Рішення

від 20.08.2012 по справі 5019/1032/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" серпня 2012 р. Справа № 5019/1032/12

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.

при секретарі судового засідання Єзгор Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Спільного українсько-австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРЦ Арматура», м. Львів

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Аналог», м. Рівне

про стягнення 49 281, 59 грн.

за участю представників:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

Заяв про відвід не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу -не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спільне українсько-австрійське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРЦ Арматура»(надалі СП ТОВ «ГЕРЦ Арматура») звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Аналог»(надалі ТОВ «Аналог») про стягнення коштів на суму 49 281, 59 грн., з яких: 36 874, 97 грн. - основний борг за відпущений товар, 224, 28 грн. - три відсотки річних, 1 119, 85 грн. -пеня, 11 062, 49 грн. -штраф.

Ухвалою господарського суду від 20 червня 2012 року порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.07.2012р.

16 липня 2012р. в судове засідання з'явилась представник позивача. На виконання вимог ухвали суду від 20.06.2012р. позивач подав клопотання від 12.07.2012р. (вхідний номер канцелярії суду 6983/12) про долучення до матеріалів справи документів, витребуваних судом.

Крім того, 16.07.2012р. представником позивача було подано клопотання (вхідний номер канцелярії суду 7011/12) про долучення до матеріалів справи довіреностей на отримання товару, виданих відповідачем.

З метою надання сторонам конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з неявкою в судове засідання, призначене на 16.07.2012р., представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 07.08.2012р.

В судове засідання, призначене на 07.08.2012р., відповідач повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції -листів, якими надіслано копії ухвали господарського суду про прийняття позовної заяви до розгляду, порушення провадження у справі та призначення справи до розгляду у судовому засіданні, а.с.а.с.34-37).

У судовому засіданні 07.08.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягала на їх задоволенні.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що в матеріалах справи відсутній договір поставки № 021 РВ від 04.01.2011р., на підставі якого позивач звернувся з позовом у даній справі.

З врахуванням вказаної обставини, ухвалою суду від 07.08.2012р. розгляд справи відкладено до 20.08.2012р. Позивача зобов'язано подати суду належним чином засвідчену копію договору поставки № 021 РВ від 04.01.2011р.

Ухвала суду позивачем в частині подання договору поставки № 021 РВ від 04.01.2011р. не виконана.

Однак, 16 серпня 2012р. на розгляд суду поступило пояснення позивача, в якому останній стверджує, що інших договорів, окрім Договору поставки № 061 ЛВ від 04.01.2011р., на підставі якого заявлено позов у даній справі, між сторонами укладено не було. При цьому, не заперечує, що помилки в частині зазначення номера договору у видаткових накладних виникли саме з вини позивача.

Відповідач втретє участі свого представника в засідання суду не забезпечив, вимоги ухвал суду не виконав, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судовому засіданні були повідомлені належним чином; в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо предмету цього спору; явка учасників судового процесу у засідання господарського суду обов'язковою не визнавалась; заяв (клопотань) про відкладення розгляду справи суду не поступало; у матеріалах справи наявні відомості та документи, необхідні для розгляду спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього представника позивача в судовому засіданні, суд встановив наступне.

4 січня 2011 року між сторонами у справі було укладено договір поставки № 061ЛВ, в силу п. 1.1. якого, предметом Договору є правовідносини Сторін з поставки Товарів в асортименті за цінами та згідно Специфікацій до Договору та/або інших документів, підписаних обома Сторонами, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Цього ж дня, на виконання п. 1.6 Договору, між сторонами у справі було укладено Додаток № 1 до договору поставки № 021РВ «Загальні умови співпраці на 2011 рік», який є невід'ємною частиною договору.

На підставі видаткових накладних № 651 від 13 вересня 2011р., № 654 від 13 вересня 2011р. та № 712 від 22 вересня 2011р. позивачем було відпущено відповідачу, згідно виданих останнім довіреностей № 72 від 12 вересня 2011р. та № 75 від 22 вересня 2011р., товар в асортименті (труби, вентиля, під'єднання) на загальну суму 36 874, 97 грн., який зі сторони відповідача залишився неоплаченим.

3 березня 2012р. позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити наявну заборгованість за товар, відпущений по вищевказаних видаткових накладних, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1, ч.6 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як було зазначено вище, у процесі розгляду справи судом встановлено, що в матеріалах справи відсутній договір поставки № 021 РВ від 04.01.2011р., на підставі якого позивач звернувся з позовом у даній справі, тобто, договір, на який є посилання у видаткових накладних.

З врахуванням вказаної обставини, ухвалою суду від 07.08.2012р. розгляд справи відкладено до 20.08.2012р. Позивача зобов'язано подати суду належним чином засвідчену копію договору поставки № 021 РВ від 04.01.2011р.

Ухвала суду позивачем в частині подання договору поставки № 021 РВ від 04.01.2011р. не виконана.

Однак, 16 серпня 2012р. на розгляд суду поступило пояснення позивача, в якому останній стверджує, що інших договорів, окрім Договору поставки № 061 ЛВ від 04.01.2011р., на підставі якого заявлено позов у даній справі, між сторонами укладено не було. При цьому, не заперечує, що помилки в частині зазначення номера договору у видаткових накладних виникли саме з вини позивача.

Надаючи оцінку наявному в матеріалах справи договору, на підставі якого заявлено позов у даній справі, суд, з врахуванням пояснень позивача, дійшов висновку про те, що поставка відповідачу товарів по накладних № 651 від 13 вересня 2011р., № 654 від 13 вересня 2011р. та № 712 від 22 вересня 2011р. відбулась саме в межах дії договору № 061 ЛВ від 04.01.2011р., оскільки відповідачем, в спростування даних доводів позивача, не подано суду жодних доказів, які б свідчили про протилежне.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Факт вчинення сторонами у справі правочину (поставки товару) не заперечується ними.

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, заборгувавши позивачу 36 874, 97 грн.

З врахуванням викладеного в сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача основного боргу на суму 36 874, 97 грн.

Відповідно до п.7.5 Договору при порушенні Покупцем терміну оплати товару, останній сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0, 3% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Також, пунктом 7.5.1 Договору передбачено, що у випадку затримки оплати за товар більш як на 20 днів Покупець додатково сплачує Продавцю штраф у розмірі 30 % від суми боргу.

На підставі цього, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 1 119, 85 грн. та штраф у розмірі 11 062, 49 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що згідно ст. 526, ст.530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк, відповідачем дані строки порушені, в зв'язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору (п.7), у вигляді сплати пені, яка нарахована позивачем з врахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та становить 1 119, 85 грн. 52 коп. і штрафу, що становить 11 062, 49 грн., відповідно до розрахунку (а.с.13-14).

Оскільки розмір вказаних штрафних санкцій, нарахованих позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з відповідача 1 119, 85 грн. пені та 11 062, 49 грн. штрафу підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого товару, то він зобов'язаний сплатити на користь позивача три відсотки річних від простроченої суми, розмір яких становить 224, 28 грн.

Розмір трьох процентів річних, заявлених позивачем до стягнення, є арифметично вірними, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми також підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст.32-34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Аналог»(33023, м. Рівне, вул. Г. Мазепи, 4/6а, код 31126497) на користь Спільного українсько-австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕРЦ Арматура»(79053, м. Львів, вул. Володимира Великого, 18, код 23956155) 36 874 (тридцять шість тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 97 коп. основного боргу, 1 119 (одну тисячу сто дев'ятнадцять) грн. 85 коп. -пені, 11 062 (одинадцять тисяч шістдесят дві) грн. 49 коп. -штрафу, 224 (двісті двадцять чотири) грн. 28 коп. -три проценти річних та 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

2. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене 27 серпня 2012 року.

Суддя Трускавецький В.П.