Постанова

від 30.09.2009 по справі 19/78-21/163-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

19/78-21/163-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2009 р.                                                           Справа № 19/78-21/163-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,   

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Данилко І.М.

відповідача -  Сидорчук В.Г.

прокурора - не з*явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2543Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 21.07.09 р. по справі № 19/78-21/163-09

за позовом Прокурора Носівського району Чернігівської області, м. Носівка в особі ДП ДГ  Носівської селекційно-дослідної станції Чернігівського інституту АПВ УААН, с. Дослідне

до "Агроторговельний дім "Українська генетична компанія" ТОВ, м. Харків

про  стягнення 80697,17 грн.

встановила:

Прокурор Носівського району  Черніговської області  в інтересах держави, в особі ДП ДГ Носівської  селекційно-дослідної  станції Чернігівського  інституту АПВ УААН звернувся  до  господарського суду  з позовною заявою в якій просить суд   стягнути  з   ТОВ "АТД "Української  генетичної  компанії" заборгованості  в сумі 68000,0 грн., пені в сумі  12 697,17 грн., посилаючись на те, що в процесі  проведеної перевірки  прокуратурою Носівського  району, встановлено, що між ДП ДГ Носівською селекційно-дослідною станцією Чернігівського інституту АПВ УААН, с. Дослідне  (позивач) та  ТОВ "АТД "Українська генетична компанія", (відповідач)   укладено  договір купівлі-продажу № 1 від 01.02.2008 р., позивач по  накладній № 16 від 01.02.2008 р. передав відповідачеві товар на суму 236000,0 грн., а відповідач свої  зобов'язання  щодо  оплати товару, здійснив частково.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.07.2009 р. по справі № 19/78-21/163-09 (суддя - Пелипенко Н.М.)  в задоволенні клопотання  відповідача  щодо витребування у  позивача  доказів того, що він є  органом  державної  влади   або  місцевого  самоврядування відмовлено. Позовні вимоги задоволені  частково. Стягнуто  з  "Агроторгівельного дому "Українська  генетична компанія" Товариство  з обмеженою відповідальністю на користь Державного  підприємства   дослідного  господарства  Носівської  селекційно-дослідної  станції Чернігівського інституту Агропромислового виробництва УААН - 68000,0 грн. основного  боргу, пеню в сумі  6933,23 грн. Стягнуто з  "Агроторгівельного  дому "Українська  генетична компанія" Товариство  з обмеженою відповідальністю на користь державного бюджету України  - 749,33 грн.  витрат  по сплаті  державного мита. Стягнуто з "Агроторгівельного дому "Українська генетична компанія" Товариство  з обмеженою відповідальністю на користь державного бюджету України  - 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати  та залишити позов без розгляду у повному обсязі.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача доказів того, що він є органом державної влади або місцевого  самоврядування та порушив норми ст. 2 ГПК  України, щодо розгляду справи за позовом прокурора в інтересах держави в особі ДП ДГ Носівська СДС, яка не уповноважена державою на представництво у спірних правовідносинах, у розумінні Рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. № 3 рп/99 і т.ін.

Позивач з обставинами, викладеними у апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Прокурор в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Судова колегія, розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, встановила, що між позивачем  та відповідачем  укладено договір купівлі-продажу № 1 від 01.02.2008 р. у відповідності до умов якого позивач  зобов'язався поставити  відповідачу  насіння   вівса  сорту Нептун  р.р. 2 р.  у кількості 20 тонн, насіння  вівса сорту Нептун  с/еліта  у кількості  5 тонн, насіння  вівса  сорту Райдужний  с/еліта  у кількості  15 тонн на загальну суму  236000,0 грн., а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

В розділі 3 договору (п.,п.3.1.3.2, ) сторонами  передбачено, що відповідач зобов'язався   на протязі  п'яти  банківських  днів  з моменту  підписання  даного  договору (включно) здійснити  попередню оплату позивачу, у  розмірі  п'ятидесяті  відсотків  від загальної  ціни, що становить  сто  вісімнадцять  гривень. Остаточний  розрахунок –п'ятдесят  відсотків  загальної ціни товару, що становить сто вісімнадцять  тисяч  гривень,  відповідач  зобов'язаний провести  до 01.04.2008 р.

На виконання  умов  договору, а саме на підставі  п. 3.1. договору  відповідач здійснив попередню  оплату  в розмірі 50%  від загальної ціни  товару, що підтверджується  банківською випискою рахунок № 26086006062001/980 від 31.01.2008 р. на суму 118 000,0 грн.

На підставі укладеного  договору купівлі-продажу № 1 від 01.02.2008 р., та здійсненої відповідачем 50% попередньої  оплати, позивач поставив  відповідачеві  насіння  вівса  сорту Нептун  р.р. 2 р.,  насіння  вівса сорту Нептун  с/еліта, насіння  вівса сорту Райдужний  с/еліта по накладній № 16 від 01.02.2008 р. на суму  236000,0 грн., відповідачем  товар  було прийнято через свого  представника, що діяв за довіреністю ЯОХ № 185320 від 29.01.2008 р., однак відповідач свої зобов'язання  щодо  оплати решти продукції, здійснив частково в сумі 50000,0 грн., що підтверджується банківською випискою позивача з КБ" Надра" від  19.08.2008 р. Тобто, заборгованість  складає 68000,0 грн. Факт її наявності відповідачем не заперечується.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами укладений договір купівлі-продажу та виникли господарські відносини.

Відповідно до ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, тобто підприємницькі  відносини регулюються  Господарським кодексом України.

Пунктом 2 ч. І ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів передбачено застосування відповідних положень Цивільного  кодексу України  з урахуванням особливостей,  передбачених  Господарським кодексом України.

Отже, при застосуванні норм діючого законодавства слід виходити з принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним, в першу чергу застосовуються норми ГК України, як спеціальне законодавство, а  у випадку не врегулювання або недостатнього врегулювання відповідних відносин застосовуються норми  ЦК України.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона  (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 193 ГК України, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а у  ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, але відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати не здійснив, доказів оплати не надав та правомірно задовольнив позов щодо  стягнення суми основного боргу у розмірі 68000,0  грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають  правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом п. 4.2. договору сторони встановили, що за кожен день прострочки остаточного платежу покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно зі ст. 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок щодо стягнення з відповідача пені  в сумі 6933,23 грн.

На підставі п. 4.2. договору  позивачем  нарахована  пеня  в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 6933,23 грн. за  прострочку  остаточного платежу, яка визнана судом  обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.  

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача доказів того, що  він є органом державної влади або місцевого самоврядування, є необґрунтованим, оскільки  в клопотанні відповідач  не  надав  обґрунтування  щодо  доцільності витребування  зазначених доказів  для  розгляду справи та  участь  прокурора  у розгляді справи  передбачена ст. 29 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Пунктом 5 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів або держави в суді у випадках встановлених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 частини 1 та частина 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, звертаючись до суду з позовом по даній справі, прокурор відповідним чином зазначив, у чому саме полягають інтереси держави у даному випадку,   необхідність захисту цих інтересів, а також вказав орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, дана позовна заява, як захід прокурорського реагування пред'явлена в інтересах ДП ДГ  Носівської селекційно-дослідної станції Чернігівського інституту АПВ УААН, яка перебуває в загальнодержавній власності на захист соціальних інтересів держави.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 9, 525, 526, 530, 610, 611, 655, 692  ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 101-105 ГПК України

                                                      постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2009 р. по справі № 19/78-21/163-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Повний текст постанови підписаний 30.09.2009 р.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді