Ухвала

від 19.08.2015 по справі 804/12036/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

19 серпня 2015 рокусправа № 804/12036/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді:Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Юхименка О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.,

за участі представника позивача Стирнік Ю.В.,

представника відповідача Чохелі Т.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року у справі № 804/12036/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОСЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 08.08.2014 року звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача форми «Р» від 11.07.2014 року № 0000842202.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми «Р» від 11.07.2014 року № 0000842202.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТОСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32233161) зареєстроване виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 29.10.2002 року, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 413075, перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. ніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області як платник податків, є платником податку на додану вартість (а.с.8-10).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного Управління ДФС у Дніпропетровській області, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

В період з 19.06.2014 року по 25.06.2014 року ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НАФТОСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ЕДМІТ» (код ЄДРПОУ 38599485), їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 року, за результатами якої 26.06.2014 року складено акт №719/22-2/32233161. Висновками акту встановлене порушення позивачем приписів п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодекс України, в результаті чого останнім занижено податок на додану вартість на загальну суму 142842,00 грн. (а.с.13-22).

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що позивачем протягом перевіряємого періоду було укладено правочини з контрагентом - ТОВ «ЕДМІТ», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, підтвердженням чого є висновки акту «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «ЕДМІТ» з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за січень 2014 року» від 10.04.2014 року № 505, складеного Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська. На підставі акту перевірки № 719/22-2/32233161 від 26.06.2014 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11.07.2014 року № 0000842202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 178552,50грн., з яких за основним платежем 142842,00 грн. та за штрафними санкціями 35710,50грн. (а.с.11-12).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміст укладених між ТОВ «НАФТОСЕРВІС» та ТОВ «ЕДМІТ» договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування, тощо.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому п.198.2 ст.198 цього Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «НАФТОСЕРВІС» та ТОВ «ЕДМІТ» було укладено ряд договорів послуг на виконання комплексу робіт з неруйнівного контролю, а саме: договори від 14.01.2014 року №1401-14, від 15.01.2014 року № 1501-14, від 16.01.2014 року №1601-14, від 27.12.2013 року №2712-13-14 (а.с.23-24, 29-30, 35-36, 41-42).

Згідно умов вказаних договорів ТОВ «ЕДМІТ» (виконавець), зобов'язався забезпечити організацію та проведення комплексу робіт з неруйнівного контролю, а саме: візуально-вимірювальний контроль, дефектоскопію, ультразвукову товщинометрію, твердометрію, визначення груп міцності/коерцитиметрію, а ТОВ «НАФТОСЕРВІС» (замовник), прийняти та оплатити виконані роботи.

Пунктом 1.2 цих договорів встановлено, що об'єм та строки виконання робіт визначаються завданнями на виконання комплексу робіт з неруйнівного контролю. Результати виконаних робіт оформлюються актами на виконання комплексу робіт з неруйнівного контролю.

Відповідно до завдання № 1 на надання послуг по виконанню комплексу робіт з неруйнівного контролю, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ЕТ-0123/03, акту на виконання комплексу робіт з неруйнівного контролю № 2301/1401-14 та податкової накладної № 2225 від 23.01.2014 року ТОВ «ЕДМІТ» на виконання умов договору від 14.01.2014 року № 1401-14 здійснило візуально-вимірювальний контроль, дефектоскопію, товщинометрію, твердометрію та магнітну структуроскопію труб обсадних на загальну суму 263742,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 43957,00 грн. (а.с.25-28).

Відповідно до завдання № 1 на надання послуг по виконанню комплексу робіт з неруйнівного контролю, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ЕТ-0122/03, акту на виконання комплексу робіт з неруйнівного контролю № 2201/1501-14 та податкової накладної № 2115 від 22.01.2014 року ТОВ «ЕДМІТ» на виконання умов договору від 15.01.2014 року № 1501-14 здійснило візуально-вимірювальний контроль, дефектоскопію, товщинометрію, твердометрію та магнітну структуроскопію труб обсадних на загальну суму 366537,60 грн., в тому числі податок на додану вартість 61089,60 грн. (а.с.31-34).

Відповідно до завдання №1 на надання послуг по виконанню комплексу робіт з неруйнівного контролю, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ЕТ-0122/02, акту на виконання комплексу робіт з неруйнівного контролю № 2201/1601-14 та податкової накладної № 2113 від 22.01.2014 року ТОВ «ЕДМІТ» на виконання умов договору від 16.01.2014 року №1601-14 здійснило візуально-вимірювальний контроль, дефектоскопію, товщинометрію, твердометрію та магнітну структуроскопію труб обсадних на загальну суму 111801,60 грн., в тому числі податок на додану вартість 18633,60 грн. (а.с.37-40).

Відповідно до завдання №1 на надання послуг по виконанню комплексу робіт з неруйнівного контролю, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ЕТ-0121/03, акту на виконання комплексу робіт з неруйнівного контролю № 2101/2712-13 та податкової накладної № 2019 від 21.12.2014 року ТОВ «ЕДМІТ» на виконання умов договору від 27.12.2013 року № 2712-13 здійснило візуально-вимірювальний контроль, дефектоскопію, товщинометрію, твердометрію та магнітну структуроскопію труб обсадних на загальну суму 114969,60 грн., в тому числі податок на додану вартість 19161,60 грн. (а.с.43-46).

Таким чином, загальна сума наданих ТОВ «ЕДМІТ» послуг за вищеозначеними договорами склала 857050,80 грн., в тому числі податок на додану вартість 142841,80 грн..

На підставі вказаних вище податкових накладних ТОВ «НАФТОСЕРВІС» віднесло до складу податкового кредиту відповідного звітного податкового періоду суму податку на додану вартість у загальному розмірі 142842,00 грн..

Апелянтом не спростовано того факту, що вказані вище податкові накладні були відображені відповідно до приписів п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних. При цьому, виписані ТОВ «ЕДМІТ» податкові накладні, оформлені з дотриманням вимог ст.201 Податкового кодексу України, що апелянтом не спростовувалось.

Всі зазначені вище первинні документи податкового та бухгалтерського обліку були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, про що зазначено в акті перевірки.

Оплата за отримані згідно договорів з ТОВ «ЕДМІТ» послуги частково була здійснена у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням № 1151 від 01.04.2014 року на загальну суму 75209,32 грн., в тому числі ПДВ 12534,89 грн. (а.с.77).

Крім того, позивачем наданий договір про переведення боргу № 280314 від 28.03.2014 року, за умовами якого ТОВ «ЕДМІТ», як первісний кредитор, був замінений на ТОВ «Логік Центр», як нового кредитора, у відносинах з ТОВ «НАФТОСЕРВІС», як боржником згідно договорів № 1401-14 від 14.01.2014 року, № 1501-14 від 15.01.2014 року, № 1601-14 від 16.01.2014 року, № 2712-13-14 від 27.12.2013 року (а.с. 69).

Так, згідно до п.1.2 про переведення боргу № 280314 ТОВ «ЕДМІТ» переводить на ТОВ «Логік Центр» борг (грошове зобов'язання) ТОВ «НАФТОСЕРВІС» у розмірі 781841,48 грн., що виник на підставі вищеозначених договорів.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано платіжне доручення № 1262 від 16.06.2014 року, згідно якого ТОВ «НАФТОСЕРВІС» перерахувало на користь ТОВ «Логік Центр» грошові кошти на загальну суму 781841,48 грн.(а.с.70).

Стосовно місця проведення робіт ТОВ «ЕДМІТ» судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що означені роботи проводились на території станції Нижньодніпровськ філії УДЦТС «Ліски» на Придніпровській залізниці.

Так, на підставі договору про надання комплексу робіт та послуг на навантаженому пункті станції Нижньодніпровськ філії УДЦТС «Ліски» на Придніпровській залізниці № 19-ЮІ від 01.01.2012 року, укладеного між ТОВ «НАФТОСЕРВІС» та філією УДЦТС «Ліски» на Придніпровській залізниці, позивач користується місцем на майданчику загальною площею 250 кв.м на території станції Нижньодніпровськ філії УДЦТС «Ліски» на Придніпровській залізниці, а виконавець за цим договором ( філією УДЦТС «Ліски» на Придніпровській залізниці) надає позивачу, як замовнику, послуги, пов'язані з виконанням вантажних операцій (вантажні роботи, кріплення вантажів засобами залізниці та інші додаткові послуги) та перевезенням вантажів (а.с.78-82, 83).

Виконання вантажно-розвантажувальних робіт підтверджується актом про виконання робіт № ОУ-01068 від 31.01.2014 року (а.с.84).

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками ДП УДЦТС «Ліски» здійснювались відповідні вантажні роботи, необхідні в ході проведення неруйнівного контролю труб обсадних. Так, з метою проведення неруйнівного контролю проводилось вивантаження комплекту труб у кількості 10-12 шт. за один раз на відповідні дві підставки, а в подальшому працівники ТОВ «ЕДМІТ» здійснювали відповідні дослідження цілісності обсадних труб, після чого труби вивантажувалися в інше місце. Після цього операція знову повторювалась. Виконання робіт з неруйнівного контролю здійснювалося працівниками ТОВ «ЕДМІТ» у кількості трьох осіб. Виробниче обладнання, за допомогою якого здійснювалися роботи з неруйнівного контролю, негроміздке і перевозилось в пересувній лабораторії (в мікробусі).

Вказані обставини апелянтом в апеляційній скарзі не спростовані.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в актах на виконання комплексу робіт з неруйнівного контролю № 2301/1401-14, № 2201/1501-14, № 2201/1601-14, № 2101/2712-13 зазначено перелік обладнання, яке використовувалося ТОВ «ЕДМІТ» в ході надання послуг позивачу, що спростовує твердження апелянта про відсутність відомостей про таке обладнання.

Щодо посилання апелянта про ненадання позивачем до перевірки відповідних ліцензій та дозволів на виконання вищенаведених робіт, колегія суддів зазначає, що такі роботи обов'язковому ліцензуванню не підлягають.

З урахуванням вище перелічених первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «ЕДМІТ» є реальним, оскільки підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи.

Податковим органом не спростовано того факту, що контрагент позивача - ТОВ «ЕДМІТ», на час виникнення спірних відношень та до теперішнього часу зареєстрований як платник податків, в тому числі й ПДВ, з Єдиного державного реєстру підприємств не виключений, податкову адресу не змінював. Доказів звернення податкового органу до суду з позовами про припинення такої юридичної особи у зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою та неподанням податкової звітності не надано, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Податковий орган в акті перевірки дійшов висновку про відсутність реальності господарських операції між позивачем та його контрагентом.

Проте, відповідачем а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу в підтвердження вказаних висновків, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Посилання апелянта на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні як першої так й апеляційної інстанцій.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом нікчемною або недійсною.

Таким чином, податковим органом без належних доказів та підстав в акті перевірки позивача зазначено про відсутність реальності робіт (послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням. Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Щодо посилань відповідача на акт ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 505 від 10.04.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «ЕДМІТ» (код ЄДРПОУ 38599485) з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за січень 2014 року», в якому зазначено, що підприємство відсутнє за своєю податковою адресою, в нього відсутні первинні документи, матеріально-технічні та трудові ресурси, і воно здійснювало діяльність, пов'язану із наданням податкової вигоди третім особам, колегія суддів зазначає наступне.

Навіть у разі якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування податку на додану вартість за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані товари і послуги, і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому жодною нормою законодавства України не передбачається обов'язку платників податків - одержувачів товарів (послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомості щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість за правочинами, укладеними з ТОВ «ЕДМІТ», на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального виконання господарської операції, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного Управління ДФС у Дніпропетровській області не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення - рішення форми «Р» від 11.07.2014 року № 0000842202.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року у справі № 804/12036/14 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року у справі № 804/12036/14 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 21 серпня 2015 року.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: М.М.Гімон

Суддя: О.В. Юхименко