Рішення

від 18.01.2012 по справі 62/187

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/187 18.01.12

за позовом: Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта», м.Київ, ЄДРПОУ 24590070

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир», м.Житомир, ЄДРПОУ 34125810

про визнання договору купівлі-продажу недійсним

ОСОБА_1

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 -по дов.

Від відповідача: ОСОБА_3 -по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Акціонерне товариство закритого типу «Олвіта», м.Київ звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир», м.Житомир про визнання недійсним укладеного між сторонами договору від 02.03.2010р. купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №660; зобов'язання бюро технічної інвентаризації м.Києва повернути позивачу майно, а саме квартиру №104, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.А.Ахматової, 7/15, яка була відчужена відповідачу (здійснити реституцію).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення вказаного правочину від імені Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»генеральним директором ОСОБА_4 з перевищенням повноважень та всупереч інтересам господарського товариства, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не представив, в судовому засіданні 18.01.2012р. проти позовних вимог заперечень не надав.

За висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позовні вимоги неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 02.03.2010р. між Акціонерним товариством закритого типу «Олвіта»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу.

За змістом п.1 вказаного правочину продавець передає у власність покупця квартиру під номером 104, що знаходиться у будинку №7/15 по вулиці Анни Ахматової в місті Києві, а покупець приймає вищевказану квартиру та сплачує за неї обговорену цим договором грошову суму.

Квартира, що відчужується за договором від 02.03.2010р. має наступні характеристики: відповідно до правовстановлюючого документу загальна площа квартири становить 115,60 кв.м, а згідно даних БТІ загальна площа складає 122,30 кв.м; відповідно до правовстановлюючого документу житлова площа квартири становить 65,50 кв.м, а згідно даних БТІ житлова площа складає 67,70 кв.м; кількість кімнат -три.

Згідно із умовами п.п.6, 7 спірного правочину продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 100000 грн. (в тому числі ПДВ), які отримані продавцем від покупця при підписанні цього договору. Укладенням та підписанням договору сторони підтверджують факт повного розрахунку за купівлю-продаж вищевказаної квартири. При цьому, згідно із відомостями, викладеними у довідці-характеристиці, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна під номером 1455221 від 12.02.2010р., вартість квартири становить 73694,85 грн.

З боку Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»спірний договір підписаний генеральним директором ОСОБА_4, а від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир»- директором ОСОБА_5

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним позивачем повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалося вище, підставою позовних вимог позивачем визначено укладення спірного правочину від імені Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»генеральним директором ОСОБА_4 з перевищенням повноважень та всупереч інтересам господарського товариства, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Проте, за висновками суду, вказані твердження позивача є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи з урахуванням наступного:

За приписом ст.80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку згідно із ст.1 Закону України В«Про господарські товаристваВ» визнаються господарськими товариствами.

Статтею 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут (ст.154 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту позовної заяви та наданих позивачем в судових засіданнях пояснень, на момент укладення спірного договору діяла редакція статуту Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта», що була зареєстрована 24.12.2004р.

Згідно із ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст.159 Цивільного кодексу України вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать. Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить: внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради; затвердження річного звіту товариства; рішення про ліквідацію товариства. До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесено вирішення інших питань. Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

Статтею 161 вказаного Кодексу України передбачено, що виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Відповідно до п.8.2 статуту Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»вищим органом товариства є загальні збори акціонерів, до компетенції яких належить, в тому числі, затвердження договорів, укладених на суму, яка перевищує зазначену в цьому статуті. При цьому, певної суми, при перевищенні якої укладений з Акціонерним товариством закритого типу «Олвіта»договір підлягає затвердженню вищим органом товариства, статут позивача не містить.

Пунктом 8.3 статуту позивача передбачено, що виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є дирекція. Члени дирекції та генеральний директор обираються зборами. Дирекція вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що віднесені до виключної компетенції зборів. Роботою дирекції керує генеральний директор товариства, який призначається зборами акціонерів. Генеральний директор товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства (п.8.4 статуту).

Згідно із п.8.5 статуту Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»до компетенції дирекції відноситься: забезпечення стабільної, економічно-ефективної роботи товариства; організація підготовки, виконання та контролю за виконанням рішень і планів, що були прийняті зборами; організація ведення зовнішньоекономічної діяльності; участь у взаємовідносинах товариства з органами державної влади та управління.

При цьому, п.8.6 статуту позивача встановлено, що генеральний директор, зокрема, розпоряджається майном та коштами товариства , без доручення представляє товариство у відносинах з юридичними особами та громадянами, органами державної влади та управління, укладає договори та видає доручення на підписання таких угод, представляє інтереси товариства в суді та господарському суді.

За таких обставин, враховуючи викладені вище положення статуту позивача, генеральний директор Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»мав право розпоряджатися майном та коштами товариства, укладати договори та без довіреності здійснювати дії від імені товариства. При цьому, будь-яких обмежень перелічених вище повноважень статутом зазначеного товариства не передбачено та не встановлено.

Тобто, незважаючи на те, що виконавчим органом юридичної особи відповідно до представленого до матеріалів справи статуту Акціонерним товариством закритого типу «Олвіта» є колегіальний орган - дирекція, до складу якого входили також ОСОБА_6 та ОСОБА_7, генеральний директор згідно п.8.6 статуту мав право самостійно розпоряджатися майном товариства, в тому числі, шляхом укладення договору купівлі-продажу від 02.03.2010р. з Товариством з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир».

Таким чином, за висновками суду, на момент укладання спірного договору директор Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»ОСОБА_4 мав необхідний обсяг повноважень для підписання правочину щодо відчуження майна товариства, внаслідок чого твердження позивача про укладення договору купівлі-продажу від імені продавця генеральним директором з перевищенням компетенції є необґрунтованими та безпідставними.

Наразі, посилання позивача на порушення сторонами умов щодо розрахунків за спірним договором не можуть бути підставою для визнання недійсним договору у розумінні норм ст.203 Цивільного кодексу України, враховуючи, що фактичне виконання або невиконання сторонами прийнятих за договором зобов'язань не впливає на дійсність чи недійсність правочину.

Стосовно тверджень Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»про укладення спірного договору на невигідних умовах, оскільки продаж майна вчинено за 100000 грн. в той час, коли вартість подібної квартири складає 1000000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно із п.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору , виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст.638 Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін . У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За приписами ч.ч.2, 3 ст.189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Як було вказано вище, у п.6 сторони погодили, що купівля-продаж квартири вчиняється за 100000 грн.

При цьому, позивачем у відповідності до вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, до матеріалів справи не представлено, а судом не встановлено підстав віднесення ціни продажу квартири до фіксованих або регульованих цін.

Тобто, виходячи зі змісту ст.6, 627, 632 Цивільного кодексу України сторони за договором мали право самостійно визначати ціну продажу квартири.

Аналогічні висновки суду викладені у рішенні від 11.05.2011р. господарського суду міста Києва по справі №48/603 за позовом Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир»про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.03.2010р. з підстав укладення вказаного договору під впливом тяжких для позивача обставин та на вкрай невигідних умовах, яке постановою від 07.11.2011р. Вищого господарського суду України залишено без змін.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, з якими приписи законодавства пов'язують визнання договорів недійсними, позовні вимоги Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир»про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.03.2010р. підлягають залишенню без задоволення.

Провадження по справі в частині позовних вимог про зобов'язання бюро технічної інвентаризації м.Києва повернути позивачу майно, а саме квартиру №104, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.А.Ахматової, 7/15, яка була відчужена відповідачу (здійснити реституцію) підлягає припиненню з огляду на наступне:

18.01.2012р. до господарського суду надійшла заява без номеру та без дати Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта», за змістом якої позивач відмовляється від позовних вимог у вказаній частині. Відмова позивача від вказаної частини позовних вимог підтримана Акціонерним товариством закритого типу «Олвіта»в судовому засіданні 18.01.2012р.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України провадження по справі підлягає припиненню при відмові позивача від позову та прийнятті цієї відмови господарським судом.

Вивчення матеріалів справи дає підстави стверджувати, що відмова позивача від частини позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує права інших осіб, тому має бути прийнята судом.

До прийняття часткової відмови від позову господарським судом за приписами ст.78 Господарського процесуального кодексу України перевірено повноваження представника позивача на вчинення вказаних дій.

Одночасно, виходячи зі змісту заяви без номеру та без дати, яка надійшла на адресу господарського суду міста Києва 18.01.2012р., Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта», наслідки відмови від позову, визначені ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, позивачу відомі.

Таким чином, провадження по справі в частині позовних вимог про зобов'язання бюро технічної інвентаризації м.Києва повернути позивачу майно, а саме квартиру №104, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.А.Ахматової, 7/15, яка була відчужена відповідачу (здійснити реституцію) підлягає припиненню на підставі до п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання позивача без номеру та без дати, яке надійшло на адресу господарського суду міста Києва 28.11.2011р., про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне відповідачу майно, а саме квартиру №104, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.А.Ахматової, 7/15, та заборони відповідачу вчиняти дії по відношенню до вказаного майна, залишено судом без задоволення з огляду на таке:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до змісту Інформаційного листа №01-8/2776 від 12.12.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики забезпечення позову»при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За змістом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, заборони відповідачеві вчиняти певні дії заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведено наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та встановлення відповідачу заборони вчиняти певні дії.

Зокрема, позивачем до матеріалів справи не представлено жодного доказу, з фактом існування якого останній пов'язує необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову. При цьому, судом також враховано відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, направлених на відчуження майна, яке було предметом договору купівлі-продажу від 02.03.2010р. Наразі, за висновками суду, зв'язок між запропонованими позивачем заходами до забезпечення позову та позовними вимогами про визнання недійсним договору відсутній.

Таким чином, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Інформаційного листа №01-8/2776 від 12.12.2006р. Вищого господарського суду України, клопотання позивача без номеру та без дати, яке надійшло на адресу господарського суду міста Києва 28.11.2011р., про вжиття заходів до забезпечення позову підлягає залишенню без задоволення.

Клопотання б/н від 10.12.2011р. та б/н від 28.12.2011р. відповідача про зобов'язання позивача направити копію позовної заяви на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир»залишені судом без задоволення, враховуючи наявність у матеріалах справи квитанції №4423 від 24.11.2011р. та опису вкладення у цінний лист, які у відповідності до ст.56 Господарського процесуального кодексу України є належними доказами направлення на адресу відповідача копії позовної заяви.

Клопотання відповідача, надане в судовому засіданні 18.01.2012р., про відкладення розгляду справи з огляду на неотримання відповідачем позову, за висновками суду, є необґрунтованим, приймаючи до уваги, що у разі неотримання позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир»не було позбавлено права та можливості на підставі ст.22 Господарського процесуального кодексу України ознайомитися з матеріалами справи до судового засідання 18.01.2012р. та надати мотивовані заперечення по суті позовних вимог. Крім того, як вказувалося вище, у матеріалах справи є належні докази виконання позивачем процесуального обов'язку стосовно направлення на юридичну адресу відповідача копії позовної заяви до звернення до суду з розглядуваним позовом.

Клопотання відповідача б/н від 18.01.2012р. про призначення колегіального розгляду справи залишено судом без задоволення з огляду на відсутність передбачених ст.4-6 Господарського процесуального кодексу України підстав для вчинення таких дій.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства закритого типу «Олвіта», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир», м.Житомир про визнання недійсним укладеного між Акціонерним товариством закритого типу «Олвіта»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир»договору від 02.03.2010р. купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №660.

Припинити провадження по справі в частині позовних вимог про зобов'язання бюро технічної інвентаризації м.Києва повернути Акціонерному товариству закритого типу «Олвіта», м.Київ майно, а саме квартиру №104, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.А.Ахматової, 7/15, яка була відчужена Товариству з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Житомир»(здійснити реституцію).

У судовому засіданні 18.01.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 23.01.2012р.