Постанова

від 19.08.2015 по справі 916/1865/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2015 р.Справа № 916/1865/15 ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів : Богатиря К.В., Бєляновського В.В.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури - ОСОБА_2;

від ОСОБА_1 міської ради - ОСОБА_3 за довіреністю;

від ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_5 за довіреністю;

Представник КП "Гідропарк "Лузанівка" у судове засідання не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду Одеської області від 13 липня 2015 року

по справі №916/1865/15

за позовом прокурора Суворовського району м.Одеси в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради в особі ОСОБА_7 підприємства "Гідропарк "Лузанівка";

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4;

про стягнення 22297,9 грн.;

за зустрічним позовом ОСОБА_6 особи-підприємця ОСОБА_4

до ОСОБА_7 підприємства "Гідропарк "Лузанівка"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міська рада

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ

У травні 2015 р. прокурор Суворовського району м.Одеси в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради в особі ОСОБА_7 підприємства "Гідропарк "Лузанівка" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ОСОБА_6 особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4Р.) заборгованості за договором пайової участі №14 від 03.05.2013 р. у сумі 22297,90 грн.

25.05.2015 р. ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою до відповідача КП "Гідропарк "Лузанівка" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міської ради про визнання недійсним договору №14 від 03.05.2013р. про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою, укладеного між ОСОБА_7 підприємством "Гідропарк "Лузанівка" та ФОП ОСОБА_4.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13 липня 2015 року (головуючий суддя Горячук Н.О.) первісну позовну заяву Прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради в особі ОСОБА_7 підприємства "Гідропарк "Лузанівка" про стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_4 заборгованості за договором пайової участі №14 від 03.05.2013 р. у сумі 22297,90 грн. задоволено у повному обсязі, стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 підприємства „Гідропарк „ЛузанівкаВ» 22297 грн. 90 коп. заборгованості, 1827 грн. судового збору, стягнуто з ФОП ОСОБА_4 до державного бюджету України 1827 грн. судового збору за розгляд первісного позову, у задоволенні зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_7 підприємства "Гідропарк "Лузанівка" про визнання недійсним договору про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою №14 від 03.05.2013 р. відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_4 у порушення умов договору про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою №14 від 03.05.2013 р., укладеного між КП "Гідропарк "Лузанівка" та ФОП ОСОБА_4, не було частково сплачено щомісячну суму пайової участі, у зв'язку з чим за ФОП ОСОБА_4 рахується борг перед позивачем у сумі 22297,90 грн.

Судом першої інстанції зазначено, що первісні позовні вимоги Прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради в особі ОСОБА_7 підприємства "Гідропарк "Лузанівка" про стягнення з відповідача ОСОБА_6 особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості за договором пайової участі №14 від 03.05.2013р. у сумі 22297,90 грн. обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо зустрічних позовних вимог, суд зазначив, що зустрічна позовна заява ФОП ОСОБА_4 до відповідача КП "Гідропарк "Лузанівка" про визнання недійсним договору про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою №14 від 03.05.2013 р. необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із даним рішенням до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду звернувся ФОП ОСОБА_4 з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 13.07.2015 року по справі №916/1865/15 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовної заяви заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради в особі КП «Гідропарк «Лузанівка» до ФОП ОСОБА_4 відмовити повністю та задовольнити в повному обсязі зустрічний позов ФОП ОСОБА_4 і визнати недійсним договір про пайову участь в утримані об'єктів благоустрою №14 від 03.05.2013 року.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, зроблені судом висновки не відповідають обставинами справи, крім того в рішенні неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.

Так, апелянт зазначає, що судом не враховані положення діючого законодавства та знехтувані доводи скаржника щодо відсутності підстав у прокуратури представляти інтереси КП «Гідропарк «Лузанівка» в суді у цій справі, оскільки, на думку апелянта, КП «Гідропарк «Лузанівка» є комерційним підприємством, а ОСОБА_1 міська рада, не належить до органів державної влади, а тому саме КП «Гідропарк Лузанівка», а не ОСОБА_1 міська рада, та не прокурор, перш за все мало право та повинно було звертатись з цим позовом.

Також, посилаючись на приписи ст. ст. 901, 902, 903 ЦК України, скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач надавав скаржнику будь-які послуги.

За твердженням апелянта, суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що скаржник частково виконував умови договору. При цьому Позивачем не надані, а тому і відсутні в матеріалах справи, будь-які належні та допустимі докази того, що скаржник частково виконував умови Договору, тобто робив часткові оплати по ньому, а висновок суду ґрунтувався на наявному в матеріалах справи розрахунку, здійсненому особисто позивачем та на його твердженнях.

Окрім того, за твердженням скаржника, судом безпідставно не враховано доводи Скаржника, що бар «Ковбой» є стаціонарним об'єктом, а не тимчасовою спорудою. Як зазначає скаржник, суд посилається на рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 64 від 16.02.2012 року та безпідставно не застосовує ч. 4 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», згідно якої власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Апелянт зазначає, що на момент прийняття рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 64 від 16.02.2012 року, діяла редакція Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 19.01.2012 року, частина 4 статті 15 якого передбачала можливість брати пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою на умовах договору для власників будь-яких будівель та споруд. Втім, на момент укладання Договору, діяла редакція Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 05.01.2013 року, частина 4 статті 15 якого передбачала можливість брати пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою на умовах договору лише для власників тимчасових споруд. Таким чином, на момент укладання Договору, зміст рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 64 від 16.02.2012 року суперечив положенням ч. 4 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», тому рішення не повинно було братися до уваги судом з огляду на діючий в Україні принцип верховенства права, закріплений ст. 8 Конституції України.

В апеляційній скарзі, скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову та необґрунтовано не застосував відповідні норми матеріального права. Так, за посиланням скаржника, зі змісту Договору, укладеного між КП «Гідропарк «Лузанівка» та СПД ОСОБА_4, вбачається що він укладений як не з власником стаціонарного об'єкту, так і відносно не тимчасової споруди, а саме нежитлового приміщення бару «Ковбой», розташованого за адресою: м. Одеса, «Лузановка» пляж. Право власності на вищевказаний об'єкт підтверджується Витягом про реєстрацію права власності. Таким чином, на час укладення спірного правочину право власності на нежитлове приміщення СПД ОСОБА_4 не належало, та договір був укладений з власником капітальної, а не тимчасової споруди, що порушує ч. 4 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Ухвалою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 28.07.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Бєляновського В.В.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Прокурор та представник ОСОБА_1 міської ради у судовому засіданні надали пояснення, згідно з якими не погоджуються з апеляційною скаргою, вважають її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Представник КП "Гідропарк "Лузанівка" у судове засідання не з'явився.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні представників учасників процесу, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу від 21.12.2005 р., зареєстрованому за №5897 ОСОБА_4 на праві власності належать нежитлові приміщення бару "Ковбой", загальною площею 93,5 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 200 кв.м.

03.05.2013 р. між ОСОБА_7 підприємством "Гідропарк "Лузанівка" (далі - КП "Гідропарк "Лузанівка") та ФОП ОСОБА_4, укладено договір про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою №14 стаціонарного бару "Ковбой", згідно якого Підприємство здійснює заходи з благоустрою об'єктів, що утримує, а Користувач бере на себе зобов'язання з пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою згідно із затвердженим річним планом заходів з утримання та ремонту об'єктів благоустрою (п.1.1. договору).

Форма пайової участі Користувача - грошова, розмір якої визначається згідно з Порядком визначення пайової участі власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власників (орендарів) пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі для утримання об'єктів благоустрою, розташованих в прибережній та парковій зонах, скверах та на територіях для експлуатації фонтанів, бюветних гідротехнічних комплексів, ставків, затвердженого відповідно до п.п.2 п.В»аВ» ст..28, п.п.1, п.В»аВ» ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", рішенням ОСОБА_1 міської ради від 23.12.2011р. №1631-VI „Про затвердження Правил благоустрою території м. Одеси (текстової частини) у новій редакції, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №64 від 16.02.2012р. „Про встановлення розміру пайової участі для власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власників (орендарів) пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі для утримання об'єктів благоустроюВ» (п.1.2. договору).

Користувач сплачує щомісячну суму пайової участі, розмір якої визначено з Порядком визначення пайової участі власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, для утримання об'єктів благоустрою та вказано в додатку №1 до договору. Строк оплати - до 5 числа поточного місяця, в якому здійснюється підприємницька діяльність. Користувач за власним бажанням може здійснювати передплату і за більший період часу. Оплата суми пайової участі здійснюється Користувач шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підприємства (п.п.4.1. договору).

Сторони згідно додатку №1 до договору погодили щомісячну суму коштів, яку повинен був сплачувати відповідач позивачу за травень - вересень 2013р. (5 місяців по 8912,35грн., 3 місяці з жовтня - грудень 2013 р. по 2673,71 грн.), що загалом складає 52582,88 грн.

Звертаючись з первісним позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що відповідач за первісним позовом умови договору не виконав у повному обсязі, у зв'язку з чим борг відповідача перед позивачем за договором №14 від 03.05.2013 р. на день звернення з позовом до суду становить 22297,90 грн. (частково за серпень 2013 р. - 5364,42 грн., за вересень 2013 р. - 8912,35 грн. та з жовтня по грудень 2013 р. по 2673,71 грн.

Судом першої інстанції, було визнано обґрунтованими первісні позовні вимоги та задоволено їх у повному обсязі.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає такі висновки правомірними, з наступних підстав.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи підтверджують, що укладаючи договір №14 від 03.05.2013 р., сторони погодили щомісячну суму коштів, яку повинен був сплачувати відповідач позивачу за травень - вересень 2013 р. (5 місяців по 8912,35 грн., 3 місяці з жовтня - грудень 2013 р. по 2673,71 грн.), що загалом складає 52582,88 грн.

Проте, у зв'язку з тим, що відповідач за первісним позовом не в повному обсязі виконав взяті на себе договірні зобов'язання, за ним утворилась заборгованість у сумі 22297,90 грн., частково за серпень 2013 р. - 5364,42грн., за вересень 2013р. - 8912,35 грн. та з жовтня по грудень 2013 р. по 2673,71 грн.

28.08.2014 р. за №299 КП "Гідропарк "Лузанівка" надіслало відповідачу попередження щодо необхідності погашення боргів за договором пайової участі, однак відповідач відповіді не надав, борг не погасив.

Відповідно до вимог ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем за первісним позовом безпідставно не було виконано взяті на себе зобов'язання за договором №14 від 03.05.2013 р., а саме не сплачено заборгованість у сумі 22297,90 грн., частково за серпень 2013 р. - 5364,42 грн., за вересень 2013 р. - 8912,35 грн. та з жовтня по грудень 2013 р. по 2673,71 грн.

У зв'язку з наведеним, рішення господарського суду Одеської області від 13 липня 2015 року у цій частині є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні зустрічного позову з підстав його необґрунтованості.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні зустрічної позовної заяви, у зв'язку з наступним.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які б доводили підстави для скасування рішення місцевого господарського суду.

Колегією суддів відхиляються доводи апелянта щодо відсутності підстав у прокуратури представляти інтереси КП «Гідропарк «Лузанівка» в суді у цій справі, з наступних підстав.

Згідно ст. 121 Конституції України держава покладає на прокуратуру представництво інтересів держави у суді, а пред'явлення прокурором позовів регламентується ст. 2, 29 ГПК України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції 1991 року).

Згідно з абз. 4 ч.1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до суду в інтересах держави. Частиною 2 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 2,3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду Україні від 08.04.1999 року у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині 2 ст. 2 Арбітражного процесуального Кодексу, слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є особі територіальна громада в особі ОСОБА_1 міської ради одним з основним його завданням є збереження, охорона та використання комунального майна.

Як вбачається із статуту КП «Гідропарк «Лузанівка», воно є комунальним підприємством, яке відповідно до п.2.2.1 створено міською радою для благоустрою та утримання території пляжів, зеленої зони прибрежної території у належному порядку, організації повноцінного відпочинку жителів та гостей міста на пляжах.

Комунальне підприємство не веде підприємницьку діяльність, підприємство діє згідно чинного законодавства України, розпоряджень міського голови, рішень ОСОБА_1 міської ради та виконавчого комітету, розпоряджень уповноваженого органу.

Враховуючи наведене, посилання скаржника на безпідставне звернення прокуратури з позовом до суду не знайшло свого підтвердження та спростовується матеріалами справи.

Доводи ФОП ОСОБА_4 про те, що бар "Ковбой" є стаціонарним об'єктом, площею 609,6 кв.м. а не є тимчасовою спорудою та договір укладено не з власником майна спростовуються наступним.

Відповідно до п.2 ч.1, п.5 ч.2 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів належить затвердження правил благоустрою території населених пунктів, здійснення самоврядного контролю за станин благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів, тощо.

Згідно з п. а ч.1 ст. 13 вказаного Закону до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки Культури та відпочинку, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики.

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 16.02.2012 р. № 64 «Про встановлення розміру пайової участі для власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власників (орендарів) пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі для утримання об'єктів благоустрою» встановлено розмір пайової участі для власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власників (орендарів) пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі для утримання об'єктів благоустрою, що обслуговуються комунальними підприємствами: «Узберіжжя», «Гідропарк «Лузанівка», «Ланжерон» та «Прибережно-експлуатаційне об'єднання Київського району».

Вказаним рішенням Виконкому, зокрема, зобов'язано комунальні підприємства «Узберіжжя», «Гідропарк «Лузанівка», «Ланжерон» та «Прибережно-експлуатаційне об'єднання Київського району» та власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власників (орендарів) пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, що здійснюють свою підприємницьку діяльність на об'єктах благоустрою, суворо дотримуватися Порядку визначення пайової участі власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власників (орендарів) пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі для утримання об'єктів благоустрою, розташованих в прибережній та парковій зонах, скверах та на територіях для експлуатації фонтанів, бюветних гідротехнічних комплексів, ставків, затвердженого рішенням ОСОБА_1 міської ради від 23.12.2011 р. № 1631-VI «Про затвердження Правил благоустрою території м. Одеси (текстової частини) у новій редакції».

Сплата пайової участі здійснюється на підставі укладеного договору між комунальним підприємством та власниками (орендарями) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власниками (орендарями) пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі.

На теперішній час, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 16.02.2012 р. №64 є чинним, не скасованим та згідно ст. 144 Конституції України, ч. 2 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

На підставі зазначеного та з урахування того факту, що ОСОБА_4 є власником нежитлової будівлі - бару «Ковбой», площею 93,5 кв.м., в подальшому реконструйованої до 609, 6 кв.м., було укладено оскаржуваний договір № 14 від 03.05.2013 р. про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою, між КП «»Гідропарк «Лузанівка» та СПД ОСОБА_4

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів відзначає, що Законом України «Про благоустрій населених пунктів» не заборонено укладати договори з власниками нежитлових будівель.

До того ж, відповідачем не надано доказів, що спірний об'єкт після реконструкції набув статусу нерухомого майна, яке не є тимчасовою некапітальною спорудою.

Окрім того, СПД ОСОБА_4 було добровільно укладено спірний договір №14 від 03.05.2013 р., про що свідчить його підпис та печатка підприємця.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, та колегією суддів до уваги не приймаються.

Оскільки апелянтом інших підстав для скасування оскаржуваного рішення наведено не було, колегія суддів дійшла висновку, що доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, у зв'язку з чим скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Одеської області від 13.07.2015 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування або зміни.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Одеської області від 13 липня 2015 року у справі №916/1865/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 25.08.2015 р.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Бєляновський В.В.