cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"25" серпня 2015 р. Справа № 918/629/15
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Прокурора міста Рівне в інтересах держави
до відповідача 1: Рівненської міської ради
до відповідача 2: Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради
про визнання протиправним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та договору суборенди, повернення земельної ділянки
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Радема-Плюс"
Представники:
Від позивача: Лис Н.В., посв. № 031428 від 19.01.2015 року;
Від відповідача 1: не з'явився;
Від відповідача 2: Ремовський С.В. (довіреність від 25 березня 2015 року);
Від третьої особи (ТзОВ "Радема-Плюс"): Янчук В.В. (довіреність від 17 червня 2015 року);
Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Прокурор міста Рівне звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради та Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки, позовні вимоги аргументувавши тим, що рішення Рівненської міської ради № 1377 від 17.11.2011 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3000 кв.м., що знаходиться за адресою: м,Рівне, вул. Набережна, в оренду відповідачу-2 для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з правом укладення договору суборенди, а також спірний договір оренди суперечать вимогам земельного законодавства щодо правил передачі земельних ділянок комунальної власності в оренду.
08 лютого 2012 року між Рівненською міською радою та Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, а 22 травня 2012 року між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради та ТзОВ "Радема-Плюс" укладено угоду про будівництво спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Набережній у м.Рівне на спірній земельній ділянці з можливістю передачі зазначеної земельної ділянки в суборенду ТзОВ "Радема-Плюс".
Позивач вважає, що як рішення Рівненської міської ради, так і укладений договір оренди підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, оскільки надання в оренду земельної ділянки здійснювалося без проведення земельних торгів за відсутності для цього підстав, визначених частинами 2, 3 статті 134 ЗК України.
Ухвалою суду від 10 червня 2015 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 18 червня 2015 року.
Ухвалою суду від 18 червня 2015 року розгляд справи відкладено на 02 липня 2015 року.
26 червня 2015 року від Рівненської міської ради до суду надійшов відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
02 липня 2015 року відповідачем 2 подано до суду заяву про сплив позовної давності, відповідно до змісту якої Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради просить суд відмовити в задоволенні позову у справі № 918/629/15 у зв'язку зі спливом позовної давності.
02 липня 2015 року третьою особою (ТзОВ "Радема-Полюс") подано до суду письмові пояснення (заперечення) відповідно до змісту яких третя особа просить суд в задоволенні позову прокурора міста Рівне відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 02 липня 2015 року розгляд справи відкладено на 16 липня 2015 року.
07 липня 2015 року Прокуратурою міста Рівне подано до суду заяву про забезпечення позову.
15 липня 2015 року Управлінням містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради подано до суду пояснення по справі № 918/629/15.
16 липня 2015 року Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради подано до суду пояснення, відповідно до змісту яких відповідач 2 просить суд відмовити в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.
16 липня 2015 року Управлінням Держземагенства у м.Рівному Рівненської області подано письмові пояснення по справі.
16 липня 2015 року судом винесено ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 918/626/15.
Ухвалою суду від 16 липня 2015 року розгляд справи відкладено на 30 липня 2015 року.
Ухвалою суду від 30 липня 2015 року судом в порядку передбаченому статтею 69 ГПК України продовжено строк розгляду спору у справі № 918/269/15 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 25 серпня 2015 року.
25 серпня 2015 року Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради подано до суду пояснення щодо застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві.
В судове засідання представник відповідача 1 не з'явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, разом з тим, 11 серпня 2015 року відповідачем 1 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи на інший час у зв'язку з перебуванням свого повноважного представника у відпустці, суд розглянувши вказане клопотання не вбачає підстав для його задоволення, оскільки чинним законодавством зокрема ГПК України не обмежено кількість представників які можуть представляти сторону в безпосередньо в судовому засіданні, разом з тим суд констатує, що спливає передбачений статтею 69 ГПК України строк розгляду спору у справі, слід зазначити, що відповідач 1 не був позбавлений можливості у випадку наявності надати суду свої письмові пояснення та відповідні докази на підтвердження своїх доводів.
В судовому засіданні представник відповідача 2 позовні вимоги не визнав.
В судовому засіданні представник третьої особи просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Оцінивши правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
31 травня 2011 року рішенням Рівненської міської ради № 830 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Набережній" надано дозвіл відповідачу 2 (за його клопотанням) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 5 100 кв.м. в оренду на 5 років для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, за рахунок земель запасу Рівненської міської ради.
Пунктом 2 вказаного рішення встановлено, що питання будівництва на цій ділянці та визначення інвестора має бути розглянуто комісією з питань залучення інвесторів у будівництво об'єктів житла, соціально-культурної сфери та інженерних мереж у м. Рівному.
Рекомендовано відповідачу 2 провести добровільну державну експертизу землевпорядної документації (пункт 4 рішення).
13 жовтня 2011 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки отримав позитивний висновок № 216 комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, до складу якої входять представники: територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органу містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органів.
В подальшому, 17 листопада 2011 року рішенням Рівненської міської ради № 1377 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Набережній та передачу її в оренду" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 10 років відповідачу 2 для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, з правом укладення договору суборенди.
Згідно з пунктом 2 вказаного рішення передано Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради земельну ділянку площею 3 000 кв.м. в оренду на 10 років для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, з правом укладення договору суборенди. Земельну ділянку передано за рахунок земель запасу Рівненської міської ради.
08 лютого 2012 року між Рівненською міською радою (відповідач 1, орендодавець) та Управлінням капітального будівництва (відповідач 2, орендар) укладено договір оренди, згідно з предметом якого орендодавець на підставі рішення № 1377 від 17 листопада 2011 року передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, з правом укладення договору суборенди, яка знаходиться в м. Рівному на вул. Набережній.
Відповідно до пунктів 2, 3, 8, 15, 16 договору оренди, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3 000 кв.м. за рахунок земель житлової та громадської забудови. Кадастровий номер 5610100000:01:015:0126. На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна. Договір оренди укладено строком на 10 років. Мета та цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, з правом укладення договору суборенди.
22 травня 2012 року між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (відповідач 2, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Радема-Плюс" (третя особа, інвестор) укладено угоду про будівництво спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Набережній в м. Рівному, предметом якої є організація будівництва спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Набережній в м. Рівному.
Відповідно до пунктів 2.2. - 2.3. вказаної угоди замовник делегує інвестору частину функцій замовника та передає статус забудовника, а інвестор зобов'язується виконувати ці функції щодо об'єкту інвестування. в тому числі здійснювати фінансування та організацію робіт за підготовки чи зміни проектної документації, будівельно-монтажних робіт та фінансування інших витрат пов'язаних з будівництвом об'єкта інвестування, за рахунок власних та залучених коштів. Сторони дійшли згоди про можливість передачі зазначеної земельної ділянки в суборенду інвестору за згодою замовника після підписання даного договору.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 1377 від 17 листопада 2011 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з приписами статей 142 - 145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
У силу вимог частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
У статті 12 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
За статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 ЗК України, в редакції, що діяла станом на дату прийняття оскаржуваного рішення).
Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Частинами 1, 2 статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.
У силу вимог частини 1 статті 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема: будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів; надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам; будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).
Суд, проаналізувавши підстави, з якими закон, чинний на дату виникнення спірних правовідносин, пов'язував можливість передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, вважає за необхідне зазначити таке.
Щодо будівництва об'єктів, які в повному обсязі здійснюються за кошти державного та місцевих бюджетів, то за визначенням, наведеним у пункту 11 статті 2 Бюджетного кодексу України, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.
З матеріалів справи судом встановлено, що будівництво спортивно-оздоровчого комплексу планувалося здійснювати за рахунок інвестиційних коштів суб'єктів господарювання приватного сектора економіки, а отже застосування вказаної підстави до спірних правовідносин неможливе.
Стосовно надання спірної земельної ділянки для державного чи комунального підприємства, бюджетної установи, то слід зазначити таке.
Земельну ділянку без проведення земельних торгів надано - Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.
Згідно з Положенням про управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, затвердженого рішенням міської ради № 148 від 03.06.1999 року, відповідно до статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", управління капітального будівництва утворюється і ліквідується міською радою. Управління капітального будівництва є виконавчим органом ради , підконтрольним і підзвітним їй. У своїй діяльності управління підпорядковується виконавчому комітету, міському голові, його першому заступнику, а з питань здійснення делегованих повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольний облдержадміністрації.
За приписами частини 1 статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради ; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Отже, відповідач 2, є виконавчим органом місцевої ради, тобто її структурним підрозділом, на який покладено функції виконавчо-розпорядчої діяльності в певній сфері управління.
Виконавчий орган, яким є відповідач 2 у справі, не є тотожним поняттю "комунального підприємства" (вказані поняття на законодавчому рівні не розцінюються як синоніми, стаття 78 ГК України).
Так само відповідач 2 не є державним підприємством чи бюджетною установою (визначення яких наведене у статтях 73, 74 Господарського кодексу України та пункті 12 статті 2 Бюджетного кодексу України відповідно).
Таким чином, підстав, з якими Земельний кодекс України пов'язує відсутність потреби у проведенні земельних торгів та на які посилаються відповідачі у справі, судом не встановлено.
Недотримання процедури, передбаченої частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України, є порушенням органом місцевого самоврядування чинного законодавства під час прийняття рішення та укладення договору оренди землі.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Акт ненормативного характеру (індивідуальний акт) породжує права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Зважаючи, що рішення Рівненської міської ради № 1377 від 17 листопада 2011 року щодо надання земельної ділянки в оренду Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради прийняте всупереч вимогам земельного законодавства, а саме: частини 1 статті 134 Земельного кодексу України, отже підлягає визнанню незаконним.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та про повернення земельної ділянки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваних договорів, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Згідно зі статтею 210 Земельного кодексу України, угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України та статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Оскільки Рівненською міською радою не дотримано процедури, передбаченої частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України, що є порушенням органом місцевого самоврядування чинного законодавства під час прийняття рішення про передачу в оренду земельної ділянки, яке було підставою для укладення оспорюваного правочину, отже останній підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
З огляду на викладене, обґрунтованою є й вимога про повернення земельної ділянки.
Щодо клопотання про застосування позовної давності, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі впливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (постанови Верховного Суду України від 22.04.2015 року № 3-54гс15, від 27.05.2014 року № 3-23гс14, від 02.09.2014 року в справі № 3-82гс14, від 23.12.2014 року № 3-194гс14).
Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина 2 статті 29 осподарського процесуального кодексу України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Відповідачами у справі не надано суду доказів, з яких можна було б встановити, що прокурор приймав участь у пленарному засіданні та знав про оскаржуване рішення з дня його прийняття.
За частиною 3 статті 9 Закону України "Про прокуратуру (у редакції Закону, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.
Отже, участь у засіданні відповідної ради є правом, а не обов'язком прокурора.
Посилання відповідача 2 на частину 11 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтю 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", як на підставу застосування позовної давності, судом не приймається з огляду на таке.
Публікація рішення органу місцевого самоврядування, зокрема, на офіційному сайті ради може бути достатньою підставою лише для встановлення дати, коли прокурору могло стати відомо про сам факт прийняття оскаржуваного рішення.
У той же час перебіг позовної давності пов'язується з моментом виявлення порушення вимог закону внаслідок прийняття відповідного рішення, а не з датою його прийняття.
У свою чергу, порядок здійснення прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів врегульовано Законом України "Про прокуратуру".
Так, за статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами (частина 1 статті 3 Закону України "Про прокуратуру").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру", предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.
Пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право вимагати для перевірки рішення , розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення.
Згідно із пунктом 6 частини 2 статті 20 Закону України "Про прокуратуру", при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Із системного аналізу норм Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, вбачається, що виявлення порушень закону при прийнятті рішень, у тому числі органами місцевого самоврядування, могло відбутися за результатами проведеної перевірки, підставами для якої могли бути заяви та повідомлення третіх осіб про порушення законності під час прийняття таких рішень, або власна ініціатива прокурора, яка реалізувалася шляхом подання вимоги про надання рішення.
Як зазначалося, з аналізу частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України вбачається, що початок перебігу позовної давності пов'язується не з моментом, коли особі, яка звернулася до суду, стало чи могло стати відомим про існування оскаржуваного рішення чи оспорюваного правочину, а зі встановлення порушень, у даному випадку інтересів держави, у зв'язку з їх прийняттям чи укладенням відповідно.
З наведеного суд приходить до висновку, що єдиною підставою для встановлення фактів порушення вимог законності при прийнятті органом місцевого самоврядування рішення є результати його перевірки, а не факт оприлюднення.
У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву подано прокурором, який виступає позивачем у справі. Прокурор у позовній заяві стверджує, що про порушення йому стало відомо у листопаді 2014 року за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час передачі земельних ділянок у користування відповідачу-2 (за результатами надання Держсільгоспінспекцією в Рівненській області інформації № 08/3073 від 02.12.2014 року на запит прокурора м. Рівного № 56-9727вих.-14 від 26.11.2014 року).
Стосовно посилання на лист прокуратури м. Рівне № 66-4321вих-12 від 26.04.2012 року, яким у відповідача 1 витребовувалися чинні договори оренди земельних ділянок на території м. Рівне, то слід зазначити таке.
Як вбачається з відповіді відповідача 1, оcтання направлена на електронну адресу oneal12@ukr.net, яка у зверненні прокуратури м. Рівне не зазначена.
З пояснень працівника прокуратури Грисюка Ю. слідує, що вказана електронна адреса є його особистою адресою, тобто жодного відношення до офіційних джерел отримання інформації прокуратурою м. Рівне не має. Повні тексти оскаржуваного рішення та оспорюваного договору оренди на електронну адресу не скеровувалися.
Також судом із пояснень прокуратури та змісту листів прокуратури та відповідача 1 встановлено, що інформація про чинні договори оренди витребовувалися для перевірки виконання умов договорів оренди виключно в частині своєчасності сплати орендної плати.
Судом встановлено, що обсяг інформації, наданої відповідачем 1 прокуратурі, не був достатнім (за відсутності текстів рішення та договорів оренди і суборенди) для аналізу прийнятого органом місцевого самоврядування рішення та укладених на його підставі договорів на предмет дотримання останнім процедури передачі земельної ділянки у користування, а мета перевірки, задля якої витребовувалися інформація про укладені договори оренди, зводилася виключно для виявлення фактів несвоєчасної сплати орендної плати.
Разом з тим, слід зазначити, що у спірних правовідносинах відсутній орган, в інтересах якого прокурором могло бути подану вказану позовну заяву. Така відсутність обумовлена тим, що, по-перше, в особі держави здійснюється по суті захист інтересів територіальної громади м. Рівного, реалізація яких може відбуватися через орган, обраний нею - Рівненську міську раду, яка, у той же час, є суб'єктом прийняття оскаржуваного рішення та стороною оспорюваного договору оренди земельної ділянки, тобто може бути лише відповідачем у спірних правовідносинах, що виключає можливість визначення її як органу звернення до суду; по-друге, не може бути таким органом Держсільгоспінспекція України чи Держсільгоспінспекція в Рівненській області у зв'язку з відсутністю в останніх таких повноважень (про це зазначено прокурором у позовній заяві).
Тобто звернутися з відповідною позовною заяву може лише прокурор, виступивши безпосереднім позивачем.
У свою чергу, право звернення прокурора до суду в якості позивача, тобто за відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або за відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, виникло на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури", яким внесено відповідні зміни до частини 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України та які набули чинності з 01 грудня 2012 року.
Тобто прокурор у будь-якому випадку не міг звернутися до суду з відповідним позовом раніше вказаної дати, відповідно, сплив позовної давності відбудеться лише 01.12.2015 року, тоді як прокурор подав позовну заяву 09.06.2015 року, тобто в межах позовної давності.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.
Стосовно посилання відповідача 1 на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на практику Європейського суду, зокрема на рішення у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", то розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, необхідно згадати позицію Європейського суду, за якою "позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність "інтересів суспільства" та "умов, передбачених законом". Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Як Суд неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати "суспільним інтересам", навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею. Принцип пропорційності базується на визначальних постулатах верховенства права і, виходячи з пріоритету прав людини, передбачає баланс необхідного державного втручання у приватні справи. Вказаний принцип спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
Враховуючи ті обставини, що судом встановлено невідповідність прийнятого Рівненською міською радою рішення, на підставі якого укладено договір оренди, встановленій процедурі передачі земельної ділянки, беручи до уваги принципи пропорційності та збалансованості між інтересами орендаря та інтересами суспільства - у даному випадку територіальної громади м. Рівного, суд дійшов висновку про можливість державного втручання у приватні інтереси орендаря шляхом визнання недійсним вчиненого правочину.
Застосування до спірних правовідносин, як джерела права, практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства", в даному випадку є безпідставним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, надання в оренду земельної ділянки здійснювалося без проведення земельних торгів за відсутності для цього підстав, визначених нормами Земельного кодексу України, що мали б усвідомлювати орендар та орендодавець укладаючи таку угоду.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та допустимими доказами, як того вимагають приписи статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, довів обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку наявність підстав для їхнього задоволення.
У силу вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів (за вимогу про визнання незаконним рішення - на Рівненську міську раду (в розмірі 1 218,00 грн.), за вимогу про визнання недійсним договору про оренду - порівну на Рівненську міську раду та Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (в розмірі 1 218,00 грн.), за вимогу про повернення земельної ділянки - на Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (в розмірі 1 218,00 грн.).
Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати незаконним рішення Рівненської міської ради № 1377 від 17 листопада 2011 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Набережній та передачу її в оренду" щодо передачі земельної ділянки площею 3 000 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Набережна, м. Рівне, в оренду на 10 років Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.
3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3 000 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Набережна, м. Рівне, від 08 лютого 2012 року, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Рівному 12 березня 2012 року за № 561010004000315, укладений між Рівненською міською радою та Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.
4. Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради повернути до земель запасу Рівненської міської ради земельну ділянку площею 3 000 кв.м. по вул. Набережній в м. Рівне, нормативно-грошова оцінка якої становить 645 770,96 грн.
5. Стягнути з Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12-А, м. Рівне, код ЄДРПОУ 34847334) в доход Державного бюджету судовий збір в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім ) грн. 00 коп.
6. Стягнути з Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Лермонтова, 6, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 05517742) в доход Державного бюджету судовий збір в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім ) грн. 00 коп.
7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 28 серпня 2015 року.
Суддя Качур А.М.
Суд | Господарський суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 25.08.2015 |
Оприлюднено | 03.09.2015 |
Номер документу | 49339948 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Рівненської області
Качур А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні