Ухвала

від 17.08.2011 по справі 20/146

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" серпня 2011 р. Справа № 20/146

за позовом Заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області.

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «гвнебудВ»

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 міська рада

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3 організація "Україна-Захист"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

Суддя Качур А.М.

Представники:

від прокуратури : ОСОБА_4 посвідчення №52 від 08.09.2010 року;

від позивача : ОСОБА_5 довіреність № 12 від 20.07.2010 року;

від третьої особи 1 на стороні позивача : представник не з'явився

від третьої особи 2 на стороні позивача : ОСОБА_6-голова правління;

ОСОБА_7 довіреність №б/н від 24.07.2011 року;

від відповідача : ОСОБА_8 довіреність №03/92 від 08.09.2010 року;

ОСОБА_9 довіреність № б/н від 01.11.2010 року

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81 1 ГПК України.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Рівненської області від 04.08.2011 в зв'язку з прийняттям Постанови Верховної Ради України №3285-VI від 21.04.2011 "Про обрання суддів", яка набула чинності з моменту прийняття, та відповідно до якої суддю Василишина А.Р. обрано суддею Рівненського апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 20/146, яку за результатом розподілу передано на розгляд судді Качуру А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Акціонерного товариства закритого типу фірми «гвнебудВ» , правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «гвнебудВ» , в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 листопада 1993 року, укладений між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Рівненській області та товариством покупців державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» в частині придбання гуртожитку за адресою м. Рівне, вул. Відінська, 27, а саме в частині приміщень першого поверху другого під'їзду будівлі площею 83,4 м 2 та приміщення підвалу гуртожитку загальною площею 816,4 м 2 ; визнати право власності на вищевказану частину гуртожитку за адресою в м. Рівне по вул. Відінській, 27 за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, з моменту включення до статутного фонду; вилучити з незаконного володіння Акціонерного товариства закритого типу фірми «гвнебудВ» частину гуртожитку за адресою в м. Рівне по вул. Відінській, 27, а саме в частині приміщень першого поверху другого під'їзду будівлі площею 83,4 м 2 та приміщення підвалу гуртожитку загальною площею 816,4 м 2 , та передати її у володіння держави до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 міська рада, ОСОБА_3 організація "Україна-Захист".

В позовній заяві прокурор зазначає, що гуртожиток, розташований за адресою м.Рівне, вул. Відінська, 27, відповідно до вимог ст.3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" та ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", не підлягав приватизації та включенню до статутного фонду державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» . Такі об'єкти відповідно до ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" за бажанням державних підприємств, організацій, установ, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких вони знаходились, могли передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону на користь громадян. Вказана стаття також передбачає, що у разі зміни форми власності підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні перебуває державний житловий фонд, останій (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

В обгрунтування позовних вимог прокурор вказує, що гуртожитки, які в процесі перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство не передавались до комунальної власності, могли залишатись на балансі товариства, та використовуватись з метою забезпечення житлом працівників товариства, але права включення їх до статутного фонду законодавством не предбачено.

В доповненні до позовної заяви (т.1 а.с.78-79) та поясненнях прокурор зазначає, що відповідно до п.8 ОСОБА_10 оцінки вартості об'єктів приватизації затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року №717, цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг), а тому, до складу цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, не міг бути включений спірний гуртожиток, оскільки останій не виконує виробничих функцій та не відноситься до об'єктів із закінченим циклом виробництва. Відповідно до п.п.41,42 ОСОБА_10 вартість майна цілісного майнового комплексу, зокрема, зменшується на вартість майна державного житлового фонду, а також на вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

Також посилається на ч.2 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції на час проведення приватизації), згідно якої дія Закону не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду, до складу яких згідно вимог ст.ст.4-6 Житлового кодексу УРСР також відносяться гуртожитки, а тому приватизації не підлягають.

Вказує на недійсність договору купівлі-продажу від 30 листопада 1993 року з підстав передбачених ст. 48 Цивільного кодексу УРСР.

Прокурор просить поновити строк звернення до суду, оскільки про те, що вказаний гуртожиток не підлягав приватизації та включенню до статутного фонду ДВБФ "Рівнебуд", прокуратурі м.Рівне стало відомо в ході проведення перевірки за зверненням ОСОБА_11, в жовтні 2008 року.

Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області в поданому суду поясненні (т.1 а.с. 82-83) підтримує позов заступника прокурора м.Рівне, а також зазначає, що відповідно до ч.9 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків із наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. Зазначена норма, як вказує Позивач, не носила імперативного характеру, а тому гуртожиток по вул. Відінській, 27 в м. Рівне віднесено до складу цілісного майнового комплексу.

В обгрунтування позовних вимог Позивач також посилається на ст.ст. 4, 127-131 Житлового кодексу УРСР; ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (в редакції від 05.02.1997 року); ч.2 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (зі змінами внесеними до ч.2 ст. Закону від 03.03.2005 року та від 20.12.2005 року); інструктивний лист №10-25-21463 від 30.12.2005 року Фонду державного майна України; ст.ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" позовні вимоги заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов (т.1, а.с.46-51; т.1, а.с.121-126; т.3, а.с.35-39). Зокрема, зазначає, що приватизація майнового комплексу АТЗТ фірми "Рівнебуд", в тому числі гуртожитку по вул.Відінській 27, м. Рівне, здійснювалась згідно Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", в редакції, що діяла в на час приватизації, в якому відсутні норми щодо заборони приватизації гуртожитків. Зазначає, що твердження прокурора про те, що на підставі п.2 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відповідачі не мали права включати до переліку майна, що продається за договором, гуртожиток по вул. Відінській, 27 м. Рівне, не відповідає вимогам законодавства та є необґрунтованим.

Крім того, ч.2 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна" дає чіткий перелік тих об'єктів, які не підлягають приватизації. До таких об'єктів не відносяться гуртожитки. Зауважує, що держава в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області не тільки брала участь у приватизації спірної будівлі, а й гарантувала (п.8.1. договору купівлі-продажу від 30.11.1993 року), що об'єкт приватизації, а саме цілісний майновий комплекс ДВБФ "Рівнебуд", не входить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації.

В задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 08.11.2010 в справі № 20/146 за заявою заступника прокурора м. Рівне вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на приміщення, що належить АТЗТ "Рівнебуд" та знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Відінська, 27, а саме в частині приміщень першого поверху другого під'їзду будівлі площею 83,4м 2 та приміщення підвалу гуртожитку загальною площею 816,4м 2 .

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 року ухвалу господарського суду Рівненської області від 08.11.2010 року у справі № 20/146 про вжиття заходів забезпечення позову скасовано.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011 року скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 у справі № 20/146 та залишено без змін ухвалу господарського суду Рівненської області від 08.11.2010 про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 15.11.2010 в справі № 20/146 здійснено заміну первинного відповідача - Акціонерного товариства закритого типу фірми «гвнебудВ» на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство «гвнебудВ» .

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, третьої особи, оцінивши наявні в матеріалах справи і досліджені в судовому засіданні докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до плану приватизації майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» , затвердженого 29.11.1993 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області до переліку об'єктів, що підлягали викупу товариством покупців фірми «гвнебудВ» , увійшов у складі цілісного майнового комплексу гуртожиток, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 27.

Згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного житлово-побутового підприємства В«Центр-СервісВ» станом на 01.08.1993 загальна вартість майна, що підлягала приватизації становила 533580,5 тис. крб. Реєстр проіндексованих основних фондів по державному житлово-побутовому підприємству В«Центр-СервісВ» станом на 01.08.1993 підтверджує, що гуртожиток по вул.Відінська, 27 (вартість після індексації 127368 крб.) ввійшов до статутного фонду зазначеного підприємства.

Наказом РВ ФДМУ по Рівненській області №361 від 12.10.1993 проведено злиття державного житлово-побутового підприємства В«Центр-СервісВ» з державною виробничо-будівельною фірмою «гвнебудВ» .

За п.7.4. плану приватизації, гуртожиток, розташований за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 27, ввійшов до переліку об'єктів, що підлягають викупу товариством покупців фірми «гвнебудВ» .

Планом приватизації цілісного майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» визначено перелік об'єктів, які не підлягають приватизації. Гуртожиток по вул. Відінська, 27 в м.Рівне в цьому переліку не значиться.

План приватизації передбачав створення акціонерного товариства.

Відповідно до п.1.1. Договору купівлі-продажу 30.11.1993 продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» .

Згідно п.1.2. Договору, право власності у покупця на відчужене майно підтверджується цим Договором.

Відповідно до п.1.3 Договору, згідно з актом оцінки, затвердженим наказом № 272 від 27.08.1993 начальником РВ ФДМУ по Рівненській області, вартість цілісного майнового комплексу становить НОМЕР_1 крб.

За положеннями договору купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу від 30.11.1993, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та товариством покупців державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» , посвідченого нотаріально 08.12.1993 в ОСОБА_2 державній нотаріальній конторі та відповідно до акту передачі державного майна товариству покупців державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» , покупці набули право власності на цілісний майновий комплекс державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» , що засвідчено свідоцтвом про право власності за реєстраційним номером 50 від 18.01.1994.

Згідно наказу № 25 від 24.03.1994 державна виробничо-будівельна фірма «гвнебудВ» перетворена на акціонерне товариство закритого типу фірму «гвнебудВ» , яке стало правонаступником ДВБФ В«РівнебудВ» . При цьому, статутний фонд новоствореного підприємства був сформований за рахунок майна придбаного на підставі договору купівлі-продажу державного майна від 30.11.1993.

Включення вартості спірного гуртожитку в перелік майна та до статутного фонду АТЗТ В«РівнебудВ» підтверджується листом регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 10.05.2002 №828 (т.1, а.с.23).

Виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради 06.02.2004 АТЗТ фірмі В«РівнебудВ» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 27. На підставі вказаного свідоцтва від 06.02.2004 КП В«ОСОБА_2 міське бюро технічної інвентаризаціїВ» зареєструвало право власності на нерухоме майно -гуртожиток, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Відінська, 27 за АТЗТ фірмою «гвнебудВ» .

Згідно листа КП В«ОСОБА_2 обласне бюро технічної інвентаризаціїВ» від 12.04.2001 (т.3, а.с.50), по вул.Відінській, 27 в м.Рівне, з липня 1973 року значиться гуртожиток, загальною площею 4761,4 м 2 , жила площа складає 2142,2 м 2 .

Приміщення першого і другого під'їзду гуртожитку, загальною площею 2506,6 м 2 реконструйовано у 2000 році у житловий квартирний будинок і приватизовано його мешканцями. Інша частина приміщень другого під'їзду гуртожитку загальною площею 378,65 м 2 викуплена мешканцями у АТЗТ фірми «гвнебудВ» у приватну власність на підставі договорів купівлі-продажу. Частина приміщень другого під'їзду будівлі площею 657,15 м 2 де проживають мешканці, 27.04.2009 передана у державну власність на підставі акту прийому-передачі, складеного між Регіональним відділенням ФДМУ по Рівненській області і АТЗТ фірмою «гвнебудВ» .

Частина приміщень гуртожитку відносно якої прокурор просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 листопада 1993 року становить приміщення першого поверху другого під'їзду будівлі площею - 83,4 м 2 та приміщення підвалу площею 816,4 м 2 в якому знаходяться комунікації електро-, газо- та водопостачання, перебувають у власності Відповідача.

З моменту прийняття в експлуатацію у 1972 році до моменту включення до вартості майна, що підлягало приватизації ДВБФ В«РівнебудВ» , правовий статус будівлі по вул.Відінській, 27, не змінювався та був визначений як гуртожиток.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона належними і достатніми доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд вважає, що прокурором належними доказами не обгрунтовано невідповідність Договору від 30 листопада 1993 року вимогам закону.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Статтею 216 ЦК УРСР зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, факт виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором від 30 листопада 1993 року підтверджується актом передачі від 18 січня 1994 року, тому на підставі ст.216 ЦК УРСР зобов'язання Позивача та Відповідача за Договором від 30.11.1993 є такими, що припинилися 18 січня 1994 року. Відтак, правовідносини сторін за Договором від 30.11.1993 регулюються Цивільним кодексом УРСР (1963 року).

Згідно ст. 41 Цивільного кодексу УРСР (1963 року, в редакції станом на 30.11.1993) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР 1963 р., недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Приватизація майнового комплексу акціонерного товариства закритого типу фірми "Рівнебуд" здійснювалась у відповідності до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, що діяла в період з 19.02.1993 по 26.01.1994.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", дія цього Закону не поширюється на:

- приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються;

- зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Згідно положень ст.4 Житлового кодексу УРСР (в редакції станом на 30.11.1993), жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Відповідно до положень ст.6 Житлового кодексу УРСР, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Згідно ст.127 Житлового кодексу УРСР, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до ч.9 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, яка діяла з 22.07.1992 по 22.02.1994), державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. Зазначена норма не носить імперативного характеру, а отже не є обов'язковою.

Таким чином, упродовж 1993 - 1995 років не існувало нормативних актів, згідно з якими встановлювався обов'язок та порядок передачі гуртожитку в комунальну власність. Вартість спірного гуртожитку правомірно включено до акту оцінки та плану приватизації цілісного майнового комплексу ДВБФ В«РівнебудВ» .

Відповідно до п.8 ОСОБА_10 оцінки вартості об'єктів приватизації затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року №717, цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

Відповідно до Схеми організаційної структури (додаток №2) в плані приватизації майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» , єдиний майновий комплекс, що приватизується виконує функції: …-інформаційно-правові; -житлово-комунальні; -централізовані автобусні перевезення…

Згідно п.3.9. плану приватизації майнового комплексу основними видами діяльності державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» є будівництво об'єктів промисловості, соціально-культурного та комунального призначення по державних контрактах, виконання консультативних, інформаційних та автотранспортних послуг, виконання житлово-побутових та торгових послуг. Відповідно до п.3.15. плану приватизації, структура підприємства склалась під впливом факторів надання послуг підприємствам системи будівництва.

Гуртожиток по вул.Відінській, 27 в м.Рівне, серед інших об'єктів включений до складу цілісного майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» міг застосовуватись власником для забезпечення своїх функцій, в тому числі житлово-комунальних та використовуватись підприємством для виконання житлово-побутових послуг.

ОСОБА_10 оцінки вартості об'єктів приватизації затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року №717 не містять заборони включення гуртожитків до складу цілісних майнових комплексів що приватизуються.

Відповідно до змін від 26.05.2004 до ОСОБА_10 про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891, необхідність передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, встановлена лише у 2004 році.

Таким чином, на момент проведення приватизації майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» , гуртожитки не відносились до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Наведеним спростовуються доводи прокурора про те, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, не міг бути включений спірний гуртожиток.

Аналогічної позиції стосовно віднесення гуртожитків до об'єктів житлового фонду та відсутності до 26.05.2004 заборони їх включення до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, притримується Верховний Суд України (постанова ВСУ від 08.11.2010 по справі № 3/039-08/5).

За приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 майном у значенні ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Відповідно до п.8.1. Договору купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу від 30.11.1993 Продавець (Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області) гарантує, що об'єкти приватизації (в тому числі гуртожиток розташований в м. Рівне, по вул.Відінська, 27) не входить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації…

За п. 8.3. Договору, якщо будь-які умови цього Договору стають незаконними з будь-яких обставин, то це не впливає на чинність та силу усіх умов цього Договору.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про приватизацію державного майна", в редакції від 03.06.1993 року, державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць.

Уклавши договір купівлі-продажу від 30 листопада 1993 року, з Регіональним відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (який є органом публічної влади, що здійснює державну політику в сфері приватизації), Відповідач сумлінно виконавши покладені за договором на нього обов'язки, мав право очікувати набуття права власності на майно, а набувши його за договором від 30 листопада 1993 року не повинен нести будь-які негативні наслідки у зв'язку з можливим недотриманням органом, відповідальним за реалізацію державної політики в сфері приватизації, вимог закону при укладенні ним договорів купівлі-продажу державного майна.

За приписами ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ОСОБА_10 ст. 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

А тому, суд відхиляє посилання прокурора і позивача на нормативні акти прийняті або змінені після 30.11.1993, як безпідставні та необгрунтовані.

Суд вважає, що прокурором належними доказами не доведена недійсність договору купівлі-продажу від 30 листопада 1993 року, вимоги щодо визнання права власності, вилучення з незаконного володіння та передачі у володіння держави до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області вищевказаної частини гуртожитку за адресою в м. Рівне по вул. Відінській, 27 не обґрунтовані та не доведені доказами.

Посилання прокурора на наявність поважних обставин щодо пропуску позовної давності, а саме на те, що прокуратурі стало відомо про незаконне включення гуртожитку по вул.Відінській, 27 до переліку майна при проведенні приватизації цілісного майнового комплексу комплексу державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» та його наступне включення до статутного фонду АТЗТ В«РівнебудВ» стало відомо лише в жовтні 2008 року в ході проведення перевірки за зверненням ОСОБА_11, є безпідставними, оскільки відповідно до постанови про закриття кримінальної справи від 11.01.2003 (3т., а.с.40) справа № 70/77-00 була порушена прокурором Рівненської області по результатам загально наглядової перевірки додержання чинного законодавства при приватизації окремих об'єктів майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» .

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарських суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до положень ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У позовній заяві покурор зазначає, що договір від 30.11.1993 укладений з порушенням вимог цивільного законодавства, оскільки об'єкт продажу не підлягав приватизації та включенню до статутного фонду державної виробничо-будівельної фірми «гвнебудВ» , проте всупереч вимогам чинного законодавства покурором та позивачем не надано суду належних та допустимих доказів вищевказаних обставин, відтак суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті шляхом накладення арешту на приміщення, що належить ПАТ "Рівнебуд" та знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Відінська, 27, а саме в частині приміщень першого поверху другого під'їзду будівлі площею 83,4м 2 та приміщення підвалу гуртожитку загальною площею 816,4м 2 .

Рішення направити сторонам по справі, відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції.

Суддя Качур А.М.

Повний текст рішення суддею підписано В« 22В» серпня 2011 року