Постанова

від 01.10.2009 по справі 40/150-31/286

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

40/150-31/286

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01.10.2009                                                                                           № 40/150-31/286

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Мудрак Ю.І. – дов. №106/17 від 12.01.2009р.;

 від відповідача - Костина К.О. – дов. б/н від 01.12.2008р.;

від третьої особи:   Чертов М.І. – дов. №049-05/3341 від 01.07.2009р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 28.07.2009

 у справі № 40/150-31/286 (суддя  

 за позовом                               КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство"

 до                                                   АТ "Холдингова компанія "Київміськбуд"

 третя особа відповідача           Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

 про                                                   стягнення 61384,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 61 384,02 грн. компенсації з орендних платежів з урахуванням пені та 3% річних, мотивуючи це тим, що дана заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов інвестиційного Договору №049-13(і)42 від 27.12.2007р.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що нормами спірного інвестиційного договору дійсно передбачено обов‘язок відповідача компенсувати позивачу витрати по сплаті орендної плати за користування земельною ділянкою, однак при цьому в  договорі передбачено виконання такого зобов‘язання не частинами, а у вигляді компенсації фактично сплаченої позивачем орендної плати за користування земельною ділянкою.

Третя особа підтримала позовні вимоги з підстав, ідентичних тим, які були викладені в у позовній заяві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2009р. у справі №40/150-31/286 в позові було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2009р. у справі №40/150-31/286 скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2009р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 01.10.2009р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів                Скрипка І.М., Євдокимова О.В.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів             Скрипка І.М., Іваненко Я.Л.

Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні 01.10.2009р. підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2009р. у справі №40/150-31/286 скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2009р. у справі №40/150-31/286 як таке, що прийняте з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27 грудня 2007 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) „Київське інвестиційне агентство” (далі – позивач, Замовник), Акціонерним товариством „Холдингова компанія „Кївміськбуд” (далі – відповідач, Інвестор) та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу (далі - третя особа, Організатор) було укладено інвестиційний договір №049-13(і)42 на будівництво житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом на вул. Л.Гавро, 1 в Оболонському районі м. Києва (далі -  інвестиційний Договір).

У відповідності до умов інвестиційного Договору третя особа виступила організатором конкурсу на фінансування будівництва, позивач – замовником будівництва, а відповідач –інвестором будівництва житлового будинку з об'єктами соціально-побутового призначення та підземним паркінгом на вул. Л.Гавро, 1 в Оболонському районі м. Києва. При цьому, Замовник зобов'язувався (п.5.1.1 Договору) в установленому порядку оформити права на земельну ділянку, на якій буде проводитись будівництво Об'єкту інвестування, та передати Інвестору копію договору оренди.

Згідно з п.1.6, п.1.7 інвестиційного Договору Замовник передає Інвестору всі майнові права за Договором, які необхідні для залучення інвестицій за Об‘єктом відповідно до чинного законодавства України. Після виконання всіх зобов‘язань та завершення будівництва Замовник набуває право власності на Об'єкт, крім площ житлових приміщень, що передаються для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок протизаконної діяльності групи компаній “Еліта-Центр”.

27 грудня 2007 року між позивачем, як орендарем, та Київською міською радою, як орендодавцем, було укладено договір оренди земельної ділянки (далі – Договір оренди), згідно з яким позивач прийняв в орендне користування земельну ділянку площею 0,6748 га, розташовану по вул. Л.Гавро, 1 в Оболонському районі м. Києва, для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом.

В розділі 4 Договору оренди зазначено, що орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі щомісяця у порядку, що визначений п.4.5 Договору оренди.

Розмір орендної плати за спірну земельну ділянку склав 341 588,89 грн. на рік (розрахунок №Ю-18571 від 08.02.2008р.).

Відповідно до п.4.1.15 інвестиційного Договору Інвестор зобов'язався компенсувати Замовнику витрати по сплаті орендної плати за користування земельною ділянкою.

03.04.2008р. позивач звернуся до відповідача з листом-вимогою №106/245 та претензією №206/274 від 10.04.2008р., в яких вимагав сплатити існуючу заборгованість з орендних платежів.

Відповідач в листі №1860/0/2-08 від 14.04.2008р. не заперечував свого зобов'язання  компенсувати позивачу витрати по сплаті орендних платежів за спірну земельну ділянку, однак він не має фінансової можливості здійснити платежі за надісланими позивачем рахунками-фактурами (копії вищезгаданих листів наявні в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив про те, що відповідачем було порушено положення п.4.1.15 інвестиційного Договору, оскільки відповідачем не компенсовані витрати позивача по сплаті орендних платежів за землю, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що інвестиційним Договором передбачено виконання зобов‘язання з компенсації витрат на орендну плату не частинами, а у вигляді компенсації фактично сплаченої позивачем орендної плати за користування земельною ділянкою.

Третя особа підтримала позовні вимоги з підстав, ідентичних тим, які були викладені в у позовній заяві.

Господарський суд міста Києва відмовив в задоволенні позовних вимог повністю, мотивуючи це, зокрема, тим, що при укладенні інвестиційного Договору позивач усвідомлював, що сплата орендної плати буде йому компенсована за фактом понесення відповідних загальних витрат з сплати орендної плати, тобто, вже після того, як Договір оренди припинить свою дію у встановленому порядку після закінчення строку, на який його було укладено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним Рішенням суду, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, мотивуючи тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, відносно виконання сторонами умов Інвестиційного Договору.

Апеляційний суд не погоджується з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів або правочинів.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у статтях 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Окрім того, цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628-629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з умов інвестиційного Договору, до зобов‘язань відповідача належить здійснення компенсації позивачу витрат з сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, однак, договором не передбачено передача відповідачу права на укладення договору оренди земельної ділянки, згідно з яким він виступив би орендарем такої земельної ділянки. Обов‘язок укласти у встановленому порядку договір оренди земельної ділянки покладено саме  на позивача.

В апеляційній скарзі та в позовній заяві позивач зазначає про порушення відповідачем вимог п.4.1.15 інвестиційного Договору, натомість положеннями згаданого пункту Договору не визначено порядок, розмір та строки компенсації відповідачем на користь позивача витрат з орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто сторонами в договорі не було передбачено, що відповідач зобов'язаний постійно або періодично компенсувати позивачу орендну плату, яку останній вносить у порядку, передбаченому Договором оренди земельної ділянки.

Загалом, необхідно зазначити, що сам термін “компенсація” передбачає зобов'язання відповідача компенсувати позивачу витрати зі сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою безпосередньо за фактом понесення таких витрат позивачем, тому, такі витрати можливо визначити безпосередньо за результатами здійснення фактичних виплат орендної плати позивачем. При цьому, сплата орендних платежів відноситься до функцій позивача, як Замовника за інвестиційним Договором, і зазначена функція до компетенції відповідача, як Інвестора, не передавалась. Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного суду надано не було.

Посилання позивача на необхідність застосування вимог ст. 530 Цивільного кодексу України в частині визначення строків здійснення відповідачем компенсаційних платежів не може бути прийнято судом уваги, оскільки Договір оренди земельної ділянки не припинив своєї дії, не визнаний у встановленому порядку недійсним, не розірваний сторонами, отже витрати позивача зі сплати орендної плати продовжують здійснюватися, а положеннями інвестиційного Договору не передбачено щомісячної компенсації таких витрат відповідачем.

Відносно поширення вимог рішення Київської міської ради “Про розв'язання проблем потерпілих громадян від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній “Еліта-Центр” від 16.10.2009р. №498/498 (офіційно опубліковано 19.11.2008р. в газеті Київради “Хрещатик” (випуск №108 (541)) на правовідносини між позивачем та відповідачем, судом було встановлено наступне.

В п.1 вищезгаданого Рішення Київської міської ради передбачено звільнення від пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, відрахування частини житла та орендної плати по земельних ділянках, які передаються для розв'язання проблем потерпілих громадян від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній „Еліта-Центр”.

Відповідно до розділу 4 Договору оренди орендною платою є платіж, який орендар (позивач) самостійно розраховує та вносить Київській міській раді у грошові формі. Орендна плата вноситься орендарем рівними частинами за базовий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на відповідних банківський рахунок Київської міської ради, визначений у Договорі оренди.

Рішенням Київської міської ради „Про питання орендної плати за земельні ділянки, що передаються в оренду комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Київське інвестиційне агентство” №328/3162 від 22.08.2007р. орендну плату за земельні ділянки, передані позивачу відповідно до рішень Київської міської ради, встановлено у розмірі земельного податку.

В ст. 7 Закону України „Про плату за землю” передбачено, що ставка земельного податку з земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, визначається у розмірі 1% від їх грошової оцінки.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України „Про плату за землю” (ст. 21 Закону України „Про оренду землі”).

Будь-які пільги з сплати орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності для юридичних осіб у рамках чинного законодавства України не передбачені.

У відповідності до п.4.1.15 інвестиційного Договору до обов‘язків відповідача, як Інвестора, відноситься здійснення компенсації позивачу витрат з сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

В ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки позивачем заявлені вимоги про компенсацію витрат з орендної плати за лютий,  березень 2008р., дія Рішення Київської міської ради “Про розв'язання проблем потерпілих громадян від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній “Еліта-Центр” від 16.10.2009р. №498/498 не поширюється на спірні правовідносини сторін, оскільки останні виникли до набрання чинності даним Рішенням Київської міської ради.

Зважаючи на те, що в ході судового розгляду було встановлено відсутність порушень відповідачем зобов'язань за інвестиційним Договором, правові підстави для застосування відповідальності до нього (неустойки, інфляційних нарахувань, 3% річних) також відсутні, оскільки згідно з вимогами діючого законодавства передумовою застосування до боржника відповідальності є саме наявність порушення (прострочення) виконання зобов'язань.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.   

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.   

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного позивач суду не надав. Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищезазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим підстави для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2009р. у справі №40/150-31/286 відсутні і  апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги, не відшкодовуються.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) „Київське інвестиційне агентство” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2009р. у справі №40/150-31/286 - без змін.

2. Матеріали справи №40/150-31/286 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 07.10.09 (відправлено)