Рішення

від 27.08.2015 по справі 910/16674/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2015Справа №910/16674/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» доКомунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва «Київміськсвітло» про стягнення 478 074 грн 47 коп.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Краковний І.В. (довіреність від 25.01.2015) від відповідача - Короп Ю.П. (довіреність №10/07-7 від 01.07.2015).

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» звернулося до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва «Київміськсвітло» про стягнення заборгованості у розмірі 478074 грн. 47 коп., яка складається з основної заборгованості у розмірі 250758,28 грн., інфляційних втрат з урахуванням 3 % річних у розмірі 184972,39 грн., пені в розмірі 42343,80 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати на оплату послуг адвоката в сумі 15000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами № 05/11-4 від 05.11.2013, № 13\02-2 від 13.02.2014, № 13/02-3 від 13.02.2014, № 13/02-6 від 13.02.2014 та № 13/02-8 від 13.02.2014 в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Письмовим відзивом від 15.07.2015 на позовну заяву відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що станом на 14.07.2015 не відбулось фактичного надходження коштів на реєстраційний рахунок відповідача з загального фонду місцевого бюджету м. Києва, а тому відповідно до вимог бюджетного законодавства відповідач не може здійснити відповідну оплату вартості поставленого за договором товару. При цьому відповідач вказав, що відповідно до п. 5.3 договорів, він звільняється від сплати штрафних санкцій за період затримки бюджетного фінансування.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

05.11.2013 між Комунальним підприємством електромереж зовнішнього освітлення м. Києва «Київміськсвітло» (відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» (позивач, продавець) укладено договір № 05/11-4, за умовами якого продавець, за заявкою покупця, зобов'язується поставити покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар у власність та оплатити його за рахунок бюджетних асигнувань, які головним розпорядником бюджетних коштів доведені покупцю на 2013 рік.

13.02.2014 між цими ж сторонами укладено договори № 13\02-2, №13/02-3, №13/02-6 та №13/02-8 (далі за текстом - договори) за умовами яких продавець, за заявкою покупця, зобов'язується поставити покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар у власність та оплатити його за рахунок бюджетних асигнувань, які головним розпорядником бюджетних коштів доведені покупцю на 2014 рік.

Відповідно до п. 2.1 вказаних договорів асортимент, кількість та ціни на товар, який за цим договором закуповується, зазначені у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 3.2 договорів загальна сума закупівлі товару по договору № 05/11-4 становить 42355,34 грн. з ПДВ, за договором № 13\02-2 - 65516,64 грн. з ПДВ, за договором № 13/02-3 - 3 256,20 грн. з ПДВ, за договором № 13/02-6 - 39816,00 грн. з ПДВ, за договором № 13/02-8 - 99814,10 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 3.3 договорів оплата за товар здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем коштів на поточний рахунок подавцю.

Розрахунки по договору здійснюються після прийняття товару у власність покупця, що підтверджується видатковою накладною, в якій зазначено асортимент, кількість і ціна товару, який перейшов у власність покупця, та загальну суму для оплати товару (п. 3.4 договорів).

Пунктом 3.5 договорів сторони погодили, що для оплати поставленого товару продавець надає покупцю рахунок-фактуру, видаткову накладну та податкову накладну.

Поставлений товар оплачується покупцем протягом тридцяти банківських днів з дня його прийняття у власність при умові отримання від постачальника всіх документів, передбачених п. 3.5 договору (п. 3.6 договору).

Згідно п. 3.8 договорів у разі затримки бюджетного фінансування - розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом двох банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного фінансування закупівлі товару на свій реєстраційний рахунок в ГУ ДКС України м. Києва.

Додатковою угодою № 1 від 30.12.2013 до договору закупівлі товару від 05.11.2013 за № 5/11-4, укладеною між сторонами, визнано договір пролонгованим на 2014 рік в частині оплати за поставлені товари у 2013 році на загальну суму 42 355,34 грн.

Відповідно до видаткових накладних № РН-0000373 від 08.11.2013, № РН-0000049 від 12.03.2014, № РН-0000045 від 11.03.2014, № РН-0000048 від 12.03.2014, № РН-0000050 від 13.03.2014, №РН-0000030 від 19.02.2014 продавець передав, а покупець на підставі довіреностей серії 12ААД №768207 від 07.11.2013, серії 12ААД №768273 від 12.03.2014, серії 12ААД №768269 від 11.03.2014, серії 12ААД №768272 від 12.03.2014, серії 12ААД №768271 від 12.03.2014, серії 12ААД №768256 від 18.02.2014 прийняв товар на загальну суму 250 758,28 грн.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків, який було підписано між сторонами 31.12.2014, заборгованість відповідача перед позивачем склала 250 758,28 грн.

Таким чином, оскільки відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору за отриманий товар з позивачем не розрахувався, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, передбачено що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продаж, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своїх зобов'язань по оплаті товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 250 758,28 грн.

Згідно п. 3.6 договорів, поставлений товар оплачується покупцем протягом тридцяти банківських днів з дня його прийняття у власність при умові отримання від постачальника всіх документів, передбачених п. 3.5. договору.

Строк дії договорів встановлено сторонами до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.9.1 договорів).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та приписів п.п. 3.6, 9.1 договорів строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості переданого йому товару станом на момент розгляду справи настав.

У пункті 3.8 договорів сторони передбачили, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом двох банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного фінансування закупівлі товару на свій реєстраційний рахунок в ГУ ДКС України м. Києва.

Як вбачається з відзиву на позов, та обставина, що оплату за поставлений товар здійснено не було, відповідачем не заперечується. В той же час, відповідач вказує на те, що не настав строк оплати у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.

Суд зазначає, що сам факт відсутності бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції, оскільки така обставина не визначена законодавчо як така, що звільняє від виконання зобов'язання.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція стосовно того, що відсутність бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання викладена в постанові Верховного Суду України №11/446 від 15.05.2012.

Таким чином, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано наявності заборгованості за поставлений позивачем на виконання умов договору товар у розмірі 250758,28 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 42343,80 грн. та інфляційні збитки з урахуванням 3 % річних за період затримки платежу у розмірі 184 972,39 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних нарахувань на суму заборгованості та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8261,41 грн. 3% річних та 168527,40 грн. інфляційних нарахувань на суму заборгованості. В іншій частині 8183,58 грн. інфляційних нарахувань на суму заборгованості з урахуванням 3 % річних нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

У зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежам позивач на підставі п. 5.3 договорів просить суд стягнути з відповідача на свою користь 42343,80 грн. - пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.5.3 договорів, у випадку затримки платежу за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, з урахуванням п. 3.6 договорів, остаточний розрахунок мав бути здійснений протягом 30-ти банківських днів з дня прийняття товару у власність, тобто не пізніше за видатковою накладною № РН-0000373 від 08.11.2013 - 20.12.2013, № РН-0000049 від 12.03.2014 - 23.04.2014, № РН-0000045 від 11.03.2014 - 22.04.2014, № РН-0000048 від 12.03.2014 - 22.04.2014, № РН-0000050 від 13.03.2014 - 24.04.2014, №РН-0000030 від 19.02.2014 - 03.04.2014, тому пеня може нараховуватись, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, за видатковою накладною № РН-0000373 від 08.11.2013 - за період 21.12.2013-21.06.2014, № РН-0000049 від 12.03.2014 - 24.04.2014 - 24.10.2014, № РН-0000045 від 11.03.2014 - 23.04.2014 - 23.10.2014, № РН-0000048 від 12.03.2014 - 23.04.2014-23.10.2014, № РН-0000050 від 13.03.2014 - 25.04.2014-25.10.2014, №РН-0000030 від 19.02.2014 - 04.04.2014 - 04.10.2014, але позивач нараховує пеню з 27.05.2014 по 27.05.2015, тобто поза визнаним судом обґрунтованим періодом.

Судом здійснено перерахунок належної до сплати відповідачем суми пені в межах заявленого позивачем періоду, та з врахуванням періоду нарахування пені, який визнаний обґрунтованим судом, та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 23807,97 грн. пені. У іншій частині вимог про стягнення пені суд відмовляє.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 250 758,28 грн. - основної заборгованості, 168 527,40 грн. - інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 8 261,41 грн. 3% річних та 23 807,97 грн. пені. В решті позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 000,00 грн. витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно п. 6.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У пункті 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до абз. 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Краковним І.В. (виконавець) та позивачем (замовник) укладено договір про надання правової (адвокатської) допомоги б/н від 25.05.2015.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що замовник звертається до виконавця про надання правової допомоги, а виконавець зобов'язується надати правову допомогу замовнику на умовах, передбачених даним договором, а саме: бути представником замовника та представляти його інтереси в усіх без винятку державних органах і установах України, у тому числі судових органах, органах державної виконавчої служби, а також перед всіма іншими юридичними і фізичними особами без обмеження з приводу стягнення боргу з КП «Київміськсвітло».

Виконавець на підставі цього договору готує та направляє боржнику претензію щодо боргу, готує та направляє до господарського суду позовну заяву про стягнення боргу, представляє інтереси замовника у суді як позивача з приводу стягнення боргу, представляє інтереси замовника в органах державної виконавчої служби як стягувача, представляє інтереси замовника з усіх без винятку питаннях, які на думку замовника, вимагають правової допомоги адвоката за даним договором (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору за надання правової допомоги на підставі цього договору замовник оплачує працю виконавця, яка визначається за домовленістю сторін та становить 15 000 грн. без ПДВ.

Крім того на підтвердження понесення витрат на суму 15 000 грн., позивач надав квитанцію до прибуткового касового ордера № 5 від 25.05.2015.

За таких обставин суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн. що співрозмірно та адекватно ціні позову та складності справи.

Крім того, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 1171 грн. 10 коп.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва «Київміськсвітло» (03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, 40, код 03360905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» (01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 8, к. 22, код 37192738) основну суму заборгованості у розмірі 250758 (двісті п'ятдесят тисяч сімсот п'ятдесят вісім) грн. 28 коп., пеню в розмірі 23807 (двадцять три тисячі вісімсот сім) грн. 97 коп., інфляційні нарахування на суму заборгованості у розмірі 168527 (сто шістдесят вісім тисяч п'ятсот двадцять сім) грн. 40 коп., 3% річних у розмірі 8261 (вісім тисяч двісті шістдесят одна) грн. 41 коп., витрати на сплату послуг адвоката у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 9 027 (дев'ять тисяч двадцять сім) грн. 10 коп., видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 27.08.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складене та підписане 01.09.2015.

Суддя В.О. Демидов