Постанова

від 12.03.2007 по справі 14/1-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/1-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31     http://vn.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

12 березня 2007 р.                                                                                                      Справа № 14/1-07

Господарський суд Вінницької області у складі:  судді Залімського І.Г., при секретарі  судового засідання Гриневичі В.С., розглянувши в приміщенні суду  з участю представників сторін:

позивача          - Митченко О.В.

відповідача     - Коваленко В.І.

справу за позовом Ладижинського міського центру занятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття  (вул. Процишина, 55 А, м. Ладижин,  Вінницька область, 243210)     Ладижинського державного малого підприємства нових технологій та систем  (юридична адреса: вул. Польова, 56, м. Ладижин, Вінницька область, 24320, фактична адреса:  вул. Будівельників, 38-А,  Ладижин, Вінницька область, 24321)  про стягнення 945,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення 945,64 грн. недоїмки по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття, в тому рахунку 762,55 грн.  боргу, 183,09 грн. пені.

Відповідач  в судовому засіданні проти позову заперечував з  підстав викладених у поясненнях №2-ГС  від 15.02.07 та посилаючись на Закон України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181, вказав на те, що заборгованість за даним позовом є  неузгодженою, а борг  перед позивачем, що виник станом на 31 грудня 1999 року, підлягає списанню як податковий борг.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.

Ладижинське ДМП НТС є платником внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття   з 18.03.98.

Відповідно до акту перевірки №28 від 12 червня 2002 року за відповідачем за період з 01.05.01 по 31.05.02 рахувалась заборгованість в розмірі 692,58 грн., в тому рахунку 539,43 грн. простроченої заборгованості та 0,73 грн. донарахованих страхових внесків.

За період з 01.04.01  по 01.07.03 заборгованість відповідача перед позивачем  становила 841,23, в тому рахунку 762,10 грн.  простроченої заборгованості  79,13 грн., що підтверджується  актом №23 від 25.07.03.

За період з 01.07.03  по 31.12.04 заборгованість відповідача перед позивачем  становила 866,27 грн., в тому рахунку 762,31 грн.  простроченої заборгованості  103,96 грн., що підтверджується  актом №1 від 04.01.05.

Таким чином, станом на 01.10.06 загальна сума заборгованості відповідача по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття  становила  945,40 грн., в тому рахунку 762, 31 грн. недоїмки, 183,09 грн. пені, що підтверджується  матеріалами справи, зокрема, зазначеними вище актами перевірки  та доданими до них розрахунками.

Відповідно ж до ст. 35 Закону України від 2 березня 2000 року N 1533-III (з подальшими змінами і доповненнями) “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, роботодавець як страхувальник зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески до Фонду, а також пеню, що обчислюється виходячи з 120 відсотків  облікової  ставки Національного   банку   України,   що   діяла  на  момент  сплати, нарахованої на повну суму недоїмки  (без  урахування  штрафів)  за весь її строк.

А згідно до ст. 38 вказаного закону, роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність реєстрації як платник страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців.

Строк давності у разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій, передбачених ст. 38, не застосовується.

Посилання відповідача на необхідність списання в порядку Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття як  неузгодженого податкового боргу, суд вважає  такими, що не ґрунтуються на законі  з огляду на наступне.

В своїх поясненнях позивач вказує, що він оскаржував прострочену заборгованість та пеню,  що виникли станом на 31 грудня 1999 року як неузгоджену, відповідно до ст. 5 Закону України №2181. Відповідно ж до пункту 18.1.1. Закону України №2181, який в цій частині  набрав чинності з 20.02.01, списанню з платників податків підлягає  податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею.

Разом з тим, Закон України ”Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 1533, набрав чинності  з  01.01.2001р, тобто раніше ніж зазначені вище норми Закону №2181, а тому правовідносини щодо погашення заборгованості по страхових внесків на загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття регулюються саме Законом №1533, тоді як дія Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181, в тому рахунку дія норм щодо списання податкового боргу,  на  вказані  правовідносини   не поширюється.

Крім того, аналіз положень наведеного Закону №2181, Закону України ”Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000р. № 1533 (далі - Закон України №1533) та Закону України ”Про систему оподаткування” від 25.06.1991р. №1251-ХП не дає підстав для віднесення страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття до податків і зборів (обов'язкових платежів).

За змістом статті 67 Конституції України розмір податків і зборів, порядок їх сплати встановлюється законом. Таким загальним законом є Закон України ”Про систему оподаткування”.

Стаття 1 Закону України ”Про систему оподаткування” встановлює, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), наведений у ст.ст.14, 15 даного Закону, є вичерпним. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України ”Про джерела фінансування дорожнього господарства України”, сплаті не підлягають.

Згідно з преамбулою Закону України № 2181, цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування.

Відповідно до ч.1 ст. З Закону України № 1533 (який набрав чинності з 01.01.2001р.), законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України ”Про зайнятість населення” та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тобто, відносини у сфері соціального страхування на випадок безробіття регулюються спеціальним законодавством.

У силу п.2 розділу 8 Закону України № 1533, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, з моменту вступу в силу Закону України № 1533 (з 01.01.2001р.) норми Закону України ”Про систему оподаткування” у частині, що йому суперечили, не застосовуються. Хоча, зміни у Закон України ”Про систему оподаткування”, якими виключено пункт 16 частини першої статті 14 Закону, що відносив до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) і збір на обов'язкове соціальне страхування, були внесені тільки Законом № 429-IV від 16.01.2003р.

Окрім того, Законом України ”Про внесення змін до Закону України ”Про систему оподаткування”” від 18.02.1997 року було встановлено, що дія цього Закону поширюється на відповідні правовідносини у сфері соціального страхування щодо зборів на соціальне страхування до прийняття законів України з питань соціального страхування.

Відповідно до п. 1.3) статті 1 Закону України №2181, податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. У свою чергу, п. 1.2) ст. 1 Закону визначає податкове зобов'язання як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Страхові внески, зокрема, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, не включені до податків і зборів (обов'язкових платежів), встановлених Законом України ”Про систему оподаткування”. Закон України №2181 не може розширювати перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) або поширювати порядок погашення зобов'язань платників податків на платежі, які не включені у систему оподаткування.

Стаття 8 Закону України №1533 встановлює, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, і кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України (п.2, п.5 ст.8 Закону).

Згідно з частинами 2, 3 статті 2 Закону України ”Про систему оподаткування”, державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Пенсійного фонду України.

З наведеного вбачається, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття не є державним цільовим фондом, а є цільовим централізованим страховим фондом, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.

Таким чином, не можна вважати зобов'язання по страховим внескам податковим боргом, на який поширюється дія Закону України №2181, згідно його преамбули.

Верховним  Судом  України  у  постанові  від  13.09.2005  зі  справи № 3/199 викладено правову позицію, згідно з якою включення Законом України №2181, органів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування у перелік контролюючих органів, не змінює статусу внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з чим вони не можуть вважатися податком чи збором у розумінні законів України про оподаткування і не можуть стягуватись в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України №1533.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача про необхідність списання заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття, як податкового боргу в порядку ст. 18 Закону №2181, суд вважає необґрунтованим, оскільки зазначені страхові внески податковим боргом не являються.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Доказів погашення боргу або оскарження у встановленому порядку вимог, на день розгляду справи у суді відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, проаналізувавши  вказані обставини, суд  дійшов висновку про  обґрунтованість вимог позивача   у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню частково в сумі 945,40 грн.

Керуючись ст.ст.69, 70, 86-98, 159-163, 167, прикінцевими та перехідними  положеннями КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

1.          Позов задовольнити частково в сумі 945,40 грн.

     2.В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 0,24 грн. недоїмки відмовити.

3.          Стягнути з Ладижинського державного малого підприємства нових технологій та систем  (юридична адреса: вул. Польова, 56, м. Ладижин, Вінницька область, 24320, фактична адреса:  вул. Будівельників, 38-А,  Ладижин, Вінницька область, 24321)  762,31 (сімсот шістдесят дві грн. тридцять одна коп.) недоїмки, 183,09 грн. (сто вісімдесят три грн. девять коп.) пені на користь Ладижинського міського центру занятості (вул. Процишина, 55 А, м. Ладижин,  Вінницька область, 243210).

4.          Постанову направити сторонам.

Судове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАСУ після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку

Відповідно до ст.186. КАСУ про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі, яка подається до суду апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів  після  подання  заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена у повному обсязі

відповідно до ч.3 ст.160 КАС України 15.03.07р.

Суддя                                                    Залімський І.Г.