Ухвала

від 25.08.2015 по справі 826/16151/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2015 року м. Київ К/800/19797/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Островича С.Е.,

Юрченко В.П.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Нивки» (далі - Підприємство) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року у справі № 826/16151/13-а за адміністративним позовом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Нивки» (далі - Підприємство) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ),

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000242290, № 0000252290 від 11.06.2013 року щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток і податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

11 листопада 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Підприємство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 21.05.2013 року до 23.05.2013 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Підприємства щодо правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів за господарськими операціями з ТОВ «Константа-Інкорпорейтед», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» за період з 1.01.2012 року до 30.06.2012 року, за наслідками якої 30.05.2013 був складений акт.

У акті перевірки зазначено, що Підприємством у порушення вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 , п. 44.1 ст. 44 , п.,п. 198.1 , 198.2 , 198.3 , 198.6 ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 , п.,п. 201.4 , 201.6 , 201.8 , 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 36 083,00 грн., а також у пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 37 888,00 грн.

11 червня 2013 ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000242290 щодо збільшення Підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 47 360,00 грн., № 0000252290 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 45 103,75 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову обґрунтованими з таких підстав.

Суди встановили, що між Підприємством та ТОВ «Константа-Інкорпорейтед», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» були укладені договори щодо заміни трубопроводів системи каналізації у підвалах житлових будинків, ремонту насосної групи у приміщенні бойлерної, промивки систем опалення та улаштування циркуляційного насосу в приміщенні бойлерної.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Підприємство надало договорів підряду; податкові накладні; акти приймання виконаних будівельних робіт; кошториси.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Згідно з п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу , у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу ; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України ; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України , для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу . У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.,ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року , визначені вимоги, що пред'являються до первинних документів, зокрема, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції ( пп. 2.1 п. 2 Положення); первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа» (пп. 2.4 п. 2 Положення); забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам (пп. 2.16 п. 2 Положення).

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696 ( чинного на час виникнення спірних правовідносин), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 цього Порядку визначено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Відповідно до п. 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 16 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Суди встановили, що за звітний період з 1.01.2012 року до 30.06.2012 року Підприємство за господарськими операціями з ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» задекларувало податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2012 року, у розмірі 15 090,11 грн.

Відповідно до бази даних Інформаційно-аналітичної системи ДПА України «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України (контрагенти)» у Підприємства існують розбіжності між сумами податкового кредиту платника податку та сумами податкових зобов'язань ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» за зазначені періоди.

Матеріалами допиту свідка ОСОБА_2, яка є засновником та головним бухгалтером ТОВ «Константа-Інкорпорейтед», встановлено, що ОСОБА_2 ніякого відношення до реєстрації даного підприємства не має, фінансово-господарської діяльності не здійснювала. Свідоцтво платника податку на додану вартість даного товариства в органах податкової служби не отримувала.

Суди правильно зазначили, що невстановлені особи використовували ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» з метою прикриття незаконної діяльності, а тому податкові накладні, підписані ОСОБА_2, не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до валових витрат та податкового кредиту Підприємства спірних коштів.

За період з 1.01.2012 року до 30.06.2012 року Підприємство за господарськими операціями з ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» задекларувало податковий кредиту з податку на додану вартість, у розмірі 20 992,75 грн.

Відповідно до повідомлення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва встановлено, що податковим органом здійснені відповідні заходи щодо здійснення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД». Проведення зустрічної звірки виявилось неможливим у зв'язку з тим, що згідно автоматизованих інформаційних систем ДПС України станом на дату написання акту, стан платника ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» в ЄДР - «відсутнє підтвердження відомостей».

2 листопада 2012 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва була складена довідка № 7176/7/07-09 щодо встановлення фактичного місцезнаходження платника податків, у відповідності до якої місцезнаходження ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» не встановлене.

Інформація щодо наявності рахунків у банках та інших фінансових установах на дату складання акта відсутня.

Інформація щодо приміщень, які використовував ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» у своїй діяльності, станом на момент перевірки відсутня, основні фонди на балансі підприємства відсутні.

Суди обґрунтовано зазначили, що ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, вказані товариства проводили транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Фінансово-господарська діяльність ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між Підприємством та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України ).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України , відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суди також обґрунтовано зазначили, що несплачений Підприємством податок на прибуток підприємств внаслідок безпідставного включення до складу валових витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами та несплачений податок на додану вартість внаслідок безпідставного формування податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Нивки» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Острович С.Е.

Юрченко В.П.