Постанова

від 24.11.2015 по справі 910/16674/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р. Справа№ 910/16674/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Краковний І.В. - за дов.

від відповідача: Короп Ю.П. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2015

у справі №910/16674/15 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті»

до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло»

про стягнення 478 074, 47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» (далі, відповідач або КП «Київміськсвітло») про стягнення заборгованості у розмірі 478 074,47 грн., яка складається з основної заборгованості у розмірі 250 758,28 грн., інфляційних втрат з урахуванням 3 % річних у розмірі 184 972,39 грн., пені в розмірі 42 343,80 грн., а також стягнення з відповідача судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 15 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договорів закупівлі товару № 5/11-4 від 05.11.2013, № 13/02-2 від 13.02.2014, № 13/02-3 від 13.02.2014, № 13/02-6 від 13.02.2014 та № 13/02-8 від 13.02.2014 в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2015 у справі №910/16674/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» основну суму заборгованості у розмірі 250 758,28 грн., пеню в розмірі 23 807,97 грн., інфляційні нарахування на суму заборгованості у розмірі 168 527,40 грн., 3% річних у розмірі 8 261,41 грн., витрати на сплату послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 9 027,10 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений останнім товар згідно укладених між сторонами спору договорів закупівлі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, КП «Київміськсвітло» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2015 у справі №910/16674/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 23 807,97 грн. та зменшити розмір судового збору на 476,16 грн., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» на користь Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» понесені судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1 339,85 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що вимоги позивача щодо стягнення пені з відповідача є такими, що не відповідають умовам договорів закупівлі та не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до пункту 5.3. останніх відповідач звільняється від сплати штрафних санкцій за період затримки бюджетного фінансування.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу КП «Київміськсвітло» справі №910/16674/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.10.2015.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 15.10.2015, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представника позивача ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 розгляд справи було відкладено на 19.11.2015.

У судовому засіданні 19.11.2015 після заслуховування пояснень представників сторін колегією суддів було оголошено перерву до 24.11.2015.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 23 807,97 грн.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 05.11.2013 між Комунальним підприємством електромереж зовнішнього освітлення м. Києва «Київміськсвітло» (відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» (позивач, продавець) укладено договір № 5/11-4, за умовами якого продавець, за заявкою покупця, зобов'язується поставити покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар у власність та оплатити його за рахунок бюджетних асигнувань, які головним розпорядником бюджетних коштів доведені покупцю на 2013 рік.

13.02.2014 між цими ж сторонами укладено також договори № 13/02-2, №13/02-3, №13/02-6 та №13/02-8 (далі разом, Договори) за умовами яких продавець, за заявкою покупця, зобов'язується поставити покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар у власність та оплатити його за рахунок бюджетних асигнувань, які головним розпорядником бюджетних коштів доведені покупцю на 2014 рік.

Укладені між сторонами Договори за своєю правовою природою є договорами поставки.

Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пунктів 2.1. вказаних договорів асортимент, кількість та ціни на товар, який за цим договором закуповується, зазначені у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Згідно з пунктами 3.2. Договорів загальна сума закупівлі товару по Договору № 5/11-4 становить 42 355,34 грн. з ПДВ, за Договором № 13/02-2 - 39 816,00 грн. з ПДВ, за Договором № 13/02-3 - 3 256,20 грн. з ПДВ, за Договором № 13/02-6 - 65 516,64 грн. з ПДВ, за Договором № 13/02-8 - 99 814,10 грн. з ПДВ.

Оплата за товар здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем коштів на поточний рахунок подавцю (пункти 3.3. Договорів).

Розрахунки по договору здійснюються після прийняття товару у власність покупця, що підтверджується видатковою накладною, в якій зазначено асортимент, кількість і ціна товару, який перейшов у власність покупця, та загальну суму для оплати товару (пункти 3.4. Договорів).

Для оплати поставленого товару продавець надає покупцю рахунок-фактуру, видаткову накладну та податкову накладну (пункти 3.5. Договорів).

Згідно пунктів 3.6. Договорів поставлений товар оплачується покупцем протягом тридцяти банківських днів з дня його прийняття у власність при умові отримання від постачальника всіх документів, передбачених пунктами 3.5. Договорів.

Відповідно до пунктів 3.8. Договорів у разі затримки бюджетного фінансування - розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом двох банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного фінансування закупівлі товару на свій реєстраційний рахунок в ГУ ДКС України м. Києва.

Додатковою угодою № 1 від 30.12.2013 до договору закупівлі товару від 05.11.2013 за № 5/11-4, укладеною між сторонами, визнано договір пролонгованим на 2014 рік в частині оплати за поставлені товари у 2013 році на загальну суму 42 355,34 грн.

Строк дії Договорів встановлено сторонами до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункти 9.1. Договорів).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до видаткових накладних № РН-0000373 від 08.11.2013, № РН-0000049 від 12.03.2014, № РН-0000045 від 11.03.2014, № РН-0000048 від 12.03.2014, № РН-0000050 від 13.03.2014, №РН-0000030 від 19.02.2014 продавець передав, а покупець на підставі довіреностей серії 12ААД №768207 від 07.11.2013, серії 12ААД №768273 від 12.03.2014, серії 12ААД №768269 від 11.03.2014, серії 12ААД №768272 від 12.03.2014, серії 12ААД №768271 від 12.03.2014, серії 12ААД №768256 від 18.02.2014 прийняв товар на загальну суму 250 758,28 грн.

Також, 31.12.2014 між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.12.2014 складає 250 758,28 грн.

З урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та приписів пунктів 3.6, 9.1. Договорів строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості переданого йому товару станом на момент розгляду справи настав.

Доказів на підтвердження погашення існуючої заборгованості відповідачем суду не надано.

Таким чином, факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем за Договорами належним чином доведений, документально підтверджений, сплату вказаної суми заборгованості станом на день прийняття рішення у справі боржником не здійснено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що згідно пунктів 3.8. Договорів термін оплати за вказаними договорами не настав у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Так, згідно пунктів 3.8. Договорів у разі затримки бюджетного фінансування - розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом двох банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного фінансування закупівлі товару на свій реєстраційний рахунок в ГУ ДКС України м. Києва.

Однак, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічні положення містяться у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не звільняє його від виконання зобов'язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі №11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року.

До того ж, суд відзначає, що між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань.

Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що умови пункту 3.8. Договорів з приводу того, що оплата здійснюється протягом двох банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного фінансування закупівлі товару на свій реєстраційний рахунок в ГУ ДКС України м. Києва, не є визначенням строку/терміну виконання зобов'язання, адже не є подією, яка має неодмінно настати у розумінні статті 530 Цивільного кодексу України. Також, дана обставина не є відкладальною у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку вона стосується лише обов'язків покупця щодо оплати товару, у той час як відкладальна обставина має змінювати права та обов'язки обох сторін.

Таким чином, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано наявності у нього заборгованості за поставлений позивачем на виконання умов Договорів товар у розмірі 250 758,28 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні збитки з урахуванням 3 % річних за період затримки платежу у розмірі 184 972,39 грн.

З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із перерахунком останніх, проведеним судом першої інстанції, вважає його арифметично вірним, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 8 261,41 грн. 3% річних та 168 527,40 грн. інфляційних нарахувань на суму заборгованості. В іншій частині 8 183,58 грн. інфляційних нарахувань на суму заборгованості з урахуванням 3 % річних нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині правомірно відмовлено.

Також, у зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежам, позивач на підставі пунктів 5.3. Договорів просив суд стягнути з відповідача на свою користь 42 343,80 грн. пені.

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до пунктів 5.3. Договорів у випадку затримки платежу за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Покупець звільняється від сплати штрафних санкцій за період затримки бюджетного фінансування.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача пені, скаржник у апеляційній скарзі наголошує на відсутності у нього бюджетного фінансування на оплату Договорів у 2014 році, що відповідно до пункту 5.3. Договорів є підставою для звільнення його від сплати штрафних санкцій за період затримки бюджетного фінансування. На підтвердження відсутності у 2014 році бюджетного фінансування по зареєстрованим в Головному управлінні Державної казначейської служби України у м.Києві фінансовим зобов'язанням, в тому числі і з оплати позивачу поставлених відповідачу товарів на підставі договорів, відповідачем надано план використання бюджетних коштів на 2014 рік, лист Департаменту транспортної інфраструктури КМДА від 23.10.2014 № 053-8263.

Вказані заперечення скаржника не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й, зокрема, неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства).

Відповідно до пункту 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що статтю 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - «Загальні положення про зобов'язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Так, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Як уже зазначалося, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не звільняє його від виконання зобов'язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції.

Зазначена обставина в силу закону також не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення ним грошового зобов'язання та стягнення пені за його несвоєчасне виконання.

Таким чином, з урахуванням пунктів 3.6. Договорів, колегія суддів, погоджуючись із перерахунком належної до сплати відповідачем суми пені в межах заявленого позивачем періоду, та з врахуванням періоду нарахування пені, який визнаний обґрунтованим судом, та положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 23807,97 грн. пені. У іншій частині вимог про стягнення пені судом правомірно відмовлено.

Отже, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 250 758,28 грн. - основної заборгованості, 168 527,40 грн. - інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 8 261,41 грн. 3% річних та 23 807,97 грн. пені є законним та обґрунтованим.

Крім того, разом з позовними вимогами позивач просив суд стягнути з відповідача 15 000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката

Згідно пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Так, на підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, копію Договору про надання правової (адвокатської) допомоги б/н від 25.05.2015, квитанцію до прибуткового касового ордера № 5 від 25.05.2015 у якості оплати послуг за договором б/н від 25.05.2015 у сумі 15 000,00 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Краковного І.В. № 3187 від 31.01.2008.

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини 5 статті 49 Господарського процесуального України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002).

При вирішенні питань, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, слід також враховувати викладене в абзаці 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» від 14.12.2007, за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення зазначеної вимоги позивача та стягнення з відповідачів витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн., що співрозмірно та адекватно ціні позову та складності справи.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті», а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення міста Києва «Київміськсвітло» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2015 у справі № 910/16674/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2015 у справі № 910/16674/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/16674/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх