Рішення

від 27.08.2015 по справі 922/3929/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2015 р.Справа № 922/3929/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши справу

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новомиколаївський", с. Нова Миколаївка Барвинківського району Харківської області, до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Харків, про визнання недійсним рішення за участю представників:

позивача -

27.07.2015р. та 27.08.2015р. - Антіпової Т.А. (довіреність б/н від 24.04.2015р.);

відповідача -

27.07.2015р. - Шихкерімової Н.К. (довіреність № 9 від 13.04.2015р.);

Чорної А.С. (довіреність № 17 від 22.07.2015р.);

27.08.2015р. - Шихкерімової Н.К. (довіреність № 9 від 13.04.2015р.);

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Сільськогосподарський виробничий кооператив "Новомиколаївський", звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним Рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.04.2015р. № 85-р/к по справі № 2/02-30-15 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з боку СВК "Новомиколаївський". Судовий збір позивач просить стягнути з відповідача.

У відзиві на позовну заяву, який був наданий до суду 20.07.2015р., відповідач проти позову заперечує, вважає, що бездіяльність позивача, а саме не приведення умов договорів оренди землі з власниками земельних часток (паїв) в частині встановлення розміру орендної плати не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки може призвести до ущемлення інтересів споживачів. Така бездіяльність, на думку відповідача, була б неможливою за умов зазнання позивачем значної конкуренції на ринку послуг з набуття в оренду земельних часток (паїв). За таких обставин, відповідав при прийнятті спірного рішення дійшов висновку, що позивач займає монопольне (домінуюче) становище на вищезазначеному ринку, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

У судовому засіданні, яке розпочалося 27.07.2015р., представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечувала на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 27.08.2015р. до 12:00 год.

Після перерви представники сторін своїх позицій у справі не змінили.

Представник позивача на вимогу суду надала докази сплати орендної плати за 2010 рік - поточний період 2015 року в розмірі 3% та 4% від нормативної оцінки землі, відповідно до Указу Президента України від 02.02.2002р. № 92/2002.

Надані представником позивача документи були долучені судом до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Рішенням від 28.04.2015р. № 85-р/к, прийнятим Адміністративною колегією Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 2/02-30-15 визнано, що:

- згідно зі ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Сільськогосподарський виробничий кооператив "Новомиколаївський" (позивач) за підсумками діяльності протягом 2010-2014 років та станом на квітень 2015 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з набуття в оренду земельних часток (паїв) в межах орендованих ним земельних часток (паїв) на територіях Новомиколаївської та Мечебилівської сільських рад Барвінківського району Харківської області;

- Сільськогосподарський виробничий кооператив "Новомиколаївський", не привівши у відповідність з Указом Президента України від 02.02.2002р. № 92/2002 (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 19.08.2008р. № 725/2008) договори оренди землі з власниками земельних часток (паїв) в частині встановлення розміру орендної плати не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене ч. 1 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, а саме, бездіяльність, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів (власників земельних часток (паїв)), яка була б неможливою за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з набуття в оренду земельних часток (паїв).

Також вищевказаним Рішенням, згідно з абзацом 2 ч. 2 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене ч. 1 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", на Сільськогосподарський виробничий кооператив "Новомиколаївський" було накладено штраф у розмірі 68000,00 грн. та зобов'язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом ініціювання внесення змін до договорів оренди землі в частині визначення розміру орендної плати відповідно до чинного законодавства України, про що повідомити Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у 6- місячний строк з дня одержання рішення.

Як зазначає позивач, зазначене вище Рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.04.2015р. № 85-р/к по справі № 2/02-30-15 він отримав 28.05.2015р.

Позивач вважає, що рішення відповідача не відповідає чинному законодавству та є незаконним, у зв'язку з допущеними під час його прийняття порушеннями Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, недоведеністю факту порушення та неповним з'ясуванням обставин, на підставі, яких позивача можна було б визнати таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Ретельно дослідивши докази, надані сторонами в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти позову, з'ясувавши усі обставини справи та надавши їм правову кваліфікацію, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог СВК "Новомиколаївський", виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, СВК "Новомиколаївський" зареєстрований у якості юридичної особи Барвінківською районною державною адміністрацією Харківської області 15.12.2010р.

Основними видами діяльності позивача є:

01.11 - Вирощування зернових культур (окрім рису), бобових культур і насіння олійних культур;

01.61 - Допоміжна діяльність у рослинництві;

01.63 - Післяурожайна діяльність;

46.21 - Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин;

47.89 - Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами;

49.41 - Вантажний автомобільний транспорт.

Позивач здійснює господарську діяльність на земельних ділянках, які знаходяться на території Новомиколаївської сільської ради та Мечебилівської сільської ради, зокрема. Позивач користується на правах оренди земельними частками (паями) у фізичних осіб - власників земельних часток (паїв) на підставі договорів оренди земельних часток (паїв).

Судом встановлено, що загальна кількість договорів оренди земельних часток (паїв), укладених позивачем з власниками земельних часток (паїв) на територіях Новомиколаївської та Мечебилівської сільських рад Барвінківського району Харківської області, станом на березень 2015 року складає 44 договори. Загальна площа орендованих позивачем земельних ділянок в розрізі зазначених сільських рад складає: Новомиколаївська сільська рада - 187,9169 га; Мечебилівська сільська рада - 12,4059 га, а загалом - 200,3228 га.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність, суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення прав інших суб'єктів господарювання чи споживачів.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних інших угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на це причин; встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Згідно приписів ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є порушення органом АМК України процедурних правил у розгляді справи про порушення конкурентного законодавства або при проведенні ним перевірки додержання суб'єктом господарювання конкурентного законодавства лише у випадках, коли відповідне порушення унеможливило або істотно ускладнило з'ясування фактичних обставин, що мають значення для правильного рішення у справі.

Відповідно до п. 15.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема. Методики визнання монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002р. № 49р.

Згідно ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання:

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

У статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначено, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Методикою, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. № 49-р "Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку", а саме пунктом 1.3., визначено, що монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання - становище суб'єкта господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт господарювання: не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин; є одним із двох чи більше суб'єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті) не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

В оскаржуваному Рішенні відповідач зазначив, що товаром, у розумінні абзацу 13 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", є послуги з оренди землі, щодо яких має визначатись монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання згідно пункту 4 Методики.

Так, зокрема, відповідачем в оскаржуваному рішенні визначено, що суб'єкти господарювання, які набувають право володіння та користування земельними частками (паями) за відповідними договорами оренди, є постачальниками певного предмету господарського обороту, а саме послуги з набуття в оренду земельних часток (паїв) шляхом обміну гарантованого доходу, в тому числі у вигляді сільськогосподарської продукції та підтримання якості землі у належному стані, на право володіння і користування земельними частками (паями) з метою їх використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а орендодавці земельних часток (паїв) виступають споживачами відповідних послуг, надаючи взамін право володіння і користування відповідними земельними частками (паями) на умовах договорів оренди.

Відповідно до абз. 13 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", товаром визначається будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права.

В п. 4.3. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку зазначено, що не розглядаються як товар проміжні результати діяльності суб'єктів господарювання, що не реалізуються на ринку, а споживаються у технологічному процесі їх власного виробництва.

СВК "Новомиколаївський" здійснює вирощування сільськогосподарських культур, в тому числі на орендованих землях, на основі договірних відносин. До його земель належать землі, взяті в оренду у фізичних осіб - власників земельних часток (паїв) на підставі договорів оренди земельних часток (паїв).

При цьому слід зазначити, що оренда та орендні відносини не є товаром в розумінні Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки не відноситься до продукції, роботи, послуг або документів, що підтверджують зобов'язання та права.

Аналогічного висновку дійшов, зокрема, Вищий адміністративний суд України у своїй постанові від 15.05.2012р. по справі № К/9991/40323/11 за позовом Одеської обласної асоціації роботодавців Півдня України та інших до Кабінету Міністрів України про оскарження постанови.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000р. № 181, оренда - це угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку, мінімальні орендні платежі - платежі, що підлягають сплаті орендарем протягом строку оренди (за вирахуванням вартості послуг та податків, що підлягають сплаті орендодавцю, і непередбаченої орендної плати), збільшені: для орендаря - на суму його гарантованої ліквідаційної вартості; для орендодавця - на суму його гарантованої ліквідаційної вартості.

Листом Міністерства юстиції України від 23.02.2004р. № 8-11-19 "Щодо можливості віднесення договору найму (оренди) до договору про надання послуг і щодо укладання підприємницькими товариствами договорів дарування і пожертви" було надане роз'яснення, що договір найму (оренди), який укладений відповідно до глави 58 Цивільного кодексу України, не може бути віднесений до договору про надання послуг.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем невірно визначено вид товару, щодо якого має визначатись монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання.

Щодо встановленого спірним Рішенням факту порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції шляхом зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, а саме бездіяльності, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів (власників земельних часток (паїв)), яка була б неможливою за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з набуття в оренду земельних часток (паїв), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Здача земельних часток (паїв) в оренду сільськогосподарським підприємствам, які діють на території відповідної сільської ради за місцем розташування земельної ділянки на підставі договору оренди є переважною формою розпорядження такими земельними частками (паями).

Набуття в оренду землі на договірних засадах передбачає певний перелік істотних умов оренди землі, визначений Законом України "Про оренду землі".

Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 вищевказаного Закону визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 19 зазначеного вище Закону, строк дії договору встановлюється за згодою сторін але не може перевищувати 50 років.

Плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити законодавству, чинному на час укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядаються за згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Як вбачається з оскаржуваного рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.04.2015р., переважна кількість договорів оренди землі була укладена позивачем в 2007 році. Строк їх дії становить 15 років.

Відповідно до Указу Президента України № 92/2002 від 02.02.2002р. (в редакції, чинній на момент укладання спірних договорів), з метою підвищення рівня соціального захисту селян - власників земельних ділянок і земельних часток (паїв), а також відповідальності землекористувачів за ефективне використання земель сільськогосподарського призначення на основі розширення конкуренції та подальшої активізації ринкових відносин в аграрному секторі економіки: визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Указом Президента України № 728/2008 від 19.08.2008р. внесено зміни до статті 1 указу Президента від 02.02.2002р. № 92 (92/2002), а саме: слова та цифри "у розмірі не менше 1,5 відсотка" замінено словами "у розмірі не менше 3 відсотків". Даний Указ набрав чинності з дня його опублікування.

Під час розгляду справи № 2/02-30-15 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку відповідач дійшов висновку, що СВК "Новомиколаївський", не привівши договори оренди земельних ділянок, які укладені до прийняття Указу Президента України № 728/2008 від 19.08.2008р., у відповідність до цього Указу, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Проте, відповідач не звернув уваги на той факт, що договори оренди були укладені позивачем до набрання законної сили Указом Президента України № 728/2008.

Оскільки вищевказані зміни до Указу Президента N 92/2002 були внесені після укладення договорів позивачем з орендодателями, слід вважати, що даний Указ (у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента N 725/2008) має рекомендаційний характер для договорів оренди земельної ділянки, які були укладені до набрання ним чинності, і є підставою для перегляду розміру орендної плати, установленої умовами договору, а не призводить до автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3 відсотків.

Крім того, в тексті Указу відсутнє посилання та те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності, а тому змінити розмір орендної плати, встановлений сторонами у цих договорах можна лише за згодою сторін.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 25.06.2011р. по справі № 6-17цс11; в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.06.2011р. по справі № 6-2914св11; у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р. по справі № 922/358/13-г.

Такої ж саме позиції дотримується й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі від 26.07.2011р.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не було з'ясовано наявності або відсутності фактів звернення власників земельних ділянок (паїв) до СВК "Новомиколаївський" з пропозицією змінити розмір орендної плати та не встановлено наявність або відсутність документів, які б свідчили, що власники земельних ділянок (паїв) звертались з відповідними позовами до суду.

Також відповідачем не було прийнято до уваги той факт, що позивачем було видано Накази про затвердження нарахування орендної плати за оренду земельних ділянок (паїв) в наступних розмірах від нормативно-грошової оцінки земельних ділянок (паїв), а саме:

- Наказ № 9/10 від 10.09.2010р. - у розмірі 3% на 2010 рік;

- Наказ № 22 від 02.09.2011р. - у розмірі 4% на 2011 рік;

- Наказ № 21 від 31.07.2012р. - у розмірі 3% на 2012 рік;

- Наказ № 9 від 15.07.2013р. - у розмірі 4% на 2013 рік;

- Наказ № 7/14 від 01.04.2014р. - у розмірі 4% на 2014 рік;

- Наказ № 4 від 02.03.2015р. у розмірі 4% на 2015 рік.

На підставі вищевказаних наказів позивачем здійснювались виплати орендодателям орендної плати за земельні паї у розмірах 3% та 4% за 2010 - поточний період 2015 року, що підтверджується наданими позивачем видатковими касовими ордерами, відомостями на виплату грошей; відомостями на видачу зернових пайщикам в рахунок орендної плати за оренду земельного паю.

При цьому, орендні платежі отримувались орендодавцями своєчасно, їх розмір ніким не заперечувався та не оскаржувався.

Таким чином, суд встановив, що при прийнятті оскаржуваного рішення від 28.04.2015р., відповідач не прийняв до уваги зазначені обставини та безпідставно дійшов висновку про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з боку СВК "Новомиколаївський".

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.04.2015р. № 85-р/к по справі № 2/02-30-15 було винесено при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального права, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог СВК "Новомиколаївський" про визнання даного рішення недійсним та задовольнив позов у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 1 закону України "Про Антимонопольний комітет України", ст. 1, 12, 13, 59, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст.ст. 13, 15, 19, 21, 23 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним Рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.04.2015р. № 85-р/к по справі № 2/02-30-15 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з боку Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новомиколаївський" (код ЄДРПОУ: 30767470).

Стягнути з Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (61022, м.Харків, пл.Свободи, 5, Держпром, 6 під'їзд, 1 поверх; код ЄДРПОУ: 22630473) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новомиколаївський" (64721, Харківська область, Барвинківський район, с.Нова Миколаївка; р/р № 26007118603 в ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" у м.Київ, МФО 380805; код ЄДРПОУ: 30767470) - витрати з оплати судового збору в розмірі 1218,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01.09.2015 р.

Суддя Н.М. Кухар