Ухвала

від 27.08.2015 по справі 826/18290/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" серпня 2015 р. м. Київ К/800/30306/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С .Е .

Приходько І .В .

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.08.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „РМ-Техно" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014

у справі № 826/18290/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „РМ-Техно"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного

управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „РМ-Техно" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (правонаступник - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про скасування податкового повідомлення - рішення № 29526552207 від 07.08.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2014 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ „Еліт Україна" за червень 2012 року, ТОВ „Оріон Лідер" за вересень, листопад 2011 року, ТОВ „Іст Реалтігруп" за грудень 2011 року, ТОВ „Іст Сейл Маркет" за вересень-грудень 2011 року та складено акт № 68/22-07/36591039 від 10.07.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення № 29526552207 від 07.08.2013, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 3900018 грн.: 2600012 грн. основний платіж, 1300006 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено заниження позивачем податок на додану вартість за перевіряємий період ґрунтується на виявленому у ході перевірки факті здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності у вересні-грудні 2011 року, червні 2012 року поза межами правового поля.

Господарські операції між позивачем та його контрагентами визначено фіктивними та такими, що вчинені без мети створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами, оскільки контрагенти позивача: ТОВ „Оріон Лідер" та ТОВ „Іст Реалтігруп" мають ознаки "фіктивності".

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, підставами для формування податкового кредиту є: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Вказаним свідчить про безпідставність посилання податкового органу та судів попередніх інстанцій на інформацію, отриману відповідачем від ДПІ, про те, що позивачем отримано від контрагентів видаткові та податкові накладні без мети реального настання правових наслідків, з єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій, тобто отримання податкової вигоди, а саме заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, судами попередніх інстанцій допущено порушення п.198.3 ст.198, п.198.2 ст.198, п.198.2 ст.198 ПК України, водночас фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій.

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено відсутність фактичного здійснення постачання, оскільки відсутні первинні - бухгалтерські документи, які були вилучені правоохоронними органами в рамках кримінального провадження.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується, оскільки судами не досліджувалось питання використання придбаного товару у господарський діяльності позивача та в подальшому його продажу іншим контрагентам.

Під час розгляду справи судам першої та апеляційної інстанції слід було встановити реальне виконання спірних господарських операцій, дослідити досягнення учасниками договору мети його укладення, вжиття податковими органами заходів щодо фіктивного підприємства, зокрема, зняття з податкового обліку, закриття рахунків в установах банків тощо.

Проте, суди обмежились посиланням на ненадання представником позивача суду доказів, які б свідчили про реальність здійснення господарських операцій, не дослідивши на підставі належних доказів фактичне виконання умов договорів, укладених позивачем з контрагентами.

Лише після встановлення та визнання доведеними зазначених фактичних обставин, які мають значення для справи, можливий аналіз законодавства, що підлягає застосуванню до відносин між сторонами.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „РМ-Техно" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 у справі № 826/18290/13-а задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „РМ-Техно" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 у справі № 826/18290/13-а скасувати.

Справу № 826/18290/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович І.В. Приходько