Ухвала

від 19.08.2015 по справі 826/5542/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 року м. Київ К/800/41735/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014

у справі № 826/5542/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ес Енд Ті Глобал Сервіс" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень .

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Сергєєва П.О.,

відповідача - Рогози Д.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.12.2013 № 102226552201 та від 11.12.2013 № 102126552201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014, позов задоволено. Названі судові акти мотивовані тим, що позивач підтвердив реальність виконання господарських операцій з придбання послуг у спірних контрагентів необхідними первинними документами, тоді як Інспекцією не доведено фактів зловживання позивача у сфері оподаткування.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові з посиланням, зокрема, на те, що подані платником первинні документи не відображають реальних фактів господарської діяльності, а оформлені виключно з метою одержання бажаних для платника податкових наслідків.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформлену актом від 29.11.2013 № 726/26-55-22-01/34938080.

Під час цієї перевірки Інспекцією зроблено висновок про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між Товариством та його контрагентами - приватним підприємством «Промоут сервіс», товариством з обмеженою відповідальністю «Укртурпром ВС», товариством з обмеженою відповідальністю «Монтарія», товариством з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок», товариством з обмеженою відповідальністю «Солві», товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичне бюро «Феміда-Центр» та товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна експертно-промислова група», що виключає правомірність формування позивачем у податковому обліку витрат та податкового кредиту за цими операціями.

Вказаний висновок мотивований посиланнями на акти, складені контролюючими органом під час проведення заходів з податкового контролю відносно цих постачальників, у яких зазначено про неперебування названих контрагентів за місцезнаходженням, відсутність у них матеріально-виробничих та трудових ресурсів для провадження реальної господарської діяльності, а також про факти реєстрації окремих постачальників на підставних осіб, які заперечують свою причетність до діяльності цих суб'єктів господарювання.

Наведені висновки слугували підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 11.12.2013 № 102226552201, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 289 517 грн. за основним платежем та 108 109 грн. за штрафними санкціями, а також податкового повідомлення-рішення від 11.12.2013 № 102126552201 про нарахування платникові грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 181 614 грн. за основним платежем та 48 658 грн. за штрафними санкціями.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Керуючись наведеними правилами оподаткування при дослідженні взаємовідносин позивача зі спірними контрагентами, суди встановили, що на виконання своїх договірних зобов'язань перед Товариством названі постачальники надавали позивачеві послуги з організації та обслуговування конференцій; виконання цих операцій оформлено актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними; придбані послуги оплачені позивачем у безготівковому порядку, що засвідчено виписками з банківського рахунку Товариства.

Суди також встановили, що вказані послуги були використані позивачем під час провадження його статутної діяльності у сфері надання послуг з організації конгресів і торговельних виставок, що засвідчено договорами з третіми особами, актами приймання-передачі наданих Товариством послуг.

Оцінивши представлені платником докази за правилами статті 86 КАС, суди попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про дотримання платником наведених умов формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ шляхом підтвердження належними первинними документами реальності розглядуваних операцій з придбання спірних послуг у заявлених контрагентів.

Слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

У справі, що переглядається, податковий орган не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчені поданими платником первинними документами.

Фактично усі доводи Інспекції, на які вона посилається заперечуючи проти податкових наслідків розглядуваних операцій, стосуються діяльності контрагентів платника (тобто третіх осіб) та допущених ними правопорушень у сфері податкового, цивільного та іншого законодавства.

Інспекцією не представлено доказів неможливості виконання задекларованими контрагентами поставок спірних послуг, не спростовано реальності цих операцій в силу відсутності активу (результатів надано послуги), який виступав предметом поставки, відсутності руху такого активу на шляху від задекларованого постачальника до покупця (позивача у справі).

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, штату працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій, оскільки податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна. До того ж, Інспекцією не зазначено, які саме ресурси та в яких обсягах були необхідні постачальникам для виконання даного виду послуг.

Неперебування контрагента за місцем реєстрації не є свідченням неможливості провадження ним діяльності за іншою адресою.

Так само, і факт реєстрації постачальника на підставну особу не може бути підставою для позбавлення покупця права на податкову вигоду, якщо податковим органом не доведено, що покупець діяв без належної обачливості, знав або повинен був знати про правопорушення, допущені його контрагентом.

У справі, що розглядається, суди встановили, що позивач перевірив наявність реєстрації його контрагентів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та у податкових органах. Слід зазначити, що саме така реєстрація публічно підтверджує реальність та правоздатність будь-якого учасника господарського обороту. Реєстрація юридичної особи за підробленими або загубленими документами не може бути проконтрольована платником, оскільки жодних встановлених законом прав на перевірку таких фактів у учасників господарської операції немає. Такі факти мають бути встановлені у процесі реєстрації відповідних суб'єктів як юридичних осіб та надання ним ідентифікаційного номера платника. Якщо орган державної реєстрації зареєстрував таку юридичну особу, а податковий орган поставив її на податковий облік, то таким чином визнав їх право укладати правочини, здійснювати господарські операцій та нести визначені законом права та обов'язки. А відтак за даних обставин при виконанні спірних операцій позивач законно передбачав добросовісність своїх контрагентів.

Таким чином, викладені в актах перевірок висновки контролюючих органів щодо відсутності у постачальників позивача об'єктів оподаткування, наявності у цих контрагентів ознак анонімних структур та провадження ними протиправної діяльності не є безпосереднім та беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій; під час зустрічних перевірок цих контрагентів їх операції з позивачем не досліджувалися; наведені висновки, що стосуються оцінки діяльності цих постачальників, самі по собі не можуть спростовувати факти, засвідчені первинними документами.

За таких обставин суди на підставі обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують наведених висновків судів, а фактично свідчать про незгоду скаржника з установленими судами обставинами та з наданою ними юридичною оцінкою доказам. Втім перевстановлення фактичних обставин спору та переоцінка доказів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, що виключає можливість скасування ухвалених у справі судових рішень з таких підстав.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014 у справі № 826/5542/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько