Ухвала

від 17.09.2009 по справі 12839/08

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

               ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

  У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня  2009 року                                                                        

№22а- 12839/08/9104

Колегія суддів Львівського

апеляційного адміністративного суду в складі :

Головуючого судді                 Ніколіна В.В.,

суддів:                         Старунського Д.М.,

Обрізка І.М.,

при секретарі судового

засідання         Тарнавській Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення

Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду

Тернопільської області від 13.08.2008 р. у справі за позовом Тернопільського

обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного

підприємства «Зарубинський спиртовий завод» про стягнення

адміністративно-господарських санкцій в сумі 35786,71 грн., -

В

С Т А Н О В И Л А :

В червні 2008 році Тернопільське

обласне відділення Фонду соціального захисту іналідів звернулось до суду з

позовом до державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» про стягнення

адміністративно-господарських санкцій в сумі 35786,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог

позивач посилався на те, що відповідач не виконав встановленого ст. 19 Закону

України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу

робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить поданий

відповідачем звіт «Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік», а

тому відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності

інвалідів в Україні» зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції

у розмірі 35094,44 грн. та пеню за порушення термінів сплати

адміністративно-господарських санкцій в розмірі 692,27 грн.

Постановою господарського суду

Тернопільської області від 13.08.2008 року в задоволені позову Тернопільського

обласного відділення Фонду соціального захисту іналідів відмовлено.

Не погодившись з винесеною

постановою суду першої інстанції її оскаржив позивач, подавши на неї апеляційну

скаргу.

Апелянт просить скасувати постанову

господарського суду Тернопільської області від 13.08.2008 року, та прийняти

нову, якою позов задовольнити, покликаючись на порушення суду першої інстанції

норм матеріального права і невідповідність висновків обставинам справи, що

призвело до її неправильного вирішення.    

В апеляційній скарзі зазначає, що

відповідно до ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів

в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які

використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця

для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм

реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені

чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію,

необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду

соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у

порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону,

підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації

громадських організацій інваліді, фізичні особи, які використовують найману

працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів

робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону. Згідно ст.20 Закону,

підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства. організації

громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують наймат

працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж

установлено нормативом, передбаченим ст.19 Закону, щороку сплачують відповідним

відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські

санкції, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не

зайняте інвалідом. З поданого відповідачем звіту (доданий нами до матеріалів

справи) вбачається, що середньооблікова кількість працюючих інвалідів - штатних

працівників, складає 3 особи, тоді як норматив становив 6. Відповідно до вимог

Закону, обовязок сплачувати адміністративно-господарські санкції не ставиться у

залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працював на підприємстві.

Вислухавши суддю-доповідача,

дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів

приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з

таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову,

суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.19 Конституції України

органи державної влади та місцевого самоврядування, їх

посадові  особи зобов'язані  діяти лише 

на  підставі,  в межах 

повноважень та у спосіб,  що

передбачені Конституцією та законами України; Тернопільське обласне відділення

Фонду соціального захисту інвалідів відповіднодо Положення «Про Фонд

соціального захисту інвалідів»,затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002р. №

1434 (із змінами та доповненнями), єурядовим органом державного управління і

на   нього  покладено завдання щодо   здійснення контролю за виконання

підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і

організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які   використовують найману працю

(далі-підприємства), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,

встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні», сприяння створенню таких робочих місць та здійснення контролю за

сплатою підприємствами адміністративно-господарських санкцій і пені. Порядок

встановлення нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування

інвалідів передбачено ст. 19 Закону України, відповідно до якої для підприємств

встановлюється норматив місць в розмірі 4-х відсотків від загальної кількості

працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого

місця.

Обов'язок працевлаштування інвалідів

покладено згідно ч. 1 ст. 18 Закону України, п. 10 Положення про робоче місце

інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою

Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (втратило чинність на

підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007р.) на органи

Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України,

місцеві Ради, громадські організації інвалідів з урахуванням побажань, стану

здоров'я інвалідів, здібностей і професійних навиків відповідно до рекомендацій

медико - соціальної експертної комісії. Підбір робочого місця для інваліда

здійснюється цими органами із сприянням Фонду інвалідів на підприємстві, яке в

свою чергу зобов'язане укласти трудовий договір та створити для нього умови

праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечити інші

гарантії (ст. 5, ч. 1 ст. 17, ч. З ст. 18 Закону України). Отже, нормами Закону

України чітко розмежовано як обов'язки вищезазначених органів, так і обов'язки

підприємств.

Порядок створення в 2007 році

робочого місця та працевлаштування на нього інваліда передбачено Положенням,

відповідно до якого підприємства інформують центр зайнятості, місцеві органи

соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів

про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів з врахуванням

індивідуальних програм реабілітації, які розробляються в кожному конкретному

випадку медико-соціальною експертною комісією відповідно до «Інструкції про

встановлення груп інвалідності», затверджена наказом Міністерства здоров'я

України від 07.04.2004р. № 183, шляхом подачі в порядку передбаченому п. 2

«Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями

штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції,

обліку та використання цих коштів», затвердженого постановою КМ України від

28.12.2001р. № 1767, звіту форми № 10-ПІ. затвердженої наказом Держкомстату

України від 10.01.2002р. № 49. Дана звітність містить графу щодо чисельності

інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях,

працевлаштування яких повинні забезпечити вищезазначені органи, а не

підприємство. Дана звітність введена з єдиною метою, щоб органи, на яких

покладено обов'язки соціального захисту інвалідів, регулярно здійснювали

спостереження, контроль та прогнозування виконання норм Закону України.

Відповідно до ст. 20 Закону України,

підприємства які не працевлаштували інвалідів (згідно встановленого нормативу),

щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції у розмірі

середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для

працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом за рахунок прибутку, який

залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів

(обов'язкових платежів). Оскільки даний вид санкції не є згідно Закону України

«Про систему оподаткування» обов'язковим платежем, тому суд при вирішенні

даного спору досліджує наявність вини підприємства в не працевлаштуванні

інвалідів згідно встановленого нормативу, оскільки сама відсутність необхідної

кількості працюючих на підприємстві інвалідів не може бути підставою для

застосування штрафних санкцій.

Як випливає із даних державного

підприємства «Зарубинський спиртовий завод», зазначених у звіті про зайнятість

і працевлаштування інвалідів за 2007 рік, середньоблікова чисельність

працівників у 2007 році складала - 162 чоловік, визначено норматив по створенню

шести робочих місць для інвалідів, на які фактично працевлаштовано трьох

інвалідів. Інформація про наявність чи відсутність на підприємстві робочих

місць для працевлаштування інвалідів міститься у звітах за формою № 3-ПН, що

подаються підприємствами, установами і організаціми, їх структурними

підрозділами та філіями незалежно від форми власності та господарювання органам

державної служби зайнятості в порядку, передбаченому Інструкцією щодо

заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій",

затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р.

№ 420 (застосування введено в дію з 04.01.2006р., п. З наказу). Звіт за формою

№ 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування, які використовують його

для інформування населення, про наявність на підприємстві робочих місць, в тому

числі для працевлаштування інвалідів і водночас запитом про направлення на

підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.

Матеріалами справи доведено, що підприємство проінформувало органи соціального

захисту інвалідів про кількість місць для працевлаштування у 2007 році

інвалідів шляхом подачі Тернопільському відділенню Фонду соціального захисту

інвалідів Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, а також органи

праці та соціального захисту населення та центр зайнятості про створені робочі

місця для інвалідів в кількості передбаченій законом та наявність вакансій для

працевлаштування інвалідів (прибиральник та сторож) шляхом направлення Звітів

форми № 3-ПН, що підтверджується листом Збаразького районного центру зайнятості

№ 03/818 від 26.06.2008р., але органи, на які покладено обов'язок

працевлаштування інвалідів, в 2007 році для працевлаштування інвалідів

підприємству не направляли, індивідуальної програми реабілітації інвалідів не

надавали, також не було звернень для працевлаштування безпосередньо самих

інвалідів, щоб забезпечити робочі місця для їх працевлаштування. Таким чином,

позивач не довів порушення відповідачем норм Закону України, а тому останній не

може нести відповідальність за невиконання зазначеними органами обов'язків, покладених

на них чинним законодавством.

Доводи позивача щодо того, що звіт

форми № 10-ПІ є належним доказом недотримання підприємством ст. 19 Закону

України, судом до уваги не прийнято, оскільки такий звіт містить інформацію не

про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інші обставини

взаємодії роботодавця із органами працевлаштування, а лише дані про чисельність

інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях. За даних обставин,

господарський суд визнав позовні вимоги позивача щодо притягнення відповідача

до відповідальності за ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності

інвалідів в Україні», неправомірними та такими, що не підлягають до

задоволення.

Такі висновки суду першої інстанції,

на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального

права та є правильними.

Доводи апеляційної скарги зазначених

висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення суду по даній

справі скасуванню не підлягає.

На підставі наведеного колегія

суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені

оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справи та ухвалено

судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що

згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без

задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись  ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205,

206, 254 КАС України колегія суддів, -

                                    УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Тернопільського

обласного відділення Фонду соціального захисту іналідів залишити без

задоволення, а постанову господарського суду Тернопільської області від

13.08.2008 року у справі № 15А/133-2355 

-  залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту

її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України

протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду

касаційної інстанції.

                   Головуючий                                                                             В.В.

Ніколін

                   Судді                                                                                        

Д.М. Старунський

І.М. Обрізко