Ухвала

від 01.09.2015 по справі 815/3179/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/3179/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «БІМС» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових. повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

04.06.2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «БІМС» звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.04.2015 року:

- № 0000492201, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 13509 грн. та за штрафними санкціями в сумі 3377,25 грн.

- № 0000502201, яким позивачеві зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість 17053 грн.;

- № 0000512201, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 11307 грн. та за штрафними санкціями в сумі 2826,75 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія «БІМС» задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, 26.06.2015 року державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області подала апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі податкова інспекція посилалась на те, що в ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення товариством вимог Податкового кодексу України внаслідок чого підприємством було занижено суму податку на додану вартість та податку на прибуток. Податковий орган вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано та правомірно, а тому вони скасуванню не підлягають.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 року та прийняття нової, якою відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «БІМС» у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 05.03.2015 року по 12.03.2015 року державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області провели позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «БІМС» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року 31.12.2014 року.

За результатами цієї перевірки складено акт від 19.03.2015 року № 792/22-01, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.04.2015 року № 0000492201, яким позивачеві, за п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16886,25 грн., у тому числі за основним платежем 13509,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 3377,25 грн.; № 0000502201, яким позивачеві за порушення п.198.6 ст.198, абз. «і» п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 17053,00 грн., №0000512201 02.04.2015 року, яким позивачеві за порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 14133,75 грн., у тому числі за основним платежем 11307,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 2826,75 грн.

В ході проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п.п. 138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на прибуток на суму 11307,00 грн., у тому числі за 2014 рік на 11307,00 грн.; п.198.6 ст.198, абз. «і» п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 13509,00 грн., п.198.6 ст.198, абз. «і» п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 17053,00 грн.;

В акті перевірки податковий орган посилався на те, що взаємовідносини між ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» та ТОВ «Продюсерський центр Мед», ТОВ «Укрфінконсалтінг» не мали реального характеру. Податковий орган зазначив, що у підтвердження виконання зазначеними вище контрагентами умов укладених договорів позивачем надані акти виконаних робіт, які мають знеособлений характер та не можуть бути належним доказом факту здійснення відповідних господарських операцій.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ПП «Спецьмонтажник», зважаючи на наступне:

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

П. 135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В свою чергу, п.138.2 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.139.1.9 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У відповідності до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Також слід зазначити, що відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення витрат до складу валових та сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності первинних документів, які підтверджують здійснення платником податку витрат, а також податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» мало взаємовідносини з ТОВ «Продюсерський центр Мед», ПП «Укрфінконсалтінг».

Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає помилковим висновок державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області щодо заниження ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» податку на прибуток та податку на додану вартість, зважаючи на наступне:

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму валових витрат, та у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування податком на додану вартість на суму податкового кредиту), є реальність господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту та відноситись до складу валових витрат.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Вимоги до первинних документів містяться у ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено в ході розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, 01.11.2014 року ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС»(замовник) та ТОВ «Продюсерський центр МЕД» (виконавець) уклали договір підряду на виготовлення рекламних матеріалів № 1, за умовами якого Виконавець зобов'язується за завданням замовника виконувати роботи з виготовлення рекламних матеріалів та передавати замовнику результати виконаних робіт, замовник зобов'язується належним чином оплачувати їх (а.с.64-67).

Згідно з п.5.1 розділу 5 зазначеного договору приймання передача виготовлених виконавцем рекламних матеріалів проводиться уповноваженими представниками сторін за актом приймання-передачі результатів виконаних робіт.

У підтвердження виконання умов зазначеного договору позивач надав такі первинні документи: акт надання послуг № 33 від 26.11.2014 року та податкову накладну та здійснив оплату, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, що свідчить про реальність здійснення господарської операції (а.с.69).

В свою чергу, 16.09.2015 року ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» (замовник) та ПП «Укрфінконсалт» (виконавець) уклали договір № 16/09 на розміщення візуальної реклами на міському транспорті (а.с. 71-75).

Відповідно до п.2.1 розділу 2 цього договору виконавець зобов'язується самостійно або з залученням третіх осіб провести рекламну кампанію замовника на погоджених рекламних місцях на умовах та в строки, які вказані в додаткових угодах до даного договору.

На виконання умов зазначеного договору позивач здійснював оплату за роботи відповідно до наявних в матеріалах справи податкових накладних (а.с.79-80), акту здачі-приймання виконаних робіт (а.с. 78).

Суд першої інстанції не погодився із твердженням відповідача, що окрім актів виконаних робіт та договорів позивач повинен був надати до перевірки інформацію щодо детальних пунктів розміщення реклами (маршрутів тролейбусів, контрактів з міським депо та ін. та вважав, що надані позивачем документи є належним підтвердженням реальності господарської операції.

В свою чергу, для повного та об'єктивного дослідження обставин по справі та встановлення дійсного характеру здійснюваних між ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» та ТОВ «Продюсерський центр Мед» та ПП «Укрфінконсалт» господарських операцій, судом апеляційної інстанції було витребувано у позивача додаткові документи, які б підтверджували реальність здійснюваних правочинів.

На вимогу Одеського апеляційного адміністративного суду позивач у підтвердження виконання умов укладених з ТОВ «Продюсерський центр Мед» та ПП «Укрфінконсалт» також надав інші первинні документи та докази, а саме:

- акт виконаних робіт № 33 (додатковий) від 26.11.2014 року, складний між ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» та ТОВ «Продюсерський центр Мед», згідно якого контрагентом позивача передано ТОВ «ТПК «БІМС» рекламний ролік (ТВ-сюжет) тривалість 3:38 хв.);

- компакт-диск з відеороликом, виготовленим ТОВ «Продюсерський центр Мед»;

- акт здачі-приймання робіт (додатковий) від 03.11.2014 року, складний між ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» та ПП «Укрфінконсалт», згідно якого контрагентом позивача виконано виготовлення, монтаж, демонтаж та відновлення транспорту після демонтажу згідно кошторису, якій міститься у акті;

- фотографічні матеріали, які підтверджують розміщення реклами продукції ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» на міському транспорті.

Крім того, на вимогу суду позивачем було надано копію договору, укладеного ПП «Укрфінконсалт» з КП «Одесміськелектротранс» (виконавець) № У-У/2013/87 від 28.02.2013 року про надання послуг з надання трамваїв та тролейбусів для розміщення на їх зовнішній та внутрішній поверхні рекламних зображень та інформації третіх осіб-замовників. Також виконавець зобов'язувався здійснити прокат та обслуговування транспортних засобів з нанесенням рекламними зображеннями та інформацією замовника та додаток № 3 від 28.02.2014 року до вказаного договору.

В свою чергу, ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» також було підтверджено належними та допустимими доказами подальше використання наданих контрагентами послуг у власній господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» (Постачальник) та ТОВ ПП «Таврія Плюс» (Покупець) було укладено договори поставки від 19.05.2014 року № 227/6, № 321/7, згідно яких позивач зобов'язувався постачати покупцю товари в асортименті та кількості, передбаченій погодженими Сторонами заявками; додаткові угоди від 01.11.2014 року до договору поставки від 19.05.2014 року № 227/6, та від 01.11.2014 року до договору від 19.05.2014 року № 321/7, за якими Покупець зобов'язувався надати Постачальнику додаткові рекламні послуги з розповсюдження інформації про товар постачальника, шляхом розміщення та експонування відеозапису рекламного роліку постачальника на спеціальних пристроях та обладнанні.

Виконання умов вказаних договорів підтверджується актами виконаних робіт, наданими позивачем, а також фотографічними матеріалами, які свідчать про розміщення рекламного відеоролику, який було виготовлено на замовлення позивача товариством з обмеженою відповідальністю «Продюсерський центр Мед», у мережі магазинів «Таврія-В».

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що фактичне надання ТОВ «Продюсерський центр Мед» та ПП «Укрфінконсалт» послуг позивачу підтверджується наданими первинними документами, складеними належним чином, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів, та дають змогу вважати, що господарські операції реально відбулися і тягнуть настання реальних правових наслідків.

Подальше використання придбаних товарів також належним чином підтверджено первинними документами.

Слід зазначити, що відмовляючи особі у праві на податковий кредит та віднесення витрат до складу валових, податковий орган повинен довести саме недобросовісність у діях платника.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

В даному випадку, ДПІ не було надано доказів того, що по спірним операціям між ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» та розглядуваними вище контрагентами у позивача була відсутня розумна ділова мета, або того, що позивач та вказані підприємства діяли спільно з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Позивачем було доведено суду наявність всіх необхідних умов на віднесення витрат та сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до валових витрат та податкового кредиту, зокрема, щодо фактичності придбання товару, наявності податкових накладних на підтвердження придбання послуг та інших первинних документів, сплати відповідної суми ПДВ, а також подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів вважає, що ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області дійшла безпідставного та необґрунтованого висновку щодо нереальності здійснюваних між ТОВ «Торгово-промислова компанія «БІМС» та ТОВ «Продюсерський центр Мед» та ПП «Укрфінконсалт» господарських операцій, та, відповідно, про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з цими контрагентами, а також завищення від'ємного значення з податку на додану вартість.

Оскільки судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст.200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Бойко

Судді: Т.М. Танасогло

О.В. Яковлєв