Рішення

від 20.11.2013 по справі 38/325

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.11.2013 Справа № 38/325

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю. В.

при секретарі судового засідання Д'яковій Ю.Ю.

Розглянувши матеріали справи за позовом: Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м. Горлівка

до відповідача: Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Донецьк

про стягнення суми донарахувань за рішенням суду: пені у сумі 2286,99 грн., інфляційних нарахувань у сумі 74850,17 грн., 3% річних у сумі 19013,76 грн., а всього 96150,92 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довір. від 22.01.2013 р. № 355-13 «Д»

від відповідача: ОСОБА_2 - за довір. від 21.05.2013 р. № Юр/2724/1

У судовому засіданні 04.11.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 20.11.2013 р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство „ДонецькобленергоВ» , м.Горлівка, звернувся до господарського суду з позовом до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м. Донецьк, про стягнення суми донарахувань за рішенням суду: пені у сумі 2286,99 грн., інфляційних нарахувань у сумі 74850,17 грн., 3% річних у сумі 19013,76 грн., а всього 96150,92 грн.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 18.04.2013 р. у зв'язку із переведенням судді Лейби М.О. до колегії з розгляду справ про банкрутство та визначенням іншої спеціалізації спорів, справу № 38/325 передано на повторний автоматичний розподіл, яким обрано суддю Бокову Ю.В.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір про постачання електричної енергії № 14/47 від 10.04.2003 р з додатками; рішення господарського суду Донецької області № 37/216 від 18.10.2007 р., № 10/159 від 15.10.2008р., № 25/60 від 28.04.2009 р., № 38/199 від 03.08.2009 р., № 7/154 від 22.07.2010 р., № 20/53 від 14.04.2011 р.

Відповідач проти задоволення позовних вимог щодо стягнення 3 % річних та інфляційних заперечив, просив зменшити розмір стягуваної пені на 50%.

Позивач проти зменшення суми пені заперечив, посилаючись на тяжкий фінансовий стан свого підприємства. Позивач також повідомив про здійснення ним оплати витрат на проведення судової експертизи в сумі 11167,20 грн., в підтвердження чого надав суду копію платіжного доручення № 16408 від 03.03.2012 р.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 26 Закону України „Про електроенергетикуВ» та п.1.3 Правил користування електричною енергією (далі по тексту Правила), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Пунктом 2 ст.275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між ВАТ „ДонецькобленергоВ» , правонаступником якого є позивач, та Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» укладено договір про постачання електричної енергії № 14/47 від 10.04.2003 р. (далі по тексту Договір).

Судом встановлено, що відповідно до Статуту Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» - ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» є юридичною особою із новим найменуванням, у результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту, які пов'язані із набранням чинності Закону України «Про акціонерні товариства» № 514 - VI від 17.09.2008 р. та зміною найменування з Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на Публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго». Публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго» перейменовано у Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов'язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Наявність судового рішення про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов'язання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов'язань.

Таким чином, приписи вищевказаних норм права не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовими зобов'язаннями підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобов'язання, і зокрема за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення.

Тобто, приписами чинного законодавство не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором (угодою тощо) термінів та не позбавлено кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, заявлені вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних є обґрунтованими і правомірними.

Відповідно до ст.ст.216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.1 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені до стягнення суми нараховані позивачем як за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором по сплаті вартості спожитої електроенергії за спірний період, так і за невиконання грошового зобов'язання, визнаного (встановленого) рішеннями господарського суду Донецької області.

Рішеннями господарського суду Донецької області № 37/216 від 18.10.2007 р., № 10/159 від 15.10.2008р., № 25/60 від 28.04.2009 р., № 38/199 від 03.08.2009 р., № 7/154 від 22.07.2010 р., № 20/53 від 14.04.2011 р. з КП „Компанія „Вода ДонбасуВ» на користь ПАТ „Донецькобленерго стягнуті кошти за неналежне виконання умов Договору № 14/47 від 10.04.2003 р.

Тобто, вищевказаними рішеннями встановлено факт наявності прострочення виконання споживачем електричної енергії його договірного зобов'язання.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 598 цього ж кодексу, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов'язання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, наявність судових рішень про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов'язання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов'язань.

Таким чином, приписи вищевказаних норм права не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовими зобов'язаннями підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобов'язання, і зокрема за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення. Крім того, право кредитора на звернення із вимогами про стягнення суми пені за невиконання грошового зобов'язання прямо передбачено умовами Договору.

Тобто, приписами чинного законодавство не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором (угодою тощо) термінів та не позбавлено кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст. ст. 549, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України, приписами ЗУ В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» .

З наявних у справі документів вбачається, що в період нарахування позивачем сум 3% річних, інфляційних та пені (розрахунки зазначених сум містяться в матеріалах справи) у відповідача перед позивачем значилась заборгованість по несплаті вартості спожитої електроенергії по Договору № 14/47 від 10.04.2003 р. За наведених обставин, заявлені вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних та пені є обґрунтованими та правомірними.

За результатами проведеної судової економічної експертизи, експертом здійснено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних та відповідно до висновку № 2/11/53 від 15.04.2013 р. інфляційні становлять 79632,27 грн., 3 % річних становлять 19013,77 грн., пеня становлять 2286,99 грн.

Розрахунок пені та 3% річних перевірено господарським судом, здійснено позивачем у відповідності до приписів діючого законодавства та арифметично вірно.

Водночас, судом встановлено, що при нарахуванні інфляційних нарахувань на суму боргу та нарахувань за невиконання рішень суду Позивачем не були враховані всі місяці періоду (в яких була як інфляція так и дефляція). Таким чином, до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань у розмірі 68533,27 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та 3% річних підлягають стягненню з відповідача в наступних розмірах:

3% річних нарахованих за невиконання рішень суду за період з 01.11.2008 р. по 15.10.2011 р.- 19013,77 грн.,

інфляційні нараховані за невиконання рішень суду за період листопад 2008 р. - червень 2011 р.- 68533,27 грн.,

Сума пені перерахована судом у відповідності до вимог діючого законодавства та складає 2286,99 грн. Тому суд задовольняє в повному обсязі вимоги позивача щодо стягнення пені нарахованої за невиконання рішень суду за період з 26.03.2011 р. по 04.08.2011 р. в сумі 2286,99 грн.

23.10.2013 р. Відповідач надав через канцелярію суду заяву, в якій просив зменшити розмір пені на 50 %, посилаючись на важке фінансове становище підприємства.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони , що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідач не підтвердив належними доказами важкий фінансовий стан підприємства та винятковість випадку виникнення заборгованості. Тому клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені на 50 % задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, в тому числі витрати за проведення судової експертизи, розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 526, 527, 549, 551, 598, 599, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193, 216-218, 233, 275 Господарського кодексу України, Закону України „Про електроенергетикуВ» №575/97-ВР від 16.10.1997р., Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. N28, Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 35, 38, 41, 42, 43, 49, 69, 79, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго»,

м. Горлівка до Обласного комунального підприємства В«ДонецьктеплокомуненергоВ» , м.Донецьк про стягнення суми донарахувань за рішенням суду: пені у сумі 2286,99 грн., інфляційних нарахувань у сумі 74850,17 грн., 3% річних у сумі 19013,76 грн., а всього 96150,92 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Обласного комунального підприємства В«ДонецьктеплокомуненергоВ» (83086, м. Донецьк, вул. Донецька , 38 ЄДРПОУ 03337119) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м. Горлівка (84601, м. Горлівка, пр. Леніна, 11 ЄДРПОУ 00131268) пеню в сумі 2286,99 грн., інфляційні нарахування в сумі 68533,27 грн., 3% річних в сумі 19013,76 грн., державне мито в сумі 898,34 грн., витрати щодо сплати за інформаційно-технічне забезпечення процесу - 236,00 грн.

Стягнути з Обласного комунального підприємства В«ДонецьктеплокомуненергоВ» (83086, м. Донецьк, вул. Донецька , 38 ЄДРПОУ 03337119) на користь Публічного акціонерного товариства „ДонецькобленергоВ» (84601, Донецька обл., м. Горлівка, пр. Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268) витрати за виконання судової експертизи в сумі 11167,20 грн.

В залишковій частині позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 20.11.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 25.11.2013 р.

Суддя Ю.В. Бокова