Постанова

від 06.10.2015 по справі 922/3262/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа № 922/3262/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 27.04.2015р. б/н;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 07.07.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства В«ТрансщебеньВ» , м. Харків (вх. 4506 Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015р.

у справі №922/3262/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Магістраль ПлюсВ» , м. Донецьк

до Приватного підприємства В«ТрансщебеньВ» , м. Харків

про стягнення коштів у сумі 127074,29 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.08.2015р. у справі №922/3262/15 (суддя Суярко Т.Д.) провадження в частині стягнення пені в сумі 7038,35 грн. припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України; позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства В«ТрансщебеньВ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Магістраль ПлюсВ» основний борг за договором поставки № 260413/1 від 26.04.2013р. в розмірі 74600,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 49657,90 грн., 3% річних в сумі 4230,39 грн., судовий збір в сумі 2540,82 грн.; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Приватне підприємство В«ТрансщебеньВ» , м. Харків з рішенням місцевого господарського суду не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 р. по справі №922/3262/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своєї правової позиції апелянт зазначає, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосовано положення статті 625 Цивільного кодексу України. Крім того, зазначає, що місцевий господарський суд неправильно визначив строк виникнення зобов'язання по оплаті. На думку апелянта, до відносин, що виникли між сторонами у даній справі доцільно було б застосувати положення статті 530 Цивільного кодексу України. Також, зазначає про те, що господарським судом першої інстанції не враховано положення статті 46 Статуту залізниць України, якою було встановлено зобов'язання відповідача прийняти товар, що надійшов.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу ОСОБА_3

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.09.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 06.10.2015р. о 12:00 год.

29.09.2015р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відео конференції, в якому останній просить справу №922/3262/15 призначити до розгляду у судовому засіданні в режимі відео конференції, доручити проведення відеоконференції господарському суду Запорізької області. (вх.№13565).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р. задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю В«Магістраль ПлюсВ» про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Крім того, в зазначеній ухвалі вказано про те, що зал судового засідання господарського суду Запорізької області, який забезпечений технічними засобами для участі особи в режимі відеоконференції, в призначений ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.09.2015р. час (12:00 год.) зайнятий, а тому розгляд справи відбудеться 06.10.2015р. о 14 год. 30 хвилин.

Телефонограмами від 01.10.2015р. №09-71/462, №09-71/463 повідомлено позивача та відповідача про час та місце розгляду справи - 06.10.2015р. о 14 год. 30 хвилин. (а.с.246-247).

05.10.2015р. на адресу суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить залишити без змін рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015р. у справі №922/3262/15, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення. (вх.№13750). В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що договір поставки від 26.04.2013р., видаткові накладні, а також сам факт прийняття товару відповідачем свідчать про узгодження між позивачем та відповідачем обсягів постачання, ціни та строків розрахунку за поставлений товар.

У судовому засіданні 06.10.2015р. представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Магістраль ПлюсВ» (постачальник) та Приватним підприємством В«ТрансщебеньВ» (покупець) укладено договір поставки №260413/1, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити щебінь гранітний (далі - товар), в кількості, в строки та по цінам, визначеним специфікаціями, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1 договору поставки, сторони погодили, що орієнтовна сума договору на момент підписання складає 1000000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 3.1 договору поставки, товар постачається постачальником залізничним транспортом в вагонах приватного (власного) парку на умовах СРТ (Інкотермс 2010 р.) ст. Індустріальна Юж/д.

Датою поставки вважається дата відмітки в з-д накладній на станцію призначення Індустріальная Юж/д (п. 3.2 договору поставки).

В пункті 3.4 договору поставки сторони домовились, що постачання товару в погодженому об'ємі здійснюється відповідно до графіку поставок, який щомісяця погоджується та підписується повноважними представниками сторін.

Згідно пояснень сторін, в порядку п. 3.4 договору поставки сторони графік поставок не погоджували.

Зі змісту п. 3.3 договору поставки вбачається, що сторонами в специфікаціях можуть оговорюватись інші умови поставки.

Відповідно до п. 10.1 договору поставки договір вступає в силу з моменту підписання та діє в частині відвантаження товару до 31.12.2013 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

Як встановлено місцевим господарським судом, 03 листопада 2013 року та 17 листопада 2013 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 92693,44 грн.

Згідно п. 5.2 договору поставки, платіж здійснюється в розмірі 100% передплати не пізніше 3 банківських днів до початку завантаження відповідно до виставленого рахунку постачальником.

Пунктом 5.3 договору поставки, рахунок на попередню оплату постачальник виставляє покупцю на підставі погодженої та підписаної специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Звертаючись з позовом до господарського суду першої інстанції, позивач в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що відповідач неналежним чином розрахувався за договором поставки, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 74600,00 грн., що й зумовило звернення з даним позовом до суду. Крім того, позивачем нараховано відповідачу за період з 20.11.2013 р. по 30.07.2015 р. 3% річних в сумі 4230,39 грн., а також за період з 01.12.2013 р. по 30.06.2015 р. інфляційні втрати в сумі 49692,07 грн.

17.08.2015р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат за договором поставки від 26.04.2013р. №260413/1.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначалось вище, між сторонами у даній справі укладено договір поставки.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору поставки 03.11.2013 р. та 17.11.2013 р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 92693,44 грн. (з/д накладні, видаткові накладні №№ 900 від 03.11.2013 р. на суму 42531,84 грн. та 960 від 17.11.2013 р. на суму 50161,60 грн. арк.с. 13-18). Факт прийняття відповідного товару без зауважень не заперечується та не спростовується відповідачем.

Відповідно до п. 10.1 договору поставки, договір вступає в силу з моменту підписання та діє в частині відвантаження товару до 31.12.2013 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

Товар, згідно видаткових накладних №900 від 03.11.2013р. та №960 від 17.11.2013р. було поставлено в межах строку, визначеного п. 10.1 договору поставки (до 31.12.2013 р.) та прийнято відповідачем без зауважень.

Також, видаткові накладні №900 від 03.11.2013 р. та №960 від 17.11.2013 р. містять посилання на укладений між сторонами договір поставки №260413/1 від 26.04.2013 р.

Банківські виписки та платіжні доручення, що підтверджують часткові оплати відповідача, також містять посилання на договір поставки.

Доказів, які б свідчили про існування між сторонами інших господарських відносин з поставки гранітного щебеню, відповідачем не надано.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що графік поставок між сторонами взагалі не укладався, а відсутність погодження певних умов поставки у специфікаціях, за умови прийняття поставленого товару відповідачем свідчить лише про недотримання сторонами умов договору поставки щодо складання специфікацій, а не про поставку товару за межами договору.

А отже, місцевим господарським судом вірно встановлено та видатковими накладними підтверджено, що позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар, проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору поставки неналежним чином виконав свої зобов'язання, а саме щодо оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

Крім того, відповідно до п.1 оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013, дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

А отже, колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є достатнім підтвердженням факту здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами у даній справі, а тому є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

Виникнення між сторонами правовідносин поставки, факт отримання товару відповідачем та наявні матеріали справи видаткові накладні є підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

А тому, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про поставку товару згідно видаткових накладних №№ 900 від 03.11.2013р. та 960 від 17.11.2013р. в межах укладеного між сторонами договору поставки.

Приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи факт прийняття товару відповідачем та положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що строк його оплати настав.

Відповідно до п. 5.2 договору поставки платіж здійснюється в розмірі 100% передплати не пізніше 3 банківських днів до початку завантаження відповідно до виставленого рахунку постачальником.

Згідно з п. 5.3 договору поставки, рахунок на попередню оплату постачальник виставляє покупцю на підставі погодженої та підписаної специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Отже, сторони домовились про оплату товару на умовах 100% передплати на підставі рахунку, який виставляється у випадку погодження сторонами вартості товару в специфікаціях.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що на поставку товару згідно видаткових накладних №№ 900 від 03.11.2013 р. та 960 від 17.11.2013 р. на загальну суму 92693,44 грн. сторони вартість товару в специфікаціях не погоджували, а тому підстава для виставлення рахунку для здійснення попередньої оплати в сумі 100% вартості товару - відсутня.

Таким чином, посилання апелянта на ненастання строку оплати товару у зв'язку з відсутністю рахунків є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Зі змісту договору поставки не вбачається, що оплата поставленого товару може відбуватися виключно за умов 100% передплати.

Так, згідно з п. 1.1 договору поставки постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар.

Умовами п. 10.1 договору поставки, даний договір діє в частині відвантаження товару до 31.12.2013 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

А отже, сторони передбачили можливість оплати товару після здійснення поставки.

Разом з тим, строк оплати вже поставленого товару в договорі поставки сторони не визначили.

Враховуючи, що спеціальна норма (ч. 1 ст. 692 ЦК України) встановлює обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, положення ст. 530 ЦК України до даних правовідносин не застосовуються (п. 3 Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2014 р.).

Твердження апелянта про те, що до спірних правовідносин підлягає до застосування стаття 530 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що строк оплати вартості отриманого товару не настав не знайшли свого підтвердження, оскільки є безпідставними.

А отже, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не наведено передбачених чинним законодавством України чи договором поставки підстав для висновку про ненастання строку для оплати отриманого згідно видаткових накладних № 900 від 03.11.2013р. та №960 від 17.11.2013р. товару.

Приписами статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Також, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на предмет відповідності вимогам договору поставки та чинного законодавства України, дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 20.11.2013р. по 30.07.2015р. в сумі 4230,39 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з 01.12.2013 р. по 30.06.2015 р. підлягають частковому задоволенню - на суму 49657,90 грн.

Посилання відповідача на неможливість покладення на нього відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з відсутністю його вини у порушенні грошового зобов'язання, а також на наявність підстав для зменшення відповідних сум, позбавлені правового підґрунтя, у зв'язку з тим, що нормами чинного законодавства України не передбачено можливість звільнення особи від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у вигляді не стягнення інфляційних втрат та 3% річних чи зменшення їх розміру з наведених відповідачем підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково розрахувався за отриманий згідно договору поставки товар за видатковими накладними №900 від 03.11.2013р. та №960 від 17.11.2013 р., сплативши 18093,44 грн., що призвело до виникнення заборгованості в сумі 74600,00 грн. Факт оплати отриманого 03.11.2013 р. та 17.11.2013 р. товару саме в сумі 18093,44 грн. не заперечувався та не спростовувався відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що матеріали даної справи не містять належних доказів, які б свідчили про оплату отриманого товару в більшій частині або в повному обсязі.

Отже, матеріалами справи підтверджений той факт, що відповідач прострочив виконання грошових зобов'язань за договором поставки на суму 74600,00 грн.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за договором поставки в сумі 74600,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Посилання апелянта на п. 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. N 457є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює обов'язок відповідача як вантажоодержувача та не заперечує права відповідача як покупця, пов'язана з прийманням товару у відповідності до умов договору.

Щодо припинення провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 7038,55 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.

Приписами статті 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. Ця заява підписується позивачем. До прийняття відмови позивача від позову господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цієї дії у представника відповідача.

Враховуючи підписання заяви про відмову від позову в частині стягнення пені уповноваженим представником позивача, відсутність підстав вважати, що відповідна відмова може порушити чиї-небудь права чи законні інтереси, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про прийняття відмови позивача від позовних вимог в частині стягнення пені та припинення провадження у даній справі на підставі п.4 ч. 1 ст. 80 ГПК України щодо позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7038,55 грн.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

А отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 74 600,00 грн. основного боргу, 49 657,90 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 4230,39 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у даній справі прийнято при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у апеляційній скарзі, колегія суддів вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи та наявними у справі доказами.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Приватного підприємства В«ТрансщебеньВ» , м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства В«ТрансщебеньВ» , м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015р. у справі №922/3262/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 07.10.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Тихий П.В.