з ВАТ «Унітел», то судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ВАТ «Унітел» діяв Закон України «Про податок на додану вартість». В преамбулі вказаного закону зазначено, що цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» платниками податку на додану вартість є особи, які зареєстровані або підлягають реєстрації як платники такого податку.

Судами встановлено, що ВАТ «Унітел» на момент здійснення господарських операцій мало статус суб'єкту господарювання та платника податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування податком на додану вартість, серед інших, є поставки товарів та послуг, місце поставки яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на додану вартість на податковий кредит є дата списання грошових коштів з банківського рахунку платника податків для оплати товарів/послуг або дата отримання відповідної податкової накладної, в залежності від того, що сталося раніше.

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» єдиною підставою формування податкового кредиту є наявність у покупця товарів/послуг відповідної податкової накладної.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позивач та ВАТ «Унітел» мали право на формування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій між ними у період з 2008 року по 2010 рік.

Порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість встановлено п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказана норма не встановлює обов'язку платника податків здійснювати коригування податкового кредиту в разі списання кредиторської заборгованості. Крім того, чинне законодавство не пов'язує втрату права на податковий кредит з фактом повного чи часткового невиконання боржником зобов'язання з оплати отриманого товару чи послуг.

Окрім того, судами встановлено, що отримані позивачем від ВАТ «Унітел» товари та послуги використанні ТОВ «Майстер Поліграф» у власній господарській діяльності. При придбанні товарів та послуг позивачем сплачено на користь ВАТ «Унітел» податок на додану вартість, який був включений до вартості товарів/послуг. В свою чергу, ВАТ «Унітел» відніс операції вчиненні з ТОВ «Майстер Поліграф» до податкових зобов'язань по податку на додану вартість та сплатив вказаний податок до державного бюджету.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем неправомірно прийнято рішення про коригування податкового кредиту ТОВ «Майстер Поліграф», сформованого за результатами вчинення господарських операцій з ВАТ «Унітел».

Щодо віднесення вартості послуг отриманих від ТОВ «Мекран» до витрат при визначені об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств, то судами попередніх інстанцій вірно зазначено наступне.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що до витрат включаються витрати з операційної діяльності та інші витрати.

Відповідно до п. 138.10 ст. 138 ПК України до інших витрат включаються адміністративні витрати, а саме: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в IV кварталі 2010 року позивач отримав від ТОВ «Мекран» інформаційно-консультаційні послуги з питань кадрового, бухгалтерського, управлінського обліку, загальною вартістю 45 000,00 гривень, у тому числі ПДВ. В І-IV кварталах 2011 року ТОВ «Майстер Поліграф» отримало від ТОВ «Мекран» інформаційно-консультаційні послуги з кадрових питань, питань управління персоналом та питань управлінського обліку, а також послуги з підбору персоналу, загальною вартістю 81 110,00 гривень, у тому числі ПДВ. В І-IV кварталах 2012 року позивач отримав від ТОВ «Мекран» інформаційно-консультаційні послуги, загальною вартістю 105 700,00 гривень, у тому числі ПДВ. Виконання зазначених послуг підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій актами надання послуг.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пп. 2.16 вказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені відповідно до вимог чинного законодавства і лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 ПК України не можуть включатися до податкового кредиту суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (чи підтверджені неправильно оформленими накладними).

Судами встановлено, що на момент вчинення оспорюваних господарських операцій ТОВ «Майстер Поліграф» та ТОВ «Мекран» були зареєстровані як юридичні особи та внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали статус платників податку на додану вартість, а надання консультаційних послуг було одним з основних видів діяльності ТОВ «Мекран». Отримані від ТОВ «Мекран» послуги використані ТОВ «Майстер Поліграф» в ході власної господарської діяльності.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшли висновку про те, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги, так як первинні документи оформлені належним чином, містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані як юридичні особи та як платники податків, в тому числі і податку на додану вартість. Документи повністю розкривають зміст вказаних господарських операцій, а також беззаперечно відображають реальність руху активів та зміну майнового стану позивача та його контрагента, що відбулися внаслідок здійснення таких господарських операцій.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області - відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2014 року у справі № 817/694/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.К. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько