Рішення

від 27.08.2015 по справі 592/3578/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №592/3578/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Труханова Л. М. Номер провадження 22-ц/788/1582/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 55

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І. , Лузан Л. В.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Залізпром»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Залізпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и л а:

15 квітня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 09 лютого 2012 року вона була прийнята на роботу бухгалтером у ТОВ «Залізпром» м. Суми. 01 грудня 2012 року її переведено на посаду головного бухгалтера ТОВ «Залізпром».

01 серпня 2013 року вона звільнена з роботи по переводу за ст. 36 п.5 КЗпП України.

На день звільнення з роботи ТОВ «Залізпром» нарахувало їй заробітну плату за період з 01 січня 2013 року по 01 серпня 2013 року в сумі 25824,65 грн., але виплатити її внаслідок відсутності грошових коштів відмовилося.

Вважає дії товариства незаконними, оскільки у відповідності до ч.1 ст. 116 КЗпП України виплата всіх сум, що належить працівнику від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, підприємство, установа, організація згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП України повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На день пред'явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов'язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку, складає 69430,20 грн. (6666,67 грн. /фактична заробітна плата за останні два місяці роботи/ : 41 день (кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи/ = 162,60 грн. /розмір середньоденної заробітної плати/ х 427 дні /кількість робочих днів затримки/.

Просила стягнути з ТОВ «Залізпром» на її користь нараховану, але не виплачену їй заробітну плату за період з 01 січня 2013 року по 01 серпня 2013 року в сумі 25824,65 грн. і середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 02 серпня 2013 року по 10 квітня 2015 року в сумі 69430,20 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2015 року та додатковим рішенням цього суду від 14 липня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Залізпром» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2013 року по 01 серпня 2013 року в сумі 25824,65 гр. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53684,52 грн., всього 79509, 17 грн. без урахування податків, які підлягають стягненню в обов'язковому порядку.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Залізпром» на користь держави судовий збір в сумі 795,09 грн.

Додаткове рішення від 14 липня 2015 року було ухвалене в зв'язку з не зазначенням в резолютивній частині рішення від 11 червня 2015 року стягувача, на чию користь стягнуті кошти.

В апеляційній скарзі ТОВ «Залізпром», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з товариства на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати у розмірі 11 181,14 грн., а саме: за травень 2013 року - 2 466,72 грн., за червень 2013 року - 1 775,67 грн., за липень 2013 року - 3 687,30 грн., за серпень 2013 року - 3 251,73 грн. (компенсація за не використану відпустку).

Зазначає, зокрема, що посилання позивачки на наявність заборгованості відповідача перед нею по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 25 824,65 грн. за період з 01 січня 2013 року по 01 серпня 2013 року, не відповідають дійсності, оскільки 30 квітня 2013 року за рахунок коштів учасників (засновників) ТОВ «Залізпром» всім працівникам підприємства була повністю погашена заборгованість по заробітній платі, у тому числі і позивачці. Платежем на суму 7 279,60 була виплачена заборгованість за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2013 року, а платежем у розмірі 2 700,00 грн. сплачена заборгованість за квітень 2013 року у розмірі 2 458,20 грн. та здійснено виплату авансу за травень 2013 року у сумі 241,80 грн.

30 квітня 2013 року ОСОБА_3 отримала від ТОВ «Залізпром» готівкових коштів на суму 9 979,60 грн., але вказана сума не була належним чином оформлена та проведена по бухгалтерських документах, що не заперечується позивачкою.

Разом з позивачкою було здійснено виплату коштів іншим працівникам товариства ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які звільнені з товариства, генеральному директору товариства Коліснику О.В., який продовжує працювати на цій посаді.

уд не врахував, що причиною невиплати товариством заробітної плати у строк, встановлений законодавством, стала фізична неможливість здійснення таких виплат та будь-яких інших платежів у зв'язку з арештом коштів та майна відповідача у виконавчому провадженні № 34054630, відкритому 30 серпня 2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Сумській області Комишан А.О., про стягнення з ТОВ «Залізпром» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» грошових коштів у розмірі 3 656 516,34 грн.

28 лютого 2013 року винесені постанови про арешт коштів боржника, які знаходяться на банківських рахунках, та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 13 березня 2013 року винесена постанова про арешт коштів боржника, які містяться в касі або надходять до каси. 08 травня 2013 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Сумській області Комишан А.О. відкриті виконавчі провадження: № 37867006 - про стягнення з ТОВ «Залізпром» на користь держави виконавчого збору в сумі 365 651,30 грн. та № 37867320 - про стягнення з ТОВ «Залізпром» на користь держави витрат на проведення виконавчих дій в сумі 77,75 грн. Арешти з рахунків, майна та каси підприємства не зняті, товариство не має можливості розпоряджатися своїм майном з метою його реалізації та погашення заборгованості по заробітній платі колишнім працівникам підприємства.

ТОВ «Залізпром» здійснювало всі можливі заходи для виплати заробітної плати працівникам, частково провело розрахунок з позивачкою 30 квітня 2013 року, неодноразово подавалися скарги до суду на дії державного виконавця з метою зняття арештів, які розглядались господарським судом м. Києва та Київським апеляційним господарським судом у справі №27/168 про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, позивачки, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не повністю відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, відповідач, маючи перед позивачкою заборгованість по заробітній платі, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України в день звільнення позивачки не провів з нею повний розрахунок, не виплативши суму, що підлягала виплаті - 25824,65 грн., у зв'язку з чим позивачка на підставі ст. 117 КЗпП України має право вимагати стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Суд не знайшов підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачці сум в день звільнення, а сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що з 09 лютого 2012 року по 01 серпня 2013 року ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Залізпром».

Наказом генерального директора товариства №23-к від 01 серпня 2013 року ОСОБА_3 - головний бухгалтер звільнена з роботи по переводу в ТОВ «Спецзалізпром» за п. 5 ст. 36 КЗпП України з виплатою компенсації «за невикористану відпустку за період роботи 1 рік 7 місяців 24 дні розрахунку тривалості відпустки 24 календарних дні» (а.с.3).

Згідно виданої ТОВ «Залізпром» довідки № 1 від 31 березня 2015 року про заробітну плату та інші прибутки, нарахована позивачці заробітна плата за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2015 року становить 25 824 грн. 65 коп., в тому числі за січень - 3000 гр.; лютий - 2734, 06 гр.; березень - 2850 гр., премія - 300 гр.; квітень - 3000 гр.; травень - 3305,5 гр.; червень - 2166,67 гр.; липень - 3000 гр., премія - 1500 гр.; серпень - 3968, 42 гр. Як пояснили сторони, в серпні 2013 року позивачці були нараховані заробітна плата за 1 день роботи 1 серпня 2013 року та в зв'язку з звільненням - компенсація за невикористану відпустку (а. с. 4 - 5).

Наказом №6 від 16 липня 2013 року ОСОБА_3 премійована як головний бухгалтер в розмірі 0,5 посадового окладу за відповідальне ставлення щодо виконання поставлених обов'язків, за професійність, відданість справі, в зв'язку з професійним святом - Днем бухгалтера (а.с. 59).

Згідно довідки ТОВ «Залізпром» від 11 червня 2015 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 для розрахунку розміру виплати при застосуванні ст.117 КЗпП України складає 126,02 грн. (а.с.60).

30 серпня 2012 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Сумській області відкрите виконавче провадження № 34054630 по примусовому виконанню наказу господарського суду м. Києва від 5 вересня 2011 року № 27/168 про стягнення з ТОВ «Залізпром» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 3 656 516,34 гр. (а. с. 38-44).

Постановами старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Сумській області від 26 лютого 2013 року стягнуті з ТОВ «Залізпром» виконавчий збір у розмірі 365 651,63 грн. і витрати на проведення виконавчих дій в сумі 77,75 гр. (а.с. 45, 46).

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Сумській області від 28 лютого 2013 року про арешт коштів боржника накладений арешт на кошти ТОВ «Залізпром», що містяться на рахунках, у зв'язку зі стягненням з ТОВ «Залізпром» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 3 656 516,34 грн. (а.с. 47).

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 лютого 2013 року старшим державним виконавцем накладений арешт на все майно (рухоме і нерухоме), що належить боржнику ТОВ «Залізпром», у межах суми звернення стягнення 4 022 245,72 грн.(а.с. 48).

Постановою про арешт коштів боржника від 13 березня 2013 року старшого державного виконавця накладений арешт на кошти у межах суми 4 022 245,72 грн., що належать боржнику та містяться в касі або надходять до каси ТОВ «Залізпром» (а.с. 51).

Постановами старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Сумській області від 08 травня 2013 року відкриті виконавчі провадження №37867006 і № 37867320 про стягнення з ТОВ «Залізпром» на користь держави, відповідно, виконавчого збору в сумі 365 651,63 грн. і витрат на проведення виконавчих дій в сумі 77,75 грн. (а.с. 32, 37).

З наданої відповідачем апеляційному суду письмової «відомості отримання заробітної плати по ТОВ «Залізпром» від 30 квітня 2013 року, складеної позивачкою власноручно як головним бухгалтером, що нею не спростовано, вбачається, що в цей день виплачені кошти працівникам товариства під їх розпис, зокрема, позивачці виплачено 7279, 6 гр. і 2700 гр. - всього 9979, 6 гр. Оригінал вказаної відомості наданий в засіданні апеляційного суду для огляду (а.с. 106).

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення, а якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до пунктів 5, 8 розділу IV вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Розрахунок середньоденної заробітної плати, наданий відповідачем, з яким погодився суд, узгоджується з положеннями п/п «и» п. 4 вказаного Порядку.

Вказане положення Порядку передбачає, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються, зокрема, виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо.

Правильність наведених в рішенні суду розрахунків в частині визначення розміру середньоденної заробітної плати позивачки за останні два місяці роботи перед звільненням та в частині визначення судом з її врахуванням розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - за 426 робочих днів, сторони не оспорюють.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 57, 58, 60 ч. ч. 2-3 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає доведеними належними та допустимими доказами доводи відповідача про те, що позивачці частково виплачена заборгованість по заробітній платі за спірний період на суму 9 979,60 грн., не зважаючи на її заперечення проти факту отримання вказаної суми саме як заробітної плати .

Вказані кошти отримані нею за місцем її роботи, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», згідно якої виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.

Позивачка не спростовує факт отримання нею вказаних коштів та того, що саме вона, будучи головним бухгалтером товариства, на підтвердження отримання нею та іншими працівниками товариства вказаних коштів оформила 30 квітня 2013 року письмовий документ саме як відомість отримання заробітної плати, з зазначенням отриманих кожним працівником сум та проставленням підписів про їх отримання.

Не заперечуючи факт отримання нею вказаної суми коштів, зазначених в складеній нею відомості на отримання заробітної плати від 30 квітня 2013 року, позивачка, стверджуючи, що вказані суми вона отримала не як заробітну плату, а за усною домовленістю з керівником товариства, в той же час не надала письмових чи інших належних доказів тому, що вказана сума коштів, отриманих нею, не є заробітною платою, як це зазначено у вказаній відомості, чи є заробітною платою, але за інший, не спірний період.

Сума отриманих позивачкою коштів - 7279, 6 гр. і 2700 гр., зазначених у вказаній відомості, відповідає сумі заробітної плати, яка, згідно довідки товариства про заробітну плату (а. с. 4), за вирахуванням єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб, належала до виплати позивачці, відповідно, за січень - березень 2013 року, та за квітень - частково травень 2013 року.

З огляду на зазначене посилання позивачки і на те, що вказана відомість не містить грошових одиниць виміру отриманих нею сум, є необґрунтованими, оскільки вона сама не спростувала тієї обставини, яка є безсумнівною, що заробітна плата виплачувалась в товаристві у гривневому визначенні, а не в іншій, іноземній валюті, чи в копійковому вираженні, оскільки монетна грошова одиниця України не містять десятих і сотих часток.

Доводи позивачки про те, що вказана відомість не надавалась відповідачем суду першої інстанції, є безпідставні, оскільки вона не спростувала доводів відповідача про те, що в товаристві після її звільнення немає бухгалтера, а тому представник товариства не мав доступу до документів, складених позивачкою як головним бухгалтером.

Посилання позивачки на те, що отримані нею суми не можна вважати заробітною платою, оскільки з них товариством не відраховані передбачені законом обов'язкові платежі - податок на доходи фізичних осіб та соціальний внесок - безпідставні, оскільки питання відрахування вказаних платежів не є предметом спору в даній справі.

Кожна особа має право захистити своє порушене право у визначений законом спосіб. За умови невиконання відповідачем вимог закону по відрахуванню обов'язкових платежів із доходів позивачки вона не позбавлена права та можливості захистити свої права в цій частині, вважаючи їх в такому випадку порушеними, іншим шляхом.

Згідно роз'яснень, які містяться в абзаці 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, на користь позивачки з відповідача підлягає стягненню нарахована, але не виплачена їй заробітна плата в сумі 25824, 65 гр. - 9979,59 гр. = 15845, 06 гр. з відрахуванням з вказаної суми передбачених законом єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність його вини у не проведенні розрахунку з позивачкою при її звільненні.

Рішення суду про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні узгоджується з роз'ясненнями, які містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», про те, що середній заробіток за порушення строків розрахунку при звільненні підлягає стягненню на користь працівника, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, який узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 2 липня 2014 року в справі № 6-76цс14, про те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Верховний Суд України зазначив, що такі, зокрема, обставини, як порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Тобто, така обставина, як арешт майна та коштів відповідача, який має борг по виплаті заробітної плати перед позивачкою, проведення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження, відкритого на користь іншого стягувача не може вважатись поважною причиною для не проведення розрахунку з позивачкою при її звільненні.

Крім того, відповідач не спростував доводи позивачки про те, що як на час накладення арешту на рахунки товариства, так і на момент її звільнення, на рахунках товариства були відсутні кошти, достатні для проведення з нею розрахунку в зв'язку з звільненням, а тому його доводи про те, що він не провів розрахунок не в зв'язку з відсутністю коштів, а в зв'язку з неможливістю ними розпоряджатись, якби навіть кошти надійшли на рахунки чи в касу товариства в період їх арешту, не спростовують висновків суду в цій частині.

Суд правильно відхилив такі доводи відповідача, враховуючи, що він як роботодавець так повинен був організувати свою роботу в спірних трудових відносинах з позивачкою, щоб інші його винні дії чи бездіяльність, вчинені поза межами цих трудових відносин, в тому числі і відсутність коштів чи можливість розпоряджатись ними, не порушували трудові права позивачки. Доводи товариства про те, що кошти, навіть якщо б вони надійшли на рахунки товариства, були б направлені відділом ДВС на погашення боргів товариства перед банком та на сплату виконавчого збору, не звільняють його від відповідальності перед позивачкою у трудових правовідносинах.

Згідно роз'яснень. які містяться в абзаці 2 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_3 в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої при звільненні заробітної плати, в такій же частці підлягає стягненню на її користь і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні на підставі ч. 2 ст. 117 КЗпП України.

Визначаючи розмір цієї частки, колегія суддів, враховуючи встановлені обставини справи, вважає, що вона становить 53%, виходячи з розміру тієї суми заробітної плати, яку повинна була отримати на руки позивачка при звільненні.

Позивачка в позові наполягала, що, згідно довідки про заробітну плату, їй була нарахована та невиплачена заробітна плата в сумі 25824,65 грн. За вирахуванням з цієї суми єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб, фактично вона повинна була отримати за спірний період з 1 січня по 1 серпня 2013 року: (3000 гр. - /108 гр. + 433,8 гр./) + (2734,06 гр. - /98,43 гр. + 395,35 гр./) + (3150 гр. - /113, 4 гр. + 455,49 гр./) + (3000 гр. - /108 гр. + 433,8 гр./) + (3305, 5 гр. - /119 гр. + 477,98 гр./) + (2166,67 гр. - /78 гр. + 313,3 гр./) + (4500 гр. - /162 гр. + 650,7 гр. /) + (3968,42 гр. - /142,86 гр. + 573,83 гр.) = 25824,65 гр. - (929, 69 гр. + 3734,25 гр.) = 21160,71 гр.

З вказаної суми позивачка отримала 30 квітня 2013 року 9979,6 гр., тобто її позов підлягає задоволенню на 53% ( 100% - 9979, 6 гр. : 21160,71 гр. х 100).

З огляду на зазначене та те, що сторони не оспорили розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначений судом першої інстанції в межах заявлених позовних вимог за спірний період 426 робочих днів - з 2 серпня 2013 року по 10 квітня 2015 року, позов ОСОБА_3 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також підлягає частковому задоволенню на суму 53684,52 гр. х 0,53 = 28452,8 гр.

Разом з нарахованою, але не виплаченою заробітною платою при звільненні за період частково з травня 2013 року по 1 серпня 2013 року - 15845,06 гр. на користь позивачки підлягає стягненню всього 44297,86 гр., з відрахуванням з вказаної суми передбачених законом податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна визнати повністю законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає зміні.

В зв'язку з зміною рішення суду від 11 червня 2015 року в частині розміру стягнених сум, підлягає зміні і додаткове рішення від 14 липня 2015 року, яке було ухвалене в зв'язку з не зазначенням стягувача в резолютивній частині основного рішення.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивачка згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання позову, в зв'язку з частковим задоволенням її позову на 53 % з відповідача в доход держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 795,09 гр. х 0,53 = 442, 98 гр., а не 795,09 гр., як зазначено в рішенні суду першої інстанції.

На підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України на користь відповідача з позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 397,55 гр. х 0,47 = 186,85 гр., сплачений за апеляційне оскарження рішення суду.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Залізпром» задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2015 року та додаткове рішення від 14 липня 2015 року в даній справі змінити.

Позов ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Залізпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Залізпром», код ЄДРПОУ 34013391, на користь ОСОБА_3 заробітну плату за період з травня 2014 року по 1 серпня 2014 року в сумі 15845,06 гр. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 28452,8 гр., всього - 44297,86 гр., з відрахуванням з вказаної суми передбачених законом податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

В задоволенні позову ОСОБА_3 в іншій частині відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Залізпром», код ЄДРПОУ 34013391, в доход держави судовий збір в сумі 442, 98 гр.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Залізпром» 186,85 гр. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -