Рішення

від 17.08.2015 по справі 922/3262/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2015 р.Справа № 922/3262/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суярко Т.Д.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль Плюс», м. Донецьк до Приватного підприємства «Трансщебень», м. Харків про стягнення коштів у сумі 127074,29 грн. за участю представників:

позивача: Гришко І.В., довіреність б/н від 27.04.2015 р.;

відповідача: Лисенко Г.В., довіреність б/н від 07.07.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Магистраль Плюс" - звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Трансщебень" - про стягнення суми основного боргу за договором поставки № 260413/1 від 26.04.2013 в розмірі 76600,00 грн., пені, інфляційних втрат та 3% річних в сумі 50474,29 грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 260413/1 від 26.04.2013 щодо оплати вартості поставленого товару.

В судовому засіданні 11.08.2015 р. було оголошено перерву до 17.08.2015 р .о 09:30 год.

04 серпня 2015 року від позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог (вх.№ 30980), відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу за договором поставки № 260413/1 від 26.04.2013 в розмірі 74600,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 49692,07 грн. та 3% річних в сумі 4230,39 грн.

Окрім того, 11 серпня 2015 року від позивача надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7038,35 грн.

В судовому засіданні 17 серпня 2015 року представник позивача позовні вимоги, з урахуванням заяв про зміну розміру позовних вимог та відмову від частини позовних вимог, підтримав в повному обсязі,.

Представник відповідача позовні вимог визнав в частині 19600,00 грн., мотивуючи це тим, що решта коштів в сумі 55000,00 грн. була витрачена відповідачем у зв'язку незапланованими витратами на зберігання товару. Так, відповідач зазначає, що товар, заборгованість з оплати якого становить предмет спору у даній справі, було поставлено позивачем з порушенням умов договору - без заявки та погодження кількості товару в специфікаціях - але, з огляду на положення ст. 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. N 457, відповідач був вимушений прийняти незамовлений товар та забезпечити йому належні умови зберігання. Окрім того, відповідач вважає, що строк оплати отриманого товару не настав, оскільки договором сторони погодили 100% передплату, втім рахунків від позивача не надходило; відповідач зазначає, що відповідний товар було поставлено поза межами договору, а вимоги в порядку ст.530 ЦК України про оплату отриманого товару від позивача не надходило, що також, на думку відповідача, свідчить про ненастання строку оплати спірної заборгованості; у зв'язку з тим, що поставка товару не була узгоджена з відповідачем, останній вважає, що підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді інфляційних втрат та 3%річних відсутні.

Відповідач також просив суд застосувати до позовних вимог в частині стягнення пені строк позовної давності та зменшити розмір штрафних санкцій у зв'язку з тяжким матеріальним становищем.

Розглянувши заяву позивача про зміну розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Зі змісту вказаної заяви та змісту раніше заявлених позовних вимог, вона стосується зменшення розміру суми основної заборгованості, яка заявлена до стягнення та збільшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи наведене, а також факт підписання відповідної заяви уповноваженим представником позивача, суд приймає до розгляду заяву позивача про зміну розміру позовних вимог та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.

Згідно з ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. Ця заява підписується позивачем. До прийняття відмови позивача від позову господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цієї дії у представника відповідача.

З огляду на наведене, враховуючи підписання заяви про відмову від позову в частині стягнення пені уповноваженим представником позивача, відсутність підстав вважати, що відповідна відмова може порушити чиї-небудь права чи законні інтереси, суд дійшов висновку про прийняття відмови позивача від позовних вимог в частині стягнення пені.

З огляду на наведене, суд припиняє провадження у даній справі на підставі п.4 ч. 1 ст. 80 ГПК України щодо позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7038,55 грн.

Враховуючи припинення провадження у справі в частині стягнення пені, суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені, а також зменшення її розміру, як таких, що носять безпредметний характер.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

26 квітня 2013 року між позивачем (як постачальником) та відповідачем (як покупцем) було укладено договір поставки №260413/1 (далі - договір поставки).

Відповідно до п. 1.1 договору поставки постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити щебінь гранітний (далі - товар), в кількості, в строки та по цінам, визначеним специфікаціями, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1 договору поставки сторони домовились, що орієнтовна сума договору на момент підписання складає 1000000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 3.1 договору поставки товар постачається постачальником залізнодорожним транспортом в вагонах приватного (власного) парку на умовах СРТ (Інкотермс 2010 р.) ст. Індустріальна Юж/д.

Датою поставки вважається дата відмітки в з-д накладній на станцію призначення Індустріальная Юж/д (п. 3.2 договору поставки).

В пункті 3.4 договору поставки сторони домовились, що постачання товару в погодженому об'ємі здійснюється відповідно до графіку поставок, який щомісяця погоджується та підписується повноважними представниками сторін.

Згідно пояснень сторін, в порядку п. 3.4 договору поставки сторони графік поставок не погоджували.

Зі змісту п. 3.3 договору поставки вбачається, що сторонами в специфікаціях можуть оговорюватись інші умови поставки.

Відповідно до п. 10.1 договору поставки договір вступає в силу з моменту підписання та діє в частині відвантаження товару до 31.12.2013 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

03 листопада 2013 року та 17 листопада 2013 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 92693,44 грн. (з/д накладні, видаткові накладні №№ 900 від 03.11.2013 р. та 960 від 17.11.2013 р., арк.с. 13-18).

Відповідно до п. 5.2 договору поставки платіж здійснюється в розмірі 100% передплати не пізніше 3 банківських днів до початку завантаження відповідно до виставленого рахунку постачальником.

Згідно з п. 5.3 договору поставки, рахунок на попередню оплату постачальник виставляє покупцю на підставі погодженої та підписаної специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Позивач стверджує, що відповідач неналежним чином розрахувався за договором поставки, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 74600,00 грн., що й зумовило звернення з даним позовом до суду.

Керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу за період з 20.11.2013 р. по 30.07.2015 р. 3% річних в сумі 4230,39 грн., а також за період з 01.12.2013 р. по 30.06.2015 р. інфляційні втрати в сумі 49692,07 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору поставки 03.11.2013 р. та 17.11.2013 р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 92693,44 грн. (з/д накладні, видаткові накладні №№ 900 від 03.11.2013 р. на суму 42531,84 грн. та 960 від 17.11.2013 р. на суму 50161,60 грн. арк.с. 13-18). Факт прийняття відповідного товару без зауважень не заперечується та не спростовується відповідачем.

Суд критично оцінює позицію відповідача щодо здійснення бездоговірної поставки, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 10.1 договору поставки договір вступає в силу з моменту підписання та діє в частині відвантаження товару до 31.12.2013 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

Товар згідно видаткових накладних №№ 900 від 03.11.2013 р. та 960 від 17.11.2013 р. було поставлено в межах строку, визначеного п. 10.1 договору поставки (до 31.12.2013 р.) та прийнято відповідачем без зауважень.

Крім того, безпосередньо видаткові накладні №№ 900 від 03.11.2013 р. та 960 від 17.11.2013 р. (арк.с.13-14) містять посилання на укладений між сторонами договір поставки №260413/1 від 26.04.2013 р.

Банківські виписки та платіжні доручення, що підтверджуються часткові оплати відповідача, також містять посилання на договір поставки (арк.с. 71-76, 121-123).

Доказів, які б свідчили про існування між сторонами інших господарських відносин з поставки гранітного щебеню, відповідачем не надано.

Не спростовують факту поставки товару згідно видаткових накладних №№ 900 від 03.11.2013 р. та 960 від 17.11.2013 р. в межах договору поставки №260413/1 від 26.04.2013 р. і посилання відповідача, оскільки згідно пояснень сторін графік взагалі не укладався, а відсутність погодження певних умов поставки у специфікаціях, за умови прийняття поставленого товару відповідачем, свідчить лише про недотримання сторонами умов договору поставки щодо складання специфікацій, а не про поставку товару за межами договору.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про поставку товару згідно видаткових накладних №№ 900 від 03.11.2013 р. та 960 від 17.11.2013 р. в межах укладеного між сторонами договору поставки.

Згідно положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи факт прийняття товару та положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, суд вважає, що строк його оплати настав, про що робить висновок з наступного.

Відповідно до п. 5.2 договору поставки платіж здійснюється в розмірі 100% передплати не пізніше 3 банківських днів до початку завантаження відповідно до виставленого рахунку постачальником.

Згідно з п. 5.3 договору поставки, рахунок на попередню оплату постачальник виставляє покупцю на підставі погодженої та підписаної специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Таким чином, сторони домовились про оплату товару на умовах 100% передплати на підставі рахунку, який виставляється у випадку погодження сторонами вартості товару в специфікаціях.

Згідно пояснень сторін, на поставку товару згідно видаткових накладних №№ 900 від 03.11.2013 р. та 960 від 17.11.2013 р. на загальну суму 92693,44 грн. сторони вартість товару в специфікаціях не погоджували, а тому підстава для виставлення рахунку для здійснення попередньої оплати в сумі 100% вартості товару - відсутня.

З огляду на наведене, посилання відповідача на ненастання строку оплати товару у зв'язку з відсутністю рахунків, є безпідставними.

Зі змісту договору поставки не вбачається, що оплата поставленого товару може відбуватися виключно за умов 100% передплати.

Так, згідно з п. 1.1 договору поставки постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 10.1 договору поставки діє в частині відвантаження товару до 31.12.2013 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

Таким чином, сторони передбачили можливість оплати товару після здійснення поставки.

Разом з тим, строк оплати вже поставленого товару в договорі поставки сторони не визначили.

Враховуючи, що спеціальна норма (ч. 1 ст. 692 ЦК України) встановлює обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, положення ст. 530 ЦК України до даних правовідносин не застосовуються (п. 3 Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, за II півріччя 2014 р.).

З огляду на наведене, посилання відповідача на ст. 530 ЦК України в обгрунтування того, що строк оплати вартості отриманого товару не настав, базуються на довільному тлумаченні норм чинного законодаства.

Таким чином, відповідачем не наведено передбачених чинним законодавством чи договором поставки підстав для висновку про ненастання строку для оплати отриманого згідно видаткових накладних №№ 900 від 03.11.2013 р. та 960 від 17.11.2013 р. товару.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що відповідач частково розрахувався за отриманий згідно договору поставки товар за видатковими накладними №№ 900 від 03.11.2013р. та 960 від 17.11.2013 р., сплативши за нього лише 18093,44 грн., що призвело до виникнення заборгованості в сумі 74600,00 грн. Факт оплати отриманого 03.11.2013 р. та 17.11.2013 р. товару саме в сумі 18093,44 грн. не заперечувався та не спростовувався відповідачем.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано належних доказів, які б свідчили про оплати отриманого товару в більшій частині або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань за договором поставки на суму 74600,00 грн., а отже позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за договором поставки в сумі 74600,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Посилання відповідача на п. 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. N 457, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати прийнятого товару в сумі 74600,00 грн., оскільки вказана норма встановлює обов'язок відповідача як вантажоодержувача та не заперечує права відповідача як покупця, пов'язані з прийманням товару у відповідності до умов договору.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на предмет відповідності вимогам договору поставки та чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 253-255, 625 ЦК України, дійшов висновку, що позовнівимоги в частині стягнення 3% річних за період з 20.11.2013 р. по 30.07.2015р. в сумі 4230,39 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з 01.12.2013 р. по 30.06.2015 р. підлягають частковому задоволенню - на суму 49657,90 грн.

Посилання відповідача на неможливість покладення на нього відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з відсутністю його вини у порушенні грошового зобов'язання, а також на наявність підстав для зменшення відповідних сум, позбавлені правового підґрунтя. Адже, нормами чинного законодавства не передбачено можливість звільнення особи від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних чи зменшення їх розміру з наведених відповідачем підстав.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. Відповідно до даної норми судові витрати при частковому задоволенні позовних вимог покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2540,82 грн.

З огляду на наведене, відповідно ст. 175, 231 ГК України, ст.ст. 253-255, 526, 530, 610, 612, 625, 692, 712 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-3, 32-34, 38, 43, 44, 48, 49, 75, 80, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Провадження в частині стягнення пені в сумі 7038,35 грн. припинити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Трансщебень» (61020, м. Харків, пр. Ілліча, 77, код ЄДРПОУ 34951892) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль Плюс» (83052, м. Донецьк, Бульвар Шахтобудівельників, 22-А, код ЄДРПОУ 35484783) основний борг за договором поставки № 260413/1 від 26.04.2013 в розмірі 74600,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 49657,90 грн., 3% річних в сумі 4230,39 грн., судовий збір в сумі 2540,82 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.08.2015 р.

Суддя Т.Д. Суярко