Постанова

від 25.08.2015 по справі 916/1747/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2015 р.Справа № 916/1747/15 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий: Шевченко В.В.

судді: Лисенко В.А., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання: Бендерук Є.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Дригула Н.О.,Трофімчук О.В. - за дорученням

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Металодім»

на рішення господарського суду Одеської області від 20.05.2015

у справі № 916/1747/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд СУ-10»

до Приватного підприємства «Металодім»

про стягнення 194.090 грн. 31 коп.

Склад колегії суддів змінений згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 20.08.2015 р.

ВСТАНОВИЛА:

24.04.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансбуд СУ-10» (далі позивач, ТОВ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «Металодім» (далі відповідач, ПП) про стягнення грошових коштів у сумі 194.090 грн. 31 коп.

Позов мотивований тим, що на виконання умов укладеного між сторонами у справі договору поставки № 19/12-2014 від 19.12.2014 р. позивач платіжними дорученнями № 234 від 19.12.2014 р. та № 263 від 23.12.2014 р. перерахував на рахунок відповідача в якості авансового платежу за поставку сходових маршів марки ЛМП 57.11.17-5 грошові кошти у сумі 30.525 грн. та 89.000 грн. відповідно, а всього на загальну суму 119525 грн. (а.с. 18 -19). Але, останній поставку сходових маршів марки ЛМП 57.11.17-5 не здійснив, внаслідок чого ПП на підставі ст. 693 ЦК України повинний повернути ці грошові кошти позивачу, а також сплатити ще й 402 грн. 78 коп. - 3% річні, 64715 грн. 14 коп. - збитків, 8.252 грн. 14 коп. - пені, 1.195 грн. 25 коп. - штрафу та відшкодувати понесені судові витрати по справі на оплату судового збору за подання позову в сумі 3881 грн. 81 коп.

Відповідач відзив на позов не надав та його представник в судове засідання не з'явився, внаслідок чого справа була розглянута місцевим судом за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.05.2015 р. (суддя Шаратов Ю.А.) позовні вимоги задоволено частково та з відповідача з на користь позивача стягнуто: 119525 грн. - боргу, 64.715 грн. 14 коп. - збитків, 8.252 грн. 14 коп. - пені, 1.195 грн. 25 коп. - штрафу та 3.874 грн. 05 коп. - понесених судових витрат по справі на оплату судового збору, в решті частини позову - відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що на виконання умов укладеного між сторонами у справі договору поставки № 19/12-2014 від 19.12.2014 р. позивач платіжними дорученнями № 234 від 19.12.2014 р. та № 263 від 23.12.2014 р. перерахував на рахунок відповідача в якості авансового платежу за поставку сходових маршів марки ЛМП 57.11.17-5 грошові кошти у 30.525 грн. та 89.000 грн. відповідно, а всього на загальну суму 119525 грн. Але, останній поставку сходових маршів марки ЛМП 57.11.17-5 не здійснив, внаслідок чого ПП на підставі ст. 693 ЦК України повинний повернути ці грошові кошти позивачу, а також сплатити ще й 64715 грн. 14 коп. - збитків, 8.252 грн. 14 коп. - пені, 1.195 грн. 25 коп. - штрафу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 402 грн. 78 коп. місцевий суд виходив з того, що стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку, не вважається грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі покладено на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В апеляційній скарзі ПП просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм процесуального і матеріального права та постановити нове рішення яким у задоволені позовних вимог ТОВ відмовити у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що договір поставки від 19.12.2014 р. укладено всупереч волевиявленню учасника правочину та не відповідає його внутрішній волі, оскільки директор ПП - п. Муратчаєв С.О. спірний договір не підписував, а підпис від імені директора на спірному договорі не відповідає його справжньому підпису, у зв'язку з чим цей договір на підставі ст. 203 ЦК України є недійсним. По-друге, відповідач був позбавлений можливості надати до суду заперечення проти позову, оскільки справи була розглянута без участі представника відповідача в рамках одного судового засідання, а тому відповідач був позбавлений можливості оскаржити договір поставки та визнати його недійсним.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представники позивача просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП без задоволенню.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги скаржник був повідомлений у встановленому законом порядку. Проте, 25.08.2015 р. до апеляційного суду надійшло клопотання скаржника про перенесення судового засідання на іншу дату у зв'язку з зайнятістю його представника в іншому судовому процесі.

Назване клопотання визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що заявником не надано доказів зайнятості його представника в іншому судовому процесі. Крім того, вказана скаржником у клопотанні причина про перенесення судового засідання не є достатньою, оскільки представництво його інтересів може здійснюватися також любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною такого перенесення може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких обставин, уданому випадку немає.

Відхилено колегією суддів і клопотання представників позивача про перенесення розгляду справи на іншу дату для надання їм можливості подати до суду додаткових доказів у справі, оскільки заявники нічим не обґрунтували неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від них, внаслідок чого, відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України, підстави для задоволення зазначеного клопотання - відсутні.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована, але оскаржене рішення підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Посилання скаржника на порушення місцевим судом його процесуальних прав, що призвело до позбавлення можливості надати до суду заперечення проти позову, а також пред'явити позов щодо визнання договору поставки недійсним є безпідставними з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи ухвалою від 27.04.2015 р. позовна заява ТОВ прийнята до провадження місцевого суду та розгляд справи призначено на 20.05.2015 р. об 11:45.

Вищезазначена судова ухвала отримана особисто відповідачем 14.05.2015 р., що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.46).

Таким чином, відповідач будучи своєчасно та належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи судом першої інстанції 20.05.2015 р. в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався, відзив на позов, а також інші необхідні, на його думку, документи не надав, внаслідок чого місцевий суд підставне та без будь-яких порушень процесуальних прав відповідача розглянув справу за його відсутністю за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Як вбачається з матеріалі справи і правильно встановлено судом першої інстанції 19.12.2014 р. між сторонами у справі укладено договір поставки № 19/12-2014 (далі договір), за умовами якого ПП зобов'язалось поставити ТОВ товар, а останній зобов'язався прийняти та оплатити його вартість відповідно до специфікації та/або видаткових накладних.

Згідно п. 9.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками обох сторін та діє до 31.12.2015 р.

Відповідно до 1.3., 2.1., 3.4., 4.1. договору, кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями та/або видатковими накладними постачальника. Постачальник зобов'язався передати покупцю товар в асортименті, за визначеною сторонами ціною, відповідної якості, в кількості та в строки, обумовлені положеннями даного договору, специфікацією, та/або накладними. Покупець повинен провести (здійснити) оплату за замовлену партію товару до передання зазначеної партії товару постачальником (100% попередня оплата), згідно виставленого постачальником рахунку-фактури. Покупець направляє постачальнику замовлення з зазначенням асортименту та кількості партії товару, яке може бути передаватися за допомогою телефонного зв'язку в усній формі або укладене за допомогою засобів електронної пошти чи факсимільного зв'язку при умові подальшого підтвердження волевиявлення сторін оригіналами чи фактичними діями сторін.

У додатку № 1 до договору від 19.12.2014 р. сторонами погоджена поставка сходових маршів марки ЛМП 57.11.17-5 у кількості 35 штук загальною вартістю 119.525 грн.

Відповідач стверджує, що названий договір підписаний з його боку не директором, а іншою особою, а тому є недійсним.

Але, ці доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки підпис директора відповідача на кожному аркуші договору та додатку до нього засвідчена печаткою приватного підприємства, а відповідно до п 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампі (затвердженої наказом МВС України 11.01.99 N 17 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1999 р. за N 264/3557) відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів підприємницької діяльності, інших організаційних форм підприємництва, діяльність яких передбачена чинним законодавством України.

Доказів, які б свідчили про незаконне використання печатки, проведення службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, викрадення, втрати або іншого вибуття печатки з володіння відповідача, а також доказів звернення до правоохоронних органів за фактом викрадення, втрати чи незаконного використання печатки відповідачем до суду не надано.

За таких обставин керівник відповідача повинен був контролювати законність користування печаткою, та відповідати за її використання, тобто за поставлення її на спірному договорі, а тому посилання відповідача на те, що спірний договір підписано не уповноваженою особою не можуть прийматись до уваги.

Як свідчать матеріали справи на виконання умов названого договору поставки позивач платіжними дорученнями № 234 від 19.12.2014 р. та № 263 від 23.12.2014 р. перерахував на рахунок відповідача в якості авансового платежу за сходові марші марки ЛМП 57.11.17-5 грошові кошти у сумі 30.525 грн. та 89.000 грн. відповідно, а всього 119525 грн. (а.с. 18 -19).

Згідно п. 4.3. договору відповідач зобов'язався поставити товар на кінцевий пункт поставки на протязі строку встановленому в заявці.

25.02.2015 р. позивач направив на адресу відповідача лист із заявкою на поставку сходових маршів марки ЛМП 57.11.17-5 у кількості 35 штук за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5 у строк до 11.03.2015 р. та запропонував, що у разі неможливості здійснення поставки вищезазначеного товару повернути ТОВ у строк до 12.03.2015 р. сплачені за цей товар грошові кошти у сумі 119.525 грн., що підтверджується фіскальним чеком з описом вкладення (а.с. 14, 15).

Відповідно до положень розділу четвертого Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 958 від 28.11.2013 р., нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) складають Д+3, а при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції нормативні строки пересилання збільшуються на один день, з урахуванням вихідних днів, колегія суддів доходить висновку про те, що вищезазначену заявку позивача отримано відповідачем не пізніше 03.03.2015 р.

Згідно п. 8.2. договору, всі листи, повідомлення та інші документи, які відправленні покупцем постачальнику вважаються отриманими останнім не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту їх відправки на адресу постачальника, вказану в цьому договорі.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, відповідно до умов укладеного договору та вимог наведеного законодавства відповідач повинний був поставити позивачеві товар у строк до 11.03.2015 р.

Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що відповідач у строк до 11.03.2015 р. (включно) або в будь-яку іншу дату поставив позивачеві товар на загальну суму 119525 грн. в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч ст. 33 ГПК України, відповідачем суду не надано.

Відсутні в матеріалах справи і докази того, що відповідач повернув позивачеві отримані в якості авансового платежу грошові кошти в сумі 119.525 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 665, ч. 2 ст. 693 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки, відповідач, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, а позивач вимагає повернення суми попередньої оплати, то суд першої інстанції підставне задовольнив ці вимоги позивача у повному обсязі.

У п. 6.2 договору сторонами погоджено, що у випадку порушення строків поставки товару, продавець сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання від вартості недопоставленого товару, за кожен календарний день прострочення, а також штраф у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару, внаслідок чого місцевий суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пеню за прострочення поставки товару за договором за період з 12.03.2015 р. по 22.04.2015 р. в сумі 8.252 грн. 14 коп. та штраф у розмірі 1% в сумі 1.195 грн. 25 коп., так як здійснені позивачем розрахунки розміру пені та штрафу перевірені як місцевим, так і апеляційним судом та є правильними та вірними, а крім того, не спростовані скаржником ані в цілому, ані за їх складовими.

У постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012 зроблено висновок про те, що стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 402 грн. 78 коп. - відсутні, так як згідно ч. 3 ст. 82 та ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Позивач вважає, що діями відповідача йому були заподіяні збитки у розмірі 64715 грн. 14 коп., оскільки за умовами договору поставки останній повинний був поставити ТОВ сходові марші марки ЛМП 57.11.17-5 у кількості 35 штук загальною вартістю 119525 грн., але не зробив цього. Через невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а також з урахуванням інфляційних процесів в економіці держави та збільшення ціни на товар потрібний позивачу, останньому були заподіяні збитки у вигляді витрат у розумінні різниці в ціні, які він мусить зробити для відновлення свого порушеного права, так як згідно рахунку-фактури № ЗБ-0000566 від 16.04.2015 р. виданого ТОВ „ЗБ Постачкомплекс" вартість сходових маршів марки ЛМП 57.11.17-5 у кількості 35 шт. складає 184.240 грн. 14 коп. (а.с. 13), а тому сума збитків сягає 64.715 грн. 14 коп. (184.240,14 - 119525,00 = 64715,14).

Але, доказів того, що позивач оплатив вищевказаний рахунок та придбав у ТОВ „ЗБ Постачкомплекс" сходові марші марки ЛМП 57.11.17-5 у кількості 35 шт. вартістю 184.240 грн. 14 коп. в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, ТОВ суду не надано.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Поняття збитків та їх склад наведено в ст. 22 ЦК України та ст. ст. 224, 225 ГК України, відповідно до яких під збитками, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заподіяння діями відповідача реальних збитків ТОВ у розмірі 64715 грн. 14 коп., оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем були придбані сходові марші марки ЛМП 57.11.17-5 у кількості 35 шт. та на ці цілі було витрачено 184.240 грн. 14 коп. або будь-які інші грошові кошти. Крім того, як зазначалося вище, відповідно до умов укладеного договору та ч. 2 ст. 693 ЦК України позивач мав право вимагати від відповідача передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Тому, вимагаючи від відповідача повернення саме грошових коштів позивач діяв на свій ризик та розсуд, внаслідок чого його можливі майбутні витрати на придбання необхідного товару не є ані вартістю втраченого, пошкодженого або знищеного майна, що визначена відповідно до вимог законодавства; ані додатковими витратами (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), що понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; ані неодержаним прибутком (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною, тобто реальними збитками у розумінні ч. 2 ст. 224 та ч. 1 ст. 225 ГК України, які повинний відшкодувати відповідач, у зв'язку з чим ці позовні вимоги задоволенні бути не можуть, а протилежні висновки місцевого суду є помилковими.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позов ТОВ підлягає задоволенню на 86.44% (позов заявлений на 194090 грн. 30 коп., а підлягає задоволенню на 128972 грн. 39 коп.), то відповідач повинний відшкодувати позивачеві 3355 грн. 43 коп. понесених витрат на сплату судового збору за подання позову.

Так як, при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та помилково стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 64715 грн. 14 коп. і, як наслідок цього, невірно здійснив розподіл судових витрат між сторонами у справі, то колегія суддів вважає за необхідне оскаржене рішення частково скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов ТОВ також частково у вищевказаному розмірі.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Металодім» - залишити без задоволення.

Пункти 2, 3 та 4 резолютивної частини рішення господарського суду Одеської області від 20.05.2015 року у справі № 916/1747/15 частково скасувати та викласти їх одним пунктом під літером 2 в наступній редакції:

2. Стягнути з Приватного підприємства «Металодім» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд СУ-10»: 119.525 грн. - заборгованості, 8.252 грн. 14 коп. - пені, 1.195 грн. 25 коп. - штрафу та 3355 грн. 43 коп. - понесених витрат на сплату судового збору за подання позову, а в решті частині позову - відмовити.

В решті частині рішення господарського суду Одеської області від 20.05.2015 року у справі № 916/1747/15 - залишити без змін.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Лисенко В.А.

Ярош А.І.