Рішення

від 18.01.2012 по справі 62/177

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/177

18.01.12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра», смт.Чабани, ЄДРПОУ 30050930

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «БНТ-Фінанси», м.Київ, ЄДРПОУ 35692431

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ, ЄДРПОУ 33942232

про визнання пункту договору недійсним

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: не з'явився                     

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра», смт.Чабани звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою (з урахуванням пояснень б/н від 20.12.2011р.) до відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю «БНТ-Фінанси», м.Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ про визнання п.4.4 договору купівлі-продажу №2259L11/00-LD/PC від 16.02.2011р. недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що зміст п.4.4 договору купівлі-продажу №2259L11/00-LD/PC від 16.02.2011р. суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»стосовно розміру та порядку нарахування пені.

Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог у відзиві б/н від 06.12.2011р. заперечив з посиланням, зокрема, на приписи ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, за змістом якої розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідач 1 у судові засідання 07.12.2011р., 21.12.2011р., 18.01.2012р. не з'явився, письмового відзиву по суті позовних вимог не надав.

За приписами п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до п.11 листа №01-08/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Приймаючи до уваги наявність на ухвалах від 21.11.2011р., 07.12.2011р., 21.12.2011р. штампів канцелярії господарського суду про відправку процесуальних документів учасникам судового процесу, враховуючи, що зазначені ухвали направлялись господарським судом за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «БНТ-Фінанси», яка вказана у договорі купівлі-продажу №2259L11/00-LD/PC від 16.02.2011р., суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 1 про час і місце розгляду справи. Про обізнаність відповідача 1 про розгляд справи №62/177 також свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення №18054551, №18054543, №18056031, №16282719.

Крім того, згідно із п.3.6 роз'яснення №02-5/289 від 18.09.1997р. Вищого арбітражного суду України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач та відповідачі не з'явились, зокрема, у судове засідання 18.01.2012р., за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача 2, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 вказаного нормативно-правового акту за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одночасно, ст.806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг»за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як свідчать матеріали справи, 16.02.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра»(продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(покупець або лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БНТ-Фінанси»(лізингоодержувач) було укладено договір купівлі-продажу №2259L11/00-LD/PC, внаслідок чого у зазначених юридичних осіб виникли взаємні цивільні права та обов'язки.

Зокрема, за змістом п.4.4 вказаної угоди у випадку не поставки (монтажу) предмета лізингу протягом періоду, обумовленого договором, продавець повинен заплатити лізингодавцю неустойку у розмірі 0,3% (три десятих) відсотки від загальної вартості предмета лізингу, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше ніж 10% (десять) відсотків від загальної вартості предмета лізингу.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За змістом позовної заяви, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що зміст п.4.4 договору купівлі-продажу №2259L11/00-LD/PC від 16.02.2011р. суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»стосовно розміру та порядку нарахування пені.

Проте, за висновками суду, вказані твердження позивача є безпідставними, приймаючи до уваги наступне:

Згідно із п.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 вказаного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

За приписами ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Як було зазначено вище, п.4.4 договору купівлі-продажу №2259L11/00-LD/PC від 16.02.2011р. сторони домовились, що у випадку не поставки (монтажу) предмета лізингу протягом періоду, обумовленого договором, продавець повинен заплатити лізингодавцю неустойку у розмірі 0,3% (три десятих) відсотки від загальної вартості предмета лізингу, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше ніж 10% (десять) відсотків від загальної вартості предмета лізингу.

Тобто, підписавши договір №2259L11/00-LD/PC від 16.02.2011р., у тому числі, п.4.4 цієї угоди, сторони використали встановлене ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, ч.6 ст.231 Господарського кодексу України право на визначення розміру неустойки у розмірі більшому, ніж передбачено діючим законодавством, що також повністю узгоджуються з принципом вільного волевиявлення сторін, встановленим ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення діючого законодавства України пов'язють визнання договорів недійсними, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра»до Товариства з обмеженою відповідальністю «БНТ-Фінанси»та Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»про визнання п.4.4 договору купівлі-продажу №2259L11/00-LD/PC від 16.02.2011р. недійсним підлягають залишенню без задоволення.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра», смт.Чабани до Товариства з обмеженою відповідальністю «БНТ-Фінанси», м.Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ про визнання п.4.4 договору купівлі-продажу №2259L11/00-LD/PC від 16.02.2011р. недійсним.

У судовому засіданні 18.01.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                                                                       М.О.Любченко

Повне рішення складено 23.01.2012р.