Постанова

від 25.08.2015 по справі 926/862/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2015 р. Справа №926/862/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,

за участю представників:

від прокуратури - Яворський Я.Т.

від позивача - не з'явився

від відповідача (скаржника) - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, б/н від 28.08.2014 року

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.07.2014 року (підписане 16.07.2014 року), cуддя Байталюк В.Д.

у справі № 926/862/14

за позовом Прокурора Вижницького району Чернівецької області в інтересах держави в особі Черешенської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, с. Черешенька Чернівецької області

до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, с. Черешенька Чернівецької області

про стягнення шкоди у розмірі 9928,35 грн.

в с т а н о в и в :

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.07.2014 року по справі №926/862/14 позов прокурора Вижницького району Чернівецької області, заявлений в інтересах держави в особі Черешенської сільської ради Вижницького району Чернівецької області задоволено: присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Черешенської сільської ради 9928,35 грн. - шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач без правовстановлюючих документів, використовував земельну ділянку, площею 0,19 га по АДРЕСА_1 Чернівецької області, шляхом будівництва капітальної будівлі (незавершене будівництво) магазину, кафе-бару, внаслідок чого спричинив шкоду в розмірі 9928,35 грн., що підтверджується актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства складеними інспекторами Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області. При цьому, судом встановлено, що розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки державним інспектором сільського господарства здійснено у відповідності із пунктом 4 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриття (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007 року. Крім того, суд відхилив заяву відповідача про застосування наслідків пропуску прокурором трирічного строку позовної давності, оскільки факт правопорушення земельного законодавства відповідачем встановлено 01.08.2012 року, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 01.08.2012 року, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2012 року та приписом від тієї ж дати.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.07.2014 року по справі №926/862/14 та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що розрахунок розміру шкоди проведено неправомірно, взявши до уваги помилкові коефіцієнти, а саме: середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель житлової та громадської забудови за цільовим призначенням відповідно до групи населених пунктів за чисельністю населення (Нпз) та коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі). Разом з тим, вважає помилковим висновок суду про відхилення заяви відповідача про застосування наслідків пропуску прокурором трирічного строку позовної давності. На думку скаржника, позовну давність у даній справі слід рахувати починаючи з 01.01.2011 року, оскільки самовільне будівництво було зведене протягом 2010 року, а 27.05.2011 року виготовлено технічний паспорт на вказане будівництво. З огляду на наведене, апелянт вважає, що позивач - Черешенська сільська рада дізналась про порушення свого права 01.01.2011 року, відтак, враховуючи положення ст.257 ЦК України, прокурором пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 року вказану вище апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.10.2014 року. Ухвалами суду від 13.10.2014 року та 27.10.2014 року розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах. Ухвалою суду від 10.11.2014 року провадження у справі №926/862/14 зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи Господарського суду Чернівецької області №926/1287/13. Ухвалою суду від 16.07.2015 року провадження у справі №926/862/14 поновлено, справу призначено до розгляду на 25.08.2015 року.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 року склад судової колегії у справі змінено: замість судді Юрченка Я.О. введено суддю Бонк Т.Б.

Прокурор в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.07.2014 року по справі №926/862/14 залишити без з мін, а апеляційну скаргу - без задоволення, вказуючи про правомірність та законність прийнятого місцевим господарським судом рішення.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання (арк. арк. справи 150, 151). Слід зазначити, що у попередніх судових засіданнях до зупинення провадження у справі, представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити у повному обсязі: скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Державною інспекцією сільського господарства в Чернівецькій області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, якою встановлено, що гр. ОСОБА_3 самовільно зайняв та використовував земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови площею 0,19 га., що знаходиться в АДРЕСА_1, Вижницького району Чернівецької області. Самовільне зайняття земельної ділянки здійснено шляхом будівництва капітальної будівлі (незавершене будівництво) та складування будівельних матеріалів, що є порушенням статей 125 і 126 Земельного кодексу України.

За результатами перевірки складено акт обстеження земельної ділянки від 01.08.2012 року та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2012 року.

Протоколом про адміністративне правопорушення №00156 від 01.08.2012 року встановлено, що гр. ОСОБА_3 порушено вимоги ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.

Згідно з розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, здійсненим Державним інспектором сільського господарства, розмір шкоди, заподіяної відповідачем становить 9928,35 грн.

У зв'язку з наведеним вище, в.о. прокурора Вижницького району Чернівецької області звернувся до суду в інтересах держави в особі Черешенської сільської ради з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, площею 0,19 га., що знаходиться в АДРЕСА_1 та відшкодування шкоди в розмірі 9928,35 грн.

Так, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.02.2014 року по справі №926/1287/13 позов в.о. прокурора Вижницького району задоволено частково: зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку, площею 0,19 га за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення за власний рахунок будівництва капітальної будівлі (незавершене будівництво). В задоволенні решти позовних вимог (щодо відшкодування шкоди в розмірі 9928,35 грн.) суд відмовив, посилаючись при цьому, на невірне обрання прокурором способу захисту порушеного права Черешенської сільської ради, зазначивши у рішенні, що такого способу захисту порушеного права, як зобов'язання відшкодувати збитки (шкоду) законодавством не передбачено, а вибраний прокурором спосіб захисту порушеного права не призведе до реального виконання рішення та поновлення порушеного права.

Враховуючи наведене, прокурор Вижницького району Чернівецької області звернувся до суду в інтересах держави в особі Черешенської сільської ради з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення шкоди у розмірі 9928,35 грн.

Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1, п. 1 ч. 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Загальні підстави позадоговірної відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст.1166 ЦК України , відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відшкодування заподіяних збитків.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Разом з тим, згідно з п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17 травня 2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Слід зазначити, що факт самовільного зайняття Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,19 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 встановлено наведеним вище рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.02.2014 року по справі №926/1287/13, яким і зобов'язано останнього звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Вказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 року у справі №926/1287/13.

Згідно з ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, у акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2012 року зазначено, що самовільне зайняття земельної ділянки відповідачем здійснено шляхом будівництва капітальної будівлі (незавершене будівництво) та складування будівельних матеріалів, що є порушенням статей 125 і 126 Земельного кодексу України.

Факт самовільного зайняття земельної ділянки підтверджується також і протоколом про адміністративне правопорушення від 01 серпня 2012 року №00156, який складено за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства на гр. ОСОБА_3, який самовільно зайняв та використовує земельну ділянку площею 0,19 га за адресою: АДРЕСА_1 та за результатами якого винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №105 від 01.08.2012 року.

Приписом Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області від 01 серпня 2012 року №00231, який внесено державним інспектором сільського господарства у Чернівецької області ОСОБА_4 визначено, що гр. ОСОБА_3 самовільно зайняв та використовує земельну ділянку, площею 0,19 га за адресою АДРЕСА_1. Самовільне зайняття земельної ділянки здійснено шляхом будівництва капітальної будівлі (незавершене будівництво) та складання будівельних матеріалів та зобов'язано усунути вказане порушення земельного законодавства, шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки (демонтажу будівлі) чи шляхом отримання правовстановлюючого документу на право використання земельної ділянки.

24.09.2012 року державним інспектором сільського господарство Чернівецької області складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24.09.2012 року, в якому зазначено що гр. ОСОБА_3 не виконано припису №000231 від 01.08.2012 року, у зв'язку з чим складено протокол про адміністративне правопорушення №00244 від 24.09.2012 року, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №379 від 24.09.2012 року та повторний припис про усунення виявлених порушень №00336 від 24.09.2012 року. За вищезазначеними постановами про накладення адміністративного стягнення накладені штрафи сплачено, згідно квитанцій.

Слід зазначити, що відповідач не заперечував факту самовільного використання ним земельної ділянки, площею 0,19 га за адресою: АДРЕСА_1, проте, останнім заперечувався розрахунок розміру шкоди, що спричинена таким використанням.

Відповідно до п.3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17 травня 2011 року у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно мати на увазі, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства екології та природних ресурсів України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007 року.

Пунктом 4.11 Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №770 від 23.12.2011 року передбачено, що Держсільгоспінспекція відповідно до покладених на неї завдань розраховує розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання їх не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу та вживає заходів до її відшкодування в установленому законодавством порядку.

Згідно з розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, здійсненим Державним інспектором сільського господарства, розмір шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, площею 0,19 га за адресою АДРЕСА_1 становить 9928,35 грн.

Вказаний розмір шкоди визначено за формулою №2, що передбачена п.4 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007 року.

Так, зазначеним пунктом Методики передбачено, що розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається для земель житлової та громадської забудови за такою формулою:

Шс = Пс х (Нпз х Кн х Кк) х Кф х Кі , де:

Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень;

Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів. Площа самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки становить 0,1900 га;

Нпз - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель житлової та громадської забудови за цільовим призначенням відповідно до групи населених пунктів за чисельністю населення, визначений у додатку 5. Згідно даного додатку с. Черешенька належить до групи населених пунктів за чисельністю населення від 1 до 3 тис. чоловік та відповідно середньорічний дохід від цільового призначення земель житлової та громадської забудови становить 7247 грн. з гектара.;

Кн - коефіцієнт, що застосовується до населених пунктів обласного значення, міст Києва та Севастополя, визначений у додатку 6. Оскільки чисельність населення с. Черешенька становить менше ніж 20 тис. жителів, застосуванню підлягає коефіцієнт 1;

Кк - коефіцієнт, що застосовується до населених пунктів, віднесених до курортних, визначений у додатку 7. Згідно даного додатку гірські та передгірні райони Чернівецької області належать до населених пунктів, віднесених до курортних і до них застосовується коефіцієнт 2,3. Вижницький район Чернівецької області належить до гірських та передгірних районів згідно додатку 3 до Методики;

Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4. Враховуючи те, що земельна ділянка площею 0.1900 га згідно функціонального використання належить до земель комерційного та іншого використання застосовується коефіцієнт 2,5.

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель. Порядок проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №783 від 12 травня 2000 pоку втратив чинність. Станом на 01.01.2012 року коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель складав 1,254 та був визначений згідно листа Державного агентства земельних ресурсів України від 12.01.2012 року №355/22/6-12.

Враховуючи наведене вище, розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, здійснений державним інспектором сільського господарства у відповідності до вимог п.4 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриття (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007 року.

Слід зазначити, що вказаний розрахунок відповідачем не оскаржувався та на час прийняття рішення місцевим господарським судом, а також на даний час є чинним та у встановленому законом порядку не скасований. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Разом з тим, помилкове зазначення у розрахунку державної форми власності на землю (формою власності спірної земельної ділянки є комунальна) не може вважатись, що такий розрахунок здійснено невірно, оскільки, форма власності земельної ділянки не враховується при здійсненні розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки та не заноситься до формули розрахунку, визначеної п.4 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриття (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.07 №963.

Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів вважає обґрунтованим та підставним висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Черешенської сільської ради 9928,35 грн. - шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки, площею 0,19 га за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з цим, колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника на порушення місцевим господарським судом п.2 ст.80 ГПК України, з посиланням на прийняття Господарським судом Чернівецької області рішення від 12.02.2014 року у справі №926/1287/13, оскільки у вказаній справі суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відшкодувати шкоду в розмірі 9928,35 грн., у зв'язку з невірним обранням прокурором способу захисту порушеного права Черешенської сільської ради, зазначивши у рішенні, що такого способу захисту порушеного права, як зобов'язання відшкодувати збитки (шкоду) законодавством не передбачено, а вибраний прокурором спосіб захисту порушеного права не призведе до реального виконання рішення та поновлення порушеного права. Вказана обставина і стала причиною звернення прокурора до господарського суду з даним позовом (у справі №926/862/14) про стягнення шкоди у розмірі 9928,35 грн. З метою недопущення порушень п.2 ч.1 ст.80 ГПК України, Львівським апеляційним господарським судом ухвалою від 10.11.2014 року і зупинялось провадження у справі №926/862/14 до вирішення пов'язаної з нею справи Господарського суду Чернівецької області №926/1287/13. Так, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 року у справі №926/1287/13 рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.02.2014 року у справі №926/1287/13 залишено без змін.

Крім того, в апеляційній скарзі, скаржник наголошує на помилковий висновок місцевого господарського суду про початок перебігу позовної давності. На думку скаржника, позовну давність у даній справі слід рахувати починаючи з 01.01.2011 року, оскільки самовільне будівництво було зведене протягом 2010 року, а 27.05.2011 року виготовлено технічний паспорт на вказане будівництво. З огляду на наведене, на думку апелянта, Черешенська сільська рада дізналась про порушення свого права 01.01.2011 року, що свідчить про пропуск строку звернення до суду за захистом свого порушеного права. З приводу наведеного, колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.260 ЦК України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Положеннями статей 253-255 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Слід зазначити, що позивач у справі - Черешенська сільська рада про порушення свого права (самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,19 га за адресою: АДРЕСА_1, що потягло за собою спричинення збитків в розмірі 9928,35 грн., стягнення яких є предметом даної справи) довідалася або могла довідатися 01.08.2012 року, оскільки саме актом перевірки від вказаної дати встановлено самовільне зайняття та використання відповідачем вказаної земельної ділянки. Наведене порушення також встановлено і актом обстеження земельної ділянки від 01.08.2012 року.

З огляду на все вищенаведене, беручи до уваги зазначені положення законодавства, враховуючи акт обстеження земельної ділянки від 01.08.2012 року, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2012 року, протокол про адміністративне правопорушення №00156 від 01.08.2012 року, розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, здійснений Державним інспектором сільського господарства за формулою №2, що передбачена п.4 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Черешенської сільської ради 9928,35 грн. - шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 ГПК України, кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачем протилежного не доведено.

Відтак, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, покладається на скаржника.

Крім того, згідно з п.1 ч.1 та ч.2 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в розмірі переплаченої суми.

Відповідно до п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

До апеляційної скарги, як доказ сплати судового збору, ФОП ОСОБА_3 долучив квитанції №N150S42952 від 25.07.2014 року на суму 913 грн. та №N150S50331 від 29.08.2014 року на суму 262,35 грн. (разом на суму 1175,35 грн.).

Згідно з п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Відповідно до п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2015 року, що становить 1218 грн.

Відтак, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.07.2014 року по справі №926/862/14 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 913,50 грн.

З огляду на наведене, у зв'язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, враховуючи ст.7 ЗУ «Про судовий збір», Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 слід повернути з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 261,85 грн. (сплачений згідно платіжного доручення №N150S50331 від 29.08.2014 року).

Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, ст.7 ЗУ «Про судовий збір», суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.07.2014 року по справі №926/862/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - без задоволення.

Повернути Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) з Державного бюджету України 261,85 грн. - зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №N150S50331 від 29.08.2014 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №926/862/14 повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Повну постанову складено 31.08.2015 року

Головуючий-суддя Якімець Г.Г.

Судді Бойко С.М.

Бонк Т.Б.