Ухвала

від 19.08.2015 по справі 808/9091/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 року м. Київ К/800/56000/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014

у справі № 808/9091/13-а

за позовом підприємства з іноземними інвестиціями у формі Закритого акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Кондратєвої Н.А., Безсмертної І.О.,

відповідача - Української Т.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2013 № 0000293010 та № 0000303010.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014, позов задоволено. Названі судові акти мотивовані тим, що реальність виконання операцій з поставки товару в адресу позивача підтверджується документально, тоді як Інспекцією не подано доказів недобросовісності позивача у розглядуваних правовідносинах.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові з посиланням, зокрема, на те, що подані платником первинні документи не відображають реальних фактів господарської діяльності, а оформлені виключно з метою одержання бажаних для платника податкових наслідків. При цьому відповідач наголошує на: суперечливості відомостей у представлених платником первинних документах, як-от - дати виконання операцій за видатковими накладними (якими засвідчено передачу товару позивачеві) не співпадають з датами транспортування товару за товарно-транспортними накладними та подорожніми листами; відсутності у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для виконання спірних поставок; подальшій ліквідації постачальника у зв'язку з банкрутством.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питання правових відносин з постачальником товарів - товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Комплекс» (далі - ТОВ «Альфа-Комплекс») за період з 01.07.2010 по 31.12.2010, оформлену актом від 11.11.2013 № 221/30-10/00191218.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що господарські операції з поставки позивачеві металопродукції у рамках господарських правовідносин з названим контрагентом фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

На обґрунтування цього висновку податковий орган посилається на обставини, установлені у ході контрольних та перевірочних заходів щодо відсутності у ТОВ «Альфа-Комплекс» майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження реальної господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок; безтоварності операцій між ТОВ «Альфа-Комплекс» та його постачальником - товариством з обмеженою відповідальністю «Флорін-Будпроект»; подальшої ліквідації ТОВ «Альфа-Комплекс» у зв'язку з банкрутством. Також Інспекція зазначає, що у поданих до перевірки залізничних накладних відправником товару значиться виробник - публічне акціонерне товариство «ХайдельбергЦемент Україна», а не позивач у справі.

Крім того, у ході вирішення даної справи відповідач послався на те, що видаткові накладні на відвантаження продукції, прибуткові ордери складені після завершення процесу перевезення товару та повернення транспортних засобів, залучених до такого перевезення, на стоянку.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією податкових повідомлень-рішень:

від 18.11.2013 № 0000293010, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 885 847 грн. за основним платежем та 221 094,50 грн. за штрафними санкціями;

від 18.11.2013 № 0000303010 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ на 150 060 грн. за основним платежем та на 37515 грн. за штрафними санкціями.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексі України (далі - ПК).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 01.04.2011 порядок формування витрат у податковому обліку регулювався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Керуючись наведеними правилами оподаткування при дослідженні взаємовідносин позивача з ТОВ «Альфа-Комплекс», суди встановили, що у рамках виконання договорів від 30.12.2009 № 20/26 та від 29.12.2009 № 20/116 названий постачальник зобов'язався поставити Товариству металопрокат та цемент. На підтвердження фактичного виконання зазначених операцій позивачем податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери, платіжні доручення про оплату придбаного товару в безготівковій формі, товарно-транспортні накладні та подорожні листи, якими засвідчено перевезення товару автомобільним транспортом у процесі його доставки, сертифікати якості на товар.

Оцінивши представлені платником докази за правилами статті 86 КАС, суди попередніх інстанцій зазначили, що вказані документи містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст розглядуваних операцій, її учасників, дозволяють встановити дійсний рух активу на шляху від задекларованого постачальника до покупця (позивача у справі), а відтак підтверджують дотримання платником наведених умов формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Інспекцією, у свою чергу, не наведено обґрунтованих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у зазначених документах, є недостовірними, неповними або суперечливими.

Слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

Втім наведені Інспекцію доводи не є підтвердженням недобросовісності платника (позивача у справі) при реалізації ним права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат.

Так, посилання відповідача на те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з названим контрагентом з огляду на відсутність у останнього трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, складських приміщень, за недоведеності Інспекцією зв'язку цього факту з неможливістю виконати ТОВ «Альфа-Компелкс» договірних зобов'язань перед позивачем з використанням залучених ресурсів, не можуть слугувати достатнім свідченням безтоварності розглядуваних операцій та недобросовісності Товариства як платника податків. Основні та транспортні засоби необов'язково повинні перебувати у власності суб'єкта господарювання, позаяк можуть бути орендовані або взяті у лізинг у третіх осіб, а необхідні для виконання операцій особи можуть бути залучені платником за цивільно-правовими договорами.

Правовідносини ТОВ «Альфа-Комплекс» з його контрагентом (товариством з обмеженою відповідальністю «Флорін-Будпроект») не мають правового значення для вирішення даного спору, позаяк не стосуються розглядуваних операцій; Інспекцією не доведено, що товар, поставлений Товариству, був придбаний ТОВ «Альфа-Комплекс» у товариства з обмеженою відповідальністю «Флорін-Будпроект».

Доводи відповідача про безтоварність операцій з поставки ТОВ «Альфа-Комплекс» цементу позивачеві з огляду на зазначення у залізничних накладних відправником товару його виробника (публічного акціонерного товариства «ХайдельбергЦемент Україна») також є неспроможними, адже схема придбання товару, при якій у продавця-посередника відсутня необхідність безпосередньо фізично приймати товар у постачальника з передачею на свій склад та подальшим фізичним відвантаженням зі складу кінцевому покупцеві є звичайною практикою ділового обороту, позаяк у такому випадку товар відвантажується безпосередньо від виробника до кінцевого покупця (у даному разі - до позивача у справі).

Твердження Інспекції про невідповідність відомостей у представлених платником первинних документах щодо часу виконання розглядуваних операцій також отримали належну правову оцінку в судах попередніх інстанцій, які встановили, що після доставки вантажу на склад позивача водій, який здійснював перевезення товару, передавав приймально-здавальні акти працівникам ТОВ «Альфа-Комплекс», які оформляли податкові накладні і видаткові накладні. Наведене зумовлює складення цих первинних документів після повернення транспортного засобу на стоянку.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство не обмежує у часі тривалість господарської операції, яка може передбачити багатостадійність її виконання та оформлення різних первинних документів на окремих етапах її здійснення. Такі дії не можуть кваліфікуватися як об'єктивна сторона податкового правопорушення.

Подальша (після виконання господарських операцій) ліквідація контрагента, який на момент фактичних правовідносин з позивачем був зареєстрований в установленому порядку в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і перебував на обліку в податковому органі, також не може впливати ані на правову оцінку правосуб'єктності такого контрагента у розглядуваних правовідносинах, ані на податкові наслідки спірних операцій.

За таких обставин суди на підставі обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують наведених висновків судів, а фактично свідчать про незгоду скаржника з установленими судами обставинами та з наданою ними юридичною оцінкою доказам. Втім перевстановлення фактичних обставин спору та переоцінка доказів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, що виключає можливість скасування ухвалених у справі судових рішень з таких підстав.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 у справі № 808/9091/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько