Ухвала

від 12.08.2015 по справі 2а-13629/10/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 р.Справа № 2а-13629/10/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бартош Н.С.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015р. по справі № 2а-13629/10/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анграм-Спецбуд"

про стягнення податкових зобов'язань,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анграм-Спецбуд" про стягнення з відповідача на користь бюджету податкового зобов'язання з податку на додану вартість визначеного із застосуванням звичайних цін у розмірі 156979, 50 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 р. позовні вимоги залишено без задоволення.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 р. та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В порядку, визначеному ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що передумовою звернення Державної податкової інспекції до суду із вказаним позовом була наявність у відповідача податкового боргу, який виник внаслідок несплати податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 156 979,50 грн., донарахованого податковим повідомленням-рішенням від 08.09.2010 року №0003962305 за результатами проведеної перевірки, оформленої актом від 29.09.2010 року, визначеного із застосуванням звичайних цін, що підлягає сплаті до бюджету на підставі судового рішення.

Підставою для винесення вищевказаного повідомлення-рішення зазначено висновок позивача про порушення відповідачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.4.5 ст.4 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на час вказаних правовідносин), з урахуванням пп. 1.20.2, пп. 1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла на час вказаних правовідносин), оскільки до складу податкового кредиту Декларації з податку на додану вартість за грудень 2009 року віднесено вказаний податок з договірної ціни на товар ( монокальція фосфат) , що відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такий товар в сумі 104136 грн.

Станом на розгляд справи сума податкового зобов'язання у визначеному розмірі до бюджету не надійшла, у зв'язку з чим позивач просить суд постановити рішення про стягнення з ТОВ "Анграм- Спецбуд" податкові зобов'язання з податку на додану вартість, визначених із застосуванням звичайних цін у розмірі 156979,5 грн.( в т.ч. основний платіж - 104653 грн., штрафні санкції -52326,5 грн.).

Приймаючи рішення про залишення позовних вимог без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, висновки податкового органу викладені в акті перевірки є хибними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги).

Згідно з п.1.18 ст.1 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла момент виникнення спірних прововідносин) передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Судовим розглядом встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова листом від 08.09.2010 року № 20664/10/23-521 звернулось до ТОВ "Анграм -Спецбуд" з пропозицією надати відповідні пояснення стосовно визначення рівня звичайної ціни при покупці монокальція фосфату.

Листом № 32 від 10.09.2010 року ТОВ "Анграм -Спецбуд" повідомило контролюючий орган, що враховуючи норми п.1.20 ст.1 Закону України від 28.12.1994р. за №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку і підприємств", підприємство вважає, що звичайна ціна, визначена сторонами у договорах купівлі - продажу товару - монокальція фосфату відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За матеріалами справи встановлено, що позивач придбав товар - монокальція фосфат у ТОВ "Вибір Регіон" відповідно до умов договору № 0912-5 від 01.12.2009року.

При дослідженні ціни на монокальцій фосфат під час проведення перевірки позивачем встановлено, що ТОВ "Вибір Регіон" вказаний товар придбавався у АТ "Ліфоса"(Литва) згідно митних декларацій. З урахуванням вартості, зазначеної в цих деклараціях, на думку позивача, встановлено , що придбання товару здійснювалось за договірними цінами, які відрізняються більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такий товар. А тому, відповідачем прийнято рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін.

Відповідно до вимог підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Ціна імпортованого товару, з метою обчислення ПДВ, регулюється нормами Закону України "Про ПДВ" і митного законодавства, та встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, та не може бути менше митної вартості.

Статтею 259 Митного кодексу України (в редакції, яка діяла момент виникнення спірних прововідносин) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Обгрунтування застосування звичайної ціни позивачем здійснено за інформацією про ціну товару, що міститься в митних деклараціях контрагента відповідача.

Проте, позивачем не надано доказів врахування критеріїв щодо висновку про співставність умов за якими проводилася реалізація позивачем та іншими суб'єктами господарської діяльності, на підставі яких визначені середні ціни, які і були взяті за основу розрахунку, як того вимагає пп. 1.20.2 п.1.20 ст.1 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) "строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

А тому, твердження позивача про проведення відповідачем придбання монокальцію фосфату у грудні 2009 року за договірними цінами, які відрізняються більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такий товар та як наслідок цього проведення донарахування ним сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових санкцій) є таким, що суперечить нормам чинного законодавства та наявним доказам по справі.

Колегія суддів зазначає, що у преамбулі Закону України № 2181-III від 21.12.2000 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно п. 1.2. ст. 1 Закону № 2181 -III податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

У відповідності до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону №2181-III податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до п. 4.2 та п. 4.3 ст. 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених пп. 5.2.2 цього пункту, яким визначена процедура адміністративного оскарження. При цьому, під апеляційним узгодженням розуміється узгодження податкового зобов'язання у порядку і строки, які визначені цим Законом за процедурами адміністративного або судового оскарження (п. 1.20 Закону № 2181 -III).

У відповідності до приписів п 5.4.1. Закону №2181-III узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені Законом № 2181-III строки, то ця сума визнається сумою податкового боргу, внаслідок чого до платника податків застосовуються заходи щодо стягнення боргу.

Податковий борг - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов'язання (п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ).

Таким чином, з правового аналізу вищезазначеної норми права випливає, що виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку.

З облікової картки платника податків вбачається, що станом на червень 2015 року у підприємства відсутні невиконані боргові зобов'язання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що так як за відповідачем на момент розгляду справи відсутня сума непогашених податкових зобов'язань, то позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015р. по справі № 2а-13629/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бартош Н.С. Судді Мельнікова Л.В. Донець Л.О. Повний текст ухвали виготовлений 17.08.2015 р.