Постанова

від 25.08.2015 по справі 918/517/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2015 р. Справа № 918/517/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нова Справа" на рішення господарського суду Рівненської області від 07.07.15 р.

у справі № 918/517/15 (суддя Войтюк В.Р. )

позивач ОСОБА_2 підприємство "Антарес - 7"

відповідач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нова Справа"

про стягнення в сумі 79 164 грн. 81 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3 (довіреність №42 від 29.05.2015р.);

відповідача - не з'явився.

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.07.2015 року у справі №918/517/15 позов Приватного підприємства "Антарес - 7" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нова Справа" про стягнення в сумі 79 164 грн. 81 коп. задоволено частково. Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нова Справа" на користь Приватного підприємства "Антарес - 7" заборгованості в сумі 30 143 грн. 97 коп., 19 020 грн. 85 коп. інфляційних втрат та 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Відмовлено Приватному підприємству "Антарес - 7" у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 30 000 грн. 00 коп. пені (додаткове рішення від 13.07.2015 року у справі №918/517/15).

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився. При цьому, від останнього на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Клопотання відповідача судом відхилене як необгрунтоване, оскільки не містить належного обґрунтування та документальних доказів в підтвердження викладених в клопотанні обставин. Також слід зазначити, що ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, таким представником може бути сам керівник, головний бухгалтер, бухгалтер, інші працівники підприємства або представники на підставі доручення, які не перебувають з ним у трудових відносинах, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника відповідача, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того, відповідно до п.5 ухвали апеляційного суду від 04.08.2015 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

З огляду на викладене, нез'явлення представника відповідача через його хворобу не є перешкодою для розгляду скарги по суті.

Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 липня 2012 року між ОСОБА_2 підприємством "Антарес-7" (постачальник/позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нова Справа" (покупець/відповідач) був укладений договір купівлі-продажу № 58 (далі - договір, а.с.6-8), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язувався передати належний йому товар у власність покупцю, а покупець в свою чергу зобов'язувався прийняти цей товар та оплатити його вартість згідно з умовами даного договору та товарно-транспортних чи фінансових документів (накладних, рахунків, тощо).

Відповідно до п.4.1 договору, ціна за одиницю товарувказується в накладній (накладних).

Покупець зобов'язувався сплачувати за кожну партію продукції на умовах відтермінування 30 календарних днів від дати виписаної видаткової накладної постачальника (п.4.3 договору).

Крім того, 17 липня 2012 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору купівлі- продажу №58 - Протокол розбіжностей (а.с.9-10), в якій сторони виклали пункти 3.2, 4.3, 5.3.2 в новій редакції. Вказана додаткова угода підписана сторонами та скріплена їх печатками.

Так, відповідно до п.4.3 договору, покупець зобов'язувався сплачувати за кожну партію продукції на умовах відтермінування 30 календарних днів від дати фактичного отримання товару покупцем від постачальника.

Як встановлено судами обох інстанцій, на виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 30143 грн. 97 коп., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи накладними № 197 від 30.01.2013 р., № 198 від 30.01.2013 р., № 311 від 13.02.2013 р., № 312 від 13.02.2013 р. (а.с.11-14).

Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, за отриманий товар не розрахувався.

Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 30143,97 грн.

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 30143,97 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 655 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як з'ясовано судами, прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 19 020,85 грн. інфляційних нарахувань за період з 16.03.2013р. по 13.05.2015р., згідно поданого позивачем розрахунку.

Відповідно до п.6.2 договору, за не виконання п.4.3 даного договору покупець виплачує пеню у розмірі 1% від вартості неоплаченого товару (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення), за кожний день протермінування.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем нарахована та пред'явлена до стягнення з відповідача пеня в розмірі 30 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у поданих позивачем розрахунках пені не були враховані приписи ст.232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, а також те, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ст.261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Якщо погодитись із датою позивача, від якої ним обраховуються штрафні санкції, - 16.03.2013 року, то нарахування штрафних санкцій у відповідності до вимог ст.232 ГК України повинно було припинитися 16.09.2013 року, а враховуючи те, що до вимог про стягнення неустойки (пені) підлягає застосуванню спеціальний строк позовної давності в один рік, то позовна вимога про стягнення пені повинна була б заявлена до суду не пізніше 16.09.2014 року.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 13.05.2015 року, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 30 000,00 грн. пені в зв'язку зі спливом строку позовної давності, про що заявлено відповідачем.

Безпідставними є посилання скаржника на те, що даний позов є передчасним, оскільки на накладних відсутня дата фактичного отримання товару з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. (далі - Положення), господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення (п. 2.2. Положення).

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

Як вже зазначалося вище, факт отримання товару відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи накладними № 197 від 30.01.2013 р., № 198 від 30.01.2013 р., № 311 від 13.02.2013 р., № 312 від 13.02.2013 р. (а.с.11-14).

Оскільки, видаткова накладна складається під час здійснення господарської операції та фіксує факт здійснення господарських операцій, то колегія суддів зазначає, що дата виписки видаткової накладної і є датою отримання товару.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нова Справа" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 07.07.2015 року у справі №918/517/15 - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.