Рішення

від 29.07.2015 по справі 910/11915/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2015Справа №910/11915/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «А.М.Г. Груп» доТовариства з обмеженою відповідальністю «СМС-Агрегатор» простягнення 64 432,65 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін: від позивача - Романченко М.В. дов. №17-04-2015/1 від 16.04.2015р. від відповідача - не з'явилия

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «А.М.Г. Груп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СМС-Агрегатор» про стягнення з останнього заборгованості за Договором №25/02/13 від 25.02.2013 у розмірі 64 432,65 грн., з яких 44 824,86 грн. - основного боргу, 8 046,06 грн. - пені, 758,95 грн. - 3% річних, 10 802,78 грн. - інфляційних втрат, крім того просив судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «А.М.Г. Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СМС-Агрегатор» укладено Договір купівлі-продажу №25/02/13, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання за завданням відповідача організовувати надання сервісів за короткими номерами доступу для абонентів мережі оператора, а відповідач - прийняти та здійснювати їх оплату наданих послуг, проте, як вказує позивач, в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у нього виникла заборгованість у розмірі 44 824,86 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 (суддя Пригунова А.Б.) порушено провадження у справі №910/11915/15 та призначено розгляд справи на 15.06.2015.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/692 від 09.06.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №910/11915/15 передано на розгляд судді Яковенко А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 прийнято до свого провадження суддею Яковенко А.В. справу №910/11915/15 та призначено до розгляду справу на 20.07.2015.

20.07.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні 20.07.2015 оголошено перерву до 29.07.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача у судове засідання 29.07.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача у судове засідання 29.07.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали.

Відповідно до абзацу 3 п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/28028/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.02.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «А.М.Г. Груп» (далі - Виконавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМС-Агрегатор» (далі - Замовник, Відповідач) укладено Договір №25/02/13 (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору за дорученням Замовника організовує надання сервісів за коротким номером доступу для абонентів мережі оператора, перелік, специфікація і опис яких наведені в Додатку №2, яка є невід'ємною частиною Договору (далі за текстом - Сервіси).

Згідно з п. 2.3. Договору вартість послуг Виконавця розраховується у відповідності із загальною кількістю запитів абонентів за кожним коротким номером доступу за розрахунковий період і визначається у відповідності з Додатком №1, який є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що документом, який підтверджує надання послуг за даним Договором, є підписаним обома сторонами Акт приймання-передачі наданих послуг.

У відповідності до приписів п. 4.1. Договору вартість послуг Виконавця і порядок їх оплати визначається за наступною схемою:

- Виконавець до 10 числа місяця наступного за розрахунковим періодом, надлає Замовнику Акт приймання-передачі наданих послуг за розрахунковий період, будь-яким зручним способом, згідно пп. (8.10-8.12) даного Договору, для погодження. Погодження відбувається протягом одного робочого дня (п. 4.1.1. Договору);

- Виконавець протягом 3 (трьох) робочих днів після погодження Акту надає Замовнику скан-копії: Акту приймання-передачі, рахунку, а також податкову накладну електронною поштою, а також рекомендованим листом поштою, згідно п. (8.12) (п. 4.1.2. Договору);

- Замовник оплачує Виконавцю надані послуги, відповідно виставленого рахунку, не пізніше 15-го числа місяця наступного за розрахунковим періодом. Достатньою підставою для оплати є надані скан-копії в п.п. (4.1.2.) (п. 4.1.3. Договору).

Сторони погодили, що у разі порушення Замовником зобов'язань, передбачених в пп. (4.1.3.) даного Договору, Замовник сплачує штраф у розмірі 1% від неоплаченої суми за кожен день прострочки. Штраф виплачується не пізніше початку наступного звітного періоду (п. 6.2. Договору).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість у розмірі 44 824,86 грн.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відтак відносини між сторонами регулюються за допомогою Глави 63 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1. ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Позивачем надано послуги на суму 44 824,86 грн., що підтверджується підписаним без зауважень уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками товариств Актом надання послуг №17 від 30.09.2014. підприємств:

Як вказує у своїх письмових поясненнях Позивач, на оплату наданих послуг Відповідачем здійснена не була, останній лише направив на адресу Позивача гарантійні листи (вих. №523 від 03.11.2014 та №528 від 10.11.2014), відповідно до яких було гарантовано проведення платежу до 14.11.2014.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та приписів п. 4.1.3. Договору Замовник оплачує Виконавцю надані послуги, відповідно виставленого рахунку, не пізніше 15-го числа місяця наступного за розрахунковим періодом. Достатньою підставою для оплати є надані скан-копії в п.п. (4.1.2.).

Відповідач у своєму відзиві вказує, що Позивачем не було надано суду будь-яких доказів направлення рахунку на оплату наданих послуг, що, на думку останнього, свідчить про відсутність обов'язку їх оплати.

Суд вважає відзначити, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. (Даної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009).

Таким чином, після спливу указаного п. 4.1.3. Договору строку оплати за надані послуги Замовник вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь Позивача, на підставі Договору, за надані послуги суми заборгованості у розмірі 44 824,86 грн.

Крім того, указана сума заборгованості підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств Актом звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сторони погодили, що заборгованість станом на 01.10.2014 становить 44 824,86 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 44 824,86 грн. за надані послуги є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг 8 046,06 грн. - пені, 758,95 грн. - 3% річних, 10 802,78 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалося раніше, п. 6.2. Договору передбачено, що у разі порушення Замовником зобов'язань, передбачених в пп. (4.1.3.) даного Договору, Замовник сплачує штраф у розмірі 1% від неоплаченої суми за кожен день прострочки.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з оплати наданих послуг не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що передбачений пунктом 6.2. Договору розмір неустойки є вищим за максимально дозволений законодавчо. Звідси, відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені за період з 16.10.2014 по 13.04.2015 у розмірі 8 046,06 грн., суд приходить до висновку, що законною та обґрунтованою до стягнення є сума у розмірі 8 048,83 грн., а не 8 046,06 грн., як на то вказує у своїх розрахунках Позивач.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Оскільки відповідного клопотання у матеріалах справи немає, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених вимог, а саме: стягувати понад указану Позивачем суму пені у розмірі 8 046,06 грн.

Звідси, вимоги про стягнення пені у розмірі 8 046,06 грн. за порушення строків виконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 758,95 грн. - 3% річних, 10 802,78 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що обґрунтованою до стягнення є сума у розмірі 747,90 грн. У задоволенні решти вимог стосовно стягнення 3% річних у розмірі 11,05 грн. необхідно відмовити.

З приводу стягнення 10 802,78 грн. інфляційних втрат, то за розрахунком суду інфляційні втрати за період прострочення становлять 11 767,41 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Оскільки відповідного клопотання у матеріалах справи немає, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених вимог, а саме: стягувати понад указану Позивачем суму інфляційних втрат у розмірі 10 802,78 грн.

Звідси, вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 802,78 грн. за порушення строків виконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.Г. Груп» стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СМС-Агрегатор» є законними та обґрунтованими в частині стягнення 8 046,06 грн. - пені, 747,90 грн. - 3% річних, 10 802,78 грн. - інфляційних втрат, були доведеними Позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості з Відповідача за Договором №25/02/13 від 25.02.2013 є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом в частині стягнення 64 421,60 грн., з яких 44 824,86 грн. - основного боргу, 8 046,06 грн. - пені, 747,90 грн. - 3% річних, 10 802,78 грн. - інфляційних втрат.

Щодо заяви Позивача про стягнення з Відповідача витрат на юридичні послуги адвоката у розмірі 2 500,00 грн. потрібно зазначити наступне.

Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру» (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У відповідності до абзацу третього пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/973 від 14.12.2007 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права», за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу Позивачем до матеріалів справи додано копію ордеру серії КС №139857 від 16.04.2015; копію банківської виписки від 20.04.2015 про перерахування 2 500,00 грн. за «надання правової допомоги у господар. справі за позовом до ТОВ «СМС Агрегатор Груп»; витягом з Договору про надання правової допомоги від 16.04.2014 та письмовою згодою Позивача про призначення помічника адвоката п. Романченко Марини Василівни для ведення справи у суді.

Враховуючи ту обставину, що інтереси Позивача у суді представляв не адвокат, який має відповідне свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, а помічник адвоката, що підтверджується наявними у матеріалами справи, вищевказані витрати у розмірі 2 500,00 грн. не можуть розцінюватися як витрати на послуги адвоката, оскільки останні фактично ним не надавалися

Відтак, враховуючи викладене та приписи статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг помічника адвоката в сумі 2 500,00 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СМС-Агрегатор» (01034, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 35, приміщення 87; код ЄДРПОУ 37819975) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.Г. Груп» (65123, м. Одеса, вул. Марсельська, буд. 33, офіс 301; код ЄДРПОУ 38437212) заборгованість за Договором №25/02/13 від 25.02.2013 у розмірі 64 421,60 грн., з яких 44 824,86 грн. - основного боргу, 8 046,06 грн. - пені, 747,90 грн. - 3% річних, 10 802,78 грн. - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 826,69 грн.

4. В іншій частині у позові відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6 . Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Дата складання повного тексту рішення 07.08.2015.

Суддя А.В.Яковенко