Рішення

від 17.02.2012 по справі 5011-62/1207-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/1207-2012 17.02.12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО», м.Київ, ЄДРПОУ 36203062

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Міда плюс», м.Київ, ЄДРПОУ 37553743

про визнання права власності

суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 -по дов.

Від відповідача: ОСОБА_2 -по дов.

У відповідності до ст.77 ГПК України

в судовому засіданні з 15.02.2012р. по 17.02.2012р.

оголошувалась перерва

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Міда плюс», м.Київ про:

- розірвання укладеного між сторонами інвестиційного договору від 15.04.2011р.;

- визнання права власності на нерухоме майно -торгові павільйони загальною площею 829,1 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, Голосіївський район, Московська площа (неподалік зупинки «Московська площа).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на набуття права власності на спірне майно внаслідок проведення будівельних робіт щодо створення об'єкту нерухомого майна та відповідність останнього будівельним нормам та правилам.

Відповідач у відзиві без номеру та дати, який надійшов на адресу господарського суду міста Києва 15.02.2012р. проти позовних вимог надав заперечення, посилаючись на ті обставини, що позивач мав право на розірвання договору в односторонньому порядку в строк до 01.11.2011р. За твердженням відповідача, належним власником спірного нерухомого майна є саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Міда плюс».

За висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, 15.04.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»(забудовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міда плюс»(інвестор) був укладений інвестиційний договір.

Відповідно до п.п.1.1, 2.1 зазначеного правочину забудовник зобов'язався організувати спорудження об'єкту будівництва та передати інвестору об'єкт нерухомості - торгові павільйони на Московській площі у Голосіївському районі міста Києва, а інвестор, у свою чергу, зобов'язався здійснити відповідне фінансування об'єкта на умовах, у порядку та строки, що передбачені договором.

Згідно із п.6.4 інвестиційного договору на замовника покладено виконання наступних зобов'язань: забезпечення спорудження об'єкта будівництва та передання його інвестору відповідно до погоджених показників в п.3.3 цього договору та у визначені терміни; забезпечення спорудження об'єкта належної якості, що в повній мірі відповідає Державним будівельним нормам та правилам України та містобудівному законодавству України; надання інвестору дозволу у будь-який момент здійснити повну оплату вартості об'єкта інвестування шляхом укладання додаткової угоди; надання інвестору необхідних документів для оформлення та реєстрації права власності на об'єкт інвестування тощо.

Одночасно, за змістом п.6.1 укладеного договору інвестор прийняв виконання обов'язків, зокрема, стосовно проведення інвестування у строк та на умовах, визначених договором, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок забудовника або внесення їх у касу забудовника; оплати витрат, пов'язаних із здійсненням розрахунків за договором.

Порядок фінансування об'єкту будівництва визначено сторонами у розділі 4 договору від 15.04.2011р. Наразі, відповідно до положень п.4.3.1, п.4.3.2 зазначеного правочину оплата вартості будівництва повинна бути проведена відповідно одним єдиним платежем у повному обсязі або частковими платежами у розмірах та в строки, що передбачені договором.

За умови обрання інвестором способу оплати вартості об'єкта інвестування, який вказаний у п.4.3.1 договору, оплата в повному обсязі та єдиним платежем має бути здійснена у строк до п'яти робочих днів, що слідуватимуть за днем укладання договору. При цьому, несплата інвестором в такому випадку зазначеного платежу є підставою для виникнення в нього обов'язків щодо здійснення фінансування будівництва за договором згідно наведеного у п.4.5 договору порядку інвестування (п.4.4 інвестиційного договору від 15.04.2011р.).

За умови обрання інвестором другого способу оплати вартості об'єкта інвестування, який вказаний у п.4.3.2 договору, сплата за ним вартості об'єкта інвестування відбувається у такому порядку: перерахування інвестором на рахунок забудовника грошових коштів у розмірі, що дорівнює не менше 40% ціни договору, зазначеної у п.4.2.1, а саме вартості 330 кв.м об'єкту інвестування упродовж 30 календарних днів, що слідують за днем підписання договору; сплата інвестором решти вартості нерухомого майна (60% ціни договору) єдиним платежем до 15.07.2011р.

За таких обставин, за висновками суду, на підставі інвестиційного договору від 15.04.2011р. між позивачем та відповідачем виникли взаємні права та обов'язки щодо проведення інвестування та здійснення будівельних робіт, наслідком яких є створення об'єкту нерухомого майна - торгових павільйонів загальною площею 829,1 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, Голосіївський район, Московська площа.

Запланований термін передання об'єкта інвестування інвестору визначений сторонами у п.3.1 інвестиційного договору від 15.04.2011р. та становить 01.11.2011р., але не пізніше 20.11.2011р.

Одночасно, у зазначеному пункті договору сторонами узгоджено, що об'єкт інвестування передається інвестору за умови належного і реального виконання інвестором взятих на себе зобов'язань за цим договором. Підтвердженням фінансування інвестором об'єкта є відповідна квитанція банківської установи та факт зарахування коштів на розрахунковий рахунок забудовника або квитанція, що видана забудовником інвестору, якщо кошти були внесені в касу забудовника.

Тобто, відповідно до положень укладеного між позивачем та відповідачем інвестиційного договору необхідною передумовою набуття відповідачем права власності на збудоване нерухоме майно є проведення інвестором фінансування будівельних робіт.

За твердженням позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Міда плюс»не було виконано прийнятих на себе зобов'язань стосовно внесення грошових коштів на спорудження об'єктів нерухомості. Наразі, відповідачем до матеріалів справи не представлено передбачених п.3.1 інвестиційного договору від 15.04.2011р. документів: квитанції банківської установи або квитанції забудовника про здійснення фінансування спорудження нерухомого майна.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.611 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору є одним із наслідків порушення зобов'язання.

Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За таких обставин, діючим законодавством встановлено загальне правило розірвання договору лише за наявності згоди сторін, між якими вказаний договір був укладений, якщо інше не передбачено самим договором або законом. У разі відсутності згоди сторін договір може бути розірвано за рішення суду.

За змістом п.8.10 інвестиційного договору від 15.04.2011р. забудовник має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку, якщо інвестор порушить порядок інвестування, передбачений п.4.5 договору більш ніж на 30 календарних днів. У такому випадку договір вважається припиненим з моменту отримання інвестором письмового повідомлення про одностороннє розірвання договору.

Тобто, сторонами в порядку норм ст.651 Цивільного кодексу України в інвестиційному договорі від 15.04.2011р. було передбачено право позивача на розірвання договору в односторонньому порядку у випадку невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.

Як встановлено судом, на підставі ст.188 Господарського кодексу України та п.8.10.1 договору, листом від 02.12.2011р. позивачем було повідомлено відповідача про розірвання в односторонньому порядку інвестиційного договору від 15.04.2011р. з огляду на грубе порушення інвестором своїх обов'язків в частині фінансування об'єкта будівництва.

За твердженнями відповідача, наданими у судовому засіданні, лист від 02.12.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»був отриманий Товариством з обмеженою відповідальністю «Міда плюс»10.12.2011р.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлене п.8.10 інвестиційного договору право забудовника на розірвання договору в односторонньому порядку, враховуючи направлення позивачем та отримання відповідачем листа від 02.12.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО», судом встановлено, що зобов'язання сторін за інвестиційним договором припинилися 10.12.2011р. внаслідок розірвання останнього в односторонньому порядку.

При цьому, твердження відповідача про те, що позивач мав можливість скористатися передбаченим п.8.10 укладеного правочину правом лише до 01.11.2011р., суд вважає безпідставними, виходячи з того, що положеннями інвестиційного договору право позивача на розірвання договору в односторонньому порядку певними строками не обмежено.

За таких обставин, враховуючи висновки суду про те, що зобов'язання між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міда плюс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»за інвестиційним договором від 15.04.2011р. припинилися 12.10.2011р., позовні вимоги про розірвання вказаного договору є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»в частині визнання права власності на нерухоме майно, яке розташовано по прос.Московському у Голосіївському районі міста Києва, обґрунтованими з урахуванням наступного:

Як вказує позивач, незважаючи на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Міда плюс»не було профінансовано будівництво об'єкту, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»за власні кошти та власними силами в період з 15.04.2011р. по 01.11.2011р. було проведено будівництво торгових павільйонів.

Відповідно до складеного експертом Київської незалежної судово-експертної установи ОСОБА_3 висновку №0139 від 03.01.2012р. експертного будівельно-технічного дослідження нежитлові будівлі, які знаходяться по проспекту Московському у Голосійївському районі міста Києва, відносяться до ІІІ групи складності об'єктів цивільного призначення, відповідають вимогам ДБН і пожежної безпеки, чинним в галузі будівництва станом на момент складання висновку.

У зазначеному висновку експертом наведено опис спірного нерухомого майна за наступними показниками: функціональне призначення -громадські (торгівельні) приміщення; внутрішня висота: 3,07 м, що відповідає вимогам п.6.2.1 ДБН В.2.2-9-2009, п.6.1.8 ДБН.2.2-23-2009, п.1.4, п.1.5 СНиП 2.09.04-87; матеріали основних конструкцій: фундамент -стовпчастий, стіни зовнішні -обшивка сандвіч-панелі по металевому каркасу, перекриття -підшивка по дерев'яним балкам; покрівля -профільовані металеві листи, підлога -бетонна; заповнення прорізів: віконні блоки -алюмінієві, дверні блоки -металопластикові.

Крім того, з огляду на те, що технічний стан нежитлових будівель не загрожує їх безпечній експлуатації та будівлі мають 100% будівельну готовність, експертом зроблено висновок про те, що зазначені об'єкти придатні для експлуатації.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно із ст.43 вказаного нормативно-правового акту господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з того, що висновок №0139 від 03.01.2012р. експертного будівельно-технічного дослідження складений експертом Київської незалежної судово-експертної установи ОСОБА_3, якій відповідно до свідоцтва №1136 Міністерства юстиції України надано право проведення будівельно-технічних експертиз, шляхом застосування належних методів та з використанням відповідної нормативної та будівельно-технічної літератури, суд приймає до уваги зазначений висновок як належний доказ відповідності спірного майна будівельним нормам.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно із ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Аналогічні положення передбачені статтею 321 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як встановлено ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожній особі (у тому числі, і юридичній, оскільки останні відповідно до ч.1 ст.91 Цивільного кодексу України здатні мати такі ж права та обов'язки, як і фізичні, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині) належить невід'ємне право на судовий захист своїх прав та інтересів.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння. Право на позов про визнання права власності виникає у особи у разі порушення або невизнання цього права іншими особами, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вказує позивач, листом від 21.11.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Міда плюс»звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»з вимогою про передання в найкоротший термін (до 05.12.2011р.) нерухомого майна за інвестиційним договором від 15.04.2011р. Аналогічні вимоги викладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Міда плюс»у листі від 10.12.2011р.

За висновками суду, з огляду на те, що право власності позивача на торгові павільйони загальною площею 829,1 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, Голосіївський район, Московська площа (неподалік зупинки «Московська площа), не визнавалося та оспорювалося відповідачем, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»у відповідності до приписів ст.ст.16, 392 Цивільного кодексу України, ст.1 Господарського процесуального кодексу України мало право на звернення до суду з розглядуваним позовом.

Таким чином, приймаючи до уваги, що будівництво нерухомого майна було проведено позивачем за власні кошти, враховуючи встановлену у висновку №0139 від 03.01.2012р. експертного будівельно-технічного дослідження відповідність торгових павільйонів будівельним нормам та правилам, а також виходячи з того, що заперечення відповідача проти позовних вимог є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами та матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міда плюс»про визнання права власності на нерухоме майно -торгові павільйони загальною площею 829,1 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, Голосіївський район, Московська площа (неподалік зупинки «Московська площа), є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За висновками суду, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу, та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО», як особи, що за власні кошти та власними силами і засобами провела будівництво нерухомого майна.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за вимогами майнового характеру підлягає віднесенню на відповідача, а за вимогами немайнового характеру судовий збір на підставі ст.6 Закону України «Про судовий збір»підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міда плюс», м.Київ про розірвання укладеного між сторонами інвестиційного договору від 15.04.2011р.; визнання права власності на нерухоме майно -торгові павільйони загальною площею 829,1 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, Голосіївський район, Московська площа (неподалік зупинки «Московська площа), задовольнити частково.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО», м.Київ право власності на нерухоме майно -торгові павільйони загальною площею 829,1 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, Голосіївський район, Московська площа (неподалік зупинки «Московська площа).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міда плюс»(02218 АДРЕСА_1, ЄДРПОУ 37553743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»(03150 м.Київ, вул.Боженко, буд.47/49, ЄДРПОУ 36203062) судовий збір в розмірі 4974,61 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламінго і КО»(03150 м.Київ, вул.Боженко, буд.47/49, ЄДРПОУ 36203062) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1073 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 17.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 17.02.2012р.