Постанова

від 08.10.2015 по справі 910/11915/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2015 р. Справа№ 910/11915/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Романченко М.В. - довіреність № 17-04-2015 від 16.04.2015;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СМС-Агрегатор"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015

у справі № 910/11915/15 (суддя - Яковенко А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А.М.Г. Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМС-Агрегатор"

про стягнення 64 432,65 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "А.М.Г. Груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМС-Агрегатор" про стягнення з останнього заборгованості за договором у розмірі 64 432,65 грн., з яких 44 824,86 грн. - основного боргу, 8 046,06 грн. - пені, 758,95 грн. - 3% річних, 10 802,78 грн. - інфляційних втрат. Клопотанням від 29.07.2015 позивач додатково просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 2500,00 грн. (а.с. 59-60).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.02.2013 між ТОВ "А.М.Г. Груп" та ТОВ "СМС-Агрегатор" було укладено договір купівлі-продажу №25/02/13, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання за завданням відповідача організовувати надання сервісів за короткими номерами доступу для абонентів мережі оператора, а відповідач - прийняти та здійснювати їх оплату наданих послуг. Проте, як вказує позивач, в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у останнього виникла заборгованість у розмірі 44 824,86 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "СМС-Агрегатор" на користь ТОВ "А.М.Г. Груп" заборгованість за договором №25/02/13 від 25.02.2013 у розмірі 64 421,60 грн., з яких 44 824,86 грн. - основного боргу, 8 046,06 грн. - пені, 747,90 грн. - 3% річних, 10 802,78 грн. - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 826,69 грн. В іншій частині у позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "СМС-Агрегатор" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не виконав зобов'язань з оплати послуг за договором. Натомість, за твердження апелянта, обов'язку по сплаті заборгованості передував обов'язок позивача скласти та направити рахунків на оплату наданих послуг.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.10.2015.

У судовому засіданні 08.10.2015 представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення. Разом з цим, зауважив, що вважає помилковим рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2500,00 грн., зазначивши, що чинним законодавством не передбачено обов'язковість представництва клієнта в судовому засіданні безпосередньо адвокатом (як необхідну підставу для покладення судових витрат на винну сторону). Також зазначив, що представництво в судових засіданнях у даній справі здійснював помічник адвоката, повноваження якого підтверджуються ордером, виданим на його ім'я адвокатським бюро та довіреністю, виданою на ім'я Романченко М.В. безпосередньо позивачем. Окремо зауважив, що долучення до матеріалів справи саме витягу з договору про надання правової допомоги обумовлено необхідністю збереження конфіденційної інформації, проте також просив долучити до матеріалів справи додатковий договір № 1 до договору про надання правової допомоги, в якому сторони дійшли згоди стосовно вартості наданих юридичних послуг. Рішення місцевого господарського суду просив скасувати в частині відмови в стягненні з відповідача витрат на правову допомогу, з посиланням на приписи ст. 101 ГПК України щодо повноважень суду апеляційної інстанції в повному обсязі переглядати рішення суду першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції було залучено до матеріалів справи відзив позивача на апеляційну скаргу, а також додатковий договір № 1 до договору про надання правової допомоги, оскільки сторона належним чином обґрунтувала неможливість подання такого доказу до суду першої інстанції в порядку ст. 101 ГПК України.

Представник відповідача у судове засідання 08.10.2015 не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, направленням на адресу апелянта копії ухвали від 09.09.2015. Отримання відповідачем процесуального документа 21.09.2015 підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0411613131458 (а.с. 81).

В свою чергу, частиною 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 визначено, що неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Жодних клопотань або пояснень від відповідача не надійшло.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань та заяв про відкладення розгляду справи (в тому числі щодо неможливості подання доказів з причин, що не залежать від сторони, тощо) Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.02.2013 між ТОВ "А.М.Г. Груп" (виконавець) та ТОВ "СМС-Агрегатор" (замовник) було укладено договір №25/02/13 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1. договору за дорученням замовника організовує надання сервісів за коротким номером доступу для абонентів мережі оператора, перелік, специфікація і опис яких наведені в додатку №2, яка є невід'ємною частиною договору (далі за текстом - сервіси).

Згідно з п. 2.3. договору вартість послуг виконавця розраховується у відповідності із загальною кількістю запитів абонентів за кожним коротким номером доступу за розрахунковий період і визначається у відповідності з додатком №1, який є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що документом, який підтверджує надання послуг за даним договором, є підписаний обома сторонами акт приймання-передачі наданих послуг.

У відповідності до приписів п. 4.1. договору вартість послуг виконавця і порядок їх оплати визначається за наступною схемою:

- виконавець до 10 числа місяця наступного за розрахунковим періодом, надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг за розрахунковий період, будь-яким зручним способом, згідно пп. 8.10-8.12 даного договору, для погодження. Погодження відбувається протягом одного робочого дня (п. 4.1.1. договору);

- виконавець протягом 3 (трьох) робочих днів після погодження акту надає замовнику скан-копії: акту приймання-передачі, рахунку, а також податкову накладну електронною поштою, а також рекомендованим листом поштою, згідно п. 8.12 (п. 4.1.2. договору);

- замовник оплачує виконавцю надані послуги, відповідно виставленого рахунку, не пізніше 15-го числа місяця наступного за розрахунковим періодом. Достатньою підставою для оплати є надані скан-копії в п.п. 4.1.2. (п. 4.1.3. договору).

Сторони погодили, що у разі порушення замовником зобов'язань, передбачених в пп. 4.1.3. даного договору, замовник сплачує штраф у розмірі 1% від неоплаченої суми за кожен день прострочки. Штраф виплачується не пізніше початку наступного звітного періоду (п. 6.2. договору).

Як було вищезазначено, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість у розмірі 44 824,86 грн.

Задовольняючи позов в частині стягнення суми основного боргу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 44 824,86 грн. є законною та обґрунтованою.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Так, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов договору позивачем надано послуги на суму 44 824,86 грн., що також підтверджується підписаним без зауважень уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками товариств актом надання послуг №17 від 30.09.2014.

Крім того, вказана сума заборгованості визначена сторонами у підписаному уповноваженими представниками та скріпленому печатками товариств актом звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сторони погодили, що заборгованість станом на 01.10.2014 становить 44 824,86 грн.

Разом з цим, відповідачем не заперечується, що оплата наданих послуг здійснена не була. Однак, у скарзі апелянт стверджує, що позивачем не було надано суду будь-яких доказів направлення рахунку на оплату наданих послуг, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність обов'язку їх оплати.

Суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість та безпідставність наведених доводів відповідача, оскільки рахунок (рахунок-фактура) є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти; ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 ЦК України, та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 ЦК України. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.

Колегія суддів також зазначає, що загальними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України), а відтак відповідач не був позбавлений права звернутися до позивача для надання необхідних (на його думку) розрахункових документів задля того, щоб зі свого боку не порушувати договірні зобов'язання та своєчасно здійснити оплату наданих послуг.

Таким чином, правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що підписання відповідачем акту надання послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Так, частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Судом апеляційної інстанції на підставі ст. 101 ГПК України встановлена наявність необхідних реквізитів у документах, які наявні в матеріалах справи. Разом з цим, відповідач не заперечує дійсність підписів уповноважених осіб та печатки підприємства, які містяться в акті надання послуг.

Відтак, враховуючи наявність усіх вищенаведених необхідних реквізитів у первинних документах, які були надані позивачем, відповідність копій цих документів їх оригіналам, а також відсутність заперечень відповідача щодо дійсності вказаних документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи містять належні та допустимі докази наданих позивачем послуг (саме на суму 44 824,86 грн.), в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України. При цьому той факт, що акт надання послуг був підписаний сторонами 30.09.2014 свідчить про те, що відповідач не пізніше 15-го числа місяця наступного за розрахунковим періодом (тобто не пізніше 15 жовтня 2014 року) був зобов'язаний провести повний розрахунок з позивачем у відповідності до умов договору.

З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що після спливу указаного п. 4.1.3. договору строку оплати за надані послуги, замовник вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В цій частині обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що несплата відповідачем вартості послуг, наданих позивачем за договором, є порушенням договірних зобов'язань та приписів ст. ст. 525, 526, 901 ЦК України, через що вимогу про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 44 824,86 грн. правомірно було задоволено судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення своєчасного розрахунку за надані послуги, позивач заявив до стягнення з відповідача 758,95 грн. - 3% річних за період з 16.10.2014 по 06.05.2015 та 10 802,78 грн. інфляційних втрат за період з 16.10.2014 по 01.04.2015 (з врахуванням індексів інфляції, взятих по кожному окремому місяцю з листопада 2014 по березень 2015, а.с. 22-23).

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем і взятий до уваги судом першої інстанції та дійшов висновку, що обґрунтованою до стягнення є сума у розмірі 747,90 грн. за визначені позивачем періоди. У задоволенні решти вимог про стягнення 3% річних у розмірі 11,05 грн. судом першої інстанції було правомірно відмовлено.

Крім того, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що за визначені позивачем періоди сума інфляційних втрат складає 11 767,41 грн., тоді як з урахуванням необхідності дотримання меж заявлених позовних вимог, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 10 802,78 грн., оскільки саме такий розмір було заявлено позивачем.

Також позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 8 046,06 грн. пені, розрахунок якої здійснено за прострочення виконання зобов'язання за період з 16.10.2015 по 13.04.2015.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Колегія суддів зауважує, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

В цій частині суд апеляційної інстанції приймає, як обґрунтовані, доводи позивача про те, що у п. 6.2. договору сторони передбачили застосування неустойки, яка фактично є пенею, а не штрафом, оскільки зазначена у пункті договору штрафна санкція застосовується саме до замовника у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання, а саме за кожен день прострочення оплати наданих послуг (аналогічна правова позиція викладена в листі Верховного Суду України від 01.07.2014, опублікованому у Віснику Верховного Суду України, 2014, 00, № 7).

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

В частині 6 статті 231 ГК України вказано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Перевіривши правильність розрахунку розміру неустойки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що даний розрахунок відповідає вищенаведеним приписам законодавства, а також вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, тоді як правомірним є висновок місцевого господарського суду стосовно того, що за визначені позивачем періоди сума пені складає 8 048,83 грн., однак стягненню з відповідача підлягає сума неустойки у розмірі 8 046,06 грн. за порушення строків виконання грошового зобов'язання, оскільки саме такий розмір було заявлено позивачем.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, зокрема, в частині стягнення 44 824,86 грн. - основного боргу, 8 046,06 грн. - пені, 747,90 грн. - 3% річних, 10 802,78 грн. - інфляційних втрат.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Разом з цим, у судовому засіданні позивач наполягав на тому, що судом першої інстанції неправомірно було відмовлено в стягненні з відповідача витрат на правову допомогу та просив в цій частині скасувати рішення місцевого господарського суду.

З приводу наведених доводів позивача суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 1 ст. 44 ГПК України).

В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій..

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, з наданих позивачем доказів вбачається, що 16.04.2015 між ним та Адвокатським бюро «Іванова» було укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого є представництво інтересів позивача під час здійснення господарського судочинства у господарській справі за позовом ТОВ "А.М.Г. Груп" до ТОВ "СМС Агрегатор Груп" про стягнення дебіторської заборгованості.

Пунктом 2.1. вказаного договору передбачено для здійснення представництва позивача бюро має право призначити одного зі своїх адвокатів та/або помічників адвоката, які перебувають у трудових відносинах з бюро.

Так, в матеріалах справи наявна копія ордера серії КС №139857 від 16.04.2015 (а.с. 62) виданого Адвокатським бюро «Іванова» на ім'я адвоката Іванова Р.М. та помічника адвоката Романченко М.В. (саме який безпосередньо представляв інтереси позивача в судовому засіданні). При цьому в матеріалах справи наявна письмова згода позивача про призначення помічника адвоката Романченко Марини Василівни для ведення справи у суді, а також додатковий договір № 1 до договору про надання правової допомоги, в якому сторони дійшли згоди стосовно суми наданих юридичних послуг у розмірі 2500,00 грн.

В цій частині судом апеляційної інстанції приймаються, як обґрунтовані, доводи позивача про те, що представництво сторони безпосередньо в судовому засіданні помічником адвоката (а не самими адвокатом) жодним чином не позбавляє сторону права на відшкодування витрат, понесених на правову допомогу; в тому числі враховуючи той факт, що надання правової допомоги не обмежується виключно представництвом клієнта в судовому засіданні, а також передбачає здійснення інших необхідних дій (зокрема, підготування позовної заяви, розрахунок позовних вимог, моніторинг законодавства, аналіз документації, тощо). При цьому згідно умов договору від 16.04.2015 обов'язок надати повний комплекс правової допомоги у даній справі взяло на себе адвокатське бюро, а не помічник адвоката Романченко М.В. (який поряд з адвокатом Івановим Р.М. є виконавцем згідно ордеру, призначеним адвокатським бюро).

Як було вищезазначено, п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво інтересів клієнта може здійснювати адвокатське бюро. Тоді як в даному випадку саме з адвокатським бюро було укладено позивачем договір про надання правової допомоги. В свою чергу, оплата позивачем фактично наданих послуг підтверджується копію банківської виписки від 20.04.2015 про перерахування 2 500,00 грн. саме адвокатському бюро «Іванову» (а не помічнику адвоката або адвокату) з призначенням за "надання правової допомоги у господар. справі за позовом до ТОВ "СМС Агрегатор Груп".

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування відповідачем витрат, понесених на правову допомогу.

Разом з цим, як було вищевстановлено, при здійсненні розрахунку позовних вимог, адвокатським бюро «Іванова» частково помилково було здійснено обчислення штрафних санкцій та передбаченого ст. 625 ЦК України розміру майнової відповідальності, що стало підставою для часткового задоволення позовних вимог.

За таких обставин, виходячи з норми права щодо того, що при визнанні розміру гонорару слід виходити з принципів розумності (ч. 3 ст. 30 Закону), Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання позивача та відшкодування за рахунок відповідача суми судових витрат на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн., яка, на думку суду, відповідає принципам розумності та справедливості, а також є співрозмірною з фактично наданими послугами. Правової позиції щодо вирішення питання розподілу судових витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, з застосування критерію розумності також дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 31.07.2012 р. справа № 10/577).

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду міста Києва у даній справі підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СМС-Агрегатор" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 у справі № 910/11915/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 у справі № 910/11915/15 скасувати в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, з прийняттям нового рішення в цій частині.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СМС-Агрегатор" (01034, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 35, приміщення 87; код ЄДРПОУ 37819975) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А.М.Г. Груп" (65123, м. Одеса, вул. Марсельська, буд. 33, офіс 301; код ЄДРПОУ 38437212) 2000,00 (дві тисячі гривень, 00 коп.) витрат на правову допомогу.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 у справі № 910/11915/15 залишити без змін.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/11915/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім