Постанова

від 24.09.2009 по справі 11/82-09-1936

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/82-09-1936

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"24" вересня 2009 р. Справа № 11/82-09-1936

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.,

суддів Тофана В.М., Журавльова О.О.

При секретарі Павленко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Федоров А.А., за довіреністю;

від відповідача: Райлян О.Г., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватної виробничо –комерційної фірми "Одеспродукткомплекс"

на рішення господарського суду Одеської області від 05 серпня 2009 року

у справі № 11/82-09-1936

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілсон", м. Одеса, вул. Ген. Швигіна, б.38, к.1

до Приватної виробничо –комерційної фірми "Одеспродукткомплекс", м. Одеса, вул. Хімічна, 2

про: стягнення 14 464, 02 грн.,-

                                                          ВСТАНОВИВ:  

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вілсон"  звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з ПВКФ "Одеспродукткомплекс" 14 464,02 грн. основного боргу у розмірі 11 800,00 грн., 1 339,83 грн. пені, 1 167,79 грн. –суми індексації простроченого платежу та 537,26 грн. річних.

Позивач на позовних вимогах наполягав, 02.06.2009 р. за вх. № 13854 надав клопотання про стягнення судових витрат з оплати послуг адвоката, 16.07.2009 р. за вх. № 17877 –пояснення по справі

Відповідач 24.06.2009 р. за вх. № 15695 надав відзив на позов, в якому проти нарахування інфляційних витрат та 3 % річних заперечував, з посиланням на те, що відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України необхідно попередньо було звернутись до нього із відповідною вимогою, і тому просив суд відмовити у задоволенні позову в цій частині.

У зв'язку з частковою оплатою заборгованості в ході розгляду справи позивач за вх. №18481 від 23.07.2009 р.  уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 9 800 грн. основного боргу, 1 339,83 грн. пені, 1 167,79 грн. суми індексації простроченого платежу та 537,26 грн. річних.

31.07.2009 р. відповідач надав уточнення та доповнення до відзиву, в яких відповідач наполягав на тому, що  в договорі та специфікації  №6 від 21.10.08 р. не міститься чіткої вказівки на строк виконання Покупцем грошового зобов'язання, тому з огляду на приписи ст.ст.526,530,625 ЦК України відповідач вважав, що на день подачі позову позивачем не заявлена вимога про оплату заборгованості.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05 серпня 2009 року у справі №11/82-09-1936 (суддя Власова М.Г.) позов задоволено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Приватна виробничо –комерційна фірма "Одеспродукткомплекс" подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 05 серпня 2009 року у справі №11/82-09-1936.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно  застосував  норми матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, але його представник в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу вважає необґрунтованою.

Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши  доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачаєтьс із матеріалів  справи та було правильно встановлено судом першої інстанії, відповідно до Специфікації № 6 від 21.10.2008 р. до договору поставки № 16 від 28.07.2008 р., позивачем за видатковою накладною № Вн-0000135 від 22.10.2008 р. було поставлено відповідачу "Пальмова олія 36-39" у кількості 3000 кг. на загальну суму 22 200,00 грн.

Позивач зазначав, що відповідно до п.4 Специфікації відповідач повинен був здійснити 100% передоплату продукції, яка поставляється, проте здійснив передоплату лише частково внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 11 800,00 грн.

За порушення умов поставки, відповідно до п. 3.1. Договору, п.6 ст. 232 ГК України, позивачем було нараховано  відповідачу пеню в сумі 1 339,83 грн. крім того у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України нараховано 1 156,40 грн. інфляційних витрат та 3 %  в сумі 167,79 грн.

16.07.2009 р. за вх. № 17877 позивач надав пояснення у справі в яких зазначив, що  відповідач після подання позову (15.04.2009 р.) здійснив часткове погашення заборгованості платіжним дорученням від 30.04.2009 р., а саме за даними бухгалтерського обліку позивача 30.04.2009 р. від відповідача надійшов платіж на суму 2 000,00 грн., внаслідок чого сума основної заборгованості зменшилася до 9 800,00 грн.

Позивач також вказував, що у зв'язку з тим, що розрахунок штрафних санкцій здійснений станом на 13.04.2009 р., часткова оплата відповідачем 30.04.2009 р. частини основної заборгованості не впливає на перерахунок штрафних санкцій.

Також позивач вважав безпідставними заперечення відповідача викладені у відзиві на позов, з огляду на те, що відповідно до ч.2 ст.222 ГК України у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом. Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів" від 23.06.2005 р. були скасовані положення про обов'язковість пред'явлення претензій як умову звернення за судовим захистом.

Суд першої інстанції правильно втановив, що відповідно до п.1.1. Договору поставки №16, укладеного 28.07.2008 р. між ТОВ "Вілсон" та ПВКФ "Одеспродукткомплекс", Продавець зобов'язався передати (поставити) у власність покупцю Продукцію, а Покупець зобов'язався продукцію прийняти у власність та оплатити на умовах дійсного Договору.

Асортимент, кількість та ціна продукції зазначаються у специфікаціях (додатках), які є невід'ємною частиною дійсного договору.

21.10.2008 р. сторонами було підписано специфікацію № 6, на виконання якої Позивачем було поставлено Відповідачу за видатковою накладною № Вн-0000135 від 22.10.2008 р. продукцію: "Пальмова олія 36-39" у кількості 3 000 кг. на загальну суму 22 200,00 грн. Продукція була отримана представником Відповідача Черниш Ю.А. за довіреністю серії ЯНХ № 911540 від 22.10.2008 р.

Згідно до п.2.5. Договору Покупець зобов'язаний оплатити продукцію в порядку та строки зазначені в специфікації.

Пунктом 4 специфікації № 6 від 21.10.2008 р. були визначені умови оплати –100 % передоплата.

Згідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань  є  підставою  для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В порушення умов Договору поставки № 16 від 28.07.2008 р., п. 4 специфікації № 6, відповідач за отриману продукцію розрахувався лише частково, заборгованість складає 11 800,00 грн.

В ході розгляду справи відповідачем було оплачено 2 000,00 грн. основної заборгованості (платіжне доручення № 40 від 30.04.2009 р.).

Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що  захист цивільних прав здійснюється зокрема шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором –неустойки (штрафу, пені).

У відповідності з приписами ст. 546 ЦК України в редакції від 16.01.03 року виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до п.п. 1, 3. ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом , пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Пунктом 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.3.1. Договору кожна із сторін за кожен день прострочки сплачує іншій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за весь час такої прострочки.

Таким чином суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем цілком обґрунтовано було нараховано відповідачу пеню в сумі 1 339,83 грн., а наданий позивачем розрахунок, суд вважає обґрунтованим та здійсненим згідно діючого законодавства.

Згідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно вимог ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші  особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 22 ГПК України сторони повинні добросовісно користуватися наданими їм правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати докази для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших  осіб,  які  беруть участь  в  судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення  представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський   суд  приймає  тільки  ті докази,  які  мають значення для справи.

Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином судом першої інстанції було правильно не прийнято заперечення відповідача, з огляду на те, що  порядок  та строк розрахунків встановлено сторонами  пунктом 4 Специфікації №6 від 21.10.08 р. до контракту №16 від 28.07.2008 р., а саме „ 100% передплата”  (а.с.12) , також судова колегія зауважує, що   диспозиція ч.2 ст. 625 ЦК України не пов'язує  нарахування встановленого індексу інфляції та 3% річних із моментом пред'явлення вимоги, а навпаки встановлює право кредитора вимагати сплати заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла до висновків про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права і тому підстав для скасування рішення немає.

Отже господарський суд дійшов до вірного висновку, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, як обґрунтовані та підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи та правильно вирішив віднести витрати по сплаті держмита в сумі 144,65 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн., а також частково, в сумі 2 000,00 грн., витрати на оплату послуг адвоката за рахунок відповідача згідно статей 44, 49 ГПК України.

Всі  інші  зауваження,  викладені  у  апеляційній  скарзі,  колегія  суддів  не  приймає  до  уваги  з  підстав  викладених  вище.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З  урахуванням  наведеного  колегія  суддів  вважає, що  апеляційна  скарга  не підлягає  задоволенню, а  рішення господарського  суду  слід  залишити  без  змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

                                              ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватної виробничо–комерційної фірми "Одеспродукткомплекс", м. Одеса, на рішення господарського суду Одеської області від 05 серпня 2009 року у справі №11/82-09-1936 залишити без задоволення, рішення  господарського  суду  –без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.   

           Головуючий суддя:                                                                               М.В. Михайлов

           Суддя:                                                                                               В.М. Тофан

           Суддя:                                                                                     О.О. Журавльов